Турция вместо России. Зачем Эрдоган строит европейский газовый хаб?
Десятиліття домінування Росії на енергетичному ринку не тільки навчили Європу шукати інших постачальників газу, а й змусили переглянути підхід до роботи з ними.
Замість політизованих довгострокових контрактів, європейські країни прагнуть купувати блакитне паливо на відкритому ринку, у спеціальних газових хабах.
Користуючись моментом, власний хаб хоче побудувати й Ердоган. Турецький президент планує об’єднати всіх постачальників зі свого регіону, включаючи Росію, та отримати вплив на багатому європейському ринку.
Росія звільняє ринок
У вересні ключові російські газопроводи "Північний потік-1" та "Північний потік-2", які мали стати альтернативою для транзиту блакитного палива територією України, вибухнули внаслідок диверсії в Балтійському морі.
За інформацією польських ЗМІ, наприкінці квітня Росія припинила прокачування газу через Польщу. Пізніше агентство Bloomberg повідомило, що РФ скорочує транзит і Україною попри значні заброньовані потужності.
Як наслідок, за словами віцепрем'єр-міністра РФ Олександра Новака, у 2022 році "Газпром" поставить у ЄС на 33% або на 50 млрд куб м газу менше, ніж у 2021 році.
Країни блоку щорічно споживають близько 400 млрд куб м блакитного палива, тож у 2022 році вони недоотримають 12,5% необхідного обсягу.
Ще до диверсій на "Північних потоках" країни ЄС встигли підготуватися до цієї зими і заповнити сховища майже на 100%. Однак де брати газ на наступну зиму – велике питання.
Європейські політики розглядають сценарій повного припинення постачань з Росії. Якщо так станеться, ЄС може втратити 150 млрд куб м газу на рік.
Частину покриють альтернативні джерела енергії, однак інфраструктура ЄС пристосована переважно до використання газу. Отже, блоку доведеться шукати нових постачальників блакитного палива.
ЄС хоче не тільки знайти нових постачальників, а й змінити правила гри. Країни планують організувати торгівлю таким чином, щоб на ринку більше не було монополістів, а великі виробники конкурували між собою.
Компанії дедалі частіше відмовляються від довгострокових контрактів на користь відкритого ринку, а регулятори запроваджують додаткові антимонопольні норми.
Головним інструментом досягнення "ідеального" енергетичного ринку є газові хаби.
Що таке газовий хаб
Газовий хаб – це майданчик гуртової торгівлі газом, де учасників ринку поєднує велика газотранспортна мережа.
Навколо них будують систему трубопроводів, сховищ і терміналів для скрапленого природного газу (СПГ), щоб експортери привозили туди свій товар. З іншого боку до мережі приєднують якомога більше споживачів.
Хаб вигідний усім. Виробники отримують доступ до ринку збуту завдяки розвиненій інфраструктурі, а споживачі – безперебійний доступ до газу через біржу та справедливі ринкові ціни. Хаб заробляє на посередництві і транзиті.
Власні хаби хочуть мати всі країни, але організувати такі проєкти непросто. Країна повинна мати вигідне географічне розташування, бажано з доступом до моря, та інфраструктуру з високою пропускною здатністю.
Ба більше, хабова країна має розробити прозоре законодавство з незалежними брокерами, операторами та іншими гравцями ринку, аби не допускати маніпуляцій зі своїми трубопроводами та сховищами. Щоб закріпити ці правила, країна повинна бути політично стабільною.
Регулятор має розробити цифровий торговельний майданчик з швидким доступом учасників до інформації. Зрештою, хабова країна повинна мати великий газовий ринок та видобувні потужності.
У Європі є два ключових хаби: британський NPB та нідерландський TTF. На них припадає переважна більшість європейської торгівлі газом. Ціни на TTF вважаються еталоном для всього Євросоюзу.
Росія була головною силою, яка опиралася розвитку газового ринку в ЄС та лобіювала свої довгострокові контракти. Тепер росіяни самі відмовилися від європейських клієнтів і звільнили місце для інших гравців.
Хаби отримали стимул для зростання, адже в Європу линуть нові постачальники.
Щоб посісти місце Росії, до ЄС тягнуться танкери із США, постачальники з Близького Сходу та Середньої Азії. Відкрити їм європейський ринок обіцяє президент Туреччини Реджеп Ердоган, який оголосив про створення газового хабу.
Чи запрацює турецький хаб
Ідея побудувати газовий хаб у Туреччині не нова.
Її обговорювали у 2014 році, коли європейські регулятори заблокували росіянам будівництво трубопроводу "Південний потік" у Болгарію. Тоді "Газпром" хотів продавати паливо через хаб у Туреччині, але далі розмов справа не зайшла.
Цю тему порушили під час недавньої розмови Ердогана та Путіна.
