Хто і як фінансує систему гарантування вкладів?

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб – на порозі суттєвих змін. 

Упродовж останніх років ми активно відстоювали необхідність реструктуризації боргів системи гарантування, які залишилися у спадок після останньої банківської кризи 2014-2017 рр, як передумову для підвищення суми відшкодування за вкладами. 

Ці два ключові для розвитку банківської системи пункти закладено в норми законопроєкту 5542-1, який уже проголосований у першому читанні народними обранцями і з дня на день ми очікуємо на його остаточне прийняття. 

Як Фонду гарантування вкладів одночасно вдається бути боржником, достроково виконувати свої зобов’язання за кредитом і підвищувати гарантії за вкладами? А головне – хто "оплачує" наші ініціативи і чому від спроб стягнути шкоду із пов’язаних з банками осіб жодна бюджетна гривня не постраждала? 

Система гарантування вкладів сьогодні – між боргами та ініціативами

Минула банківська криза 2014-2017 років призвела до банкрутства майже 90 банків – фактично половини банківської системи країни. 

Загальна сума виплаченого відшкодування майже 1,5 мільйонам вкладників сягнула 90 млрд грн. Очевидно, жодна система гарантування у світі не змогла б витримати таке раптове масштабне навантаження без додаткового фінансування. 

Тоді, у найскладніші 2014-2015 рр, на підтримку Фонду прийшла держава, надавши під ринкові 9,99-14% майже 80 млрд грн запозичень. 

Сьогодні 47,3 млрд грн ми вже повернули (із них 13,4 млрд грн нараховані відсотки). І попри це, за рахунок високих відсоткових ставок, до 2031 року загальний розмір боргу Фонду перед Мінфіном сягне 108 млрд грн, із яких понад 62 млрд грн – нараховані відсотки. 

При цьому, ми уже котрий рік поспіль наголошуємо: суму відшкодування за вкладами потрібно збільшувати. 

Нарешті ми максимально наблизились до цього довгоочікуваного рішення: після прийняття народними обранцями законопроєкту №5542-1 та його підписання Президентом, сума гарантування за вкладами буде підвищена одразу удвічі до 400 тис грн, а з 1 січня 2023 року – до 600 тис грн. 

Здавалося б, про яке підвищення суми відшкодування може йти мова, коли у Фонду десятки мільярдів боргів перед державою? 

Більше того – не на часі витрати на судові процеси за кордоном проти акціонерів банків, причетних до масштабного виведення активів з банків, що ліквідуються, скажуть скептики! 

Утім, кожен із цих кроків – ретельно спланований. За рахунок чого Фонд планує покрити витрати на їх втілення? 

Кошти Фонду: рахуємо разом

Одразу розчарую "експертів", які вже приготувалися звинуватити Фонд у "проїданні" бюджетних коштів: жодна бюджетна гривня на роботу Фонду не витрачається.

Основне джерело формування коштів Фонду – регулярні збори з банків-учасників (сьогодні це усі банки, що мають ліцензію, крім АТ "Ощадбанк"). 

Так системи гарантування працюють у всьому світі: банки здійснюють регулярні внески, натомість Фонд, у разі банкрутства будь-якого з цих банків, здійснює виплати гарантованої суми відшкодування його вкладникам. 

Проте, масштаби минулої банківської кризи внесли свої корективи у роботу системи. Зараз Фонд одночасно має формувати "подушку безпеки" для банківської системи і оплачувати шалені пост-кризові рахунки.

Чим це небезпечно? Такий стан покладає увесь фінансовий тягар останньої кризи винятково на систему гарантування вкладів і на діючі банки. 

Позиція Фонду: за банківську кризу повинні платити, у першу чергу, причетні до її виникнення та загострення особи. Один із першочергових кроків відновлення справедливості – затвердження програми реструктуризації боргів Фонду. 

Йдеться не про прощення, і не про списання. А винятково про розподіл джерел надходжень для розрахунку: "тіло" кредиту повертатиметься за рахунок коштів Фонду (за умови накопичення передбаченої законодавством "подушки безпеки" на випадок можливих неплатоспроможностей банків), а нараховані відсотки – за рахунок стягнутих із пов’язаних з банками осіб, причетних до неплатоспроможності банків. 

Інвестиції – у майбутнє

Тому, не дивно, що топ-пріоритет на найближче майбутнє Фонду – робота зі стягнення шкоди, завданої клієнтам банків, менеджментом та власниками банків, що ліквідуються. 

Один із акцентів – розшук та повернення активів, виведених через схеми закордон. На сьогодні Фонд провів 12 процедур відбору іноземних юридичних компаній для представництва інтересів 17 неплатоспроможних банків щодо стягнення шкоди  у іноземних юрисдикціях, на загальну суму виявлених збитків, що перевищує 28 млрд грн.

Очевидно, робота в іноземних юрисдикціях – задоволення не з дешевих. Може виникнути питання, чи не залазить Фонд у кишеню банків або держави для реалізації таких проєктів? Відповідально заявляю: кошти клієнтів банків на процеси проти акціонерів збанкрутілих банків не йдуть.

Наш принцип – орієнтація на власний інвестиційний (купонний) дохід, який завжди повинен перевищувати кошторисні витрати Фонду. Тобто, витрати Фонду у тому числі на реалізацію своїх стратегічних завдань, фінансуються виключно за рахунок власного інвестиційного доходу. 

Навіть у скрутні кризові роки ми дотримувалися цього принципу. І сьогодні інвестиційний дохід повністю покриває витрати на стягнення шкоди з пов’язаних осіб банків. 

Звичайно, у акціонерів банків-банкрутів завжди є опція повернути неправомірно виведені мільярди гривень, розрахуватися зі своїми колишніми клієнтами та державою, яка взяла на себе розрахунок із вкладниками їх банків, і зекономити найцінніший ресурс – час. Тому що ми переконані: повернення виведених коштів – лише питання часу. 

Усі наші кроки сьогодні – спроба зробити кращим наше спільне "завтра". Ми переконані: мають бути чіткі, прозорі та зрозумілі правила для кожного суб’єкта банківського ринку. 

Так само мають бути очевидні і невідворотні санкції за їхнє порушення. Відповідальність за вчорашні помилки – найкраща гарантія їх неповторення.