Час "садити дерева", або Чому Україну ігнорує азійський інвестор

Понеділок, 20 березня 2017, 08:30
Серед держав, які найбільше інвестують в Україну, нема жодної значимої азійської економіки. Це треба виправляти.


Інновації в дії

Інвестор-легенда Воррен Баффет якось сказав: "Хтось може сидіти в тіні тільки тому, що хтось свого часу посадив дерево".

Сьогодні в економіці України час "садити дерева" — модернізувати старі і закладати нові галузі економіки.

Це можливо лише за якісної економічної політики, заснованої на залученні іноземних інвестицій у вибрані державою та бізнесом перспективні галузі.

Останні кілька років я активно звертаю увагу на важливість азійських ринків для України. Китай, Корея, країни Південно-Східної Азії, Японія, Близький та Середній Схід, Індія — ці ринки стають все ближчими для українських експортерів, їх питома вага в загальному об'ємі експорту — все більшою, зростає і значення.

Однак зараз я хочу повести мову не про експорт, а про інвестиції з цих держав.

Кажуть, що двадцяте століття було часом Європи, а двадцять перше — це час Азії. Дехто вважає це перебільшенням, однак ніхто не може заперечити, що значення інвестицій з азійських країн невпинно зростає. Однак ми в Україні, як завжди, знаходимося на узбіччі світових процесів.

Серед країн, які мають найбільший обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України, ви не знайдете жодної значимої азійської економіки. Звичайно, я не беру до уваги Кіпр, який лише географічно знаходиться в Азії.

Помітне зростання у 2016 році показала лише європейсько-азіатська Туреччина, але за об'ємом інвестицій вона поки що не може вважатися лідером. Однак навіть ті 103 млн, які інвестували в Україну турецькі компанії 2016 року, не відповідають ні зацікавленості місцевого бізнесу в Україні, ні можливостям Туреччини.

Я вже не кажу про інвестиції з Китаю, Кореї, Японії чи Сінгапуру. Ми є країною-парадоксом. Ми одна з найцікавіших держав для інвестування у Східній Європі, проте пасемо задніх на регіональному ринку залучення інвестицій.

Багато хто в Україні вважає інвестиції з країн Азії небезпечними для економіки, тоді як наші сусіди ведуть боротьбу за мільярдні інвестиції зі Сходу.

Українські політики і суспільство великою мірою заангажовані міфами щодо "неякісних товарів і небезпечних виробництв", "захоплення земель", "китайців, які будуть витісняти українських працівників" і навіть "колонізації України". Ці люди живуть придуманими штампами і бояться того, що ніколи не відбудеться.

У цей же час інвестиції Китаю в США стали більшими, ніж інвестиції США у Китай. Китай, Японія, Корея, Гонконг і Сінгапур лідирують серед країн-інвесторів до ЄС. Пекін активно вкладає в Румунію, Угорщину, Польщу (3,2 млрд дол за 2000-2015 роки) і створює фонд з 10 млрд євро для інвестицій у Центральну і Східну Європу.

Мінськ бореться за іранські та японські інвестиції, а Китай входить до топ-переліку інвесторів у Білорусь. Українські зрушення на цьому фоні виглядають незначними.

Україна має всі шанси для того, щоб стати виробничим майданчиком для ринку ЄС. Про це кілька років говорять українські експерти-економісти і вони мають рацію. Однак для цього потрібні інвестиції і надати їх може Азія.

Так, за рейтингами Україна має непривабливий інвестиційний клімат, проблеми з корупцією і війну на сході. Однак це не дає відповіді на питання, чому азійські інвестори не йдуть в Україну, тоді як західні нарощують свою присутність.

Відповідь на це питання лежить, скоріше, в особливостях взаємодії на рівні інвестор — держава — суспільство. Крім кропіткої системної роботи в цьому напрямі, яка не повинна перериватися через внутрішньополітичні негаразди, Україна мусить продемонструвати передбачуваність і стабільність.

Крім того, частині політикуму і суспільства потрібно позбавитися страхів, пов'язаних з азійськими інвесторами. Поки європейські чиновники, як єврокомісар Джонатан Хілл, коментуючи співпрацю з Китаєм, говорять, що "Європа потребує інвестицій", багато хто в Україні перебуває в полоні фобій щодо азійських інвесторів. Цих фобій багато, я розвінчаю найпоширеніші з них.

Щодо небезпечних виробництв, які начебто несуть з собою деякі азіатські інвестори. В першу чергу, це питання контролю держави, законодавчої та судової практик. У ЄС, наприклад, цією фобією не переймаються. До речі, з країн ЄС Китай найбільше інвестує у Великобританію (15 млрд євро) та Італію (11,2 млрд євро), які навряд чи можна назвати країнами з небезпечними виробництвами.

Ще одна фобія — створення азійськими інвесторами виробництв, що будуть випускати неякісну продукцію. Виходячи з логіки інвестиційних процесів, які мають на меті створити виробництва для ринку ЄС, це нонсенс. Неякісний товар, де б і за які гроші він не був вироблений, не буде затребуваний в Євросоюзі.

Не менш неадекватна "страшилка" — експорт робочої сили в Україну, яка витіснить українців. Почну з того, що в українських законодавців і політиків є всі важелі для створення законодавчих умов, щоб цього не трапилося.

До того ж, експорт робочої сили в Україну став невигідним навіть з Китаю, не кажучи про інші країни Азії — потенційні інвестори. У нас робоча сила коштує дешевше, ніж у Піднебесній. Навпаки — зараз українські працівники затребувані в Китаї, і трудова міграція спостерігається в протилежний бік.

"Захоплення земель" і "колонізація України". Цей міф виходить з нинішньої політики деяких країн Азії, які скуповують землі в Африці, розбудовують інфраструктуру, часто використовують привезену робочу силу для отримання сировини, як правило, мінеральної чи сільськогосподарської.

Україна не має нічого спільного з подібною моделлю. Вона тут неможлива, неефективна і нерентабельна. Ми маємо інфраструктуру, освічене населення, розвинуті міста, високий рівень урбанізації, активне громадянське суспільство. Перенесення цієї моделі на нашу державу некоректне.

Співробітництво з провідними країнами Азії в рамках залучення інвестицій в Україну — це співпраця за принципом win-win. Нашій країні, приватному, державному і громадському секторам, потрібно робити все, щоб наздогнати наших сусідів і залучити азійські інвестиції. В першу чергу, мова йде про Китай, Корею, Японію, Туреччину, Індію, Сінгапур, країни арабського світу та Іран.

Це непростий процес, і за такі інвестиції потрібно поборотися з Польщею та Білоруссю, які просунулися у цій справі значно далі. Однак я переконана, що це можливо, адже інтерес до України великий і непідробний.

Колись Тоні Блер сказав: "Економічна потуга зміщується із Заходу на Схід". Європа вже давно використовує нові можливості в новій реальності. Тож і Україні варто більш активно боротися за інвестиції з Азії. Це дуже непросте завдання, зважаючи на те, наскільки ми відстали від наших сусідів у цьому питанні.