Бізнес, яким керують жінки — норма чи виключення

За даними Глобального звіту про гендерний розрив, який щороку готує Всесвітній економічний форум, у 2022 році лише близько 30% лідерських позицій у світі займали жінки. 

І лише у 18% усіх компаній України посади топменеджерів теж займають жінки. Так, повномасштабна війна в Україні внесе свої корективи у статистику 2023 року, проте такою є світова.

Мій професійний досвід — 20 років. Майже вся його частина — це історія про підпорядкування керівникам-чоловікам. 

Така ж історія була в моїх подруг, які зараз займають управлінські посади. І впевнена, що вам це теж знайомо. 

Чи вважала я несправедливим, що мій керівник — чоловік? Ні. Чи думала, що жінка могла б впоратися з цією посадою краще? Ні. Чи було мені некомфортно? Ні. 

Тоді звідки беруться історії про гендерну несправедливість і віру в те, що якщо тобі не пощастило народитися чоловіком або зі специфічним набором якостей, які максимально наближатимуть тебе до образу "ідеального" керівника, тобі не світить той самий "corner office"? 

Гендерні ролі та стереотипи, виховання, наша власна поведінка. Але про це все по черзі.

Гендерні стереотипи: усвідомити, прийняти, відпустити

Коли я стала керівником великого департаменту, в мене працювало понад 100 людей. Згідно з тією ж гендерною статистикою, більшою їх частиною були чоловіки. 

Кожного разу, коли відкривалася нова вакансія і мені доводилося переглядати десятки резюме, аби знайти свого кандидата, в моїй голові пластинкою програвалася мелодія, записана суспільством, батьками вчителями: "Є посади для чоловіків, а є для жінок. Кожному свої вимоги та своя винагорода". 

Якщо в мене була посада, яка передбачала зарплату в тисячу доларів, то я скоріше обирала жінку. Чому? Мені здавалося, що чоловік має заробляти більше. 

Щоразу, коли я обирала чоловіка на посаду з невеликою, на мій погляд, оплатою, мені ставало ніяково. Це ж чоловік. В суспільній системі устрою/картині світу так не заведено.

"Розсудливий, самостійний, конкурентоспроможний, наполегливий" проти "мʼяка, турботлива, емпатійна, вразлива". Улюблені гендерні ярлики. 

І навряд чи, закривши очі та описуючи лідера, середньостатистична людина буде в першу чергу апелювати до характеристик з другої категорії. 

Звісно, в сучасному світі так бути не повинно, але, на жаль, ми не на тому етапі розвитку, щоб в момент вирівняти всіх як на старті забігу і сказати: "А тепер ми починаємо "бігти" однаково". 

І тут в кожного є два варіанти: 1) щодня проклинати світ і його несправедливість; і 2) усвідомити, прийняти й використати обставини на свою користь. 

Життя — це біг із перешкодами. Те як ми їх обходимо і визначає наше місце у фінальному рейтингу. Є речі, які на цьому шляху ми можемо лагідно змінити, а є речі, заради зміни яких потрібно йти війною та хрестовим походом. 

Кожен вирішує для себе: вартує воно цього чи ні. Я ніколи не приховувала, що я жінка. Прийняла слабкі й сильні сторони цього факту, зрозуміла, що в жінок більше природної гнучкості та можливостей проторювати собі шлях, ніж у чоловіків, і почала бігти своєю доріжкою.

Коли питання "Як?", врешті-решт, має стояти перед "Хто?"

Іноді видається, що ми більше зациклені на історії, ким є керівник/топменеджер — чоловіком чи жінкою, ніж тим, яким він є. 

Як здійснює управлінські рішення, чи є комфортним для співробітників, чи є лідером, врешті-решт. Цим самим заганяємо себе у глухий кут власних упереджень, страхів та сумнівів.

Я вірю, що чоловік та жінка можуть бути однаково дуже комфортними керівниками. І так само вірю, що стать не визначає успішність функціонування бізнесу/компанії/департаменту. 

Якщо ви розумієте свою команду, знаходите до кожного екологічний підхід, зважаючи на тип особистості, не переносите своїх проблем на робочі взаємовідносини, поважаєте особисті межі — ви гарний керівник чи керівниця. І це — найважливіше. 

Якщо ви знаєте, що все перераховане вище — про вас, доводьте і відстоюйте своє право. Право обіймати ту посаду, яку хочете. Право отримувати ту винагороду, якої вартуєте. 

Всі ми приходимо вже з певним багажем. У кожного він різний. Я ніколи не працювала за ту зарплату, яка мене не влаштовувала. І справа у власній оцінці того, чого ви вартуєте. 

Якщо це стільки ж, скільки ваш колега-чоловік, прийдіть і скажіть про це. Якщо це більше, прийдіть і скажіть про це. Люди не мають здогадуватися. Те, у скільки ви себе оцінюєте, у стільки ж вас оцінюватимуть ваші керівники. 

Не потрібно знати як потрібно

На початку карʼєри здається, що секрет успіху — це просто наперед вивчити всі уроки про реальний бізнес і здати їх автоматом, прочитати книги з лайфхаками від психологів та кар'єрних консультантів, біографії Зеленського, Федорова, Залужного, щоб наперед підготуватися до всіх підводних каменів. Але ж ви знаєте, що так це не працює. Правда?

Не потрібно знати як потрібно. Це обмежує і звужує погляд. Дуже часто, найбільших успіхів люди домагаються у тих галузях, де вони ніколи не працювали. Чому? Вони не знали, як не можна. 

Більшість помилок і зупинок на шляху відбувається, коли ви боїтеся порушити якісь правила. Завжди уявляйте, що правил не існує. Є тільки ваше розуміння і власний шлях до кінцевої мети. 

Бо якщо почати одразу вибудовувати навколо себе мільйон маячків: тут не можна, так не заведено, тут жінка так не може, а тут чоловік так не може, а тут ще щось, то все, не злетить. 

Дивитися на все великими очима, дивуватися всьому та не думати про те, що вам чогось не можна та викладатись на повну — це все, що потрібно.