Де Україні взяти гроші на зменшення залежності від імпортних енергоносіїв

Часто можна чути, що Україні не вистачає коштів на впровадження енергоефективних заходів і ми приречені на купівлю енергоносіїв за кордоном. 

Аналіз ефективності енергоспоживання, особливо в секторі житлових будівель, вказує на дуже великий потенціал зниження витрат (10-20%) навіть за порівняно незначних капіталовкладень. А отже, може з’явитися джерело коштів вже в рамках того що витрачається на енергоносії.

Якщо проаналізувати причини низької ефективності енерговикористання серед населення, то можна виділити такі причини:

• відсутність в більшості населення розуміння щодо ефективних шляхів зменшення споживання енергоресурсів; 
• низькі (з дотаціями) тарифи на газ та електроенергію не мотивують ощадно використовувати енергоресурси та впроваджувати альтернативні джерела енергії;
• відсутні достатньо прості програми співфінансування енергоефективних заходів;
• відсутність фінансової зацікавленості економити енергію на стороні споживання в енергопостачальних та сервісних компаніях.

Якщо прийняти комерційну вартість електроенергії на рівні 5,5 грн то за умови утримання тарифів, які були встановлені для населення до 1 червня поточного року − 1,44 −1,68 грн/кВт-год, бюджет (а саме з бюджету та державних компаній компенсується ця різниця) недоотримував або дотував близько 150 млрд грн. 

З 1 червня, після підвищення тарифу для населення до 2,64 грн/кВт-год, ця цифра знизиться приблизно до 100 млрд грн, що все ще дуже багато. Аналогічна ситуація і з природним газом.

При цьому у виграшному становищі залишаються переважно приватні компанії, що продають газ та виробляють електроенергію на теплових електростанціях та працюють в тому числі на ринку балансуючих потужностей (з огляду, що споживання населення якраз і створює вечірні і частково вранішні піки, протягом яких вартість електроенергії найбільша). 

Тобто система "низьких" тарифів по суті забирає кошти з державних компаній і бюджету на користь приватних.

Як низькі тарифи впливають на побутового споживача 

За умови відсутності електроопалення і підігріву гарячої води середнє домогосподарство може достатньо легко вкластися в споживання на рівні 250 кВт-год/місяць, особливо для квартир та будинків з газовими плитами. 

Такі цінові сигнали призвели до суттєвого збільшення домогосподарств, що використовують електричні водонагрівачі (вони ж "бойлери") для забезпечення потреб в гарячому водопостачанні, а також використовують електроопалення на противагу іншим варіантам. 

Зазначені позиції могли б мати позитивний вплив на балансування погодинного споживання електроенергії за рахунок використання нічного тарифу та відповідних таймерів, але низький загальний тариф не є достатнім стимулом для переходу на багатозонний облік. 

За умови споживання на рівні 150 кВт-год/місяць і тарифу 2,64 грн./кВт-год вартість електроенергії для домогосподарства становитиме 396 грн або 5,5% від мінімальної заробітної плати або 3% від середньої заробітної плати. Для тарифів, що діяли в попередні роки це складало відповідно 3 та 1,5%.

Такий підхід до ціноутворення завдав додаткового удару по енергомережах в період віялових відключень через мотивацію застосовувати "дешеве" електроопалення і відповідно підвищення навантаження на мережі. 

При цьому вартість 1 Гкал теплової енергії від електрокотла складала для кінцевого споживача 977 грн, від газового – 1200 грн/куб. м, а від твердопаливного 2500 грн/Гкал, хоча за ринкових тарифів ці цифри б становили відповідно: 2900, 3000 та 2500 грн/Гкал. 

Тобто був даний неправильний сигнал, що потребував значного підвищення пропускної здатності електричних мереж, навіть не кажучи про мотивацію до ощадного енерговикористання. 

Після підвищення тарифу пропорції дещо зміняться, але все ще не відображатимуть реальну вартість теплової енергії.

Потенціал на ринку природного газу

За даними ТОВ "Оператор ГТС України", споживання газу населенням склало 8,6 млрд куб. газу безпосередньо і ще 5 млрд куб. м через виробників теплової енергії.

Для подальших розрахунків прийнята вартість газу для населення на рівні 7,96 грн/куб. м, ринкова вартість газу прийнята на рівні 20 грн/куб. м. 

Усереднений показник використання теплової енергії на потреби опалення складає близько 0,15 Гкал/рік на 1 кв. м опалювальної площі. 

Прийнявши, показник в 50 кв. м на 1 працездатну людину (що еквівалентно 1125 куб. м/людину) матимемо 938 грн/місяць (з урахуванням рівномірного розподілу оплати протягом року) для тарифу "для населення". 

Це становить 14% від мінімальної зарплати та 6% від середньої заробітної плати. За умови повної вартості теплової енергії цей показник становитиме відповідно 30% від мінімальної заробітної плати та 13% від середньої заробітної плати, що є досить високим показником, але вкладається для більшості працездатного населення в показник 15% від доходу на комунальні послуги. І за наявності системи адресних субсидій – не повинно спричинити значного дискомфорту.

Загалом можна констатувати, що через необхідність компенсації різниці в тарифах для населення та теплопостачальних підприємств бюджет України недоотримує/втрачає близько 164 млрд грн щорічно (причому в 2022 році цей показник був більший через значно вищу ніж середню вартість природнього газу). При цьому ці кошти значно вищі за субсидії, що наразі складають близько 34 млрд грн.

