Світова криза та інвестиційний потенціал України

Вочевидь, світова економічна криза підходить до апогею. Банкрутство інвестиційного банку Lehman Brothers негативно відгукнулося на провідних біржах Європи і Азії. Всі біржові індекси знизилися до мінімальної позначки, починаючи з 11 вересня 2001 року.

Чимало експертів передрікають продовження краху провідних компаній північноамериканського фінансового сектора, а це означає, що проблеми іпотечної кризи відіб'ються і в інших сегментах світової економіки.

Недавнє зниження цін на нафтопродукти деякою мірою загальмувало падіння курсу долара, але те, що через загрозу економічному зростанню США Федеральна Резервна Система планує уп'яте за цей рік знизити облікову ставку, може суттєво послабити американську валюту.

Питання полягає вже не в тому, чи зможуть США зберегти довіру до своєї фінансової системи, а в тому, як позначиться банківська криза на стані світової економіки в цілому і української зокрема.

Зрозуміло, що з середини 2007 року світова економіка увійшла до чергової циклічної стадії глобальної кризи. Те, про що в різних варіаціях писали К. Маркс, Н. Кондратьєв, К.Жугляр і Дж. Кітчин, було вже зрозуміло 2005 року. Саме тоді почали активно виявлятися перші ознаки передкризової ситуації.

Після зникнення Радянського Союзу зі світової мапи, а також переорієнтації колишніх країн соцтабору з планової економіки на ринкову, було випущено значну кількість доларів без належного товарного підкріплення.

Спочатку цей надлишок доларової маси був задіяний в приватизаційних процесах на пострадянському просторі, а також в державах Східної Європи. Але зрештою це призвело до дефолту 1998 року.

Надлишок же доларів США почав акумулюватися на ринках високих технологій, але 2001 року акції багатьох компаній у цій сфері пережили радикальне падіння. Тому не випадково, що 2002 року надлишки доларів спрямувалися на тоді ще перспективний ринок іпотеки.

Наявність величезної грошової маси не стільки спровокувала іпотечний бум у США, скільки забезпечила спекулятивні надії великій кількості американських громадян. 2005 року купівля та перепродаж житла забезпечували до 15-20% прибутку.

За експертними даними, близько 1,5 млн. американців узяли іпотечні кредити для того, щоб заробити на операціях з нерухомістю.

Але вже до 2006 року ажіотаж на житловому ринку різко спав, а новоспечені домовласники опинилися на межі банкрутства, оскільки сподівалися погасити іпотечні кредити за рахунок перепродажу свого нового житла. Врешті-решт, це призвело до відомої іпотечної кризи.

Безперечно, структура української економіки відрізняється від американської, японської або навіть західноєвропейської, але при цьому вона істотно інтегрована у світову економіку, і уникнути впливу системної кризи не може.

В першу чергу погіршення треба чекати не на національному ринку іпотеки. Тут більш-менш ситуація стабільна. Так, звичайно, відхід західних інвесторів з українського ринку нерухомості ускладнив доступ малих і середніх будівельних фірм до фінансових коштів.

Але в той же час укріпив позиції великих будівельних компаній, що мають доступ до внутрішніх фінансових та матеріальних ресурсів, і за рахунок реалізації численних проектів можуть працювати з нижчими показниками рентабельності.

Тим більше, що вітчизняні банки в цілому до видачі іпотечних позик підходили достатньо виважено, прагнучи максимально мінімізувати можливі ризики неповернень.

Проблема полягає в тому, що основні українські галузі, які наповнюють бюджет - металургійна і хімічна промисловості - можуть помітно "просісти" від прогнозовано високої ціни на газ.

В умовах світової кон'юнктури і зношеності основних фондів українських підприємств це негативно відіб'ється не тільки на стані справ у цих сферах виробництва, але і на темпі зростання національного ВВП.

При запрограмованому підвищенні соціальних виплат це неминуче позначиться на зростанні інфляції. Адже навіть першокурсникові економічного факультету відомо, що підвищення зарплатні бюджетникам, а також пенсій виправдано тільки в тому випадку, якщо зростання продуктивності праці випереджає це підвищення.

Основним же показником збільшення продуктивності праці прийнято вважати зростання ВВП. Іншими словами, якщо українська промисловість не забезпечить високі темпи випуску своєї продукції, то всі соціальні виплати будуть успішно поховані під зростанням цін.

Можливо, монетарна політика НБУ дозволить дещо змікширувати інфляційні процеси, але світовий досвід свідчить, що дії національного регулятора з вилучення зайвої грошової маси ефективні тільки при комплексному оздоровленні економіки.