"Путін хоче заангажувати Ердогана, щоб зберегти партнерські відносини з Туреччиною, зокрема, для обходу західних санкцій. Ердоган же намагається максимально використати транзитний потенціал своєї країни.
Завдяки хабу Туреччина могла б отримати додатковий важіль тиску на РФ та ЄС і посилити свої позиції на енергетичному ринку", – вважає експерт-міжнародник з центру політичних студій "Доктрина" Денис Москалик.
Перше, що має бути на газовому хабі, – це широке коло постачальників. За планом Ердогана, ними стануть газовидобувні країни Азії та Близького Сходу, які мають обмежений доступ до європейського ринку.
Туреччина хоче розширити інфраструктуру та поєднати європейський ринок з родовищами в Ірані, Іраку, Азербайджані та Ізраїлі. Ердоган також планує надати експортні можливості Туркменістану, потенціал якого гальмувала Росія.
Крім того, Туреччина має чотири СПГ-термінали для приймання скрапленого газу із США, Катару та Африки. Це більше, ніж у багатьох європейських країнах.
Місце в новому хабі знайде для себе і Росія, яка постачає туди паливо газопроводом "Турецький потік". Та й сама Туреччина планує з 2023 року видобувати газ у спірних водах Чорного моря.
Хоча потенційних постачальників назбиралося багато, проєкт хабу має суттєві недоліки. Перша перепона – інфраструктура.
Туреччина має доступ на ринок ЄС через Південний газотранспортний коридор потужністю 10 млрд куб м газу на рік. Його можна розширити вдвічі, але цього замало: лише "Північний потік-1" щороку перекачував у ЄС до 60 млрд куб м.
Подальше розширення трубопроводів углиб Європи потребує чималих інвестицій та погодження з багатьма країнами ЄС та Єврокомісією, тож нестача інфраструктури переходить у другу проблему – політичну.
Південний газотранспортний коридор
"Туреччина зробила серйозні реформи, коли прямувала до ЄС, її розглядали як потенційну транзитну країну для постачання газу з далеких регіонів. Однак зараз ситуація змінилася.
Ердоган проводить відверто антизахідну політику, а для будівництва спільної інфраструктури та газового хабу потрібен зовсім інший рівень взаємодії із сусідами.
Обпалившись на Росії, європейці можуть бачити загрозу в енергетичній співпраці з Туреччиною. Тим паче, що Ердоган хоче торгувати тим самим російським газом", – зауважує голова центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар.
Країни Євросоюзу також можуть уникати користування хабом, бо він не буде підпорядковуватися їх регуляторам.
ЄС зосередився на будівництві інфраструктури СПГ-терміналів на власних хабах, які мають значно більший потенціал для торгівлі за ринковими правилами.
До того ж Туреччина не має великих сховищ, здатних накопичувати значну кількість палива під час коливань попиту.
Попри нереалістичність цього проєкту Ердоган буде його створювати. Для цього є дві причини.
Перша – у червні в Туреччині відбудуться президентські вибори. "Ердогану потрібно показати роботу над перспективними економічними проєктами. Економіка викликає найбільше сумнівів у виборців через високу інфляцію", – зазначив Москалик.
Друга – робота над хабом або її імітація дозволяє туркам отримувати вигоду вже зараз. Лише через тиждень після оголошення про будівництво хабу Туреччина звернулася до Росії за черговою знижкою на газ та відтермінуванням платежів.
Газовий хаб в Україні
Україна в сенсі створення хабу – повна протилежність Туреччині.
Київ – надійний політичний партнер для ЄС, має розвинену газотранспортну систему, власний видобуток, великі сховища, пов'язаний з російськими родовищами і має доступ до СПГ-терміналів у Європі.
До яких СПГ-терміналів має доступ Україна
Після 2014 року Україна почала проводити реформи для лібералізації ринку. Були розділені "Оператор ГТС" (транспортування) та "Нафтогаз" (видобуток і продаж).
Однак створення хабу в Україні залишається мрією. Передусім – через відсутність гарантій безпеки.
"Навіть якщо через кілька місяців російська агресія припиниться, агресивна Росія нікуди не зникне. Максимум, на який може розраховувати Україна, – оренда наших підземних газосховищ. Вони розташовані біля кордонів ЄС, і вже є позитивний досвід їх використання іншими країнами", – сказав Гончар.
Якщо Україна отримає реальні гарантії безпеки після війни, то їй доведеться конкурувати з іншими країнами, які після виходу Росії з газового ринку теж розвиватимуть хаби і мають значно більші інвестиційні можливості.
Більш реальну ідею озвучив голова "Оператора ГТС" Сергій Макогон: об’єднати зусилля з Польщею і разом створити хаб для Східної Європи.
Польща запустила газопровід з Норвегії, має СПГ-термінали в Балтійському морі і труби до країн центральної Європи. Водночас Україна може надати свої газосховища і транзитні потужності на південь.