Керуючий партнер Ernst & Young в Україні: "Україна не стане "інвестиційною Меккою Європи", якщо сидіти і чекати"
Чим довше триває війна, тим актуальнішим стає питання повоєнної відбудови України. Внаслідок масштабних бойових дій та ракетних обстрілів зі сторони росії з кожним місяцем збільшується кількість пошкоджених об’єктів інфраструктури, підприємств, житлових приміщень, закладів освіти та охорони здоров’я.
Про те, як зробити Україну інвестиційно привабливою для західного бізнесу, очікування інвесторів та які галузі стануть потенційно привабливі по завершенні війни, - в інтерв’ю ЕП з керуючим партнером EY в Україні (Ernst&Young) Богданом Ярмоленком.
- Зараз це питання звучить ствердно. Але я б сказав, що Україна після війни може стати одним з головних інвестиційних проєктів Європи, і наше завдання зробити так, аби ми їм стали. Якщо нічого не робити, Україна не стане інвестиційно привабливою для Заходу.
Давайте деталізуємо. Умовно є три різні сторони допомоги чи інвестування. По-перше, це донори, донорська допомога – від національних урядів чи наднаціональних організацій, на кшталт Світового банку, Європейської комісії чи Європейського банку реконструкції та розвитку або Американського агентства з міжнародного розвитку. Для координації їх дій була створена Міжвідомча донорська координаційна платформа. У межах підготовленого спільно з урядом України звіту "Друга швидка оцінка завданої шкоди та потреб на відновлення України" нашій країні на "швидкі" потреби потрібно 14,1 млрд доларів. Ці гроші підуть на відновлення української інфраструктури, і певна частина буде виділена вже зараз.
Третій тип – це приватні інвестиції, тобто гроші на процвітання – на створення нових підприємств та робочих місць. Усі це уявляють так: Boeing чи Airbus захоче побудувати в Україні завод з виробництва літаків чи компонентів, або ж великий автовиробник захоче побудувати завод. Це і є залучення приватних інвестицій, на що ми всі і сподіваємось.
До речі, усім відомий План Маршалла (програма економічної допомоги європейським державам після Другої світової війни, - ред.) передбачав співвідношення донорської допомоги та приватних інвестицій один до одного – тобто, на кожен долар, наданий донорами, має бути один долар від приватних інвесторів.
Чи є підстави вважати, що Україна стане "інвестиційною Меккою" Європи? Я хотів би сподіватися, що так і буде, але сподівань тут замало. Інвестори мають чіткі вимоги та чітке розуміння, навіщо вони інвестують свої гроші.
- Приватні гроші не надійдуть масово до закінчення війни, хоча поодинокі випадки вже є. Ключовим для приватних інвестицій буде надання військового та політичного страхування.
Під час війни, та навіть у повоєнній економіці залишаються елементи воєнного часу: актив може бути зруйнований, або бути експропрійованим чи конфіскованим з політичної доцільності. Тому інвестор хоче гарантій, мати від цього страховку. Приватні страхові компанії такої не надають, оскільки це дуже дорого. Зазвичай такі страхування надаються наднаціональними чи урядовими організаціями – створюється певний фонд, за кошти якого відбувається перестрахування наявних ризиків.
- Так, це вдалий приклад. Тоді страховий сіндікат Lloyd`s відмовилась перестраховувати ризики інших страхових компаній щодо літаків, які здійснюють рейси в Україну. І український уряд створив фонд на 17 млрд грн для гарантування безпеки польотів.
Зараз такий фонд має бути створений на рівні міжнародної фінансової організації, наприклад, Міжнародної агенції з гарантування інвестицій. Наскільки мені відомо, саме зараз міжнародні фінансові організації та уряди деяких країн-партнерів ведуть розмови щодо створення фонду гарантування інвестицій в Україну. Питання ще не вирішене, але вже обговорюється.
- Кредитний рейтинг України недостатній, він не є так званим triple-A (ААА) за категорією рейтингових агентств. Тож це мають бути гарантії, надані організацією, у якої кредитний рейтинг вищий.
- Відповідь і проста, і складна водночас. Україні потрібно орієнтуватися на перелік вимог, наданий Європейським Союзом у рамках процесу вступу до ЄС. Список досить довгий, але ми маємо їх виконати. Усі західні інвестори дивляться на Україну крізь призму вимог ЄС, адже вони – зрозумілі.
Можемо розібрати на прикладі ключових вимог.
