Останнім часом почали виокремлюватись певні контури, за якими відбуватиметься відновлення та відбудова України по завершенні війни. Ще до закінчення активних бойових дій стрімкий ріст розпочне сектор інфраструктури та будівництва, одразу після завершення війни активізується сектор безпеки та оборони. Разом з тим продовжуватиме зростання український ІТ-сектор.
Утім, більшість економістів та представників бізнес-спільноти наголошують, що без великих обсягів іноземних інвестицій та виходу на український ринок великих міжнародних компаній стрімких темпів відновлення, відбудови та економічного зростання чекати не варто.
Однак, чи готова Україна до прийому іноземних інвесторів? Чи готове до цього законодавче поле? Та як держава може стимулювати іноземних інвесторів вкладатись в Україну? Про це ЕП поспілкувалась зі старшою менеджеркою податково-юридичної практики компанії EY (Ernst&Young) в Україні Оленою Древаль.
- Зараз існують різні прогнози – як позитивні, так і негативні. Ми в своїй практиці безпосередньо спілкуємось з іноземними інвесторами, вони є нашими потенційними клієнтами. Напередодні повномасштабного вторгнення усі нові new market entry (вихід на нові ринки – ред.) проєкти майже повністю зупинились, але зараз спостерігається пожвавлення.
Старша менеджерка EY (Ernst&Young) в Україні - Олена Древаль
Інвестори змінили свою думку щодо входу на український ринок. Зараз ми отримуємо більше запитів від них. Поки не йдеться про активний початок діяльності, але плани виходу на український ринок у міжнародних компаній вже є. Інвестори розуміють, що війна рано чи пізно припиниться, і вже зараз створюють підґрунтя, аби брати участь у повоєнному відновленні та відбудові України.
- Не всі. Є певний пул запитів, які стосуються галузі інфраструктури та будівництва, – для них це дуже актуально. Інвестори хочуть створити присутність в Україні для того, щоб коли проєкти розпочнуться, вони вже мали зареєстровану компанію, яка могла б брати участь у тендерах. Це те, що стосується заснування нового бізнесу.
У той же час, навіть під час війни у нас продовжувалась активна Mergers & Acquisitions робота, тобто проєкти, пов’язані із купівлею-продажем бізнесу. У ході таких проєктів в певних випадках інвестор також може засновувати нову компанію в Україні (а не купувати акції чи частку в існуючій) і переводити на нову компанію діяльність і активи щойно придбаного бізнесу. У цьому секторі відбувався постійний рух, особливо в проєктах ІТ-галузі.
Що стосується планових рішень іноземних інвесторів щодо розширення своєї географічної присутності і виходу на український ринок – більшість таких проєктів були зупинені перед початком повномасштабного вторгнення і не відновилися досі.
- Сподіваюсь, що усвідомлюють і почнуть виходити на український ринок найближчим часом.
Наша команда, що займається державно-приватними партнерствами (ДПП) та, зокрема, концесіями, відзначає високу активність проєктів ДПП у різних сферах (транспорт, доступне житло, логістика тощо).Досить вагому роль у підтримці проєктів ДПП відіграють міжнародні фінансові організації (Група Світового банку, ЄБРР та інші), які часто є донорами та стратегічними радниками наших органів влади у цих транзакціях. Своєю чергою, підтримка міжнародних фінансових організацій є хорошим сигналом для зацікавленості у державно-приватному партнерстві з боку приватних компаній, що створює позитивну "ланцюгову реакцію" і сприяє залученості ширшого кола гравців публічного та приватного секторів до проєктів ДПП в Україні.
Інвестиційні проєкти з відновлення та відбудови України зараз дійсно в пріоритеті, оскільки пошкоджено багато цивільних об’єктів – шкіл, лікарень, житлового сектору. Водночас, стратегічні об’єкти – дороги, транспорт, порти, аеропорти – це та площина, де має відбутись активний розвиток одразу по завершеннівійни. І саме сюди мають заходити іноземні інвестиції, реалізовуватись концесійні і неконцесійні державно-приватні партнерства.
- Певне законодавче підґрунтя вже створюється, і, об’єктивно, це те, що зараз необхідно. Без іноземних інвестицій Україні навряд чи вдасться потужно збільшити обороноздатність країни. Проте в цій галузі іноземне інвестування можливе за умови достатнього державного контролю і регулювання, зокрема з точки зору захисту державної таємниці та стратегії України у війні.
