Бомба уповільненої дії: що відбувається з експортом українського зерна морем?

Кінець епохи офшорів

Минулих два роки були важкими для зернової галузі України. Українські поля, колись відомі як житниця Європи, були важливим джерелом доходу та національної гордості з часу здобуття незалежності.

Незважаючи на труднощі, у 2023 році Україна зібрала майже 80 мільйонів тонн зернових і олійних, що значно більше, ніж 20 мільйонів тонн, потрібних Україні для власного споживання. 

Українське зерно годувало мільярди людей у всьому світі; вона має надзвичайно важливе значення для світового ринку зерна, а понад 65% українського експорту пшениці надходить до країн, що розвиваються.

З лютого 2022 року основні маршрути експорту зерна через Чорне море, які є єдиними справді конкурентоспроможними шляхами для експорту, неодноразово порушувалися. 

Потужні ракетні обстріли інфраструктури основних експортних вузлів завдали шкоди терміналам і складам, а протягом перших місяців конфлікту російські військові кораблі блокували основні порти Чорного моря. 

У результаті важливе джерело бюджетних надходжень вичерпалося, а міжнародні ціни на зерно підскочили, сприяючи інфляції та голоду в глобальному масштабі.

З часом дещо вдалося вирішити. У липні 2022 року в рамках Чорноморської зернової ініціативи, спонсорованої ООН, понад 1000 суден, що перевозили майже 33 мільйони тонн зерна та інших продуктів харчування, змогли завантажитись та залишити українські порти. 

Вплив повернення української продукції на ринок був значним: українське зерно в цей період становило 80% продовольчих запасів Всесвітньої продовольчої програми (ВПП) ООН, причому пшениця відправлялася до Ефіопії, Ємену, Афганістану, Судану, Сомалі, Кенії та Джибуті завдяки цій ініціативі. 

Відтоді, як Росія оголосила про своє рішення вийти з ініціативи та відновити блокаду в липні 2023 року, Україна розвиває інші шляхи виходу на ринок – з певним успіхом – але її основні хаби залишаються паралізованими.

Зараз зернова промисловість України стоїть перед бомбою уповільненої дії. Величезна кількість зерна – за деякими оцінками, близько 25 мільйонів тонн – лежить на українських складах. Його неможливо експортувати, воно займає ємності, які зазвичай відводяться для майбутніх урожаїв. 

Власники складів і терміналів відчайдушно намагаються позбутися своїх запасів, прагнучи використовувати глибоководні термінали, щоб забезпечити економію від масштабу шляхом заповнення більших суден, але не можуть знайти покупців.

Причина цього точно не у відсутності інтересу з боку ринку. Багато торгових компаній, у тому числі Harvest Commodities, чиї кораблі першими відчалили з Одеського порту в рамках Чорноморської зернової ініціативи в серпні 2022 року, прагнуть експортувати значні об’єми українського зерна знаючи про значний попит міжнародного ринку на українську продукцію. 

Інші країни-виробники зерна постраждали від Ель-Ніньо і прогнозують слабші врожаї; без української продукції на ринку ціни неминуче зростуть, що призведе до інфляції в усьому світі.

Проблема із збільшенням експорту пов’язана з тими гравцями у цій строкатій команді, які забезпечують функціонування торгівельної індустрії. Банки готові надавати фінансування трейдерам українського зерна лише тоді, коли їхні вантажі залишають Чорне море. 

Страхові компанії так само стримано надають покриття судновласникам, які прямують до України та з України, залишаючи українському уряду збирати все це по крихтам та надавати захист для тих, хто може або бажає направити корабель до порту.

Це не означає, що українське зерно не потрапляє на ринок. Існують інші маршрути – перевезення продукції вантажівками до портів на Дунаї, включаючи Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ, а потім на баржах до Констанци в Румунії – але можливості експорту з цих нових хабів ускладнені наявною інфраструктурою та географічними обмеженнями. 

Деякі компанії, як наприклад Harvest, інвестують у нові склади на Дунаї та бачать важливість вкладати сюди кошти у найближчі місяці. Тим не менш, немає жодної заміни для основних глибоководних портів Одеси та Чорноморська.

Тому саме тут має втрутитися міжнародне співтовариство та бізнес, який працює з Україною, щоб надати підтримку країні та її фермерам. 

Зрозуміло, що розблокування експортного каналу, звільнення потужностей для зберігання та пожвавлення торгівлі зерном – і, таким чином, залучення більшої кількості іноземної валюти в країну – мало б серйозний вплив не лише на економіку України та фермерів, але й на споживачів у всьому світі.

Задля цього доцільно запропонувати декілька нових кроків. Насамперед, доцільно підтримати спільне рішення Туреччини, Румунії та Болгарії об'єднати свої зусилля для очищення чорноморського регіону від мін. 

Цей крок має на меті покращити безпеку мореплавства та підтримати життєво важливий експорт українського зерна для забезпечення фінансування української економіки та бюджету. 

Інші міжнародні партнери були виключені з цієї ініціативи, щоб не посилювати напругу, але потрібно підтримувати будь-які подібні подальші кроки, які сприятимуть безпеці кораблів та їхніх екіпажів.

Інша ініціатива - це створити новий фонд, спрямований на подолання основних обмежень у торгівлі, зокрема шляхом надання фінансування та страхування для експорту українського зерна. 

Цей фонд міг би підтримати компанії, які прагнуть повернути бізнес в Україну, одночасно відкриваючи шлях для подальших інвестицій, необхідних для підтримки експортного потенціалу країни.

Запроваджуючи та вносячи внески до фонду з такою метою, міжнародні партнери змогли би забезпечити значну соціальну та політичну підтримку Україні та гарантувати повернення своїх інвестицій. 

Наявність такого фонду забезпечить стабільність для бізнесу як зараз, так і в майбутньому, підготувавши умови для наступного сезону, коли українська продукція потрапить до експортних терміналів та зрештою вийде на світовий ринок.

Нарешті, міжнародні партнери могли б надати фінансування для заохочення розвитку зернопереробної промисловості, де нові переробні підприємства можуть зберегти більшу частину вартості зернових продуктів в Україні. 

Знову ж таки, це дасть соціальну вигоду з новими робочими місцями та досвідом, а також доповнить український експорт продуктами з високою доданою вартістю.

Міжнародний бізнес готовий долучитися до реалізації цих ініціатив, але потрібно більше підтримки на міжнародному політичному рівні. У той час, коли міжнародні партнери шукають інноваційні та різноманітні способи допомогти і бути поруч з Україною, сприяння відродженню однієї з головних галузей української економіки, яка має великий вплив на життя як в Україні, так і в країнах, що розвиваються, має розглядатися як безпрограшний варіант для усіх.