"Супермаркет держмайна": як Мінекономрозвитку пропонує приватизувати державну власність

Україна незалежна уже майже 26 років. І уже майже 26 років в Україні існує понад 3500 державних підприємств, які державі, насправді, не потрібні.

Це можуть бути підприємства, що ведуть діяльність, яка державою здійснюватись не повинна, оскільки це цілком під силу приватному бізнесу (різноманітні санаторії, їдальні і — мої улюблені — пересувні цирки).

Або ж підприємства, які виробляють неконкурентну продукцію і просто залишились у спадок від радянських часів.

Чи повинна держава утримувати їх? Чи може вона керувати таким великим портфелем різнопрофільних та часто-густо проблемних державних підприємств?

Як показує досвід минулих років, держава загалом неефективний власник.

Підприємства, що знаходяться у держвласності, здебільшого занепадають, активи знецінюються і врешті-решт, банкрутують. Очевидно, що чиновники не здатні ефективно керувати усіма 3500 підприємствами, які нерідко стають полем для корупції та тіньових доходів.

Серед них, насправді є активи, які важливі для безпеки країни, або які неможливо передати приватному власнику в найближчій перспективі. Але абсолютно переважна більшість — це звичайні підприємства, які тільки тягнуть кошти із бюджету та відвертають увагу держслужбовців.

Тому Мінекономрозвитку  проводить оцінку та сортування підприємств за ступенем їх стратегічної значущості, щоб визначити, які мають залишитись у державній власності, а які не є стратегічно важливими та можуть бути приватизовані.

Однак, все не так просто. Приватизацію слід проводити обдумано, процедура має бути прозорою та враховувати, як інтереси потенційних покупців, так і, звісно, держави.

Наразі процедура приватизації (навіть дрібних об’єктів) є довгою, складною та заплутаною, що спричиняє корупційні ризики, або ж просто блокує реалізацію держактивів.

В кінці березня ми спільно із Фондом держмайна презентували проект нового Закону "Про приватизацію", який дозволить прискорити темпи продажу державних підприємств. Закон передбачає розділення усіх об’єктів приватизації на об’єкти великої (вартістю активів  понад 250 млн гривень) та малої (менше 250 млн грн) приватизації.

Позитивні приклади великої приватизації в історії України вже були — наприклад, другий продаж "Криворіжсталі" світовому гіганту Mittal Steel.

Завдяки відкритому та прозорому аукціону, в якому взяли участь іноземні інвестори, вдалося підвищиту ціну продажу з 10 до 24 млрд грн, тобто, майже у 2,5 рази.

Завдання закону — зробити такі випадки правилом, а не виключенням.

Для цього великі об’єкти мають продаватись виключно з радниками з кола провідних інвестбанків світу. Крім цього, збільшується строк, в який потенційні покупці надають заявки і вивчають підприємство, запроваджується можливість міжнародного арбітражу та англійського права.

Також ми пропонуємо передбачити додаткові можливості очищення держактивів перед продажем, аби пропонувати покупцю нормальний майданчик для інвестицій та створення робочих місць, а не "квиток на війну".

З об’єктами малої приватизації ситуація часом виглядає навіть комічно. Зараз близько 10% об’єктів малої приватизації складають сауни, що знаходились на балансі у великих радянських підприємств. Проте, інвестор, який хоче придбати ту ж таки сауну в держави, зазвичай має зібрати великий пакет документів та пройти 7 кіл пекла, аби потрапити на аукціон та зробити свою ставку.

Логічно, що більшість обирає купити аналогічний об’єкт на приватному ринку, бо час та нерви, витрачені на підготовку до аукціону, точно дорожчі за кілька тисяч гривень потенційної економії.

Наша мета - зробити процедуру придбання активів такою ж простою, як купівлю їжі в супермаркеті. Ми вже розробили та протестували ефективний інструмент - електронну систему Prozorro.Продажі.

За перші 4 місяці використання, система принесла Фонду гарантування вкладів сукупний дохід у 430 млн грн. Відвідуваність сайту зростає на 100% щомісяця, та вже у 8 разів перевищує  відвідуваність  сайту Фонду держмайна, через який проходить мала приватизація зараз.

З лютого Prozorro.Продаж є обов’язковою для продажу майна неплатоспроможних банків, а у разі прийняття закону стане основним майданчиком для продажу і Фонду держмайна.

Чому ж вона ефективна?

Тому що полегшує процес купівлі держактивів фізичними особами та бізнесом, виключивши з процесу суб’єктивний фактор та забезпечивши повну прозорість процесу. Після прийняття закону, компанії та навіть громадяни зможуть купувати цілі підприємства через Інтернет.

Буде достатньо зайти на https://www.prozorro.sale/, обрати лот, що цікавить, зареєструватись на аукціон, внести гарантійний внесок та виграти торги. Все це можна буде робити навіть з мобільного, лежачи на гамаку десь на пляжі.

Ми збільшуємо ринок і робимо його глобальним. Не має значення, з якого міста чи навіть країни інвестор, він зможе просто зайти на сайт і купити те, що йому подобається.

Держава отримає вигоду від продажу активів  — кошти підуть в бюджет, і їх можна буде витратити на будівництво доріг, лікарень, і інших корисних речей. У бізнесу з’явиться можливість купувати чи орендувати площі для офісів та виробництва, придбати устаткування за цінами, що нижчі за ринкові. А кожен платник податків буде звільнений від утримання неефективних державних підприємств.

Як результат, нас очікує пришвидшення економічного зростання, інвестиції в інфраструктурні об’єкти, зростання рівня життя.

Не зважаючи на те, що закон потребує ухвалення ВРУ, ми вже використовуємо його філософію, тестуючи систему на продажі непрофільних активів держпідприємств.

Минулого тижня почалася співпраця з "Енергоатомом", "Укренерго", "Укргазвидобуванням" та іншими. Ми спостерігаємо швидкі темпи зростання і орієнтовані на амбітну ціль — до кінця 2017 року виручити 7 млрд грн від продажу державного майна.

Наша команда рішуче налаштована оптимізувати систему  управління державними активами протягом трьох років.

За цей період плануємо визначити пріоритети розвитку державних підприємств, визначити ключові для економіки країни підприємства. Стратегічно важливі компанії залишити у власності держави, створивши систему ефективного управління ними, а ті, що такими не є — продати, завершивши епопею під назвою "українська приватизація", яка триває вже чверть століття.