Нікопольські труби підкорюють світовий ринок. Як працює високотехнологічне виробництво в кількох кілометрах від ворога

За підтримки INTERPIPE
16 липня 2024

Нікопольські труби підкорюють світовий ринок. Як працює високотехнологічне виробництво за кілька кілометрів від ворога

За підтримки INTERPIPE
19 липня 2024

З дитинства пам’ятаю, що День металурга у Нікополі завжди був другим Днем міста. Навіть кращим, адже це розпал літа. Зранку – на пляж, ввечері – на концерт. Не так часто в нашому маленькому місті можна побачити зірок на кшталт груп "Бумбокс" або "Антитіла".

Свято щороку організовувало велике місцеве підприємство "Інтерпайп Ніко Тьюб", щоб залучати на роботу більше молоді та показати свою турботу про громаду. У 2021 році компанія відновила набережну і навіть влаштувала там світлове шоу, орендувавши річкову баржу.

Фото з набережної в День металурга
На жаль, ці гуляння були останніми. Масштабні обстріли Нікополя почались напередодні чергового Дня металурга. 16 липня 2022 року росіяни з протилежного берега хаотично випустили по спальних районах і заводам 53 ракети з РСЗВ "Град". Відтоді терор не припиняється.
До ворожих позицій – кілька кілометрів. Сьогодні на місто щодня летять не тільки снаряди, але й FPV-дрони. Як виявилось, росіяни заводять на річку Дніпро своїх новобранців і дозволяють їм "потренуватись" на українських об’єктах у прибережних районах. Під удар потрапляють житлові будинки, спецтранспорт і цивільні мікроавтобуси.
Поряд – окупована терористами найбільша у Європі атомна електростанція, яку тепер порівнюють із пороховою діжкою. Стабільно раз на пів року ведуться розмови про можливу ядерну аварію, що змушує людей нервувати та кидати свої домівки.
Фото ЗАЕС. Фотограф: Ігор Кобельнюк
Прибережна стара частина міста з унікальними історичними будівлями та пляжем, улюблене місце для відпочинку нікопольців, сьогодні перетворилась на небезпечну воєнну зону. Через вимкнення електрики та відсутність зв’язку, люди не можуть додзвонитись до родичів з цього району, щоб бодай розуміти, чи пережили вони черговий обстріл. 
Вимкнення світла тут є доволі частими, адже вся енергетична інфраструктура перебуває у зоні враження російської артилерії. А після минулорічного підриву Каховської ГЕС, люди та підприємства ще й отримали проблеми з питною водою. 
Фото прильотів у Нікополі. Фото: РВА
І якщо після цього переліку трагедій Нікополя здається, що люди зневірились, а місто от-от припинить своє існування, то це зовсім не так. Жителі продовжують боротись за свою малу батьківщину. Хто на фронті, а хто – працюючи на місцевих підприємствах.
Я живу недалеко від промзони й вночі постійно чую звуки металу. Це вантаження труб. Я їх не переплутаю ані з "Градами", ані зі ствольною артилерією. Раніше ці звуки мене заспокоювали, бо я під них засинав у дитинстві. Зараз же вони змушують мене радіти, адже це є маркером того, що трубні заводи, основа економіки нашого міста, досі працюють.
У Нікополі є кілька підприємств з виробництва труб. Найбільше – "Інтерпайп Ніко Тьюб". Власне, звуки я чую з одного з цехів. Там розташовано виробництво кінцевого продукту, а відповідно – і технологічне обладнання на сотні мільйонів доларів.
Фото з цеху. Фотограф: Ігор Кобельнюк
Вперше про це підприємство я дізнався у школі, коли до нас із лекцією прийшла жінка, що відповідальна за міжнародну співпрацю. Пам’ятаю, як здивувався, що можна працювати на заводі й одночасно подорожувати в ОАЕ, Сполучені Штати, Німеччину.
Насправді це не дивно, адже "Інтерпайп" експортує свої труби у десятки країн по всьому світу. Наприклад, кожна третя будівля у місті Дубаї обладнана нікопольськими трубами. На підприємстві розповідають, що китайські компанії навіть підробили наші труби й намагались продати їх під брендом "Ніко Тьюб".
Попри обстріли, міграцію, проблеми з електрикою та мобілізацію, нікопольське підприємство досі продовжує конкурувати на світових ринках і приносити в Україну валюту.
Фото директора В'ячеслава Чернова. Фотограф: Ігор Кобельнюк
За словами директора заводу В’ячеслава Чернова, цехи сьогодні повністю завантажені роботою, а виробництво майже досягло рівня, що був до 2022 року. Інвестиції у нікопольський майданчик йдуть за планом, який склали ще до початку великої війни.
Якою ціною дається робота цього підприємства видно з першого погляду на будівлю управління – її вікна наглухо забиті фанерою після численних прильотів.
Фото будівлі управління. Фотограф: Ігор Кобельнюк
За 20 хвилин до нашої екскурсії на "Ніко Тьюб" завод вчергове обстріляли ствольною артилерією та пошкодили підстанцію. Газогони накрили залізобетоном, а трансформатори забезпечили захистом від FPV-дронів, але від снарядів повністю врятуватись неможливо. Після ранкового обстрілу цехи на деякий час залишаться без енергопостачання, що коштуватиме підприємству сотень тисяч доларів.
Снаряди прилітають і у виробничі приміщення. В одному з офісів працівники зробили експозицію з уламків, які регулярно розлітаються по цехах.
Фото уламків. Фотограф: Ігор Кобельнюк
Дахи цехів витримують влучання артилерії, а самі робітники називають завод одним з найбезпечніших місць у Нікополі, адже жодну людину ще не було вбито або поранено під час робочої зміни.
Однак компанія відчуває кожну тривогу на своєму бюджеті. Робота під час обстрілів зупиняється, персонал йде в укриття, працівникам доплачують гроші за "ризикову" зміну, а керівництво змушено шукати кошти на ремонт приміщень та енергетичного обладнання.
Фото бомбосховища. Фотограф: Ігор Кобельнюк
Після тогорічного підриву росіянами ГЕС та обміління Каховського водосховища нікопольські підприємства зіткнулись ще з одною проблемою – нестача води. "Інтерапайпу" та сусідньому підприємству Centravis довелось вкласти гроші у модернізацію насосної станції, що коштувало їм близько 600 тис. дол.
Завдяки цій інвестиції вдалося дати воду не тільки на трубні заводи, але й у деякі райони міста. А поки йшли роботи, компанія орендувала у Дніпрі вантажівки й спільно із владою забезпечувала нікопольців водою на мобільних пунктах видачі.
Фото пункту видачі води міськводоканалу в Нікополі
Труби виготовляють понад 2000 нікопольців. Всі вони фізично присутні на заводі. Кожен з них бажає безпеки для себе та своїх рідних. Якщо вони відчуватимуть себе вразливо, то рано чи пізно покинуть місто, а завод зупиниться назавжди.
Близькість до лінії фронту змусила підприємство вкладати більше грошей у соціальну програму та безпеку. Мова про продуктові сертифікати, релокацію дітей та співробітників у безпечні райони, програми відпочинку, будівництво бетонних укриттів тощо.
Фото бетонного укриття. Фотограф: Ігор Кобельнюк
Особливо важливою для нікопольців є допомога з відновленням житла. Щойно будинок співробітника отримує пошкодження від обстрілу – компанія відправляє туди комісію й фінансує його відновлення.
За словами Чернова, на доплати та соціальні програми з початку вторгнення було витрачено близько 430 мільйонів гривень. Мета – зробити все, щоб залишити понівечене місто придатним для роботи та життя.
Фото робітників на заводі. Фотограф: Ігор Кобельнюк
З 2014 року до лав ЗСУ мобілізовано 378 співробітників, з яких  328 продовжують нести службу просто зараз. Підприємство поставило перед собою завдання супроводжувати своїх працівників від мобілізації до повернення додому. Від купівлі амуніції до реабілітації. 
"Якщо військовий повертається із важким пораненням і не може працювати в цеху – перенавчаємо і шукаємо йому роботу легше, з паперами. Усіх відправляємо на поглиблений медичний огляд до Дніпра й лікуємо своїми силами. Один хлопець повернувся і в нього тремтіли руки, через що він не міг працювати за верстатом. Ми його пролікували, розробили кінцівки і він зміг повернутись до роботи.