- Є Закон про "інвестнянь" ("Про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями в Україні" - ред.). Він набрав чинності наприкінці 2021 року, перед повномасштабним вторгненням. Не всі підзаконні акти були розроблені, тому поки закон не запрацював. Закон про "інвестнянь" створює підґрунтя для значних інвестицій в будівництво в певних галузях, зокрема в інфраструктуру, транспорт, складське господарство, логістику, охорону здоров’я та інші.
Зараз є паралельні законодавчі ініціативи, що спрямовані на підтримку концесійних проєктів, пов’язаних із відновленням після війни. Пропонується спростити процедури державно-приватного партнерства та концесій у проєктах, які стосуються відбудови України. Ми сподіваємося, що ця ініціатива стане законом, іпаралельно відбудеться активний розвиток в інфраструктурному секторі, на який розраховували ще до війни.
- У порівнянні з довоєнним періодом робота в цьому напрямку проводиться достатньо інтенсивно, українське законодавство гармонізується із законодавством Євросоюзу. Сподіваюсь, що схожість українського законодавства з європейським стане додатковою гарантією для іноземних інвесторів – ми впровадимо ті стандарти, за якими вони вже звикли працювати в інших країнах Європи.
Настрої інвесторів – непередбачувані, як і робота нашої країни над законодавством. Зрозуміло, що пріоритетом для держави є ситуація на фронті та створення гарантій безпеки. Не варто очікувати пожвавлення темпів виходу іноземних інвесторів на український ринок поки відбуваються ракетні обстріли, а також тривають активні бойові дії. Приватні інвестори віддають перевагу короткостроковому і середньостроковому плануванню, що дозволяє скласти бюджет на 1-3 роки. Поки на території України тривають активі бойові дії складати надійні плани і бюджети неможливо. У довгостроковій перспективі є розуміння того, що Україна буде цікавим ринком для інвестування, але за відсутності гарантій безпеки інвестори не наважуються прямо зараз розпочинати реальну активну роботу.
Насправді, у порівнянні з іншими країнами Україна завжди була достатньо інвестиційно привабливою. Інвестори хотіли заходити на український ринок. Але їх відлякувала нестабільність правового та економічного середовища, яке могло змінюватись вже під час реалізації ними інвестиційних проєктів. Так само і зараз, з одного боку ми маємо гармонізувати українське законодавство з європейським, маємо стимулювати ринок, але з іншого боку, це значний виклик для інвестора – відсутність сталості правової системи не дозволяє йому робити стратегічні прогнози та моделювати результат інвестиційної діяльності.
- Так, і це також. Потрібно продовжувати рух в антикорупційній політиці, в створенні прозорих підходів до ведення бізнесу, у вдосконаленні судової системи, створенні об’єктивного правосуддя, у деолігархізації економіки. Це фундаментальні речі і, одночасно, маркери для початку переговорів з ЄС, виконання яких так само чекають й іноземні інвестори.
- Загалом, до повномасштабного вторгнення, коли наші клієнти, потенційні інвестори, зверталися до нас із запитами щодо огляду законодавства та преференцій для іноземних інвесторів, ми відповідали, що загальних пільг та преференцій, які б стосувались всіх іноземних інвесторів, в Україні немає. Правила заснування бізнесу, реєстрації компанії у нас однакові як для українців, так і для іноземців.
Те ж саме стосується податкової площини, хоча держава періодично вводить точкові пільги – в тих галузях, де слід пришвидшити розвиток за рахунок іноземних інвестицій. Наприклад, паралельно із Законом про інвестнянь були ухвалені зміни до податкового кодексу, які встановлюють податкові пільги для інвесторів зі значними інвестиціями. Вони стосуються ПДВ при ввезенні на територію України нового устаткування, податку на прибуток, плати за землю, але застосовуються лише до інвесторів із значними інвестиціями та інвестиційних проєктів із значними інвестиціями.
Але загалом, у нас все не так погано. Процес заснування бізнесу в Україні не складніший, аніж в інших юрисдикціях. Ці правила достатньо чіткі та зрозумілі. Процедура реєстрації нової компанії займає 24 години – і це дуже швидко. Те ж саме стосується і податкового режиму: з точки зору податкового навантаження Україна є привабливою у порівнянні з іншими країнами.
