Виконавчі написи як спосіб юридичного рейдерства

"Постковідна" економічна криза в Україні зумовила розвиток сфери мікрокредитування. Це такий вид позик, які можна отримати практично в декілька кліків в інтернеті, надавши лише базовий набір персональних даних. 

Ідея цих запозичень в зручності та швидкості їх отримання. Не вистачає коштів до зарплати? Потрібні гроші на ліки? Будь ласка! 

Ось такими рекламними лозунгами користувались мікрофінансові організації (МФО) для залучення клієнтів. Все б нічого, але корінь "мікро" — лише лінгвістична приманка, оскільки вступивши у відносини з МФО споживач таких послуг отримував зовсім не "мікро" зобов’язання. 

Траплялися договори, річна відсоткова ставка яких сягала розміру у декілька тисяч відсотків! Такі правовідносини є цілковито абсурдними як з юридичної так і логічної точки зору. 

Очевидний дисбаланс прав та обов’язків, а також часто відсутність фізичної можливості у боржника сплачувати відсотки за такими угодами із самого початку був направлений на те, аби створити умови, за яких, як би дивно це не виглядало, боржник не міг повернути свій борг. Цікава ситуація, чи не так? 

Кредитор, надаючи позику, зацікавлений, аби боржник не повертав її якомога довше та збільшував розмір заборгованості за обслуговування кредиту. 

Все б нічого, можливо ця "бізнес модель" і могла би існувати якийсь тривалий час, якби не жадібність власників таких мікрофінансових організацій. В якийсь момент вони вирішили, що інвестиції у декілька сотень гривень повинні давати їм прибуток у декілька десятків тисяч, що зіграло із ними самими злий жарт. 

Коли умови такого "кредитування" стали не просто абсурдними, а дико абсурдними, то споживачі цих послуг просто перестали сприймати це серйозно. Замовляли кошти, отримували їх, витрачали, а номери телефонів змінювали. 

Що ж залишилось робити власникам таких "бізнесів"? Логічно передбачити, що якщо бізнес побудовано цілковито на документально закріплених фінансових зобов’язаннях, і ці зобов’язання перестали виконуватись, то потрібно йти до суду та стягувати суми прострочених платежів. Це було б цивілізовано та правильно, втім, із цим не склалось.

Для звернення до суду потрібно винайняти професійного юриста, аби той зібрав доказову базу, сформував правову позицію, підготував позов, виготовив його з усіма необхідними копіями та додатками, сплатив судовий збір, подав папери до суду та відстояв позицію компанії у всіх судових інстанціях, отримав позитивне рішення та провів успішну процедуру примусового стягнення.

Все, що вище описано, на практиці, при оптимістичних оцінках, займе близько трьох років. Кожна така справа потребує від юриста близько ста годин робочого часу без врахування технічних робочих операцій. 

Враховуючи, що такі позики видавалися десятками, то опрацьовувати їх за вищезазначеною схемою виявилося дорого і не вигідно для власників МФО. Потрібно щось робити – подумали вони. 

Виявилося, що "бізнес" має й інший бік, який створює "дорогі" у вирішенні проблеми. Тож першою спробою МФО вирішити питання без потреби входити в судові процеси з клієнтами — це зробити так, аби клієнти самі хотіли повернути кошти якнайшвидше. Тоді, у 2018 році, МФО масово почали створювати так звані "колекторські відділи".

Під терміном "колектор" розуміється психічно стійка людина, яка здатна своїм психологічним тиском впливати на боржника, та, фактично, змушувати його виконувати невигідні для нього умови підписаної угоди. 

На той час зустрічалися дуже страшні випадки із практики таких "колекторів". Погрози, нічні дзвінки — найлегші форми впливу. Працюючи в такому відділі людина мала право вдаватися до своїх найстрашніших фантазій. 

Розвішування підроблених оголених фото боржника в його будинку, дзвінки директору школи, де навчається дитина, підпалювання дверей квартири, тероризування списку друзів у соціальних мережах з повідомленнями, що, нібито, ваш товариш оформив від вашого імені кредит, або ж зазначив вас поручителем та ще багато усіляких жахливих речей. 

