Десять фактів про китайський кредит

Події навколо китайського "зернового" кредиту нагадують трилер із заплутаним сюжетом і передбачуваним епілогом.

У таких ситуаціях завжди перемагають "погані хлопці". Принаймні, в українських реаліях.

Як правило, головним героям вдається втекти за кордон і прихопити з собою кілька сотень мільйонів чого-небудь, за що потім доводиться розплачуватися українцям.

Саме так і було з китайським кредитом. Різниця лише в тому, що ці кошти українські чиновники витратили раніше, а втекли з країни тільки зараз.

Спочатку інформацію про проблеми з Китаєм через "зерновий" кредит у новому уряді то підтверджували, то заперечували. Утім, після аудиту Державної продовольчо-зернової корпорації - ДПЗКУ, яка виконувала контракти на поставку збіжжя до Китаю, в Мінагропроді визнали, що претензії з боку Китаю є.

Це і не дивно, враховуючи як будувалися відносини між Мінагропродом і ДПЗКУ з одного боку та китайською корпорацією ССEC і Держрадою КНР - з іншого. Ось десять фактів про це співробітництво, які залишилися за лаштунками.

1. Якби в кінці 2012 року делегація на чолі з екс-керівником Мінагропроду Миколою Присяжнюком не підписала в Китаї кредитний договір про надання ДПЗКУ 1,5 млрд дол, він би став безробітним ще тоді.

Саме в той момент відбувалася ротація в уряді - "зливання" старої гвардії. До влади прийшли переважно "сімейні" люди. На момент перебування аграрного міністра в Китаї наприкінці 2012 року був готовий указ про його звільнення.

Зрештою, все обійшлося, бо кредитні договори були підписані. А через два дні, 28 грудня, перший транш, 1,5 млрд дол, надійшов на рахунки ДПЗКУ в Укрексімбанку.

З іншого боку, якби цього не відбулося, Присяжнюк міг би зараз спокійно перебувати в Україні і не хвилюватися за свою долю.

2. Головну роль "сірого кардинала" у підписанні кредитних договорів з Китаєм відіграв один з радників колишнього прем'єра Миколи Азарова, екс-голова наглядової ради ДПЗКУ Олег Маліч. З 2007 року до 2012 року він був народним депутатом, обрався за списками БЮТ, однак пізніше вийшов із складу фракції.

Маліч стояв біля витоків підписання цих контрактів із ССЕС і був ініціатором залучення позики.

Перед цим за його участі був започаткований національний проект "Повітряний експрес", для якого Експортно-імпортний банк Китаю відкрив фінансування на 372 млн дол.

Він також відіграв ключову роль у підписанні договорів з поставки аграрної продукції до Китаю, хоча і не був куратором проекту.

Річ у тім, що Маліч дружить з головою China National Complete Engineering Corporation - CCEC - Сунь Баєм. Ця корпорація була генпідрядником і в "Повітряному експресі", і в зерновому кредиті.

Маліч супроводжував Присяжнюка в усіх поїздках до Китаю. Крім того, він міг давати розпорядження співробітникам Мінагропроду щодо питань, які стосуються китайської позики. Саме він вирішував питання з Мінфіном, коли відомство виступало проти надання держгарантій для отримання грошей з Піднебесної.

Він був усунений від проекту Сергієм Арбузовим уже після надходження коштів на рахунки ДПЗКУ. Тоді ж проти нього було порушено справу за підозрою в ініціюванні корупційних схем та посадових зловживаннях.

3. ССЕС раніше не займалася аграрними проектами. Це не її профіль. Через це у компанії були проблеми із закупівлею кукурудзи. Корпорація не мала ліцензії на ввезення до Китаю продовольства і квот на імпорт кукурудзи.

Через це після відходу від справ Маліча у ДПЗКУ намагалися переукласти контракти, замінивши ССЕС на COFCO - китайського зернотрейдера. Китайський Ексімбанк і сам порушував питання про зміну партнера із свого боку.

Одна із версій гласить, що претензії Китаю в судах - це суто претензії ССЕС, яка не хотіла, аби її місце зайняла COFCO.

4. Присяжнюк ледь не став персоною нон-грата в Китаї. Після візиту до Китаю у 2012 році КНР давала згоду на його візит тільки у складі спільних урядових комісій.

Він ускладнив відносини з китайською владою через відмову відвідати офіційний захід, на який його запросили. Такий казус стався одразу після підписання кредитних договорів ДПЗКУ з Ексімбанком Китаю.

