Війна в Україні вплинула на світову економіку і порушила ланцюжки постачань. Наслідки російського вторгнення відчувають більшість країн, що розвиваються, а деякі держави Східної Африки перебувають на межі голоду.

Від війни страждає й бізнес. Великі міжнародні компанії зазнають багатомільярдних збитків, тікаючи з токсичного російського ринку, а малий та середній бізнес страждає від наслідків енергетичної та продовольчої криз.

До вирішення конфлікту долучилася найбільша у світі бізнес-організація – Міжнародна торговельна палата (ICC). До її складу входять близько 50 млн компаній із 170 країн. Це єдина бізнес-організація зі статусом спостерігача в ООН.

Імовірно, завдяки цьому статусу палата має можливість вирішувати глобальні проблеми бізнесу на найвищому рівні.

На останній зустрічі генеральні секретарі ICC та ООН обговорювали чи не найважливіше питання продовольчої безпеки світу: розблокування українських портів для відновлення експорту зерна.

"Забезпечення експорту продовольства з України відповідає інтересам усіх. Вважаю, що Китай зацікавлений наголошувати на цьому у своїх розмовах з Росією", – каже генсек ICC Джон Дентон під час інтерв'ю ЕП.

Як вирішити продовольчу кризу, чому деякі західні компанії не поспішають виходити з російського ринку та яким може бути місце України в повоєнній світовій економіці?

— Ви прибули до України з планом, який обговорили з нашими урядовцями. Якими були результати перемовин?

— Перша причина, чому я приїхав до України і сьогодні (3 червня – ЕП) відвідую Київ, – уможливити роботу бізнесу. Мене хвилює те, що ми не приділяємо достатньо уваги продовженню роботи бізнесу та функціонуванню приватного сектору в Україні.

Звісно, я розумію, що головна увага зараз має надаватися національній безпеці та обороні, але важливою частиною будь-якої сильної нації є сильна економіка. Щоб економіка була якомога міцнішою, потрібен активний, живий та стійкий приватний сектор.

В Україні велика частина приватного сектору залучена у виробництво продуктів харчування. Отже, це глобальний інтерес. Я хотів заохотити уряд зосередити увагу на зміцненні економічного фронту, співпрацюючи з приватним сектором.

Друга причина мого приїзду – я хотів звернути увагу українського уряду на результати нашої роботи – на створений Центр підприємництва ICC для України.

Він призначений для підтримки українських біженців та для формування бізнес-навичок та можливостей. Ми хочемо, щоб ці люди створювали для себе потоки доходу і мали певний рівень підтримки.

Якщо ви хочете, щоб люди в Україні були мотивовані, якщо ви хочете підтримувати їх високий моральний дух, ви повинні бути впевнені, що вони знають, що для піклування про їхні родини за кордоном було докладено максимум зусиль.

Ми також використовуємо Центр підприємництва для надання допомоги малому і середньому бізнесу тут, в Україні.

Надаємо їм потрібні для роботи навички, розповідаємо, як вони можуть отримати доступ до додаткової підтримки, як створити модель, яка допоможе Торгово-промисловим палатам продовжувати функціонувати.

Третя мета – припинити говорити про збереження приватного сектору, а відновити економіку України.

У цьому контексті – як ми можемо ефективно підтримувати відбудову та відродження української економіки, на які галузі слід дивитися, а що потрібно змінити.

— Завдання Центру підприємництва ICC – допомагати українцям відкривати бізнес за кордоном?

— Усе, що ми робимо, – це надаємо їм інструменти та доступ до менторства, щоб розпочати власну справу.

— Тобто це більше освітня програма: ви навчаєте українців за кордоном, як займатися бізнесом.

— Навчаємо, як займатися бізнесом, супроводжуємо їх, надаємо їм корисні зв’язки. Будуємо найбільшу у світі екосистему для підприємців, надаємо цим особам доступ до тієї глобальної екосистеми, яку маємо.

Те саме робимо і для малого та середнього бізнесу в Україні.

— Повернімося до ваших зустрічей з українськими урядовцями. Чи запитували вони про допомогу, яку ICC може надати Україні в цей конкретний час?

— Один з найважливіших напрямків нашої роботи стосується забезпечення доступу до торговельного фінансування, оборотного капіталу.

Якщо ми хочемо допомогти економіці і забезпечити експортні можливості малого бізнесу, він повинен мати доступ до фінансування торгівлі. Цього фінансування не вистачає. Це та сфера, де український уряд хотів би нашої підтримки.