Усе це дало певний результат і частина боржників дійсно повернули МФО кошти із величезними відсотками. Втім, це не могло тривати довго, оскільки клієнти почали звертатись у поліцію, відкривати різного роду кримінальні провадження та й законодавець не сидів на місці, поступово латаючи діри в "антиколекторському" законодавстві та зменшуючи можливості "законного терору", що в результаті вилилось у цілий закон №1349-IX, який встановив вимоги до етичної поведінки колекторів в процесі стягнення боргу і значною мірою врегулював роботу колекторських компаній.

Перед МФО постало нове завдання. Потрібно було отримувати гроші з людей та якось уникнути дорогих та тривали судових процедур. І тут їм на допомогу прийшли недобросовісні нотаріуси зі своїми можливостями у накладанні виконавчих написів.

Що таке виконавчий напис простими словами? Уявіть, що ви хочете позичити товаришу 100 грн, скажімо, до 31 числа. У тому разі, якщо товариш не поверне вам 100 грн у вказану дату, вам доведеться йти до суду, аби отримати рішення про стягнення коштів на підставі якого ви зможете звернутись до виконавчої служби. 

Це займе багато часу. Але є можливість обійти ту частину, що стосується судових процедур, та одразу перейти до виконавчої служби. Для цього ви йдете із товаришем до нотаріуса, укладаєте договір в нотаріальній формі. 

Якщо товариш 31 числа кошти не поверне, то на наступний день ви прийдете до того ж нотаріуса, що посвідчував договір, аби той наклав свій виконавчий напис із яким ви одразу підете до виконавчої служби. Сам виконавчий напис, як правовий інструмент, дуже корисний у певних ситуаціях, втім МФО побачили тут можливості для поліпшення процесів своєї діяльності. 

Що відбулося? На початку 2021 року МФО почали масово залучати нотаріусів, які за невелику платню проставляли виконавчі написи на всьому, що тільки можна. Електронні договори, скановані копії заявок на видачу кредитних коштів і т.п. 

Деякі нотаріуси встигли зробити тисячі таких написів, доки їхні ліцензії не призупинили. Були й такі, що продовжили здійснювати написи на простих аркушах А4 без спеціальних бланків, після того як втратили відповідний доступ до таких. 

Отримуючи 500-700 гривень за напис, нотаріус міг за день зробити 30-40 подібних нотаріальних дій, заробляючи на цьому солідні кошти. В певний момент перспектива отримання великих доходів затьмарила питання професійної репутації.

Додатково до цього всього додалися не менш масові випадки повторного оформлення кредитів на осіб, які попередньо користувались послугами МФО, використовуючи попередньо збережені персональні дані. 

В цій схемі заробляли усі: шахраї, переважно колишні працівники МФО, самі МФО, нотаріуси та виконавці. За наявності недобросовісних нотаріусів це стало ще одним "джерелом" доходу. Буквально в декілька кліків можна зробити будь-кого боржником та заблокувати йому рахунок чи арештувати майно.

У чому тут проблема з правової точки зору? В тому, що ще з 2018 року проставляти виконавчі написи можна виключно на підставі нотаріально посвідчених договорів і ніяк не інакше. 

Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Тут без варіантів.

Відкриття виконавчих проваджень на підставі таких написів стало масовою проблемою для боржників, оскільки МФО таким чином примушувало своїх клієнтів до виконання невигідних умов договорів, цього разу без погроз та підпалювання дверей, всього-на-всього через блокування рахунків, арешту майна тощо. 

З початком 2021 року ситуація почала покращуватись, суди зайняли однозначну позицію, сформувалася стала судова практика, виконавчі написи вчинені на договорах без нотаріального посвідчення почали масово визнавати такими, що не підлягають виконанню, а виконавчі провадження закривати. 

6 березня 2023 року законодавець остаточно вирішив проблему "написів", доповнивши законодавство, що стосується виконавчого провадження відповідною нормою, яка вимагає разом із виконавчим написом подавати до виконання й сам договір у нотаріально посвідченому вигляді, заблокувавши можливість відкривати провадження для таких схем.

Ця ситуація стала прикладом недобросовісного використання прогалин законодавства в комерційних інтересах, а також гарним уроком для всіх нас щодо того, як надання певних повноважень вузькому колу осіб може впливати на цілу сферу послуг.