Водночас, послаблення щодо оподаткування, здачі звітності та податкових перевірок, введені в першій половині 2022 року, були реакцією на війну та воєнний стан. В умовах війни бізнес не міг продовжувати операційну діяльність, як раніше – підприємці і компанії на певних територіях країни не мали змоги вчасно подавати звітність, над багатьма активами взагалі було втрачено контроль. Тобто, ці заходи вводились не з метою забезпечення додаткової інвестиційної привабливості. Усі, в тому числі іноземні інвестори, які працювали в Україні до початку війни, розуміли, що це тимчасові заходи. Тож це жодним чином не впливає на настрої потенційних іноземних інвесторів.
При цьому, наскільки нам відомо, у фінальній версії законопроєкту №8401 не йдеться про поновлення усіх податкових перевірок. Поновлюються заходи податкового контролю, а саме позапланові перевіркиплатників акцизного податку, грального бізнесу, надавачів фінансових і платіжних послуг. Також, вже давно відновлені податкові перевірки за ініціативою платника податків.
- З точки зору юриста-практика, адекватне правозастосування вже було б неабиякою пільгою для бізнесу. Відсутність необґрунтованих донарахувань податків та, як наслідок, уникнення непотрібних спорів, відсутність обтяжливих інформаційних запитів, робота над якими вимагає від платників значних зусиль, вчасне отримання чітких та зрозумілих податкових консультацій – саме цього потребують як існуючі інвестори, так і прийдешні. Впроваджувати ризик-орієнтовані підходи щодо контролю за сплатою податків, не турбувати сумлінних платників недоречною прискіпливістю, спрощувати адміністративні процедури – такі мають бути пріоритети влади. Звільнення платника з "прокрустового ложа" подекуди застарілих обмежень шляхом зміни або скасування регуляцій, фокусування уваги на ризикових суб’єктах замість витрачання ресурсів на суцільні перевірки сумлінних платників, неупереджені та компетентні розгляди спорів – і інвестор полюбить роботу в Україні.
Стосовно конкретних податкових пільг, гадаю, потребу в них та їх структуру мали би дослідити, напевно, вчені-економісти та представити на розгляд законодавцям. Втім, можу припустити, що у найближчому майбутньому Україна навряд чи впровадить режим податкової гавані, як, наприклад, в юрисдикціях, які прийнято вважати низькоподатковими.
Також, гадаю, не варто очікувати введення масових додаткових пільг для широкого кола іноземних інвесторів.
- Дія.City дійсно є успішним проєктом. Це продукт потужної роботи Міністерства цифрової трансформації, активного діалогу держави з представниками ІТ-бізнесу, з ІТ-асоціаціями.
Дія.City – це унікальний податково-правовий режим для ІТ-галузі. Він встановлює критерії, яким має відповідати компанія-резидент Дія.City – певний (достатньо високий) рівень середньої місячної заробітної плати для працівників та гіг-спеціалістів, вимоги до мінімальної кількості співробітників. Тому в першу чергу до Дія.City долучилися великі гравці ІТ-ринку.
Ми працюємо над багатьма проєктами, які стосуються набуття ІТ-компаніями резидентства Дія.City або роботи Дія.City режим в цілому. Іноземний інвестор може або купувати компанії, які вже є резидентами Дія.City, або створювати компанію, яка набуває Дія.City резидентство, і на яку переводиться існуючий бізнес.
Дія.City дозволила вирішити давню проблему залучення компаніями ІТ-фахівців як фізичних осіб-підприємців. У переважній більшості випадків такі особи формально були незалежними підрядниками, оскільки з ними укладалися цивільно-правові договори, але фактично компанія ставилась до них як допрацівників, які залучаються за трудовим договором. Для іноземного інвестора така структура є неприпустимою, оскільки вона є непрозорою, і коли ти інвестуєш в бізнес, для тебе важливо отримати персонал, на якому цей бізнес тримається. Якщо весь персонал – незалежні підрядники, які можуть завтра розірвати цивільно-правовий договір і звільнитися, забравши права на створені ними ІТ-продукти, то у що тоді інвестує інвестор? Це був суттєвий ризик, який, щоправда, не змушував інвесторів відмовлятись від інвестицій в українські проєкти та від купівлі ІТ-компаній в Україні.
