Як гартувалася ОГХК

Україна впритул наблизилася до реалізації одного з найзнаковіших об'єктів Великої приватизації — "Об'єднаної гірничо-хімічної компанії". 

Результат цього аукціону визначить долю потужного промислового гіганта на роки вперед та стане маркером змін в країні, сигналом для суспільства та міжнародних партнерів. 

Якщо називати речі своїми іменами, то на актив можуть претендувати три типи покупців: 1) внутрішні гравці з числа тих, кого ми звикли називати олігархами; 2) фінансові інвестори, які купують актив в розрахунку на майбутнє його здорожчання та перепродаж або партнерство з іншими гравцями; 3) стратеги, що профільно займаються видобувною промисловістю.

Наслідок впливу та господарювання олігархів на держпідприємствах ми бачимо занадто добре, тому не бажаємо продовження статус-кво. 

Водночас екзотичний інвестклімат, саботаж з боку колишніх вигодонабувачів та атмосфера непередбачуваності відлякують чи принаймні посилюють сумніви тих інвесторів, яких ми б хотіли бачити в Україні. Щоб забезпечити повноцінний пул цивілізованих учасників, держава має зробити крок їм назустріч. Який саме?

В історії ОГХК, як у краплі води, відображається вся історія української приватизації.

Важко знайти більш показовий приклад/антиприклад неформального впливу на державну компанію з боку фінансово-промислових груп. Такій сумнівній цікавості з їхнього боку ОГХК завдячує своєму надпотужному потенціалу, який навіть після 30 років грабіжницької експлуатації здатен забезпечувати компанії позитивні економічні показники, провідну долю ринку та експорт на рівні 92% виручки. 

Тож не дивно, що за майже 30 років ОГХК оповив справжній спрут олігархічних структур, компаній-прокладок та навіть кримінальних інцидентів. 

Як відомо, уже з кінця 90-х надвеликий український бізнес зрозумів, що значно прибутковіше не йти на чесний приватизаційний конкурс та вкладатися в розбудову компанії, якщо можна просто ставити свого директора і знімати вершки з активу, залишаючи борги та проблемі державі. Давня традиція — приватизувати прибутки та націоналізувати збитки. 

Якість цього менеджменту на ОГХК відображена у звіті НАБУ, яке оцінює збитки, що були завдані компанії лише в 2014-2017 рр в 300 млн грн.

Але історія має шанс змінитися.

Між минулим і майбутнім 

Наприкінці 2019 року Фонд держмайна отримав ОГХК для підготовки до приватизації. Я вважаю цей момент переломним та найбільш незаперечним проявом політичної волі. 

Влада свідомо відмовилась від потоків, "шахматок", тіньової ренти та зробила крок назустріч розірванню кола політичної корупції, по якому держава ходить уже 30 років. 

Це рішення задекларувало початок переходу від минулого та майбутнього, від олігархічної моделі економіки до прозорого ринку. Також це було початком війни. 

Команда Фонду повністю прийняла на себе зобов’язання бути драйвером цих змін і вийшла на передову. Коли стало зрозуміло, що влада всерйоз налаштована на проведення Великої приватизації та передала ОГХК під управління Фонду ніхто з колишніх вигодонабувачів цьому транзиту не зрадів. 

Ступінь того, наскільки не зрадів — можна оцінити на цьому фото. 

Прямі погрози співробітникам почали надходити з першого ж дня передачі активу. До одного із членів правління ОГХК невідомі проникли у квартиру. Керівнику відділу економіки та фінансів ОГХК спалили автомобіль.

Уявіть, якого рівня вигоди стояли на кону, якщо в хід йшли такі методи і наскільки є привабливим цей актив, якщо за нього розгорнулась така брудна боротьба. Метою усіх цих дій були дискредитація та зрив приватизації ОГХК.

Що ж ми робили, щоб викликати таку протидію? Насамперед ми просто робили.

Не домовлялися про нову "кришу", не організовували перерозподіл потоку, а реально почали діяти, поставивши інтереси держави понад усе. Повірте, в координатах ОГХК дотримання інтересів держави було безпрецедентним мотивом.

Встановили реальний, а не бутафорський контроль над підприємством. Із ситуацією, в якій топ-менеджер формально працює на Україну, а плекає інтереси і отримує вказівки від третьої абсолютно конкретної особи, було покінчено.

