Чому банки не кредитують аграріїв, навіть якщо стверджують протилежне

П'ятниця, 14 квітня 2017, 13:45
Вважається, що кредитуванню аграрного сектору, крім мораторію, перешкоджають два фактори: високі процентні ставки та претензії до якості даних Держземкадастру щодо меж ділянки. На щастя, це лише міфи.
перший заступник міністра аграрної політики та продовольства


Інновації в дії

Бізнесмен — представник найбільш активно зростаючої галузі української економіки із значною  експортною складовою, на якій майже не позначилися девальвація і внутрішній економічний спад.

Це портрет ідеально диверсифікованого позичальника, за яким банки повинні шикуватися в чергу.

Однак цього недостатньо, якщо потенційний клієнт — аграрій.

Наприкінці лютого 2017 року кредити, видані сільськогосподарським компаніям, становили всього 50,9 млрд грн або 6,4% від усієї суми позик, отриманої підприємствами реального сектору.

Майже 40% з них — 19,6 млрд грн — терміном до року, що дозволяє зрозуміти їх цільове призначення: фінансування касових розривів, притаманних сільському господарству.

Водночас довгострокові кредити, понад п'ять років, які видаються на інвестиційні проекти, для переоснащення фондів і розширення виробництва, становлять 11,2 млрд грн або лише 4% від доданої вартості, створеної сільським господарством у 2016 році.

Для порівняння: підприємствам оптової та роздрібної торгівлі банки видали 263,9 млрд грн кредитів, що є рекордним показником по системі. Срібло — у переробної промисловості, куди спрямовано 201,3 млрд грн.

Обидві галузі значно поступаються за динамікою зростання сільському господарству. Переробка показала зростання на 3,6%, оптова торгівля — на 4%, тоді як сільське господарство при несприятливій кон'юнктурі зовнішніх ринків зуміло досягти 6%. Однак це не заважає торгівлі та переробній промисловості залучати кошти в необхідних обсягах.

Водночас АПК з його рекордними врожаями, третиною експортної виручки та 12% ВВП надихає усіх, крім банкірів. Можливо, причина в тому, що аграрії — ненадійні позичальники?

Зовсім ні — обсяг прострочених боргів компаній сектору становить всього 5,9 млрд грн або 12% від виданих їм позик. При цьому більша частина прострочення припадає на валютну складову кредитів (71%), що з огляду на рівень девальвації 2014-2016 років — цілком допустимий показник.

Для порівняння: в галузях-фаворитах банків співвідношення набагато гірше. У торгівлі рівень прострочення становить 15%, у переробці — 46%, а загальна питома вага проблемних кредитів у банківській системі в кінці 2016 року досягла 52%.

Отже, об'єктивно — аграрії більш дисципліновані позичальники, але все одно не популярні.

Причина цієї невідповідності — у відсутності якісної застави, яку вони могли б запропонувати фінансистам. Я виношу за дужки представників агрохолдингів, у яких є можливість залучати позикові кошти на внутрішніх і світових ринках капіталу. До того ж, у більшості випадків вони можуть самі формувати умови позики: ставки, терміни і механізм реструктуризації.

У більшості ж представників сектору заставою є аграрні розписки, забезпечені майбутнім урожаєм, а це малоцікавий для банків актив. Твердою заставою поряд з інфраструктурними об'єктами і сільськогосподарською технікою могли б стати земля і споруди, розміщені на ній.

Однак, зважаючи на дію мораторію, перший актив втрачає функцію застави, а другий оцінюється в рази менше вартості його реалізації, оскільки також не може бути відчужений у позичальника.

Це ситуація lose-lose, оскільки, з одного боку, у банківській системі сформований значний надлишок ліквідності, який банки через відсутність надійних позичальників змушені розміщувати у депозитні сертифікати НБУ (з початку 2017 року реальний сектор недоотримав кредитів приблизно на 60 млрд грн), а з іншого — сільгоспвиробники постійно відчувають дефіцит коштів.

Зняття мораторію на продаж аграрної землі уточнить юридичний статус цього активу і зробить таку заставу цікавою.

На противагу цій тезі часто можна почути, що взаємовигідній співпраці фінансового та аграрного секторів, окрім мораторію, перешкоджають два фактори: високі процентні ставки та претензії до якості даних Державного земельного кадастру, через що межі ділянки в кадастрі розходяться з реальністю. На щастя, це лише міфи.

Справді, вартість кредиту в національній валюті становить 13,9%, що істотно обмежує потенційний попит фермерів. Однак нагадаю, що рівно рік тому вона була 20%.

Очевидно, що ми знаходимося на довгостроковому падаючому тренді вартості грошей і протягом наступних двох років процентна ставка опуститься нижче 10%, тобто до прийнятного рівня для невеликих аграрних виробників.

Масштаб же територіальних розбіжностей перебільшений. Вони характерні для всіх видів нерухомості, включно з ділянками для комерційної нерухомості, яку приймають в заставу банки. До того ж, у 2017 році Держгеокадастр почав виправляти помилки у земельній базі даних.

Я впевнений, що при скасуванні мораторію аграрний сектор може стати надійною базою відновлення банківської системи, отримавши натомість величезні вигоди у вигляді готівкових коштів і стабільно відкритих кредитних ліній у необхідних фермерам масштабах.