По-перше, це адаптація українського законодавства до норм Євросоюзу. Зараз уряд проводить "інвентаризацію" – виявляє, де у нас є розбіжності, щоб розпочати роботу над їх усуненням.
По-друге, забезпечення принципу Rule of law (принцип верховенства права – ред.). Тобто, судова система має бути незалежною, правила гри – зрозумілими та однаковими для всіх, а юридичні норми – мати "верховну силу". Над цим теж іде робота. Зрештою, це не нові вимоги, але якщо про це досі говорять, значить питання ще не вирішене.
По-третє, це антикорупційна політика. Україна все ще вважається високо корумпованою країною і ЄС поставив чітку вимогу – побороти корупцію. Це одна з двох ключових проблем, що стримує європейські компанії від виходу на український ринок. Компанії не можуть вести діяльність у таких умовах, оскільки, наприклад, в певних країнах СЕО несе карну відповідальність за корупцію, у якій замішана його компанія в будь-якій іншій країні.
По-четверте, це деолігархізація. У нас вже ухвалені певні нормативні акти, але ЄС наполягає на подальших кроках. Вони вважають, що не може бути економічної концентрації в одних руках, адже будь-яка економічна чи політична концентрація в довгостроковій перспективі приводить до недемократичного режиму – чи до порушення верховенства права, чи до корупції. Це вже політико-економічні питання.
- Так. Таке розуміння є, адже ці вимоги були донесені представниками Євросоюзу до перших осіб. Певні речі, на мій погляд, уже робляться. Але наші західні партнери наполягають на більш швидких і впевнених кроках.
- "План Маршалла" для України існує в уявленні українців. Я жодного разу не чув щодо подібного плану від міжнародної організації. Нам не слід видавати бажане за дійсне.
Але ми чуємо про план відновлення України. В чому між ними різниця: "План Маршалла" – це унікальна річ, яку США запропонували країнам Європи для післявоєнної відбудови. Він складався з декількох компонентів: були "швидкі" гроші на "проїдання", гроші на побудову конкурентоздатної економіки та технічна допомога. Остання компонента була невелика з точки зору загальної вартості, але досить суттєва. Крім того, "План Маршалла" передбачав не лише економічні, а й політичні трансформації – саме після його реалізації почався процес європейської інтеграції, який закінчився створенням Європейського Союзу та зростанням міжнародної торгівлі. Навряд чи такі великі геополітичні перетворення ми можемо очікувати від плану відновлення України.
Більше того, я не чув, що Україні буде надаватися настільки велика технічна чи технологічна допомога. Але можливо, ще не настав час для конкретного обговорення цього питання.
Але нам дійсно треба змінити структуру економіки. "Ресурсна" економіка – це швидше про Об’єднані Арабські Емірати чи навіть про росію, де ресурсів значно більше. У нас економіка комбінована – наприклад, досить великий ІТ-сектор чи сектор переробки, але з низкою доданою вартістю. Тому нам треба перейти до економіки з великою доданою вартістю. Адже зараз ми втрачаємо ту додану вартість, яка отримується, коли ці ресурси перероблюються вже за кордоном. Одна справа експортувати залізну руду, інша справа – продавати листи металу, або ж навіть металеві труби.
- Так. Ми очікуємо, що після війни інвестиції будуть спрямовані в невеличкі виробництва з більш високою доданою вартістю.
Зараз є цікавий світовий тренд – nearshoring. Більшість великих світових виробництв дуже розпорошені по світу – приміром, європейські автомобільні виробники мають виробництво комплектуючих в Китаї, Японії, В’єтнамі, Мексиці. Пандемія коронавірусу показала, що такі довгі шляхи постачання несуть ризик зупинення виробництва. Коли Китай "закрився", зупинилось виробництво комплектуючих і Land Rover був змушений обмежити виробництво в Європі.
І Україна має віднайти свою нішу. Ми географічно знаходимось біля одного з найбільших світових ринків – Європейської економічної спільноти. При цьому, у нас і до війни було багато виробництв компонентів для багатьох світових автомобільних брендів – сидінь, електропроводки, тощо. Слід очікувати, що після війни таких виробництв буде ставати усе більше – до нас ближче, ніж до країн Азії, тобто менше транспортне плече та ризики перебоїв із логістикою
Але є одне але – наявність продуктивної і відносно недорогої робочої сили. За різними даними, з початку війни з України виїхало до 8 мільйонів людей. І відтік населення є одним з найбільших ризиків, який може зробити країну менш привабливою. Головним завданням України буде повернення цих людей. Точніше, створення умов, аби вони захотіли повернулися та пов’язати своє майбутнє з Україною. Вони мають почувати себе в безпеці та розуміти, що у них буде робота та стабільний дохід вже сьогодні.
