Споживче кредитування: позичальникам — права, банкірам — обов'язки

10 червня 2017 року набув чинності закон "Про споживче кредитування", який розширює права позичальників і покладає додаткові обов'язки на кредиторів.

За законом, споживчими є кредити, які отримують фізичні особи на потреби, не пов'язані з підприємницькою чи професійною діяльністю.

Наприклад, якщо ви отримаєте від банку картку з кредитним лімітом понад 3 200 грн, то на ваші правовідносини з банком поширюватимуться норми нового закону.

Споживче кредитування надзвичайно популярне в Україні серед усіх верств населення. За даними НБУ, у березні 2017 року фізичні особи були винні банкам 159 866 млн грн, отриманих за споживчим кредитуванням.

За інформацією Нацкомфінпослуг, кредитним спілкам наприкінці першого кварталу 2017 року фізособи були винні за споживчими кредитами 1 415,4 млн грн.

Новий закон поширює свої вимоги на банки, кредитні спілки та інші фінансові установи, які надають кредити населенню. Поза сферою дії закону — ломбарди.

До набуття чинності законом "Про споживче кредитування" права позичальників за споживчими кредитами захищала стаття 11 закону "Про захист прав споживачів".

Новий закон уперше надає визначення "кредитного посередника". До цієї категорії закон відносить осіб, що не є кредиторами, але які надають посередницькі послуги у даній сфері. Кредитні посередники давно працюють на ринку споживчого кредитування, проте досі їх діяльність законодавством не регулювалася.

Закон забороняє надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті і вводить суворі вимоги до реклами споживчих кредитів. Передбачений перелік стандартної інформації, яка повинна бути в кожному оголошенні про кредит.

Закон забороняє зазначати, що кредит може надаватися без документального підтвердження кредитоспроможності позичальника або що кредит є безпроцентним чи надається під нуль процентів.

Банки та інші фінансові установи зобов'язані обраховувати реальну річну процентну ставку за формулами, які будуть встановлені НБУ та Нацкомфінпослуг.

Для обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати на оплату всіх комісій, процентів за користування позикою та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитора та за наявності — кредитного посередника.

Закон передбачає: якщо такі витрати не включені до загальних витрат за споживчим кредитом, то споживач може їх не платити.

Варто звернути увагу, що новий закон не включає до загальних витрат за споживчим кредитом платежі, які позичальник може здійснювати на користь третіх осіб (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача). Автори закону виходили з того, що така вартість не завжди може бути відома кредитору.

Кожен кредит повинен мати паспорт. Закон зобов'язує письмово безплатно надавати позичальнику інформацію про пропозиції з кредитування за спеціальною формою, яка має назву "Паспорт споживчого кредиту" і є додатком до закону.

У паспорті буде зібрана вся інформація про кредит: від назви кредитора до реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості позики.

Як це буде працювати?

Позичальник приходить у банк чи кредитну спілку і цікавиться, наприклад, кредитом на авто. Кредитор повинен надати для ознайомлення під підпис паспорти усіх пропозицій на купівлю транспортних засобів. На підставі отриманої інформації позичальник обирає найбільш прийнятний для себе варіант.

Ймовірно, паспорт кредиту передбачений для того, щоб фінансові установи не приховували від широкого кола клієнтів інформації про найдешевші кредитні продукти. Очевидно, що кредитору вигідно спочатку надавати дорожчі позики.

Що буде, коли фахівець відділення банку приховав від позичальника найбільш дешеві кредитні пропозиції, а позичальник дізнався про них через сайт банку?

Закон передбачає, що позичальник, який внаслідок надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність до зазначеної інформації.

Для цього споживач повинен надіслати кредитору лист-повідомлення. Кредитор зобов'язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.

Закон зобов'язує кредиторів проводити оцінку кредитоспроможності позичальників. Така оцінка буде здійснюватися на підставі інформації, отриманої від позичальників, а за необхідності — на основі інформації, законно отриманої з інших джерел, включаючи дані бюро кредитних історій.

На кредиторів покладається обов'язок — на вимогу позичальника, але не частіше одного разу на місяць — безплатно надавати інформацію про поточний розмір його боргу і розмір сплаченої суми кредиту, надавати виписку з рахунку.

Договір про споживчий кредит повинен укладатися в письмовій формі. Кожна сторона повинна отримати свій примірник договору.

Закон передбачає, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за кредитним договором у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування ним. У другу чергу — сума кредиту та проценти за користування ним, у третю чергу — неустойка та інші платежі відповідно до договору.

Доволі часто позичальники, які мали прострочені кредити, не могли вийти з боргової ями, бо всі їх платежі зараховувалися як сплата штрафів, а на борг за процентами та тілом позики нараховувалися нові штрафи.

Закон обмежує розмір штрафів, які будуть нараховуватись позичальникам, що порушили своє зобов'язання. Пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ і не може бути більшою за 15% суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки, нарахована за порушення зобов'язань позичальником, не може перевищувати половини суми, одержаної ним за кредитним договором.

У разі затримання позичальником сплати частини споживчого кредиту або процентів щонайменше на один календарний місяць, кредитор має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Таке право кредитор реалізовує не відразу. Спочатку він зобов'язаний у письмовій формі повідомити позичальнику про затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони повинні бути здійснені.

Для позичальників, крім прав, які випливають з обов'язків кредиторів, є кілька додаткових норм. Так, за позичальниками закріплене право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від кредитного договору без пояснення причин. Закон чітко врегульовує порядок такої відмови.

Позичальник має право повністю або частково достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних платежів. Кредитору забороняється встановлювати плату за дострокове повернення коштів.

Позичальнику надано право вільно обирати осіб, що надають додаткові чи супутні послуги при кредитуванні. Кредитори повинні вести перелік таких третіх осіб.

Закон передбачає, що перед укладанням кредитного договору позичальник для ухвалення усвідомленого рішення повинен ознайомитися на сайті кредитора з інформацією про кредити, надати документи про себе і свій фінансовий стан.

Одна з проблем, яку повинен вирішити закон, — вартість споживчого кредиту. У травні 2017 року ефективна процентна ставка за споживчими кредитами до 10 тис грн на рік готівкою у банку національного масштабу ставила 50-170%. Вважаю, що кредити, реальна річна процентна ставка яких перевищує 50%, є здирницькими.

Очевидно, що реальна річна процентна ставка після набуття чинності новим законом буде розрахуватися більш відкрито і може бути ще більшою.

Нерідко кредитори, встановлюючи високу вартість позики, враховують великий рівень заборгованості за споживчим кредитуванням і сподіваються, що сумлінний позичальник принесе дохід банку і за себе, і за боржника.

Можливо, встановлений обов'язок для фінансових установ проводити оцінку кредитоспроможності позичальника дозволить відсіяти проблемних потенційних позичальників, що приведе до зниження процентних ставок.

Якщо ж фінансові установи не визначать адекватну ринкову ціну на споживчі кредити, держава буде змушена ще більш жорстко регулювати обов'язки кредиторів. Зокрема — ввести максимальну межу процентної ставки за споживчим кредитом і запровадити типові договори.