78% ветеранів після повернення залишаються працювати у нас", – розповідають на "Інтерпайпі". 
Але поки одні працівники захищають країну, інші мають заробляти для неї гроші. Менеджменту вдалося переконати своїх іноземних клієнтів розмістити великі експортні замовлення, але хтось має їх виконувати. Брак кадрів – спільна проблема всіх українських промислових підприємств, особливо  якщо мова йде про зону бойових дій.  
Фото виготовлених на заводі труб. Фотограф: Ігор Кобельнюк
Викручуватись доводиться кількома способами. Як розповідають у керівництві, 80% нових найманих працівників не мають жодної кваліфікації – їх навчають фактично з нуля. Іноді вдається запрошувати досвідчених спеціалістів з окупованих територій або з інших нікопольських підприємств.
Помітно зросла кількість пенсіонерів – компанія обдзвонює колишніх працівників та запрошує повернутись на роботу. Також стало більше жінок на невластивих спеціальностях – оператор верстата, різчик труб або токар.
В обох випадках є своя специфіка, через велике навантаження. Проте свою нішу жінкам та пенсіонерам таки знаходять. Лозунг рекрутингової кампанії підприємства у соцмережах – "Знайдемо місце для кожного".
Фото жінки оператора. Фотограф: Ігор Кобельнюк
Робота підприємства має продовжуватись. Найбільший Нікопольський завод феросплавів та інші підприємства на межі зникнення, тож виживання всього 100-тисячного міста тепер залежить від трубних підприємств. Доходи від експорту розподіляються на всіх і дозволяють працювати кафе, ресторанам, пивоварням, магазинам, офісам тощо.
Якщо Нікополь пройде всі випробування, після перемоги його жителі знову зберуться на відбудованій набережній в День металурга. Світломаскування не заважатиме повторити лазерне шоу на баржі, а місто знову житиме спокійним життям, без звуків вибухів.
Автор тексту: Богдан Мірошниченко
© 2005-2024, Економічна правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Економічну правду".
‍
"Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна". Назва агентства "Інтерфакс-Україна" при цьому має бути оформлена як гіперпосилання.
‍
Матеріали з плашкою PROMOTED та НОВИНИ КОМПАНІЙ є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.
‍
Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
‍
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.