Європейська загадка: чи поїде українське зерно до ЄС після 15 вересня

Завершується літо, а отже зовсім скоро настане 15 вересня ‒ дата потенційного завершення терміну дії заборони на імпорт з України до 5 країн ЄС (Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія та Болгарія) соняшника, кукурудзи, пшениці та ріпаку. 

Чому дата потенційного завершення? З польської сторони вже звучали заяви, що якщо Європейська Комісія не продовжить дію заборони на імпорт цих українських товарів до 5 країн-членів ЄС, то польська сторона в односторонньому порядку заблокує як імпорт, так і транзит всієї української агро-харчової продукції своєю територією. 

Підґрунтям для таких заяв скоріше є не економічні чинники, а політична доцільність - 15 жовтня в Польщі мають відбутися вибори. До ідентичних дій по відношенню до української продукції можуть доєднатись і інші 4 країни-сусіди, хоча їх мотивація в цьому питанні дещо менша.

У випадку, якщо Польща та ще 4 країни все ж таки введуть більш жорсткі обмеження, що робити українському агросектору? Є декілька варіантів дій:

1. Позов до СОТ щодо неправомірних та торговельно-дискримінаційних дій Європейського Союзу або окремих країн-членів ЄС. На мою думку, таке рішення матиме доволі розтягнутий в часі ефект, оскільки консультації перед позовом чи сам судовий процес триватимуть дуже довго, будуть дорогими та не матимуть значного ефекту в поточній ситуації.

2. Введення дзеркальних дій по відношенню до ЄС. Якщо Україна введе дзеркальні рішення по відношенню до країн-членів ЄС, то ризикує частково або повністю втратити умови преференційної торгівлі. 

В 9 пункті Регламенту 2023/1077 ЄС зазначено, що Україна повинна утримуватися від: запровадження нових мит чи зборів, що мають еквівалентний ефект; нових кількісних обмежень чи заходів, що мають еквівалентний ефект; від підвищення існуючих рівнів мит чи зборів або від запровадження будь-яких інших обмежень у торгівлі з Євросоюзом, якщо це не є чітко обґрунтованим у контексті російської загарбницької війни. 

У випадку, якщо Україна не виконує будь-яку з цих умов, Єврокомісія має повноваження тимчасово призупинити всі або частину преференційних домовленостей, встановлених цим Регламентом. Відповідно, запровадження дзеркальних чи ідентичних заходів також великої користі не принесе.

3. Консультації між Україною, ЄС та 5 країнами-членами. На мою думку, це найбільш правильний варіант вирішення цієї ситуації. По-перше, не мені нагадувати, яку важливість для України має Польща та її підтримка під час війни з росією. 

Ідентично можна сказати і про 4 інші країни, незважаючи на те, що Угорщина подекуди виявляє окрему позицію. Тому, конструктивний діалог у вирішенні цих проблемних питань, особливо в даних умовах, - наше все.

Більше того, вже відбулось понад 5 технічних консультацій з приводу експорту української агро-харчової продукції до ЄС за участі України, Єврокомісії та 5 сусідніх країн-членів ЄС. 

Перемовини йдуть важко, проте сам факт наявності такої платформи свідчить про можливе конструктивне вирішення даної проблеми. 

По-друге, якщо бути щирими та відвертими, ринки цих 5 країн-членів ЄС ніколи не мали значної кількості покупців нашої продукції, відтак, не були для нас настільки значущими. Звісно, це було до війни. 

Досвід минулого року показав, що українським аграріям, а особливо малим та середнім фермерам, необхідно хоч кудись експортувати продукцію, щоб "залишитись на плаву". 

Втім, самі аграрні сектори сусідніх європейських держав-членів доволі сильні, країни є виробниками та експортерами відповідних культур, а тому для нашої чималої кількості продукції там замало місця, відповідно, і можливостей там обмаль. 

А отже термін 15 вересня чи 15 грудня - нібито суттєвої різниці для українського агросектору не відіграє. Проте суттєве значення має транзит, а також можливість забирати міжнародними трейдерами партії українських зернових та олійних з подальшим експортом на ринки третіх країн. 

Саме тому, конструктивний діалог про подальший транзит територією країн-членів ЄС, з потужністю, яка діяла до квітня цього року, а також можливим відшкодуванням логістики всередині ЄС ‒ ось можлива "ціна" нашої поступки в термінах відкриття ринків 5 сусідніх держав-членів ЄС.

В той же час, не варто мати "рожеві окуляри" і сподіватись, що після 15 вересня/грудня/травня щось суттєво зміниться, адже така поведінка сусідніх держав продиктована не тільки актуальним політичним станом, а має і дещо інше підґрунтя: коли країни Східної Європи приєднувались до ЄС, вони зустрічали ідентичний опір від країн "старої" Європи, а саме Німеччини та Франції. 

Останні дуже переживали, що наплив дешевої продукції на їх ринки з нових країн ЄС спричинить значні економічні наслідки для місцевих фермерів. Нічого не нагадує? 

І це при тому, що аграрне виробництво нових членів ЄС було квотоване і не вся продукція потрапляла на ринок "старої" Європи. До того ж, аграрні сектори молодих членів ЄС менші, за весь аграрний сектор України.

До чого ж нам всім тоді готуватись на майбутнє?

Перш за все, до жорсткої конкуренції аграрних секторів та сильної протекціоністської позиції країн ЄС по відношенню до українського АПК - приєднання до ЄС точно не буде для нас "легкою прогулянкою", тому тільки через обʼєднання та консолідацію зусиль української бізнес-спільноти, асоціацій та уряду можна буде сформувати адекватну переговорну позицію та відносно "мʼякі" (бо при вступі в ЄС нічого мʼяко не буде) терміни переходів на європейські правила та стандарти.

По-друге, нам потрібні партнери. На кожен вид продукції українського АПК має бути своя країна ЄС, а краще не одна, яка буде зацікавлена в імпорті саме цієї продукції, або ж у спільному виході на ринки третіх країн. 

Чим раніше всі знайдуть собі "європейського друга", тим краще буде для нас. Нагадую, до ЄС має приєднатись не тільки країна з найбільшим аграрним сектором, але і взагалі найбільша країна Європи, з чималим багажем проблем та невідповідностей з стандартами ЄС, що дуже лякає європейських фермерів та бюрократів в урядових установах.

Тому, яким би не було рішення щодо заборони після 15 вересня, далі нас можуть чекати ідентичні перепони зі сторони будь-якої з 27 країн-членів ЄС для будь-якого виду продукції, а тому лише з холодним розумом, конструктивним діалогом та надійними партнерами ми зможемо подолати ці виклики.