На захід за участю заступника аграрного міністра КНР та керівників COFCO Присяжнюк відправив начальника Департаменту зовнішньоекономічних зв'язків.

5. Більшу частину першого - єдиного - траншу китайського кредиту уряд одразу витратив на забезпечення виплат Держказначейством.

ДПЗКУ поклала кошти на короткостроковий депозит в Укрексімбанку. Звідти вони через Нацбанк і валютні облігації потрапили до Держказначейства. Так уряд закрив "дірку", яка утворилася в кінці 2012 року, і розрахувався з бюджетниками.

6. Менеджерам ДПЗКУ вдалося "вимити" частину китайських коштів через традиційну для державних структур схему.

Для поставки в Китай зерна у 2013 році корпорація купувала в окремих компаній кукурудзу по 300 дол за тонну при ринковій ціні 180 дол за тонну. Різниця у вигляді "відкату" поверталася.

7. ДПЗКУ пропонували купувати товари в Китаї за цінами, на 40% вищими за ринкові. Мова йде про другий кредитний договір між ДПЗКУ та Ексімбанком.

Перший кредитний договір передбачав постачання китайській ССЕС українською ДПЗКУ кукурудзи та інших культур. Китайський банк відповідно до угоди надав ДПЗКУ кредит - 1,5 млрд дол для закупівлі зерна.

Другий кредитний договір між ДПЗКУ та Ексімбанком - імпортний. Він передбачав надання коштів українській стороні на придбання китайських товарів та послуг у тієї ж ССЕС. Це могли бути сільськогосподарські матеріали, обладнання, зрошувальні системи, зерновози.

Мова йшла теж про 1,5 млрд дол. Ці кошти планувалося надати протягом п'яти років, але щороку ДПЗКУ повинна була витрачати не менше 300 млн дол.

Зрештою, за умовами договору ДПЗКУ не мала б доступу до коштів. Банк повинен був одразу перераховувати їх китайській корпорації, а та - поставляти в Україну товари чи реалізовувати проекти.

Втім, до імпорту продукції не дійшло, бо ССЕС завищувала ціни на вироблені в КНР техніку, обладнання, засоби захисту рослин на 40%. Невиконання цього контракту теж могло стати причиною тяжби між сторонами.

8. Українські чиновники теж хотіли заробити на закупівлі китайської продукції. Зокрема, наприкінці 2013 року активно обговорювалася схема з придбання китайських засобів захисту рослин.

У ССЕС хотіли купувати сировину і доводити її до кондиції в Україні. Планували задіяти хімзавод "Зоря" у Рубіжному, який відносять до сфери впливу віце-прем'єра Юрія Бойка. Йшла мова і про аналогічні потужності в Ровеньках.

Готували навіть законопроект, який підвищував мито на аналогічну імпортну продукцію. Це дозволяло усунути конкурентів під гаслом наповнення бюджету.

9. Китайці перестрахувалися, перш ніж підписувати кредитні договори з ДПЗКУ. Вони заручилися державними гарантіями. До того ж, в обох договорах були прописані умови, за якими вони могли відсудити активи української корпорації.

ДПЗКУ заборонялося погоджуватися на поділ або злиття, мати чинні обтяження щодо активів, продавати, передавати або відчужувати активи, змінювати діяльність, зменшувати статутний капітал, розподіляти прибутки, здійснювати запозичення чи залучати кредити. Це зазначається у кредитному договорі.

10. Олег Маліч пропонував китайський стороні разом з українським урядом профінансувати спільне кіно про дружбу між Китаєм та Україною. За сюжетом це повинна була бути історія кохання китайця та українки.

Джерело: учасники українсько-китайських переговорів, копії генерального договору про співпрацю між CCEC і ДПЗКУ від 24 жовтня 2012 року, додаткова угода №1 до генерального договору про співпрацю від 24 жовтня 2012 року, додаткова угода №2 до генерального договору про співпрацю від 21 листопада 2012 року, кредитний договір між ДПЗКУ та Ексімбанком Китаю щодо постачання зерна від 26 грудня 2012 року, кредитний договір між ДПЗКУ та Ексімбанком Китаю щодо імпорту китайських товарів чи послуг від 26 грудня 2012 року.

Фото president.gov.ua, rada.gov.ua, glavcom.ua, agrodep.kh.gov.ua

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.