Залишається чимало осіб, які своїми рішеннями та грошима підтримують убивство українців. Одним з дієвих інструментів позбавлення економічної бази РФ та компенсації наслідків воєнних дій мали б стати санкції.

Звісно, ідея забирати майно у всіх, хто підтримує війну, гріє душу, але є одне "але". На відміну від активів РФ як держави, конфіскація російських приватних активів становить більшу юридичну проблему.

Законно конфісковувати майно у всіх, хто "багатий і росіянин" просто так не вдасться. Саме тому важливо обрати правильні юридичні підстави та механізми, аби скористатися цим інструментом ефективно.

За час війни Верховна Рада ухвалила два взаємовиключні закони щодо санкцій, але президент не підписав жоден з них. Причина – ризик повернення конфіскованих активів власникам був більшим, ніж потенційні вигоди.

Імовірно, саме тому Володимир Зеленський ветував основний закон. Зрештою, 12 травня депутати підтримали пропозиції Зеленського й остаточно вирішили, у кого і як Україна буде конфісковувати майно.

Кого стосуватиметься документ, хто і як конфіскуватиме активи тих, хто словом і ділом підтримує війну проти України, та з якими ризиками можуть зіткнутися ті, хто його реалізовуватиме?

Суть ідеї

Ухвалений закон запроваджує новий вид санкцій: стягнення в дохід держави активів, що належать фізичним або юридичним особам, а також активів, якими вони можуть прямо чи опосередковано розпоряджатися.

Одним словом – конфіскація. Під нею розуміється повне позбавлення прав на майно, а не обмеження права розпоряджатися ним, як передбачають класичні санкційні інструменти. Такий суворий захід застосовуватиметься лише в період дії воєнного стану і стосуватиметься лише тих осіб, до яких були попередньо застосовані санкції у вигляді блокування активів.

Передбачається, що конфісковані активи використовуватимуться для посилення обороноздатності та відновлення України.

Перевагою використання нового санкційного інструменту є можливість конфісковувати не лише майно на території України, а й поза її межами. Це істотно збільшить обсяги активів, хоча й потребуватиме значної міжнародної співпраці.

Цю модель можна назвати всеохоплюючою конфіскацію через широке коло суб'єктів, на яких вона може поширитися.

Нацагентство з питань запобігання корупції (НАЗК) уже розшукало 11 141 фізичну та 2 976 юридичних осіб, причетних до війни. Оскільки ресурси державних органів обмежені, відбудуться прицільні "постріли" в особливо великих гравців.

У кого заберуть майно

По-перше, забрати активи можна буде у фізичних та юридичних осіб. Мова йде про росіян, білорусів та власників паспортів інших держав.

На українців механізм конфіскації поширюватися не буде, за винятком випадків, коли громадяни України вестимуть терористичну діяльність, або якщо українськими компаніями володіють підсанкційні суб'єкти – навіть частково.

По-друге, конфіскація застосовуватиметься лише до тих осіб, щодо яких рішення про блокування активів було ухвалене після набрання законом чинності.

Це означає, що на умовного Медведчука та ще 2 936 фізичних та 586 юридичних осіб така конфіскація поширюватися не буде, адже на них санкції наклали раніше.

По-третє, конфіскація стосуватиметься лише тих осіб, дії яких суттєво загрожували національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, а також значною мірою сприяли таким діям. До них належать такі категорії.

Російське політичне керівництво та державний апарат. Це ті, хто ухвалювали рішення про початок війни, хто був залучений до цього на різних етапах і в різних формах – організаційно, матеріально-технічно, фінансово.

Військові та "інші" окупанти. Тобто ті, хто особисто брав участь у збройній агресії або допомагав їй: військові, організатори окупаційних адміністрацій та інших самопроголошених органів, організатори виборів та референдумів.

"Білоруси". Це ті, хто висловив намір та готовність використати свою армію для сприяння збройній агресії, надав РФ у користування території, цивільну або військову інфраструктури для розміщення її армії та припасів, пропустив армію РФ через свій кордон на територію України.

Конфіскація застосовуватиметься і до осіб, які мають опосередкований стосунок до війни.

Великий бізнес. Це компанії, які за останній рік сплатили до держбюджету РФ податків на суму понад 40 млн грн (170 млн руб). Для фізосіб сума повинна перевищувати 3 млн грн (12,8 млн руб).

Під це визначення підпадає будь-який міжнародний бізнес, який протягом року працював в РФ та сплачував там податки. Проте реалізація такого підходу може зіткнутися з проблемами.

Основна проблема юридична і формулюється так: особа заздалегідь не могла знати, що податки, які вона сплачує, будуть використовуватися для фінансування агресії.

Зрозуміло, що цим хотіли охопити російських олігархів. З часом постане питання, чому одних олігархів наздогнали, а інших – ні, і влада повинна бути готова на це відповісти. Краще відразу зробити цей процес прозорим.

