Бізнес-стратегія "Нафтогазу" до 2030 року. Що це було?

Недавно "Нафтогаз" презентував "бізнес-стратегію" компанії до 2030 року. Перегляд цієї події породив єдине запитання: що це було?

Тих, хто бачив презентацію, напевно, не полишало відчуття, що вони почули загально-декларативні меседжі.

Можливо, у документі, який отримав уряд, є обґрунтовані цифри та розрахунки, проте у версії для широкої публіки цього, на жаль, не було.

На що варто звернути увагу в тезах презентації і відповідях менеджменту "Нафтогазу" на питання журналістів?

Теза перша. Видобуток

Зазначається, що на програму видобутку необхідно направити 20 млрд дол. Проте менеджмент "Нафтогазу" не пояснив, на які обсяги видобування при цьому варто розраховувати і якими будуть собівартість видобутку та рентабельність інвестицій.

Журналісти, треба віддати їм належне, запитали про очікувану собівартість видобування на шельфі Чорного моря. За словами менеджерів, фахівці оцінили її 300 дол за куб м. Головний виконавчий директор НАК Отто Ватерландер натомість заявив, що собівартість не буде перевищувати 200 дол за куб м.

Такі невідповідності і відсутність чітких відповідей на запитання про фінансові показники, ймовірно, свідчать про те, що бізнес-стратегія компанії – ще більш "сирий" документ, ніж сумнозвісна програма "20/20", яка так і не була виконана.

"20/20" – програма компанії "Укргазвидобування", яка входить до складу "Нафтогазу", щодо збільшення видобутку природного газу з 14,5 млрд куб м у 2016 році до 20 млрд куб м у 2020 році. Ціна реалізації газу – 100-130 дол за куб м – вважалася достатньою для виконання програми "20/20".

За даними Української енергетичної біржі, у першому півріччі 2020 року ціна на газ досягла мінімуму – 3 700 грн за тис куб м. Максимальний рівень, 5 700 грн за тис куб м, був у січні 2020 року. При цьому "Укргазвидобування", найбільше державне газовидобувне підприємство, за перше півріччя 2020 року отримало лише 300 млн грн прибутку. Прибуток за 2018-2019 роки становив 19 та 27 млрд грн відповідно.

Чому компанія при ціні газу, близькій до 3 тис грн за тис куб м, перетворюється на банкрута, і навіщо Україні газ собівартістю 200-300 дол за тис куб м?

Теза друга. Партнерство

Вище йшлося про "Укргазвидобування", але ліцензії на розробку шельфу передані "Нафтогазу" – керівній компанії. У попередній стратегії, розробленій McKenzie та Ватерландером, вона відмовлялася від будь-якої видобувної діяльності.

"Нафтогаз" розформував усі підрозділи, які мали причетність до буріння. Через це компанія втратила три свердловини, готові до промислової експлуатації. Право на користування ними викупила приватна компанія за 600 млн грн.

Про що це свідчить? "Нафтогаз" у презентації каже про стратегічні партнерства, не називаючи їх ціну. Зрозуміло, що іншого виходу для "Нафтогазу" не існує, оскільки держкомпанія не має ні досвіду, ні компетенцій з розробки ділянок на шельфі.

Найкращою стратегією розробки шельфу є продаж прав на аукціоні. НАК без експертизи є лише джерелом фінансування робіт спеціалізованих компаній.

Ціна таких робіт, 20 млрд дол (суми витрат, вказані в презентації, 2021-2025 – 7,3 млрд дол і 2026-2030 – 14,1 млрд дол, "Нафтогаз" не деталізував, але, скоріше за все, йдеться про капітальні витрати), буде непідйомним тягарем для українців.

Теза третя. Урок провалу програми "20/20"

У провалі програми "20/20" НАК звинуватила уряд. За словами її менеджменту, уряд не виконав 19 передумов, які завадили збільшити видобуток газу. Серед них – надання ділянок для розвідки та видобування і зміни до Податкового кодексу.

Щоб пояснити падіння, голова правління "Нафтогазу" Андрій Коболєв проводить паралелі з аграріями, які купують техніку, але не отримують полів для обробітку. Ця теза важлива. Дійсно, "Укргазвидобування" придбала і відремонтувала чимало бурових верстатів та суміжних агрегатів для буріння.

Проте також використовувалися сторонні бурові підрядники за фіксованими ставками, які в кілька разів перевищували внутрішню собівартість. Натомість, закуплена або відремонтована техніка простоювала. Крім того, була відсутня система моніторингу буріння та експлуатації свердловин.