Аби ми могли вплинути на іноземні уряди, міжнародні фінансові інститути та банки розвитку, щоб ті надавали українцям кредитні лінії та страхування, мінімізувати ризики тих, хто здійснює фінансові операції з українським бізнесом.

Інше питання – визнання діаспори, українських біженців як економічної одиниці.

Як зробити так, щоб ця економічна одиниця не була втрачена для української економіки? За кордоном зараз багато професійних людей, яких тут немає. Як ми можемо допомогти їм розвивати їхні навички?

— Ви сказали, що ICC допомагає бізнесу в Україні. Розкажіть про це.

— Це більше про те, як будувати цифрову бізнес-модель.

Цифровий бізнес не є капіталозатратним. Це більше про ідеї та доступ до цифрових платформ. Але один з викликів для підприємців полягає в тому, що, маючи ідею, вони не завжди знають, як зробити з неї бізнес.

— Чимало українських компаній після початку війни відчули суттєві проблеми, адже вони були сильно пов'язані з російським та білоруським ринками. Чи може ICC допомогти таким компаніям у пошуку нових ринків збуту?

— Так, абсолютно. Ми можемо допомогти знайти нові ринки збуту і виявити потенційний попит на ті чи інші товари.

Дуже важливо зберегти підтримку, видимість та ефективність роботи регіональних торгово-промислових палат, адже саме вони працюють у безпосередній близькості до цих компаній. Ми хочемо дати їм прямий зв’язок.

Ми також організовуємо побратимство між палатами.

Наприклад, можемо взяти якусь регіональну торгово-промислову палату в Україні та звести її з палатою з Боготи у Колумбії. Це допомагає змінити спосіб мислення та створити нові можливості. Це доволі нова річ, якою ми займаємося.

— Багато країн, зокрема ЄС, скасували для українських виробників мита та інші торговельні обмеження. Чи бачите ви перешкоди для того, аби український бізнес міг цим скористатися, окрім проблем з логістикою?

— Перш за все, тут варто сказати про розуміння ринку, на який ви йдете.

Отримання ринкової інформації про умови ведення бізнесу на ринках, на яких ви ніколи раніше не були, потребує певної допомоги та підтримки. Ми можемо допомогти через місцеві палати, які входять до складу ICC.

Якщо ви хочете співпрацювати, наприклад, з компаніями з Боготи чи Картахени (місто на півночі Колумбії – ЕП), ми можемо пов’язати український бізнес через Палату Боготи в столиці Колумбії, а також через Картахенську палату, щоб надати певний досвід і створити можливості, аби ви могли досить швидко навчитися.

Тож це більше стосується досвіду та отримання розуміння того, як працює бізнес.

— Поговорімо про продовольчу кризу. Міжнародна спільнота робить певні спроби розблокувати українські порти, аби забезпечити експорт української аграрної продукції. Поки що безрезультатно.

Якими можуть бути наслідки для світу, якщо Україні не вдасться експортувати своє продовольство?

— Наслідки для світу будуть жахливими. Коли я це кажу, то маю на увазі, що люди будуть у прямому сенсі помирати через відсутність доступу до їжі. Це факт.

Крім цього, можуть виникнути соціальні заворушення, і це дуже погано. Ми можемо побачити падіння урядів у деяких країнах. Ми вже проходили через це раніше, під час "Арабської весни".

Саме тому ми збираємося подвоїти наші зусилля для створення єдиного реального способу повного повернення української агропродукції у світову економічну продовольчу систему: забезпечення експорту Чорним морем, розблокування порту Одеси.

Це станеться лише в тому випадку, якщо на Росію буде чинитися достатній тиск, аби забезпечити це, розмінувати акваторії та обороняти цивільні кораблі. Жодна інша логістична перебудова не може забезпечити ті обсяги українського продовольчого експорту, які потребує світ.

— Чи може виникнути ситуація, що внаслідок війни українські експортери втратять свої традиційні ринки збуту?

— Цей ризик завжди існує, тому що інші країни можуть наростити обсяги власного виробництва.

Краще дивитися на цю ситуацію з точки зору зміни поведінки українських компаній, які працюють у харчовій промисловості. Вони почнуть сіяти інші культури, щоб створити можливості для переміщення товарів у менших обсягах.

Так може відбутися фундаментальне переосмислення того, як працюють ланцюжки виробництва продуктів харчування.

