Чи є премії Коболєва загрозою реформі корпоративного управління? Частина 2

Продовження. У частині 1 нашого матеріалу ми дали екскурс у ключові моменти стокгольмських арбітражів між "Нафтогазом" та "Газпромом", щоби пояснити, за що Андрій Коболєв і топменеджмент "Нафтогазу" отримали премії. 

У цій частині пояснимо, з чого почався дебат щодо законності премії Коболєва.

Перевірка ДАСУ у 2018 році

Питання законності премії Коболєва виникло не вчора. Виходячи з матеріалів судової справи № 640/3186/19, ще у 2018 році Державна аудиторська служба України (ДАСУ) здійснила перевірку фінансово-господарської діяльності "Нафтогазу" за період з квітня 2017 по вересень 2018 року.

За результатами цієї перевірки ДАСУ стверджувала, що, серед іншого, в порушення Постанови Кабміну № 859 (у редакції чинній на той момент) голові правління "Нафтогазу" Андрію Коболєву було безпідставно виплачено премію, розмір якої майже на 229 млн грн перевищував дозволені законодавством обмеження, у результаті чого компанії було заподіяно збитків на зазначену суму.

При цьому ДАСУ мала претензію саме до премії Коболєва, а не до стокгольмських премій співробітникам "Нафтогазу" взагалі. 

Оскільки на момент прийняття рішень про ці премії обмеження у згаданій Постанові №859 стосувалася лише керівників підприємств, заснованих на державній власності.

Відповідно, 20.02.2019 р. ДАСУ сформувала вимогу, якою зобов’язала "Нафтогаз":

• усунути виявлені порушення законодавства, зокрема щодо виплати премії Коболєву;
• розглянути питання про притягнення працівників "Нафтогазу", винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

Таким чином, вже наприкінці 2018 року "Нафтогаз" – а отже і його посадові особи, тобто члени правління та наглядової ради – мали знати, що рішення стосовно премії голові НАКу може бути, щонайменше, спірним з точки зору його відповідності вимогам законодавства.

Спроба "Нафтогазу" відстояти премію Коболєва в судах

"Нафтогаз" не погодився із висновками ДАСУ. Компанія звернулася до Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК) з вимогою визнати вимогу ДАСУ протиправною та скасувати її. Уже в березні 2019 року почався судовий розгляд цієї справи.

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), яке зрештою і стало ключовим ініціатором нинішнього кримінального процесу над Коболєвим, уже тоді намагалося долучитися до розгляду цієї справи на стороні ДАСУ. 

Правоохоронці мотивували це тим, що Бюро розслідувало правомірність виплати цих премій у "Нафтогазі". Однак у цьому клопотанні НАБУ суд тоді відмовив.

Також представник "Нафтогазу" подав клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні. 

У держкомпанії це пояснювали тим, що інформація про розмір премій працівників "Нафтогазу" відноситься до персональних даних, і розголошення цієї інформації може розцінюватись як втручання в право на повагу до приватного життя.

Це йде врозріз із твердженням про те, що "все це було зроблено відкрито та прозоро", та заявою двох тодішніх членів наглядової ради про те, що "рішення про премію було прийнято у повній відповідності до практик належного корпоративного управління в усьому світі". 

Зрештою суд все одно відмовив у закритому режимі розгляду справи, пославшись на значний суспільний інтерес щодо премій "Нафтогазу", єдиним акціонером якого є держава, а також на те, що у справі йдеться лише про премії голови правління, а не всіх працівників компанії.

Розкриття інформації про премії за Стокгольм часто було проблемним питанням для "Нафтогазу". Зокрема, компанія відмовилася надавати документи на запит правоохоронних органів, або, наприклад, загубила ключове рішення правління щодо ініціювання цих самих премій, про це далі. 

Крім цього, "Нафтогаз" частково розкрив інформацію щодо першої частини премії у річному звіті за 2018 рік, а от інформація щодо другої частини двома роками пізніше до аналогічного звіту уже не потрапила. 

Також із матеріалів тієї справи стало відомо, що правління "Нафтогазу" у протоколі свого засідання від 26.07.2017 р. прямо зазначило, що Постанова №859 визначає максимальний розмір преміювання за рік для голови правління публічного акціонерного товариства (яким на той час був і "Нафтогаз"). 

Тут уже стає зовсім незрозумілим, чому раптом "Нафтогаз" змінив свою думку і вирішив, що Постанова №859 раптом перестала застосовуватись до компанії у 2018 році.

