Дорога у Бухенвальд

Вівторок, 19 січня 2010, 12:39
Політики не пропадуть. Вони давно мають за кордоном рахунки, нерухомість, вчать там дітей, лікуються, там і зустрінуть старість. Всі інші можуть і далі сперечатися про НАТО, мову, УПА і дивитися Шустера.
Юрій Шпак, економіст


Інновації в дії

Інфраструктура України у занепаді і вимагає негайної реконструкції. Базові інфраструктурні потреби держави перевищують 200 мільярдів доларів.

Потреба

Вартість,
млрд. дол.

 Будівництво нових атомних енергоблоків*

30,0

 Будівництво ядерного сховища*

0,4

 Реконструкція блоків ТЕС*

1,0

 Автомобільні дороги

131,0

 Будівництво мостів*

7,0

 Реконструкція аеропортів, морських портів

21,1

 Газопровідна система*

3,0

 ГТС

2,8

 ЖКГ*

10,2

 ВСЬОГО

206,5

* - критично важливі напрямки фінансування, що впливають на безпеку життєдіяльності людей

Тільки для відновлення безпечних умов життя громадян державі необхідно знайти 51,4 мільярда доларів. І це без врахування таких фундаментальних сфер, як потреби армії, охорона здоров'я, освіта та судочинство.

За всю новітню історію капіталовкладення України коливалися у діапазоні 20-23% від ВВП.

Так, у 2008 році ВВП склав 117 мільярдів доларів, загальні інвестиції - 28 мільярдів доларів. Годі й казати, що під час економічної кризи, у жовтні 2009 року, зовнішні інвестиції скоротилися до 3,9 мільярда доларів. Однак вони ішли не на інфраструктурні потреби, а переважно у фінансовий сектор.

Тимчасом уряд провадить популістську політику, збільшуючи зовнішній борг та спрямовуючи кошти на латання дірок. Про завтрашній день думати нікому.

Чому Україна не має жодних шансів вибратися з інфраструктурного колапсу?

Висока корупція збільшує вартість інвестиційних проектів чи не удвічі, а бюрократичний апарат уповільнює економічний цикл і створює систематичні перепони для бізнесу.

Законодавча база відсутня або не досконала, зокрема закон про концесії, а права власності не гарантовані. Крім того, інвестиції в інфраструктуру мають довгостроковий характер і низьку рентабельність.

Наразі інвестиції в Україну є здебільшого спекулятивними. Чиновники зацікавлені у швидкому корупційному збагачені і живуть за принципом "після нас хоч потоп".

Навіть при наявності ідеальної України без корупції і з ефективним законодавством, що є повною утопією, обсяг необхідних капітальних інвестицій вже настільки великий, що економіка просто не зможе їх освоїти.

Китай у кращі часи інвестував в основні фонди біля 35% ВВП. Україна виділяла 25-28 мільярдів доларів, у кризу ж ця сума скоротиться до 15 мільярдів доларів.

При цьому значна частина цих інвестицій піде у фінансовий сектор та виробництво, а на інфраструктурні проекти залишаться "сльози" - максимум 5 мільярдів доларів, з яких половина буде вкрадена.

І поки влада лататиме одні дірки, з'являтимуться інші, вдвічі більші, у вигляді техногенних катастроф та аварій. Ліквідація їхніх наслідків коштуватиме надто дорого, а прірва наближатиметься надто швидко. Радянський інфраструктурний спадок вичерпано, кваліфіковані працівники і наукова база втрачені.

Якщо розвинені країни світу входять в постіндустріальну епоху, то Україна прямує в епоху деіндустріалізації.

Оскільки влада втрачає важелі впливу на політичну і економічну ситуацію, вона покладе всю відповідальність на плечі іноземних корпорацій, які завжди готові поглинути будь-яку державу з сировинним і земельним потенціалом.

Для такої держави вистачить однієї АЕС та кількох потужних ТЕЦ для шкідливого металургійного та хімічного виробництва. Гаряча вода та опалення стануть для громадян предметами розкоші.

Укрзалізницю приватизують, автотранспортну і залізничну інфраструктуру розбудують для більш ефективного вивезення сировини та напівфабрикатів. Нові сховища ядерних відходів обслуговуватимуть не тільки для українські АЕС.

Політики і можновладці не пропадуть. Вони вже давно мають за кордоном рахунки, нерухомість, вчать там своїх дітей, лікуються, там і зустрінуть старість. Всі інші можуть і далі сперечатися про НАТО, мову, УПА і дивитися Шустера.

"Кожному своє", - написано на воротах концтабору Бухенвальд. Саме цей вислів стає прапором новітнього Бухенвальда, у який перетворюється Україна.