Наслідки в короткостроковій перспективі будуть руйнівними для світу через відсутність доступу до їжі, тому що світ не зможе швидко переорієнтувати всю глобальну продовольчу систему.

Поки це відбувається, країни обмежують експорт продуктів. Наприклад, через побоювання щодо відсутності доступу до їжі низка азіатських країн запроваджує обмеження на експорт рису. Це ще більше посилює проблему.

Тож Київ має зосередитися на тому, щоб відкрити Чорне море, відкрити доступ до Одеси та дозволити перевезення продуктів харчування з України.

— Ви спілкувалися з генсеком ООН про розблокування українських портів. Чи була ця розмова продуктивною?

— Так, я обговорював це питання з паном Гутеррішем. Вважаю, що ООН найкраще підходить для проведення переговорів про створення цього продовольчого гуманітарного коридору з України.

Також я вважаю, що нам необхідно змінити фокус, адже ця ситуація шкодить країнам, що розвиваються.

Нам потрібно зробити так, щоб у Москві краще розуміли наслідки цього. Відмежовуватися від глобального світу та країн, що розвиваються, – не в довгострокових інтересах Росії.

Забезпечення експорту продовольства з України відповідає інтересам усіх. Я насправді вважаю, що Китай зацікавлений у тому, аби наголошувати на цьому у своїх розмовах з Росією.

— Чи може ICC обговорити це питання з китайською владою через їхні компанії, які є вашими членами?

— Реальність така, що більшість бізнесів у Китаї – це державні корпорації. Їх зв’язки з державою значні. Я хочу сказати, що ми ведемо розмову з китайським урядом, комунікуємо з ним, адже Китай є членом ICC.

— Проте Китай нічого не робить для розблокування українських портів.

— Чесно кажучи, ми не знаємо цього напевне. Це те питання, де було б добре заохочувати Китай. Це не той випадок, коли країни з розвиненою економікою наказують Китаю щось зробити.

Насправді це країни, що розвиваються, мають співпрацювати з Китаєм, який вважає себе важливим світовим гравцем, аби донести йому, наскільки важливе для них це питання.

— Перейдімо до промисловості. Після війни українська промисловість буде дуже пошкодженою. З одного боку, це велика втрата для економіки, а з іншого – шанс збудувати нову конкурентоспроможну промисловість.

На вашу думку, яким може бути місце України в повоєнній світовій економіці?

— Наразі світ має три глобальні виклики, у вирішенні яких Україна могла б знайти своє місце. Перший – перехід до "зеленої" енергетики. Другий – продовольча безпека. Третій – порушені ланцюжки постачання.

Можливо, вам доведеться переосмислити свою участь у ланцюжках виробництва продовольчих товарів. Наприклад, віддавати перевагу розвитку птахівництва.

Це дозволить створювати менші фізичні обсяги продукції, зберігаючи її вартість. Як наслідок, транспортувати такі продукти буде простіше.

Люди стурбовані ефективністю глобальних ланцюжків постачання товарів. Коли почнеться перекалібрування європейських ланцюжків виробництва та постачання товарів, яким може бути місце України у них?

Я був дуже приємно вражений, адже ваш уряд, зокрема економічні міністерства, уже думають про це.

— Український уряд та громадські організації вимагають від західного бізнесу, аби той виходив з російського ринку. Наразі понад тисячу великих міжнародних компаній зробили це або суттєво скоротили діяльність в РФ.

Однак низка західних компаній продовжує працювати в Росії і сплачувати там податки. Чому деяким компаніям так складно вийти з російського ринку? Як можна пришвидшити цей процес?

— На мою думку, частково це пов’язано з тим, що багато компаній не можуть знайти найкращий спосіб вийти з російського ринку, який би завдав їм найменше шкоди.

У цих компаній є співробітники в Росії. Наскільки відповідально було б, якби вони просто припинили діяльність, а ці співробітники залишилися б без роботи? Тому ці компанії намагаються знайти найкраще та найбільш етичне рішення.

Наразі немає якогось одного структурованого способу, як компаніям виходити з російського ринку. Однак ми працюємо над його розробкою. Ми вважаємо, що дуже корисно допомогти розробити цю структуру.

Ці компанії лишаються в Росії не тому, що ставлять прибуток вище якоїсь мети. Вони залишаються, бо намагаються знайти найкращий спосіб збалансувати це рішення з тим, що вони бачать як стандарти ESG (екологічні, соціальні та управлінські – ЕП).