Після цього виявилося, що стан ОГХК хоч і важкий, але не такий безнадійний, як це дбайливо намагалися закріпити у громадській думці кілька десятків років.

Рецепт оздоровлення виявився до непристойності простим: не красти.

Внаслідок цього нехитрого прийому, прибутковість компанії за півтора роки зросла майже в 5 разів порівняно з 2019 роком. За 9 місяців поточного року валовий прибуток становить 971 млн грн — на 50% більше у порівнянні з аналогічним періодом минулого року! 

Таку динаміку неможливо намалювати чи зімітувати — вона говорить про нову якість менеджменту та абсолютно новий рівень прозорості роботи компанії. Вона також дає розуміння того, які колосальні суми викачувались з ОГХК протягом десятиліть. 

Ми зняли гриф ДСК (для службового користування) з даних про запаси, показали реальні запаси Вільногірського ДЗК, які зросли майже удвічі. На 20 років було продовжено спецдозвіл на користування Малишевським родовищем та отримано спецдозвіл на вивчення Селищанської ділянки (ІДЗК).

Реалізація готової продукції стала проводиться через прозорі електронні аукціони та за умови перевірки контрагентів. 

Усього ОГХК пройшла 9 процедур due diligence by BDO Corporate Finance, у результаті яких загальний обсяг даних ледь умістився на 1000 сторінках. Вдумайтесь — 1000 сторінок аудийованих актуальних даних про одне з найбільш закритих промпідприємств у країні. 

Плюс понад 10 тис. сторінок підтверджуючих документів (фінансові, податкові, юридичні, технічні, операційні, геологічні звіти). Додайте до цього зрозумілі перспективи: була підготовлена ​​фінансова модель із прогнозами на 20 років.

Вивчивши весь масив даних, "Укрексімбанк" надав індикативну пропозицію щодо готовності кредитувати інвестиційну програму розвитку ОГХК, а ЄБРР листом повідомив про готовність надання фінансування переможцю аукціону, якщо інвестор буде відповідати високим стандартам міжнародного банку. Тим самим авторитетні фінансові інституції дали сигнал потенційним інвесторам, що вірять у цей актив. 

Настав час залучати інвестора.

Вигоди vs ризики 

Одразу вкотре хочу зауважити, що в Україні ніколи не буде ідеально вдалого моменту для приватизації. 

Можливо він був на початку 90-х, коли приватизацію проводили сусідні країни, зокрема Польща, але ми діємо в нинішніх координатах. Ці координати такі як вони є, але часу на розкачку вже немає. 

Поки ми чекаємо "ідеалу в вакуумі" 30% українських держпідприємств є безнадійними банкрутами — з них висмоктали всі соки. Тож я категорично проти коли хтось пропонує почекати "кращих часів" — ці часи завжди є прямо зараз. 

Фінансовий радник — BDO Corporate Finance визначив ціну активу, яка відповідає поточним ринковим умовам. Внаслідок заходів із оздоровлення компанії та уточнення даних про запаси вона була ще на етапі підготовки скоригована з 2,1 млрд гривень до 3,7 млрд гривень. 

Звичайно, ми очікуємо її зростання протягом аукціону, але не очікуємо хайпу та карколомної динаміки, яка трапляється на торгах Малої приватизації, де стартова ціна визначається за балансовою вартістю. Наша мета — не гучні заголовки в ЗМІ, а цивілізований налаштований на продуктивну роботу інвестор, що візьме на себе зобов’язання розвивати підприємство.

І це повертає нас до того, із чого я почав — кого ж ми хочемо бачити в якості цього інвестора? Зрозуміло, що ніхто не хоче повернення до олігархічної моделі, яка з таким трудом була зламана протягом останніх двох років. 

І звичайно ми воліли б запросити до роботи в Україні потужну інституцію — стратегічну або фінансову або таку, що поєднує ці характеристики. 

Комунікації з міжнародними стратегічними інвесторами та інвестиційними фондами, яких потенційно міг зацікавити ОГХК, велися з кінця 2019 року.

Одна лише інструкція із заповнення заявки на участь в аукціоні займала 150 сторінок. Ми були впевнені, що обумовлена ​​українським законодавством бюрократична складність не налякає інвесторів, адже на кону такий відмінний актив. 

