Побутова хімія і якість води: зачароване коло небезпеки

Про небезпеку фосфатів для навколишнього середовища говорять вже давно, усі та всюди.

У європейських країнах боротьбу з їх використання почали ще у 80-ті роки та успішно завершили.

В Україні, на жаль, далі розмов поки що справа не йде. А тим часом кількість небезпечних сполук, що потрапляє у наші водойми, щороку лише зростає.

У 2019 році концентрація фосфатів у стічних водах Києва перевищила норму більш ніж втричі, саме тому "цвітіння" Дніпра вже стало звичним явищем.

Справа в тому, що фосфати є добривом для водоростей і сприяють їх пришвидшеному росту.

Лише 1 грам фосфатів провокує появі від 5 до 10 кілограмів синьо-зелених водоростей. Вода, як то кажуть, цвіте, а потім загниває через надмірну кількість відмерлих водоростей.

У водоймищах бракує кисню, гине риба та уся річкова фауна. Екологічний цикл повністю порушується.  Вода змінює запах, колір та присмак, її вже набагато складніше очищувати та доводити до стану питної.

Наявність фосфатів звісно ускладнює водопідготовку, але незважаючи на це, ми подаємо киянам чисту питну воду і, відповідно, після використання людьми природі повертаємо чисту воду.

Це все відповідає існуючим стандартам якості. Та з кожним роком витримувати технологічні вимоги стає все складніше.

Водоканали потребують термінової модернізації, але на це потрібні величезні кошти, яких у підприємств немає. Тож вимоги до якості води постійно зростають, а обладнання старішає, і якість води в річках погіршується.

Бортницька станція аерації, як і очисні споруди інших міст України, які здебільшого проектувалися в 60-70 роках минулого століття, ніколи не передбачала можливості видалення такої кількості фосфатних сполук.

П’ятдесят років тому ніхто і не уявляв подібної проблеми, її масштабів та наслідків.

Треба розуміти, чому саме виникає така ситуація. Зараз використовують багато побутової техніки: пральні та посудомийні машини.

Для високої ефективності прання та збереження техніки в робочому стані  виробники пропонують використовувати побутову хімію, що містить велику кількість фосфатів.

Але побутові стоки – то не єдина причина. Є інша загроза. Зараз у місті існує майже дві тисячі автомийок, і фактично всі вони врізані в зливові каналізації, через які відходи без будь-якого очищення потрапляють у Дніпро.

При цьому практично всі миючі засоби, які вони використовують,  виготовлені  на основі фосфатів.

Тож це комплексна проблема, яку неможливо вирішити без допомоги держави.

Єдиним документом, який регулює норми використання фосфатів, на сьогодні є Технічний регламент мийних засобів, остання редакція якого затверджена Постановою Кабінету Міністрів України в 2013 році.

Відповідно до цього регламенту, на одне прання має припадати лише 0,5 грама фосфатів.

Якщо ж провести розрахунки з найпопулярнішими на сьогодні порошками, кількість фосфатів в одній дозі прального засобу може доходити до 60 грамів. Тобто констатуємо, що регламент не виконується.

І в сьогоднішніх реаліях виконати його неможливо, адже переважна більшість побутової хімії, яка ввозиться в Україну або виробляється тут, містить фосфати, при чому у кількості, що зазвичай перевищує встановлені нормативи.

Тут виникає таке собі замкнене коло. Торгівельні мережі закуповують те, що буде добре продаватися, тобто більш дешеві миючі засоби, а безфосфатні порошки коштують дорожче, тому гірше розкуповуються.

Чому вони дорогі?  Бо їх невигідно виробляти, адже їх майже ніхто не купує…  Вихід знайти можна.

Наприклад, можна законодавчо зобов`язати юридичних осіб – власників ресторанів, готелів, пралень – використовувати лише безфосфатну побутову хімію.

Тоді її собівартість впаде, і нешкідливі для довкілля миючі засоби стануть доступні також і пересічним громадянам.

Звичайно, кращим варіантом була би повна заборона використання фосфатів при виробництві побутової хімії.

Так у Німеччині, Японії, Нідерландах, Бельгії та Австрії фосфатні миючі засоби взагалі не застосовують або значно обмежено їхнє використання.

Потрібні зміни законодавства та нормативних документів, що обмежать виробництво, торгівлю та споживання продукції, що містить фосфатні сполуки, а головне – підвищення відповідальності та невідворотність покарання за порушення екологічних стандартів.

Тож нам треба зробити рішучий крок і розірвати зачароване коло небезпеки фосфатів, виробити план дій і за прикладом інших країн розв’язати цю проблему раз і назавжди, аби в Україні не стався фосфатний "Чорнобиль".