Торги на сто мільярдів: п'ять кроків до прозорого продажу активів банків-банкрутів

Недавно один з комерційних банків України закрив угоду з продажу великого кредитного портфеля.

Наймалися радники з Лондона, проводився потужний маркетинг для 200 інвесторів... У результаті портфель розбили на частини і продали трьом покупцям.

Який це був актив, хто його придбав, за якою ціною — досі таємниця для громадськості. Адже у приватному секторі ти відповідаєш тільки перед своїми акціонерами, і подібні комерційні угоди проходять за закритими процедурами.

Коли ж актив продає державна установа — Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги до прозорості та публічності процесу — надзвичайно жорсткі.

Більшість банків, які ліквідуються, свого часу отримували значні суми рефінансування. Крім того, десятки мільярдів гривень гарантованого відшкодування було виплачено їхнім вкладникам. Ці кошти, які були позичені з бюджету країни, треба повернути. Зокрема — шляхом продажу активів банків.

Наше завдання — досягти максимальної ціни під час аукціону. Для цього ми повинні мати найширше коло покупців і дати їм можливість оцінити актив. Це зобов'язує нас продавати активи банків за найпрозорішими процедурами.

Перший крок — максимальне розкриття інформації

До появи у фонді консолідованого офісу з продажу активів інформація про виставлені на торги лоти була недоступна громадськості. При продажу кредиту потенційні покупці знали лише номер кредитної справи.

Сьогодні ж для кожного активу, виставленого на продаж, ми готуємо публічні паспорти, у яких розкриваємо всю публічну інформацію. На інформаційному порталі фонду кожен може дізнатися, що, коли і де буде продаватися.

Крім того, потенційні покупці можуть ознайомитися з матеріалами кредитних справ у кімнаті даних після підписання договору про збереження таємниці.

Другий крок — справедлива ціна

Продати майно, нерухомість чи обладнання банків — просто: нема банківської таємниці, є аналоги на ринку. Правильно оцінити та визначити їх стартову ціну — не проблема. Утім, таких активів на балансах банків небагато, близько 20%. Решта — кредити, і з ними виникає чимало проблем.

Важливо, щоб усі розуміли роль Фонду державного майна на цьому етапі. Учасники ринку, незалежні оцінювачі, переконують: інструкції щодо оцінки фінансових активів не існує. Отже, кожен оцінює, виходячи з власних переконань. Результат — оцінка подібних активів у різних банках суттєво відрізняється.

Ще в лютому ми попросили ФДМ розробити офіційну методику оцінки фінансових активів. У травні детальна інструкція для незалежних оцінювачів уже мала бути затверджена. На жаль, документа нема і досі. Виходячи з цих обставин, ми та НБУ розробили свої методики оцінки. Найближчим часом ми свою опублікуємо.

Очевидно, що затвердження нашої внутрішньої методики оцінки не вирішує проблему. Сподіваємося, Фонд держмайна таки виконає свою роботу і опублікує детальну методику оцінки, яка стане інструкцією для всіх гравців ринку.

Третій крок — справедливий аукціон

Усі наші спроби розширити коло покупців, розрекламувати активи, розкрити інформацію можуть виявитися даремними, якщо покупця не допустять на аукціон з надуманих причин, торги будуть зірвані або чиясь ставка "чомусь" не спрацює.

Тому зараз наш фокус — на розробці єдиних правил проведення публічних аукціонів і виключення технічної можливості впливу на них.

З цією метою ми запустили проект з командою ProZorro. Їх система успішно зарекомендувала себе у сфері державних закупівель. Cподіваємося на такий же успіх системи ProZorro.Продажі. Ми уже виходимо на перші аукціони.

Четвертий крок — пошук інвестора

Для ефективного продажу важливо розширювати аудиторію інвесторів. З червня ми публікуємо інформацію про успішні аукціони: про продані активи, їх покупців, балансову вартість, стартові ціни, ціни продажу.

Утім, за законодавством права вимоги можуть купувати тільки фінансові установи, і тільки — українські. Ми здогадуємося, що за факторинговими компаніями, які беруть участь в аукціонах, можуть стояти або самі позичальники, або їхні конкуренти. Це своєрідні завуальовані схеми.

Проте, якщо є попит з боку індустріальних компаній на купівлю кредитів своїх конкурентів, то ми повинні надати їм можливість робити це напряму, не звертаючись до посередників. Спрощення ж доступу до купівлі наших активів для іноземних покупців могло б сприяти притоку іноземних інвестицій.

Ясна річ: кожен інвестор знайде варіанти, як купити той чи інший актив. Однак ми хочемо, щоб цей процес був прозорим, і хочемо бачити реальних покупців. Тому наш наступний фокус — на розширенні кола потенційних покупців.

Найскладніший крок — удосконалення суддівської системи

Ми не зможемо досягти максимальної ціни продажу кредиту, якщо потенційний покупець знає: через недосконалість нашого правового поля стягнути заборгованість з позичальника буде складно, довго і дорого.

Тому ми і продаємо наші кредити, що процес стягнення потребує чимало ресурсів, і не тільки фінансів. Сам процес стягнення може тривати не один-три роки, як це передбачено законодавством, а понад чотири! Коли ми враховуємо ці "нюанси", закладаємо ризики, дисконтуємо грошові потоки, то виходимо на низьку вартість.

Очевидний висновок: ціна активів значною мірою залежить від швидкості та якості роботи судової системи, Державної виконавчої служби, правоохоронних органів.