- Аби це визначити, потрібен дуже глибокий аналіз. Насправді таких ніш є чимало.
По-перше, це сільське господарство. Але ця галузь буде для нас найбільш проблемною під час вступу до Євросоюзу, оскільки європейські виробники будуть боятися конкуренції з боку українських. Тому нам наперед треба визначити формат співпраці. Така ж історія була під час вступу Іспанії до ЄС – французькі виробники було проти, і Іспанії довелось ухвалити непопулярні рішення стосовно власних виробників.
По-друге, одним із ключових буде сектор безпеки та оборони. Нещодавно німецький концерн Rheinmetall (виробник танків Leopard – ред.) оголосив про план будівництва в Україні спільного з "Укроборонпромом" підприємства з виробництва та ремонту броньованої техніки. Буде актуальним виробництво безпілотних літальних апаратів. Україна має унікальний досвід використання сучасного озброєння – протистояння ракетам, використання дронів. Ми маємо це капіталізувати у виробництво та в перспективі повернутися в п’ятірку найбільших експортерів зброї у світі.
Не варто відкидати і літакобудування – причому, не лише цивільне, а й військове. У нас є виробничі потужності – завод "Антонов" та "Мотор Січ". Є перспектива і в ракетобудуванні – є потужності заводу "Южмаш". Так, це галузі високих технологій, але вони мають бути – це реально.
Динамічно будуть розвиватись і такі галузі, як автомобілебудування (виробництво компонентів), енергетика та різноманітні технологічні компанії (так звані Tech), включаючи ІТ-сферу. До речі, я би розглядав Medtech (тобто високі технології в медицині) як одне з ключових напрямків, в силу того, що Україна матиме повертати наших поранених захисників до нормального життя.
В центрі відновлення буде сектор інфраструктури – не лише дороги, залізниця, порти, аеропорти, а й школи, лікарні та житло. Причому, це буде фінансуватись переважно донорами. Але донорські гроші активують усі супутні сектори будівництва – від виробництва обладнання та бетону до, умовно, цвяхів. Приватні інвестиції будуть спрямовані на сектори, перелічені вище. Інвесторам потрібна інфраструктура. Обов’язково повинні бути доступні, швидкі та зручні шляхи вивезення продукції – дороги, залізниці та порти. В іншому разі про відкриття великих виробництв не йтиметься.
- По-перше, ми не знаємо, коли та як закінчиться війна. Інвестори хотітимуть відповіді на ці питання. Для них важливо, щоб військова загроза була нівельована, тобто не було загрози відновлення бойових дій.
В ідеалі це здійсниться за двох обставин. Перша – підписання сталого політичного мирного договору з країною-агресором, який свідчитиме, що ризик відновлення бойових дій нівелюється. Але більшість аналітиків сходяться у тому, що це малоймовірно. Друга обставина – надання Україні гарантії, що країна-агресор не зможе відновити бойові дії навіть за відсутності політичного договору. Це може бути вступ до НАТО чи двосторонні договори між Україною, США та країнами Європи. Важливо, наскільки дієвимибудуть ці гарантії і як вони будуть виконуватись на практиці.
Тобто, інвестори мають повірити, що ризик відновлення бойових дій чи ракетних обстрілів території України нівельовано. Лише тоді вони всерйоз розглядатимуть інвестування в Україну. До цього моменту приватні інвестиції можуть бути, але їх обсяги будуть невеликими, а вартість страхування непомірно великою
Утім, треба розуміти, що жодна країна, яка вела масштабну війну, не отримувала приватних інвестицій одразу по її завершенню. На це може піти декілька років. Перші післявоєнні роки є, зазвичай, дуже важкими з точки зору економіки.
- Так. Така робота завжди проводилась, хоча можна сперечатися щодо її ефективності. Але усі наші дипломати мають таке завдання.
Слід відмітити два моменти. По-перше, Україна зараз перебуває в інформаційному мейнстрімі, і ми маємо ефективно скористатись цією ситуацією. Є великі корпорації, які ніколи не цікавились Україною, але почали цікавитись зараз, оскільки Україна в тренді. Це завдання наших дипломатичних місій – збирати найбільші компанії, та пояснювати їм перспективи, які на них чекатимуть по завершенні війни.