Тепер про динаміку видобування газу в Україні приватними компаніями, які працюють у таких же політичних та економічних умовах, якщо не гірших. За офіційними даними, видобуток газу приватними підприємствами щорічно зростає, а "Нафтогаз", попри значні обсяги інвестицій, упав.

НАК замовчує, скільки газу планував отримати до кінця 2020 року з нових джерел. "20/20" розглядалася наприкінці 2016 року. До початку промислової експлуатації, якщо стартувати з геологічних досліджень, проходить щонайменше три роки. "Нафтогаз" планував добувати з нових покладів 5 млрд куб м газу у 2020 році?

У відповідь на зауваження журналіста щодо необхідності публікації програми "20/20" для аналізу причин її невиконання Коболєв сказав, що надання такої інформації вважає надмірною, оскільки виконання програми дало позитивні фінансові результати і про це, мовляв, свідчить фінансова звітність.

"Укргазвидобування" ж, навіть у випадку нетривалого падіння ринкової ціни на газ, має серйозні проблеми. Єдиним чинником прибутковості видобування, враховуючи зростання його собівартості, була позитивна ринкова кон'юнктура.

Натомість консолідовані результати групи "Нафтогаз", без урахування доходів від транзиту та надходжень за рішеннями Стокгольмського арбітражу, є збитковими.

Іншим фактором є збиткова діяльність "Укртрансгазу" як оператора підземних сховищ. Попри бравурні заяви про роль України як місця для зберігання природного газу європейськими трейдерами, компанія показує збитки.

Тобто лише "Укргазвидобування" за сприятливих ринкових цін та "Укртранснафта" є донорами для інших компаній групи "Нафтогаз", яка проїдає ці прибутки.

Висновок – "Нафтогаз" не вчиться. Немає прозорого аналізу проваленої стратегії видобування, не ліквідовані зайві управлінські ланки та юридичні особи, компанія потерпає від внутрішньої бюрократії, яку не може подолати упродовж двох років активної боротьби. Немає, нарешті, відповідальності за провалені програми.

Теза четверта. Завдяки чому буде рости "Нафтогаз"

Основа стратегії компанії – зростання видобутку газу – пояснюється зростанням доведених запасів та фокусуванням на альтернативних джерелах енергії.

Тобто із сказаного менеджментом виходить, що розрахунку фінансової складової розвідки та експлуатації нових ділянок немає. Більше того, в основу стратегії НАК заклала екстенсивний метод, а не покращення ефективності видобування.

Що ж стосується альтернативної енергетики, то тут "Нафтогаз", схоже, користується недолугістю законодавства та впроваджує проєкти під "зелений" тариф. Навіщо споживачам ще й "Нафтогаз" на відповідному тарифі, утричі вищому за аналогічний з традиційних джерел енергії?

Отже, "Нафтогаз" та ефективність інвестицій – поняття несумісні. Досі він був фіскальним органом із збору коштів з населення за газ за завищеними цінами.

Теза п'ята. Непрозорі закупівлі "Нафтогазу"

За словами Коболєва, "Укргазвидобування" звинувачується в непрозорих закупівлях. Ця заява різко дисонує з річним звітом "Нафтогазу" за 2019 рік, остаточно підготовленим та опублікованим лише у другому півріччі 2020 року.

У цьому документі "Нафтогаз", описуючи досягнення в закупівлях, згадував про ліквідацію центральної конфліктної комісії та створення підрозділів з контролю закупівель. Далі компанія створила комітет з погодження стратегій закупівель.

Проте саме ліквідована комісія вказувала не лише на численні недоліки процесу закупівель, а й на неприйнятну технічну політику щодо предмету закупівель.

Міжнародна компанія GfK проводила опитування серед учасників закупівель, замовниками яких були компанії, що входять у коло впливу "Нафтогазу".

"Укргазвидобування" була визнана найкращою серед усіх великих компанії групи в організації закупівель у 2018-2019 роках. Авторитетна міжнародна компанія неналежним чином подала висновки опитування чи стан з прозорістю та ефективністю закупівель у групі "Нафтогаз" дійсно кричущий?

Наостанок

Коболєв наголосив, що компанію критикують і колишні працівники, і нинішні. Метою моїх колонок є не критика, а інформування "Нафтогазу" та суспільства про моє бачення того, що відбувається в державній компанії.

На мою думку, така інформація необхідна в першу чергу менеджменту, оскільки він був не готовий і не мав бажання слухати сигнали зсередини. А суспільство має право на обґрунтовану інформацію, яка відрізняється від хвалебних піар-заяв про досягнення в корпоративній реформі та операційній діяльності.