Чим цікаві інвестиції в Луганщину
Інновації в дії
Історія воєнних конфліктів знає приклади, коли прилеглі території адаптуються до надзвичайних умов і стають цікавими для бізнес-процесів.
Часто це дає поштовх технологічному розвитку. Показовим є, приміром, досвід Ізраїлю. За майже 70 років існування цієї держави там було близько 10 воєн чи воєнних загострень.
Але попри це економіка країни багато десятиліть поспіль є динамічною і інвестиційно привабливою для світу.
В Україні часто згадують психологічну налаштованість ізраїльтян і їхню спроможність гідно відповідати на виклики.
Відзначу, що й Україна вчиться сприймати свій воєнний конфлікт як виклик, а не – суцільний форс-мажор. І знаходити можливості там, де раніше проглядалася зневіра.
Практично щодня спілкуюся із підприємцями з усієї України. Майже щотижня зустрічаємо на Луганщині делегації міжнародних партнерів. Їхні настрої щодо перспектив регіону помітно змінилися за минулі рік-два.
Пригадую, на початку каденції очільника військово-цивільної адміністрації Луганщини, восени 2019-го, практично усі міжнародні партнери починали і завершувати зустрічі питаннями благодійності і надання гуманітарної допомоги.
Ніхто не ставив планку дискусії вище. Ідеться про представників ПРООН, USAID, послів G7… Їм важко було сприйняти, що на території поблизу лінії розмежування можна робити щось масштабніше.
Із часом ми змінили цю настороженість. Переконали міжнародних партнерів й український бізнес, що регіон має колосальний потенціал розвитку. У сільському господарстві, машинобудуванні, енергетиці, ІТ-векторі, сфері послуг…
Насамперед далася взнаки певна економічна стабільність в області. Але головна її перевага – вільні бізнес-ніші практично у всіх напрямках.
Попри воєнні ризики і обмежений рівень купівельної спроможності в регіоні сформувався значний незадоволений попит.
Він визначає перспективу ринку товарів і послуг. Який щороку зростатиме. З огляду на це у багатьох вже є усвідомлення, що перші інвестори стануть найбільш успішними.
Звісно, хтось може обирати більш помірковану бізнес-стратегію. І, скажімо, вкладатися у стабільні економіки Польщі, Чехії чи Словаччини.
Але за європейськими лаштунками доведеться витримати жорстку конкурентну боротьбу. Або – не витримати. Кому як пощастить...
Натомість Луганщина – критично недофінансована. У ближчі роки тут вистачить місця усім інвесторам. Буде достатньо вкластися в обрану бізнес-активність і спокійно працювати: конкуренти ще довго не дошкулятимуть.
Відзначу, що тема наближеності до лінії розмежування вже не є визначальною для міжнародних партнерів і інвесторів. Їх наразі більше хвилюють питання якості інфраструктури, рівня платоспроможності місцевих громад та бізнес-клімат.
Цей тренд підтверджується нашим першим масштабним інвестпроєктом – модернізацією Попаснянського водоканалу. Франція погодилася вкласти 70 млн євро, попри те, що 10% мереж прокладено поблизу лінії розмежування.
Моніторингова група ретельно вивчала ситуацію і дала добро. Сподіваємося, у березні 2022-го вийти на старт, а ще за півтора роки – успішно завершити проєкт.
Реалізація згаданої угоди ще не почалася, але це вже активізувало переговори щодо інших масштабних ідей.
Приміром, з відновлення Лисичанського содового заводу, який свого часу цілеспрямовано знищили "інвестори" з РФ. Вони зруйнували ущент виробництво, позбувшись конкурента і звільнивши ринок для інших виробників. Як наслідок – нині не побачити в магазинах своєї соди.
Якби нам вдалося відновити це підприємство, це дало би імпульс суміжним галузям. Можна було б думати про реанімацію колишніх склозаводів у Лисичанську.
Інша перспективна ніша – цементне виробництво. Вже мав попередні розмови з потенційними інвесторами.
У них є розуміння, що після завершення війни почнеться масштабна відбудова регіону. Той, хто матиме значні цементні потужності, отримає цікавіші замовлення і вищі прибутки.
Цей напрямок – надзвичайно перспективний. Він здатен активізувати індустрію залізобетонних конструкцій. А згодом – дати старт масовому житловому будівництву в області.
Наразі воно – нерентабельне, з огляду на відсутність саме цієї індустрії. Створення цих та інших виробничих ланцюгів – це тисячі робочих місць та мільярдні надходження у ближчі роки до бюджетів усіх рівнів.
Знаю, деякі експерти оцінюють такі ініціативи як ризикові. Не гірше за них можу визначити слабкі місця будь-якого бізнес-проєкту.
Втім, згадаємо, що ідея залучити європейські інвестиції у відновлення водоканалу поблизу лінії фронту рік тому також виглядала не переконливо. Тож закликаю мислити позитивно.