Не остання зима

Підготовку завершено. Зима розпочалася. Енергетики разом з протиповітряним захистом, та, власне, і з 75% українців (якщо вірити соціології, саме стільки людей кажуть, що готувалися до можливих відключень взимку) продовжують готуватися до атак на енергетичні об’єкти. 

Без перебільшення, кожен день використовується для того, щоб ще щось десь полагодити, добудувати, налаштувати, запустити, захистити…

Перші випробування цієї зими вже почалися. Негода часом є такою ж небезпечною, як і московські терористи. Циклон на Півдні, потім на Заході – сотні населених пунктів залишилися без світла – часом на півтори-дві доби. 

Адже навіть щоб просто знайти і дістатися до місця обриву лінії чи поваленої опори часом потрібна була доба дороги. Точніше, доба без дороги, полями, в хурделиці, де щось побачити попереду себе на відстані більш ніж 10 метрів - вже щастя. 

На жаль, розподільчі мережі в багатьох регіонах давно вже не мають жодного резервування чи дублювання. І винна в тому геть не війна. 

Тисячі енергетиків в аварійних бригадах, ремонтних командах, на диспетчерських змінах увійшли в зимовий сезон з максимальним ступенем зосередженості і розумінням що "домашня робота" цього року уже позаду. Вона виконана – і зараз вже час не підготовки до сезону, а тієї самої, найскладнішої, роботи.

Цього року в фокусі уваги підготовки були високовольтні мережі. Всі українці з минулого сезону добре запам’ятали, як сумно годинами очікувати підключення і вивчили такі слова як автотрансформатор чи високовольтна підстанція. І справжніми героями відновлення енергосистеми цього сезону були непублічні люди, що працюють в "Укренерго". 

Такі як Віталій Зайченко, головний диспетчер, який день за днем готував свою команду до будь-яких несподіванок, що можуть виникнути взимку в енергосистемі. Олег Павленко, інвестиційний директор, який першим знайшов нові автотрансформатори за кордоном, тягнув - і тягне - на собі гігантський обсяг роботи з координації донорів та кредиторів. 

Олексій Брехт, технічний директор, винахідливості інженерних рішень його команди зараз дивується вся Європа – і визнає їх ефективність та надійність. Перелік людей можна продовжувати довго – і я щиро хочу сподіватися, що їх внесок не буде забутий і кожен буде оцінений. 

Принаймі закордонні партнери вже просять спеців "Укренерго" ділилися досвідом подолання і запобігання надзвичайним ситуаціям в разі цілеспрямованих атак на енергосистему. 

Високовольтна мережа і система передачі - це мегаважлива, але лише частина національної енергосистеми. Хоча і її надійність в повному обсязі відновити вдасться не раніше, ніж за 2-3 роки.

Але! Вже зараз, на початку зими, все частіше нам не вистачає електричної генерації. "Дефіцит" - це слово повертається в контекст української енергетики. 

Вже зараз зрозуміло, що ті 50% втрат від окупації та атак московських терористів, які зафіксовані в українській генерації – це серйозно. При цьому якщо дивитись на так звану теплову – вугільну генерацію, то ми втратили близько 70% всіх потужностей. Їх вже не повернути. Необхідні системні рішення, що можуть їх замінити.

Європа та США, як і інші цивілізовані країни, орієнтуються на розвиток генерації, що не забруднює світ навколо викидами вуглецю, метану, сірки. Відповідно, отримати суттєву допомогу донорів на відновлення вугільної генерації не вдасться. 

Це треба вже визнати і шукати шляхи, яким чином ми зможемо в найближчі 3-4 роки побудувати в Україні потужності, які замінять втрачене і зможуть повернути Україні статус країни-експортера. 3-4 роки в енергетиці — це дуже швидко. 

Технологічно, великої кількості варіантів немає. Для того, щоб найближчим часом терміново "затикати дірки" одночасно з децентралізацією енергетики в цілому, потрібна газова генерація. 

Газові турбіни потужністю до 50-60 МВт та газо-поршневі двигуни можуть вирішити щонайменше два дуже важливі завдання. По-перше, перенести генерацію ближче до споживача і закрити у великих містах потреби в електроенергії для водоканалів та систем опалення, убезпечивши їх від небезпек, пов’язаних з проблемами у високовольтній мережі. 

По-друге, додати в енергосистему країни маневрових потужностей і зменшити дефіцит потужностей в цілому.

Минулого тижня Одеса через надзвичайну негоду кілька днів була без опалення - снігопади з сильним вітром повалили високовольтні опори і порвали проводи. 

Якби в Одесі на той момент була газова розподілена генерація, то котельні б не припиняли роботу, бо в Одесі було б чим їх заживити, незалежно від того, наскільки пошкоджено високовольтні мережі.  

Попередні розрахунки показують: для того, щоб у 25 найбільших українських містах, що мають більш ніж 200 тисяч населення, убезпечити енергоспоживання критичної інфраструктури, потрібно 1,1 ГВт потужностей газової генерації. 

Чим швидше вони будуть встановлені – тим швидше можна буде констатувати, що українським містам не страшні блекаути. Якщо добре взятись, то цю роботу можна виконати за 2, максимум 3 роки. Місія складна, але можлива.

Тоді вже далі Україна зможе спокійно стати до реалізації наступного кроку: розбудови мережі невеликих електростанцій на соломі, відходах аграрного сектору та біогазі. Величезний потенціал цього сектору обговорюється багато років. До останнього часу вугільна генерація, фактично, перекривала цей шлях. Але ж тепер ця перепона швидко розчиняється в повітрі. 

Мережа відносно маленьких енергостанцій потужністю 20-50 МВт, рознесених по країні, одночасно убезпечить українців від відключень, а коли їх загальна потужність сягне 2-2,2 ГВт, Україна зможе відновити статус головного експортера електрики Східної Європи – при чому, експортера саме найбільш затребуваної в ЄС "зеленої" електроенергії. 

Але, повторюсь: щоб все це сталося, українська енергетика потребує додаткових героїв. Які зможуть сформувати проєкти, залучити гроші, знайти по світу необхідне обладнання та побудувати всі ці потужності. 

Бо ж електростанції самі себе не побудують. А без нової генерації наступними роками з жовтня і до квітня кожного року українцям доведеться читати енергетичні новини, вишукуючи "дефіцит" та "графіки відключень"