Основними бенефіціарами низьких тарифів, як на природній газ так і на електроенергію є не пенсіонери і малозабезпечені верстви населення (що споживають порівняно небагато і мають змогу отримати субсидію), а власники, так званої, "елітної нерухомості" коли на 1 людину припадає більше 100 кв. метрів опалювальної площі, які мають змогу оплачувати повну вартість електроенергії теплової енергії або газу. 

При цьому низький тариф не мотивує їх економити. Тож заклики знижувати тарифи для захисту малозабезпечених верств населення звучать, як мінімум дивно: бабуся на низькому тарифі економить в місяць (без субсидії) близько 2000-4000 грн, в той час як власник маєтку від 30 000 тис. грн і більше.

Як держава могла б пом’якшити наслідки підвищення тарифів до рівня собівартості

Для зниження навантажень на державний бюджет (через недоотримання прибутків та податків з державних підприємств), пов’язаних з дотаціями існують два основних шляхи:

1. Радикальне підвищення вартості електроенергії до ринкової з одночасним збільшенням видатків на субсидії малозабезпеченим верствам населення. 

При цьому прогнозується зниження вартості електроенергії через вихід на ринок ДП "НАЕК "Енергоатом" з більш дешевою пропозицією у порівнянні з тепловою генерацією. 

2. Стимулювання впровадження заходів з підвищення енергоефективності та заміщення використання електроенергії в секторі житлових будівель для вивільнення потужностей ДП "НАЕК "Енергоатом" та "Гідроенерго", що забезпечить вивільнення потужностей для їх продажу на ринку. 

При цьому не потрібно шукати додаткові кошти, а лише перерозподілити частку, що наразі використовується для компенсації "низьких" тарифів. Нижче наведені найбільш розповсюджені заходи з підвищення енергоефективності і проаналізована їх інвестиційна привабливість.

Таблиця 1. Заходи для зниження споживання електроенергії

Таблиця 2. Заходи для зниження споживання електроенергії

Як бачимо існуючі тарифи не дозволяють реалізовувати більшість заходів з огляду на те, що період окупності перевищує термін експлуатації. В той же час при повному тарифі (або за умови компенсації з бюджету в межах зекономлених коштів) інвестиції стають загалом прийнятними. 

При цьому не варто бігти за "комплексними" і дорогими рішенням, як то комплексна термосанація, а на першому етапі навести порядок з системами регулювання та внутрішньобудинковими інженерними системами (індивідуальні теплові пункти, утеплення та ремонт трубопроводів опалення та гарячої води, заміщення газу альтернативними джерелами). 

Це дозволить швидко знизити енергоспоживання за порівняно малі кошти, а головне – навчитися реалізовувати комплексні проєкти.

Тож запропонований підхід може бути взятий за основу державної програми підтримки впровадження заходів з економії електричної енергії, як у вигляді доплати за фактично отриману економію, так і у вигляді компенсації частини вартості впровадження заходів, з огляду, що за знижених тарифів саме державний бюджет є основним бенефіціаром (через отримання додаткових надходжень від держпідприємств, або через зменшення компенсації не покриття різниці в тарифах). 

І замість запозичень коштів на покриття різниці в тарифах, які потрібно буде віддавати з відсотками – достатньо було б залучити кошти населення на впровадження енергоефективних заходів, що дозволило б державі ще і заробити.

Для прикладу в 2022 році лише в Києві перевитрати на природній газ оцінюються в 5 млрд грн через відсутність регулювання теплової енергії на вводах житлових будинків (а реалізувати цей захід можна було б орієнтовно за 10-12 млрд грн і відповідно вже через 2-3 роки окупити вкладені інвестиції – що дуже привабливо для більшості потенційних інвесторів, як міжнародних так і внутрішніх). 

Подібна ситуація і в інших містах, але низький тариф і відсутність компенсуючих механізмів зупиняє всіх потенційних інвесторів. А перспектива перетворення субсидій в інвестиції – дуже приваблива для України.

Особливо слід відзначити, що тариф на газ для теплоенерго, що виробляють теплову енергію для населення робить економічно недоцільним проєкти заміщення природного газу. 

При чому навіть вже збудовані генеруючі потужності простоюють через високу, порівняно з "дешевим" газом собівартість теплової енергії. Тому компенсаційний механізм мав би в першу чергу впроваджуватися для такого роду проєктів.

Тож підсумовуючи вищезазначене можемо зробити наступні висновки:

1. Гроші на енергоефективність вже є – необхідно лише перенаправити їх з оплати компенсацій в різниці тарифів – на стимулювання енергоефективності.

2. Тарифи треба підвищувати до економічно-обґрунтованого рівня, а на період поки "політична воля" не дозріла – запроваджувати системи економічного стимулювання впровадження енергоефективних заходів та заходів по заміщенню споживання природного газу та електроенергії. 

3. Таке стимулювання не потребуватиме додаткових витрат бюджету, а лише перерозподілу "дотації" від постачальників енергоресурсів до споживачів, що зменшили своє споживання.

4. Це призведе, окрім прямого зменшення затрат держави на компенсацію різниці в тарифах до:

• отримання в бюджет податків від заходів з підвищення енергоефективності;
• зниження рівня безробіття за рахунок зайнятості в сферах пов’язаних з впровадженням енергоефективних заходів (будівництво, обслуговування об’єктів, проєктування, консультування).

Кінцевою метою має стати перетворення України з імпортера природного газу в експортера і потенціал зниження енергоспоживання за рахунок порівняно недорогих і швидкоокупних заходів вказує, що це цілком можливо.