"Купуй українське": більша прозорість чи нова корупційна схема

"Купуй українське, плати українцям" — так нам подають головну ідею проекту закону, який депутати ухвалили в першому читанні в грудні 2017 року.

Що ж, сама ідея геть не погана, але в ухваленому вигляді він містить конкретні корупційні ризики.

Передусім, вони пов'язані з формулою розрахунку ціни, адже необхідно буде збирати безліч підтверджуючих документів щодо української складової в пропонованому товарі. Чи не доведеться за кожну нову довідку платити так само, як підприємці платили за всі попередні "дуже потрібні" папірці з печатками?

Подібні ризики пов'язані і з потенційним бажанням деяких виробників потрапити в привілейований перелік товарів винятково за критерієм ціни, незалежно від їх української складової.

У пояснювальній записці до законопроекту автори пишуть, що документ має шляхетну мету: поліпшення економічного становища України. На переконання авторів, він гарантує створення нових робочих місць та підвищення доходів громадян.

За рахунок чого? Чи є надання переваги національним виробникам при публічних закупівлях гарантією їх світлого майбутнього?

Взяти хоча б норму законопроекту про те, що чиновники мають під час оцінки пропозицій враховувати, тобто надавати їм перевагу, якщо в предметі закупівлі не менше ніж 20% української складової.

Автори документу переконані, що запровадження такого нового підходу до оцінки тендерних пропозицій під час публічних закупівель неабияк допоможе вітчизняним виробникам продавати більше своїх товарів державі.

За публічними закупівлями стоять величезні бюджетні гроші. Та невже хтось вірить у те, що з прийняттям цього закону органи державної влади почнуть закуповувати для своїх потреб замість іномарок продукцію українського автопрому?

А комунальним та державним підприємствам дозволять купувати продукцію один в одного без проведення тендеру? (бо саме так було б краще для досягнення мети, визначеної в законі).

Звісно, що ні.

У пояснювальній записці до законопроекту переконливо написано про український ВВП, закупівлю польських трамваїв для КП "Київпастранс", про директиви ЄС та Угоду щодо державних закупівель. Якщо ж ретельно все перевірити, то виявляється: український виробник трамваїв… сам винен в програші за тендером!

Адже з самого початку не були використані всі можливості Закону України "Про публічні закупівлі" для захисту своїх прав. Виробник не скористався професійною правничою допомогою.

Далі — більше. Деякі Директиви ЄС щодо публічних закупівель, на які посилаються в пояснювальній записці до законопроекту, були скасовані та діють нині в новій редакції! Розробники документу, уявіть собі, навіть посилаються на статті Угоди про державні закупівлі в старій редакції.

Подібні недоліки законопроекту в поєднанні з корупційними реаліями України викликають цілком виправдану недовіру до пропонованих змін.

Це не єдині слабкі місця законопроекту. З-поміж іншого пропонується встановити такий критерій для оцінки прийнятності закуповуваних товарів: на 70% це має бути прийнятна ціна товару/послуги. Другий критерій: не менше 20% має становити "місцева складова" — тобто українське походження товару. А от на всі інші критерії, які може встановити замовник, відводиться лише 10%!

Чому це, на нашу думку, неприйнятно? Бо до цих 10% можуть належати такі важливі критерії, як умови оплати, строки виконання, гарантійне обслуговування, експлуатаційні витрати тощо. Питома вага цих складових наразі становить до 30%.

Законопроект, тим не менше, передбачає поділ предметів закупівлі на ті, що будуть оцінюватися за приведеною ціною та ті, які згідно переліку Кабінету міністрів будуть виділені окремо — критерієм оцінки яких буде винятково ціна, тобто без обов'язкового врахування 20% місцевої складової.

Такі товари, роботи та послуги будуть віднесені до так званих предметів неспеціалізованої закупівлі.

Питання перше: а хто ж буде визначати приведену ціну та яким чином вона буде розраховуватися? Законопроект передбачає, що приведена ціна буде визначатися електронною системою закупівель автоматично за наведеною в проекті формулою.

А тепер найголовніше питання: скільки доведеться зібрати сертифікатів та інших підтверджуючих документів, щоб підприємство змогло взяти участь в тендері?

Сьогодні і без складних формул виникають ситуації, коли замовники (щоб відсіяти та не допустити перемоги "сторонніх" учасників) вимагають документи, що не передбачені законом. Як свідчить практика, проведення розрахунків за подібними формулами дає безліч підстав для оскарження, адже все це створює відверті корупційні ризики.

Щоб взяти участь та перемогти в закупівлі із врахуванням змін, що пропонуються законопроектом, потрібно витратити багато часу лише на те, щоб розібратися з формулами, не кажучи вже про збір необхідних підтверджуючих документів.

Кому ж цей закон полегшить життя? Невже й справді українському виробникові товарів та послуг?

Вже бачимо, що це не так.

Серйозне питання виникає щодо урядового переліку товарів, робіт та послуг, критерієм оцінки яких буде винятково ціна (і який ще тільки буде необхідно сформувати та затвердити).

Чому не можна було прописати інший механізм захисту національних виробників? Наприклад, визначити перелік підприємств чи товарів національних виробників, у яких були би переваги над іноземними учасниками аукціону чи товарами іноземного походження.

Варто було би включити до такого переліку підприємства з тих галузей, що потребують захисту з боку держави для їх нормального розвитку. Тобто визначити критерій місцевої складової предмета закупівлі в 20% не як обов'язкової вимоги для всіх учасників, а зробити його додатковою можливістю для виробників продукції отримати перевагу в тендері.

Це питання залишається поки без відповіді.

В існуючій економічній ситуації в Україні сама ідея надати перевагу в публічних закупівлях деяким національним виробникам є, безперечно, позитивною. Проте досягнення її через законопроект №7206 ("Купуй українське, плати українцям") в нинішній редакції буде вкрай складним. Якщо взагалі можливим.

Пропоновані зміни створюють безліч корупційних перепон, яких і без цього вистачає. Прозорість публічних закупівель, насправді, зменшується, а от корупційні ризики для учасників навпаки — зростають.

І поки це ще не закон, а лише проект.

Тож після належних економічних обрахунків, виправлення юридичних недоречностей, а головне — за наявності політичної волі, його ще можна зробити корисним для української економіки, а не для чиновників у сфері державних закупівель.