Інновації: місія неможлива

Звичайно, всі зацікавлені в розвитку економіки, підвищенні її ефективності та конкурентноздатності. У той же час, шляхи такого розвитку бачаться різними.

Представники різних політичних сил, розглядаючи реальну вірогідність перетворення України в "бананову республіку" чи "сировинний придаток", іноді згадують, що єдиною альтернативою є інноваційна модель розвитку, але далі такої констатації справи не йдуть.

Ось і нова влада вустами президента у черговому посланні віддала данину моді, згадавши між іншим про необхідність сприяння інвестиціям в інноваційну діяльність, але ніяк не більше. І це на фоні заявлених амбіцій: вивести Україну в двадцятку розвинених країн світу.

Один з моїх вчителів, відомий український економіст, аналітик та публіцист Євген Голібард часто любить повторювати: "Економіка - наука про інтереси у господарюванні". І це, безумовно, правильно.

То ж чи є у когось "інтерес" до розвитку свого бізнесу, а відтак і всієї економіки країни, на засадах інноваційних моделей?

Для початку слід уточнити, що таке інновація. Наші економісти і технарі люблять підводити під це поняття будь-які нові технічні та технологічні рішення, які досі не використовувалися на їх підприємствах, попри те, що такі рішення давно відомі на інших підприємствах чи за кордоном.

Звичайно, у таких твердженнях є своя логіка, але завести Україну до двадцятки розвинутих країн світу вона не допоможе. Інновації, котрі здатні це зробити, мають базуватися на власних науково-технічних розробках світового рівня новизни.

То в кого є інтерес до такого шляху розвитку? Схоже, ні в кого.

Ринкові регулятори тут працювати не будуть, поки є немалі можливості для отримання прибутків більш простими та дешевими способами: завдяки експорту сировини з незначним рівнем власної переробки та імпорту високотехнологічної продукції з високим рівнем доходу від її продажу на вітчизняному ринку.

Реально стати на рейки інноваційного розвитку можна, очевидно, лише піднявши це завдання на рівень державної політики, зробивши його головним пріоритетом, що, до речі, зараз намагається робити Росія. Однак це дуже непросте завдання.

По-перше, хтось має чітко знати, якою ця держава може і повинна бути в ідеалі.

По-друге, правляча державна бюрократія має отримати переконливий стимул будувати саме таку державу.

По-третє, відсутні зараз політичне середовище та господарський механізм, які були замовниками та споживачами інновацій у радянські часи - оборона, космос, грандіозні будови. Їх необхідно замінити сучасними галузями інноваційного попиту - енергетикою, екологією, АПК, зробивши їх основою економіки.

Сьогодні за жодним з цих трьох напрямків зрушення не помітні.

Перш за все, влада не збирається робити докорінних реформ. Навіть на рівні проектних міркувань вона не хоче визначитися з оптимальними структурою та пропорціями в економіці країни, а рухається в напрямку еволюційного покращення всього і вся за рахунок наведення дисципліни так порядку, як вона це розуміє.

Корумпована ж управлінська бюрократія, що уособлює собою владу та живе і збагачується за рахунок бюджету, завжди з кількох можливих рішень вибере те, яке потребує більше грошей і часу. Так легше "відкатувати" свою частку.

Більше того, закупка готових технологій за кордоном позбавляє чиновників різних рангів необхідності займатися складною роботою з побудови власних схем науково-технічного розвитку та управління власною наукою.

А що ж наша славетна у минулому наука на чолі з НАН України та відповідним міністерством? Замість відповіді - факт: коли у нової влади виникла потреба у програмі розвитку країни, її довелося замовляти за кордоном.

Десь 250 академіків, десятки тисяч науковців у всій країні 19 років отримували з бюджету пристойну в останні роки зарплату і, використовуючи попередній науковий потенціал, організовували власні "відкати" і додаткові заробітки.

Система сама собі ставила наукові задачі, сама їх "вирішувала" у вигляді звітів і сама у себе ці звіти приймала. Держава ж за таку "наукову роботу" більш-менш справно платила. Про жодне інноваційне реформування економіки мова не йшла.

Я б не хотів, щоб на мене образилися рядові науковці, я сам такий. Вони переважно "вузькі" фахівці і вирішують наукові проблеми, які ставить керівництво. А керівництво, яке саме собі ставить завдання, ніколи не включить до плану роботу, про котру не зможе відзвітувати. Про які інновації може йти мова?

Є ще одна суттєва структурна прогалина у технологічному ланцюгу створення інновацій, яка знаходиться між науковою ідеєю та виробництвом інноваційного продукту - конструкторсько-технологічна розробка.

Чому "лежить" вітчизняне серійне машинобудування? Нема конкурентноздатної продукції, її нікому проектувати та здійснювати технологічну підготовку до виробництва. Відсутні фахівці - конструктори, технологи, інструментальники.

Більше того, діюча система освіти зорієнтована на підготовку кваліфікованих менеджерів з продаж, звичайно ж, імпортної техніки, та ще, можливо, фахівців із сервісного її обслуговування і ремонту. Навчальні програми не передбачають вивчення творчих методів і отримання навичок інноваційної діяльності.

Таким чином, вимальовується песимістична картина. Чиновники не зацікавлені у кардинальній зміні існуючої моделі економічного розвитку на інноваційну. Ті ж, хто зацікавлені в інноваціях, не здатні фінансувати їх створення.

Залишки наукового та інженерно-технічного потенціалу країни не зорієнтовані на реальну інноваційну діяльність, організаційно не націлені на результат, котрий би давав інноваційний поштовх економіці. Система освіти та підготовки науково-технічних кадрів зорієнтована на виховання "виконавців", а не "творців".

Отже, інноваційний розвиток економіки України нині неможливий.

Кажуть, кожен має робити свою справу. Так і є: кожен робить свою справу, а треба, щоб усі робили спільну справу - побудову ефективної держави з ефективною економікою. Тут зростає роль влади, яка має бути не лише сильною, а й розумною.

По-перше, необхідно змоделювати ідеал організації життя 46 мільйонів громадян, виходячи з реального стану суспільства і ресурсного потенціалу країни.

По-друге, на підставі такої моделі слід започаткувати кілька системних програм, наприклад, "Екологічне землеробство і харчові продукти", "Альтернативна енергетика", "Нове житлово-комунальне господарство", "Чиста вода". Держава повинна виступити замовником і зосередити необхідні ресурси.

По-третє, державне замовлення має вимагати принципово нових рішень, котрі б не мали світових аналогів. Лише така постановка питання здатна, з одного боку, консолідувати та активізувати науково-технічну діяльність, а з іншого - прорватися на вже розподілений світовий ринок високотехнологічної продукції.

Для реального запуску інноваційної моделі економіки треба створювати щось принципово нове, і держава повинна давати чіткі запити вченим і конструкторам. Однією з основних проблем на цьому шляху є відсутність професійних моральних особистостей, під авторитет яких можна було б фінансувати такі проекти.