Дія.City врегулювала це питання: компанії можуть наймати фахівців, не втрачаючи на податках. Компанія-резидент платить 5% податку на доходи фізичних осіб, що дорівнює ставці єдиного податку, який раніше сплачував ФОП. Додався лише військовий збір у 1,5% від зарплатні працівника.
Більше того, режим Дія.City запрацював з лютого 2022 року, тобто бізнес продовжував долучатись до нього вже під час війни. Наразі, за даними Мінцифри, резидентами Дія.City є понад 500 компаній, тобто кожна п’ята. І ця цифра постійно зростає: відтак ІТ-компанії, які не долучилися до Дія.City, можуть почувати себе менш комфортно, порівняно з тими, які долучились.
При цьому, Мінцифри продовжує активну роботу над удосконаленням Дія.City. Ті компанії, яких ми реєстрували як резидентів Дія.City, мають чудову комунікацію з міністерством, отримують від них оперативний зворотній зв’язок та відчувають підтримку.
- Мінцифри в найближчому майбутньому анонсувало розвиток military-tech. Ми маємо звикнути до думки, що в майбутньому нам доведеться «воєнізувати» нашу країну, тому треба створити певне підґрунтя – як технічне, так і законодавче. Якщо Мінцифри сфокусує свої зусилля на military-tech і створить простір на зразок Дія.City – було б добре. Адже цей напрям зараз в пріоритеті.
- Так. І зараз, мабуть, найкращий час для розвитку цього напряму. Країна мобілізована, акумулювала усі зусилля для перемоги у війні, тож розвиток military-tech був би на часі.
Що стосується недоліків Дія.City– є певні питання щодо бронювання від мобілізації військовозобов’язаних осіб компаній-резидентів. Наразі є три категорії співпраці резидента Дія.City із персоналом: трудовий договір зі зниженою ставкою ПДФО в 5%, цивільно-правовий договір з ФОП (закон формально не змушує компанії переводити всіх фізичних осіб-підприємців на трудовий договір) та гіг-спеціалісти. Це нова категорія, вони працюють за гіг-контрактами, які є різновидом цивільно-правового договору. Тож є лише одна категорія осіб, які можуть бути зарезервовані – заброньовані від мобілізації, це ті, хто працює за трудовим договором. Інші категорії бронюванню не підлягають. Представники Мінцифри та Мінекономіки заявляли, що цю прогалину буде усунуто, але поки цього не сталось.
Але питання бронювання військовозобов’язаних – достатньо сенситивне. Так, треба не зашкодити роботі Збройних Сил України, бо в країні війна. Але з іншого боку, іноземні інвестори хотіли б мати гарантії, що вони не втратять співробітників, у яких вони вкладають ресурси і які, в свою чергу, розвивають бізнес інвесторів в Україні.
- Я не повністю погоджуюсь з таким твердженням. Хотілось би вірити, що по завершенні активних бойових дій багато працездатних людей повернеться в Україну. Люди, які вимушено виїхали за кордон, пам’ятають, наскільки добре було жити в Україні в мирний час. Навіть з точки зору оподаткування, оскільки ставки податків на зарплату в Європі набагато вищі. Тому стосовно інвесторів – сподіваюся, що це не буде відлякувати.
Що стосується залучення персоналу з інших країн, це залежить від обсягів фінансування проєктів з відбудови. За достатнього фінансування робоча сила може залучатись з-за кордону. Нещодавно відбулись певні спрощення щодо процедури отримання дозволів на працевлаштування іноземців, документи на отримання дозволу можна подати в електронному вигляді.
Питання залучення кваліфікованих працівників завжди було актуальне. Наприклад, для ІТ-галузі, де висока конкуренція за таланти. Сподіваюсь, що фактор війни суттєво не заважатиме іноземним інвесторам у кадровій політиці.
- Зазвичай компанії тимчасово залучають іноземних фахівців топ-рівня, які розвивають бізнес протягом початкового періоду роботи, створюють робочі місця і навчають локальних співробітників. Часто так відбувається, коли йдеться, наприклад, про будівництво заводів. Або ж навпаки – українські фахівці можуть виїжджати на навчання та стажування закордон, щоб після повернення розвивати бізнес в Україні.
Але в будь-якому разі, коли інвестор інвестує в українську економіку, він створює робочі місця. Спершу можна було б працевлаштувати людей, які не мають роботи в Україні, а далі думати, як зробити систему більш привабливою для тих, хто виїхав закордон.
