Країна шулерів?

Армія не стане боєздатною, якщо будуть забуті її ветерани та інваліди. Коли боєць знатиме, що в разі каліцтва він нікому не буде потрібен, чи стане він повноцінним солдатом?

Сказане можна застосувати і до ветеранів праці, яких набагато більше. Сьогодні про цих людей забули. Мало того - до їхніх потреб і прав ставляться байдуже. Прикладів багато, останній стосується запровадження поняття професійної працездатності.

Спеціальні медичні комісії правомочні визначати, на скільки відсотків ця працездатність зменшилася. Залишається підрахувати середній заробіток потерпілого до втрати працездатності, застосувати до нього відсоток такої втрати і отримати розмір щомісячного відшкодування.

Поки був Радянський Союз, ціни встановлював не ринок, а Держкомцін. Радянських людей тільки лякали галопуючою інфляцією у країнах "загниваючого Заходу". На початку 1990-х років інфляція прийшла в Україну.

Найболючіше вона вдарила по ветеранах праці. Механізм визначення початкової суми відшкодування був, а от механізму її підвищення вслід за інфляцією не було.

І от Кабмін затверджує нові правила відшкодування, де прописаний механізм такої поправки: у разі зміни тарифних ставок і посадових окладів. Ця "прив'язка" - міна уповільненої дії. Базою для корекції мав би стати заробіток, а не його частина - тариф або оклад. Заробіток включає ще й премію та різні надбавки.

Уявімо собі великі металургійні підприємства або шахти з багатотисячними колективами. За кожним таким виробництвом - батальйони ветеранів, які втратили здоров'я. Сукупна сума виплат виливається в кругленьку суму. І тоді був придуманий спосіб: підвищувати не тариф, а премію.

Ветеран, дізнавшись про підвищення зарплати, приходить на рідну шахту, йому показують згадані правила: виплати збільшуються у разі зростання тарифу.

Тариф не виріс, просто різко зросла активність трудящих, підвищилася їх участь у раціоналізаторській та винахідницькій роботі, на що адміністрація відповіла зростанням преміальної частини фонду оплати.

Проте без упину підвищувати частку премій неможливо. Оклад - 100 гривень, а премія 1 000 гривень - це абсурд.

Роботодавці змушені були збільшувати тарифи і, хай із запізненням, збільшували виплати. Тоді розумні фінансисти промислових гігантів придумали новий трюк.

У колективних договорах стали прописувати таку норму: в разі зростання тарифів збільшувати регрес не на величину зростання тарифу, а на величину зростання фонду зарплати. Тариф - 100 гривень, премія - 1 000. Всього - 1100 гривень. Після корегування: тариф 800 гривень, премія 300. Всього - ті ж 1 100 гривень.

Ветеран приходить на рідну шахту, але йому показують колективні договори: так, тариф виріс, але зарплата залишилася попередньою. Чого ти прийшов? Така практика мала місце на всіх великих підприємствах Кривого Рогу.

Всім зрозуміло: очевидне обдурювання ветеранів. І ветерани пішли до суду. Суди по всій Україні, включаючи Верховний, спочатку зайняли справедливу позицію. Вони почали виносити рішення на користь ветеранів ціною в 100 і більше тисяч гривень.

Ці суми набігали за десять і більше років, оскільки позовна давність на трудові відносини з приводу відшкодування шкоди здоров'ю не поширюється.

І тут Верховний Суд завдав першого удару по ветеранах. До постанови пленуму про практику розгляду справ про відшкодування шкоди внесено зміну: перерахунок проводити за три роки. Юристи просто розвели руками.

Ще залишалася можливість стягувати невиплачені суми за три роки до дня звернення до суду. Оскільки суд тривав два-три роки, у результаті на виході виходила чимала сума.

І ось у 2009 році Верховний Суд приймає серію рішень, якими встановлює правило: у разі перерахунку розміру виплат треба орієнтуватися не на зростання тарифу, а на зростання зарплати.

У чому підступна суть подібної бухгалтерії? Корегувати виплати треба або за тарифами, або за загальною зарплатою. Не можна корегувати за принципом: коли вигідно - за тарифами, коли не вигідно - за зарплатою.

Спочатку фінансовий шулер із сотні епізодів зростання зарплати вибирав тільки ті, коли ріс і тариф. "За бортом" залишилися епізоди зростання премії, надбавок, коли роботодавець роздував цю частину зарплати для того, щоб не чіпати тариф і не збільшувати виплати ветеранам.

А потім він "легким рухом руки" збільшив тариф в рази за рахунок зниження роздутої преміальної частини. Зарплата збільшилася несуттєво. Ось на цю суму він і збільшив виплати, посилаючись на рішення Верховного Суду.

Нехай він пояснить інвалідам, як так вийшло, що до травми вони одержували одну з найвищих зарплат, а нинішні їхні виплати менші, ніж мінімальна зарплата. Дармоїд, який все життя ніде не працював, у випадку травми отримає більше - відсоток втрати з мінімальної заробітної плати.

У мене сьогодні у виробництві три такі справи, розпочаті у період, коли ще корегували за тарифами. Я не знаю, як все це роз'яснювати людям.

Все сказане стосується виплат, що нараховувалися до 2001 року. У 2001 році почав роботу Фонд соцстрахування працівників від подібних випадків. Щорічно він корегує виплати на якийсь коефіцієнт.

Цей коефіцієнт менший від аналогічного коефіцієнта зростання заробітної плати в галузях народного господарства, який розраховує Держкомстат.

У 2007-2008 роках суди задовольняли позови про перерахунок виплат за більш реальними коефіцієнтами Держкомстату, але Верховний Суд припинив цю практику.

Які ще "подарунки" чекають ветеранів у новому році?