Ми мали рацію — інвестори побоювалися зовсім не паперової тяганини. Вони були готові дотримуватись інструкцій і на 200 і на 300 сторінок, але хотіли розуміти — а що ж далі? І ось цієї відповіді на рівні ФДМУ ми дати не могли.

Ми могли зробити справжнє диво — оздоровити здавалося б безнадійний об'єкт, відбити атаки, домогтися зростання прибутку, витримати зливу інформаційних помиїв, виграти всі можливі суди, компенсувати співробітнику особистий транспорт — але не можна було гарантувати інвестору, що через N днів після покупки він не зіткнеться з тим самим.

Треба визнати, що актив вимагає доопрацювання, точніше активізації вимагає робота з інвесторами в частині гарантій їхніх інтересів в Україні.

Тест на зрілість 

Міжнародні гравці, які вивчали пакет документів з ОГХК, стверджують – актив дуже цікавий, але в поточній ситуації цей інтерес переважають ризики та особливості національного інвестклімату.

Ніколи у нас не буде тисняви ​​з інвесторів у Борисполі, які поспішають на аукціон, якщо навіть на етапі аналізу активу відбувалися втручання багаточислених органів у господарську діяльність ОГХК, блокування роботи головного офісу компанії тощо. Крім того, дії противників приватизації серед колишніх бенефіціарів також створюють загрозу стабільній роботі компанії. 

За повідомленням радника з приватизації – BDO Corporate Finance – потенційні іноземні учасники потребують додаткових гарантій захисту великих інвестицій. Вигоди мають перевищити ризики — лише так можна збільшити коло учасників аукціону. 

Зрозуміло, що враховуючи привабливість ОГХК всі ризики усунути неможливо — за компанію будуть боротись, бо там є що втрачати. Але найгострішу частину цих ризиків, пов’язаних із особливостями українського бізнес-поля, в яке не хочуть і не повинні занурюватись міжнародні гравці, має прийняти на себе держава. 

І тут настає переломний момент, коли приватизація може вийти на якісно новий рівень. Більш того — це світоглядне питання для всієї країни та тест на дорослість та зрілість. 

Чи продовжуємо ми вважати, що нам усі винні просто за фактом існування чи настав час визнати, що для того, щоб залучити інвестиції потрібно постаратися і показати актив з найкращого боку? 

Зауважу, що відповідь на це питання уже давно добре знають органи місцевого самоврядування, з якими я тісно спілкувався під час малої приватизації – інвестиції прийдуть не туди, де гарні гасла та декларації. Вони будуть там, де мер на зв'язку 24/7 і готовий щиро допомагати бізнесу.

Фонд держмайна спільно з радником з приватизації від імені інвесторів вніс на розгляд КМУ проект розпорядження, яке передбачає відповідні гарантії.

Розпорядження вносить зміни в договорі купівлі-продажу "ОГХК", якими інвестора який переможе на відкритому аукціоні буде захищено від виникнення можливих "підводних каменів" — ризиків, які можуть виникнути. Така практика для України виглядає екзотикою, але успішно застосовується в інших країнах.

Фактично буде передбачено так звані "Запевнення та гарантії" (Reps and Warranties), тобто звичний для міжнародних договорів та важливих угод інструмент.

Запевнення в даному випадку означає, що вся надана інформація про підприємство відповідає дійсності. А гарантії — це доказ готовності держави компенсувати витрати, якщо виявиться, що про якісь проблеми інвестор не знав. 

На практиці це означає, що якщо після переходу права власності ОГХК за рішенням суду, яке набере чинності після приватизації, зазнає збитків, викликаних якимись подіями у минулому (до продажу) — їх буде компенсовано продавцем.

Це стосується донарахованих податків та зборів, штрафних санкцій та пені та інших штрафів тощо державними же органами влади.

Це те що стосується власне процесу приватизації. 

Також ми пропонуємо розробити і підписати і переможцем конкурсу меморандум, який задекларує підтримку із боку українського Уряду на майбутнє — протягом всіх етапів роботи в Україні. 

Погодьтеся це справедливо, не чекати, що хтось купить кота в мішку. За умови, що ми несемо відповідальність за свої слова, ніяких ризиків для держави у зв'язку з цією додатковою угодою не виникає. 

Я розумію неприємне відчуття, що нам не хочуть вірити на слово, але якщо чесно, вникнувши в історію ОГХК, я нікого не можу у цьому звинувачувати.