ОАСК у своєму рішенні повністю відмовив у задоволені позовних вимог "Нафтогазу", який просив визнати протиправною та скасувати вимогу ДАСУ, яка вказувала на незаконність виплати премії Коболєву. Крім того, суд дійшов таких висновків:

• Виплата премій відбулася з порушенням вимог пункту 3.8 Колективного договору "Нафтогазу" на 2017-2020 роки. У цьому договорі визначалося, що преміювання належить до додаткової заробітної плати фонду оплати праці та здійснюється за рахунок коштів, передбачених фінансовим планом компанії. При цьому фінансовий план "Нафтогазу" на той момент не було затверджено.
• Виплати здійснено без дотримання Постанови Кабміну №899, якою передбачено неможливість виплати винагороди (премій) керівникам у разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку.

В результаті справа дійшла до Верховного Суду, який у березні 2021 року направив її на новий розгляд до суду першої інстанції, а той уже в серпні того ж року знову відмовив "Нафтогазу". 

Компанія знову подала апеляцію, і рішення у цій інстанції й стало визначальним у цій справі – Шостий апеляційний адміністративний суд по другому колу відмовив "Нафтогазу".

А саме, 9 грудня 2021 року суд встановив, що обмеження, передбачені Постановою №859, застосовувались до голови правління компанії, і що "Нафтогаз" був зобов’язаний враховувати ці обмеження при преміюванні Коболєва. 

Згодом "Нафтогаз" знову дійшов до Верховного Суду, але й той йому відмовив – вдруге і востаннє. Цим було поставлено крапку у цій юридичній суперечці.

Крім цього, з матеріалів апеляційного розгляду відомо, що суд витребував у "Нафтогазу" копію рішення правління про преміювання Коболєва у 2018 році (на яке сам "Нафтогаз" і посилався, доводячи свою правоту). 

Проте, "Нафтогаз" не надав рішення, зазначивши, що ані рішення, ані його копія не збереглися.

Через рік, із рішення ВАКСу стане відомо, що такого рішення взагалі ніколи не було, а питання премій розглядалося за особистим поданням Коболєва.

Також цікавим є факт, що "Нафтогаз" захищав премію Коболєва й після того, як у квітні 2021 року було звільнено самого Коболєва. Майже весь повторний розгляд аж до Верховного Суду "Нафтогаз" уже пройшов, будучи під керівництвом Юрія Вітренка.

У сухому залишку

В результаті станом на 2 лютого 2022 року (дата винесення Верховним Судом ухвали у цій справі) антикорупційні органи отримали доведену судом інформацію, що премія Коболєва у 2018 році підпадала під Постанову №859 і майже на 229 млн грн перевищувала дозволені нею межі.

Крім того, судовий розгляд по суті підтвердив, що "Нафтогаз" таки має виконати ту саму вимогу ДАСУ від 20.02.2019, а саме:

- усунути виявлені порушення законодавства – простими словами, Коболєв повинен повернути "Нафтогазові" ці 229 млн грн;

-розглянути питання про притягнення працівників "Нафтогазу", винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності – простими словами, це говорить про те, що "Нафтогаз" і сам повинен був би звернутися до правоохоронних органів із заявою щодо свого колишнього керівника.

У свою чергу, захист Коболєва і надалі намагається знайти, чому вимоги Постанови №859 не застосовувалися до "Нафтогазу".

Спочатку захист казав ВАКСу (так само, як "Нафтогаз" казав ОАСКу у 2019-2021 роках), що Постанова нібито не поширювалася на "Нафтогаз" через те, що не встановлювала вимоги до держкомпаній, які мають наглядові ради. 

Згодом – нібито через те, що на момент прийняття рішень про премії "Нафтогаз" уже начебто не був публічним акціонерним товариством.

Проте, Постанова №859 застосовувалась до "Нафтогазу" (як і до інших держкомпаній) не через його організаційно-правову форму, і не через наявність чи відсутність наглядової ради, а через те, що "Нафтогаз" є підприємством, яке засноване на державній власності.

У майбутніх частинах ми проаналізуємо, як приймалося рішення щодо стокгольмської премії Коболєва у 2018 році, після чого спробуємо розібратися, хто несе відповідальність за це рішення, та які наслідки має цей кейс для реформи корпоративного управління.

Наступна, третя частина – про те, що ми дізналися з фактів, які стали відомі з розслідування НАБУ та рішень ВАКСу і його Апеляційної палати щодо виплати цієї премії Коболєву.

Олександр Лисенко та Андрій Бойцун. Автори є незалежними консультантами з корпоративного управління та членами редакційної команди Ukrainian SOE Weekly, щотижневого дайджесту про головні події в житті держпідприємств.