Найпростіший і найдієвіший метод зниження інфляції - це нарощування товарної маси, але не за рахунок імпорту, як це мало і має місце в Україні, а за рахунок зростання товарної продукції українських компаній.

У цій ситуації дуже важливу роль грає грамотне застосування такого фінансового інструменту як облікова ставка. І не тільки як механізму обмеження доступу до позикових грошей або боротьби з рецесією.

Центральні банки багатьох країн використовують ставки рефінансування як один з ключових чинників, що забезпечують високу ліквідність державних і муніципальних цінних паперів на вторинному ринку.

Зрозуміло, що при високій обліковій ставці не тільки збільшується ціна банківських кредитів, але і помітно пожвавлюється попит на депозитні продукти, в той же час, пропозиція цінних паперів зростає.

Це автоматично спричиняє зниження їх ринкової вартості. І навпаки, коли ставка рефінансування низька, то тоді, разом зі зростанням кредитної активності, спостерігається і збільшення попиту на цінні папери.

Уміла маніпуляція обліковою ставкою дозволяє національному регулятору за допомогою зміни вартості кредитів рефінансування оперативно регулювати платіжний баланс, а також вирішувати поточні проблеми ліквідності банківської системи.

Враховуючи, що НБУ одним із засобів боротьби з інфляційними процесами вибрав депозитні сертифікати, застосування облікової ставки повинно трактуватись як безперечна умова.

Парадоксально, але світова криза дає Україні реальні можливості не тільки більш-менш благополучно подолати негативні кризові явища, але і значно поліпшити свій економічний стан.

За ситуації, коли провідні банківські системи стурбовані відтоком капіталу, коли провідні біржі Азії, Європи і Америки охоплені фінансовою панікою, наша країна може стати інвестиційною Меккою.

Аналіз фінансових ринків показує, що світовий капітал знаходиться зараз в активному пошуку нового місця свого застосування, що забезпечує відносно високий рівень прибутку. Це його капіталістична суть, природа і буття.

Те, що зараз відбувається на вітчизняному фондовому ринку, можна не сприймати серйозно, оскільки серйозного фондового ринку у нас практично немає. Тому судити про фінансову привабливість української держави за наслідками роботи ПФТС не можна.

Інвестиційний потенціал України полягає в її географічних і кліматичних особливостях, а також в обсязі внутрішнього споживчого ринку, в рівні кваліфікації вітчизняних трудових ресурсів та можливостях національних базових галузей (металургійний, машинобудівний, хімічний та агропромисловий комплекси).

Розташування між багатою ресурсами Росією і Об'єднаною Європою, зацікавленою в стабільному доступі до цих сировинних ресурсів і в той же час місткими ринками збуту, дає українській державі унікальні можливості для створення потужних транспортних коридорів, що зв'язують Захід і Схід.

Рішення подібної комунікаційної задачі може автоматично привернути мільярди інвестицій у вітчизняну економіку.

Єдине, що для цього потрібно - це внутрішня політична стабільність, стійкі, прагматично взаємовигідні відносини з РФ, ЄЕС та іншими країнами, а також законодавство, що захищає інтереси інвестора від свавілля місцевих чиновників і рейдерських атак.

Без цих умов ніхто не вкладатиме значні капітали в побудову на території України транс'європейської логістичної системи. Як і не інвестуватимуть в інші привабливі сектори національної економіки. А в умовах продовольчої кризи, що насувається, потенціал українського агропромислового комплексу також надзвичайно цікавий для провідних фінансових компаній.

Світова енергетична криза 70-х років дозволила Японії зробити могутній економічний ривок, забезпечивши їй лідируючі позиції у сфері високих технологій. І все це стало можливим при чіткій і цілеспрямованій підтримці уряду.

Звичайно, Україна - це не Японія. Але сьогодні, як це не дивно, ситуація, що склалася на провідних фінансових, енергетичних та продовольчих ринках, дає шанс українській державі зробити реальний прорив в економіці.

Якщо ми найближчого року не зуміємо створити інвестиційно-привабливий клімат, то на так необхідну нам економічну реструктуризацію у нас підуть десятиліття.

Основна ж умова створення українського економічного дива полягає не в ресурсах, а в політичній волі.

Так, саме зараз від усіх високопоставлених чиновників потрібна політична воля, яка забезпечить стабільність і процвітання українського суспільства, навіть у збиток власному політичному майбутньому.