Сільські жінки: домогосподарки чи підприємці?

Чи вважають себе ваші бабусі і мами, які живуть в селі і мають город, бізнесменами? Чи складають вони бізнес-плани на рік? Зазвичай ні.

Проте хоч сільські жінки часто і не зареєстровані як ФОПи, зараз вони ті, хто забезпечує продовольчу безпеку країни поряд з великими агропідприємствами.

Більшість сільських жінок залучені до ведення сільського господарства через вирощування овочів, фруктів, зелені, виробництві молокопродукції. Вони приймають безпосередню участь в операційній діяльності свого домогосподарства, планують сівозміну, доглядають худобу.

Сільські жінки знають весь процес вирощування городини, а також частково реалізують її на ринках чи через інші канали продажів. Проте фінансова освіченість більшості таких бізнес-леді лишається невисокою.

Ручна праця – основний рушій в забезпеченні стабільних урожаїв домогосподарств в селах. Яка роль жінки в управлінні такими мікропідприємствами? Чи є в сільській місцевості можливості для саморозвитку жінок і чи може такий мікробізнес перерости в сімейну компанію? Відповідь однозначна – так.

Як вплинути на покращання фінансового стану сільських жінок-підприємців? Треба інвестувати в освіту.

Український проект бізнес-розвитку плодоовочівництва провів опитування 95 представниць мікробізнесу з сільської місцевості з обсягом виробництва від кількох соток до кількох гектар, віком від 20 до 60+років.

Результати вражають. Рівень інформатизації жінок щодо ведення агробізнесу низький. Приблизно 82% опитаних жінок мають вдома комп’ютер, проте лише 3% з них використовують його для покращення знань щодо ведення агробізнесу.

На теперішній час є три основні "канали" отримання знань, які сільські жінки означили як першочергові:

1) конференції, семінари, Дні поля, які проводяться в їх селі чи неподалік постачальниками матеріально-технічних ресурсів;

2) друковані видання;

3) зустрічі зі знайомими на роботі, ринку чи з сусідами.

Інтернет залишився на лаві запасних. Тому скільки б Державна служба з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів не писала у себе на сайті новин про те, що роздрібний ринок пестицидів в Україні – наполовину фальсифікований, в селах колорадських жуків продовжуватимуть труїти рожевою речовиною з пластикових пляшок, куплених на базарі.

Як відбувається прийняття рішень щодо управління власним господарством в українських сім’ях у селах? Близько 40% сімей взагалі не замислюються, що вирощувати наступного року, вони не рахують, скільки заробили, наприклад, на продажі картоплі чи абрикосів.

Інша частина сімей має певну систему прийняття рішень, у 25% сімей остаточне рішення лишається за чоловіком, у 20% - за жінкою.

У сільській місцевості жінки залучені до хатніх справ значно більше, ніж чоловіки. Проте існує певна залежність між рівнем ведення бізнесу та розподілом ролей у домашньому господарстві.

Якщо у домогосподарства в селі є хоч якийсь мінімальний рівень автоматизації агровиробництва, то частіше до "хатніх справ" залучається чоловік. У таких випадках гендерні ролі чоловіка і жінки в селі зрівнюються. Чоловіки беруться мити посуд і готові готувати їжу.

У випадку повної відсутності автоматизації виробництва левова частка домашніх справ лягає на жіночі плечі. Зрозуміло, що думати про бізнес-план для вирощування шпинату чи йошти після постійного прибирання і готування не завжди є змога.

Фінансова освіченість жінок-підприємців у селах лишається дуже низькою. Це впливає на кількість і на якість сільськогосподарської продукції, яка вирощується домогосподарствами. А саме вони є одними з основних виробників плодоовочевої продукції в Україні.

Найбільш розчаровує те, що на питання "Скільки Вам потрібно коштів на місяць на сім'ю, щоб відчувати себе захищеною?", більшість опитаних сільських жінок не знали, що відповісти.

Самі жінки не бачать, чого хочуть. Але в Україні на 50 сотках при трьох оборотах певних видів овочів можна сьогодні заробити в сезон півмільйона гривень. Проте для цього потрібно знати технологію вирощування, розуміти канали реалізації, підвищувати рівень автоматизації.

Якщо ми хочемо бачити на полицях українських супермаркетів навесні вітчизняний часник, яблуко чи картоплю, потрібно інвестувати в освіту його потенційного виробника. Пояснювати, які культури вирощувати, яке насіння та пестициди використовувати, як рахувати прибутки і куди реалізовувати товар.

Держпідтримка для агросектору не має освоюватися великими агрокомпаніями, вони мають цілі відділи аналітиків і значно ширші можливості для розвитку в цьому плані.

Домогосподарства в селах залишаються поза увагою політиків, їх доходи – найнижчі в Європі, але при цьому вони здатні виробляти якісні агротовари і скласти конкуренцію навіть фермерським господарствам.

Залучення жінок до ведення бізнесу в селах посилює їх громадянську активність, впливає на якість прийняття рішень у громадах і збалансовує розподіл праці.

Навчання сільських жінок – інвестиція в розвиток не лише сільських територій, а можливість створення потужного класу підприємців, справжніх професіоналок, відповідальних за безпечність і якість вирощеною продукції.