Зараз проводиться багато економічних форумів та конференцій щодо відбудови України, і ми маємо використати ці майданчики для популяризації України серед великих інвесторів. Тобто, зробити так, щоб Україна була на радарах усіх компаній, їхнього топ-менеджменту. Скажу Вам відверто, коли EY займався розробкою Стратегії залучення прямих іноземний інвестицій в Україну, як раз перед війною, ми контактували з великою кількістю керівників провідних міжнародних компаній, в більшості випадків ми отримували відповідь, що Україна їм не цікава. Зараз їхні відповіді можуть бути інакшими.
Також є багато проєктів, які реалізуються урядами інших країн, щодо можливостей місцевого бізнесу взяти участь у відновлені України. Йдеться саме про приватний сектор. Наприклад, Велика Британія залучила консультантів, аби оцінити можливості для британського бізнесу у процесі відновлення України. І це не поодинокі випадки.
- Приватний інвестор масово з’явиться тільки після нівелювання військового ризику. Можливі виключення у секторах оборонної промисловості та інфраструктури, але й тут про великі інвестиції не йдеться. Поки йде війна, будуть лише гроші від донорів на відновлення – житла, лікарень, шкіл, доріг, мостів, енергетичної інфраструктури та макрофінансова допомога.
- Вони змінились, але не на 100%. У нас є стандартні послуги – аудит, податкове консультування, ITсистеми чи ризики, бізнес-моделювання чи консультування з питань персоналу. Вони і залишились. Але додались і нові.
У перші місяці війни український бізнес знаходився у режимі "виживання" – ніхто не розумів, що робити, вирішувались питання, як евакуювати персонал та потужності. Але десь з осені минулого року ми помітили, що українські бізнесмени активізувались – вони почали працювати над новими бізнес-проєктами, над перебудовою логістики, над адаптацією виробництва до умов війни. Вони почали шукати можливості розвиватися в нинішніх умовах. Багато хто розглядав варіанти інвестиції за кордон, пошук хабів чи потужностей в сусідніх країнах. Зараз українські бізнесмени мають інвестиційні плани та звертаються за допомогою у моделюванні, виході на інші ринки та юридичному супроводі. Саме на ці послуги з’явився попит. Окремо популярними є проєкти зі сталого розвитку чи зеленої економіки, тому що це вимоги Європейського Союзу.
Також у нас зросла частка проєктів технічної допомоги, яку надають донори – USAID, Світовий банк, ЄБРР та навіть Євросоюз. Донори виділяють кошти на проєкти щодо адаптації українського законодавства до європейського, проєкти щодо енергетичної безпеки, фінансового сектору та інших реформ. Майже всі сектори в тому чи іншому вигляді підтримуються донорами і ми виконуємо досить багато таких проєктів.
- Ми чуємо різні думки. Загалом, зараз дуже високий фактор ризику, який може зіграти як в плюс, так і в мінус. Якщо в публічній площині ми чуємо досить позитивні тренди, то в приватних бесідах очікування не такі позитивні. Тобто, поки невідомо, якою буде динаміка і наших бізнесів, і ВВП країни в цілому. Утім, сильного провалу не буде – найгірший період вже позаду, але, наприклад, фактор блекаутів не можна відкидати.
Подальша динаміка напряму залежить від ситуації на полі бою. Успіхи армії будуть позитивно впливати на прийняття інвестиційних рішень, але бізнесмени прагматичні – вони намагаються передбачати, якою буде ситуація в перспективі. Вони теж шукають відповідь на питання, коли і як закінчиться війна. І від цих відповідей багато в чому залежатиме прийняття ними інвестиційних рішень.
Так чи інакше, ця війна принесла горе в кожен дім, її негатив відчули ми усі. Але разом з тим ми отримали унікальну можливість для трансформації – нашого суспільства, нашої країни. Такої можливості в нас раніше не було. І ми віримо, що наша країна по закінченні війни стане кращою – буде і вступ до Євросоюзу, і притік інвестицій. Але ми не можемо просто чекати. Тому зараз завдання уряду і кожного з нас – використати ці унікальні можливості і змінитися в позитивну сторону. Якщо ми хочемо змінити країну, ми маємо жити по правилах – платити податки, не давати хабарі навіть на найнижчому рівні, дотримуватись правових норм. Кожен має почати зміни з себе, адже інакше нічого не зміниться.