Благодійники та донори, які робили пожертви органам державної влади чи військовому управлінню РФ, юридичним та фізичним підсанкційним осібам. Такими вважатимуться ті, хто переказав на згадані цілі понад 750 тис грн (3,2 млн руб).

Покупці державних облігацій РФ. Сума, від якої обраховуватиметься опосередкована підтримка війни проти України, становить 3 млн грн (12,8 млн руб) за рік.

Цей критерій особливо проблемний, адже вимагатиме ручного управління. Оскільки до війни Росія вважалася надійним боржником, іноземні кредитори без особливих ризиків купували облігації федеральної позики.

Пропагандисти. Мова йде про всі державні телеканали і телеграм-канали, які публічно:

✔ спонукають, виправдовують, заперечують факт збройної агресії проти України, окупації, дискримінації за ознакою громадянства України, вчинення діянь, які відповідно до норм міжнародного права та/або законодавства України мають ознаки воєнних злочинів або злочинів проти людяності;

✔ возвеличують осіб, які здійснювали збройну агресію проти України, армію, найманців РФ та представників окупаційної адміністрації;

✔ підтримують політику РФ щодо невизнання права українського народу на самоідентифікацію та самовизначення, викривлення уявлення про самобутність українського народу та його прагнення до незалежності, що реалізується через поширення фальшивих ідеологем, в основі яких лежить хибне та маніпулятивне ототожнення українського патріотизму з нацизмом чи іншими людиноненависницькими ідеологіями;

✔ розпалюють ненависть до українського народу, його культури, мови, національної ідентичності.

Це хороша ідея, яка може стримати "брудні язики" від висловлювань на захист війни в Україні. Після ухвалення закону прихильникам "русского міра" стане набагато складніше висловлювати свою позицію, особливо на камеру.

Водночас широта формулювань може завадити сприйняттю цих правил іноземними країнами. Нагородження в Німеччині колишньої російської пропагандистки премією, а не конфіскацією, це підтверджує.

Хто і як конфіскуватиме

Спочатку планувалося, що рішення про конфіскацію ухвалюватиме Вищий антикорупційний суд за заявою НАЗК.

Виникла проблема: НАЗК мало на власний розсуд обирати серед усіх підсанкційних осіб та компаній ті, чиї дії становлять "суттєву" загрозу. Саме цій категорії дозволялося не блокувати, а конфісковувати майно.

Постало й логічне питання щодо статусу цих двох органів, адже до їх компетенції не належить санкційна політика. Проблема полягала у відсутності експертизи, особливо з огляду на те, що йтиметься про мільярдні справи.

Ветувавши закон, президент запропонував, аби органом, який подає позов, став поки не відомо хто ("центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції").

Хто займатиметься цими питаннями, згодом вирішить уряд. З великою ймовірністю це буде Мін'юст. Хоча у 2020 році подібні функції пропонувалося передати Міністерству фінансів. Така нечіткість не сприяє юридичній визначеності закону.

Вищий антикорупційний суд ухвалюватиме рішення швидко: з моменту подання позовної заяви повинно пройти не більше десяти днів. Час на апеляцію – пʼять днів.

Неявка осіб, у яких плануватиметься конфіскація, не перешкоджатиме розгляду позову. Виконання рішення в частині стягнення забезпечуватиме Міністерство юстиції.

Які є недоліки

Чи стане запропонований механізм дієвим? Можливо. Чи можуть виникнути проблеми? На жаль, так.

Перша версія закону, яку ветував президент, ставила під реальний ризик оскарження рішень про конфіскацію в Європейському суді з прав людини.

Підставою для цього слугувало те, що документ не забезпечував базові принципи втручання держави в мирне володіння власністю і процесуальні права відповідача. Цей момент при доопрацюванні виправили.

Водночас у законі не усунули інші ризики, які можуть зіграти проти України в міжнародних судах.

1. Закон не встановлює особливу ціль для такої "виключної" санкції, а посилається на загальну мету застосування санкцій загалом. Особа позбавляється всього майна або його частини без права його повернення і компенсації втрат.

2. Залишається невизначеною подальша доля конфіскованих активів. Компенсувати цей недолік могло б формулювання з чіткими напрямками, на які будуть спрямовані конфісковані активи.

Інший варіант – спрямування коштів до спеціального фонду державного бюджету – дозволив би гарантувати використання коштів за обраним призначенням.

3. Підставою для застосування конфіскації в одній статті закону визначається "суттєва загроза", в іншій – "істотна шкода".

Ніби і те, і те погано, але різниця в тому, що шкода виражається в певних наслідках, які треба обраховувати і доводити, а потім шукати зв'язок між діями особи і наслідками. Виникає ризик, що при оскарженні рішення буде складно довести, що особа завдала конкретну шкоду.

4. Під категорію осіб, які здійснюють терористичну діяльність, можуть потрапити і потрапляють українські фізичні та юридичні особи.

Водночас жодних особливих критеріїв для визначення терористичних загроз не пропонується. Це може поставити під сумнів "пропорційність" конфіскації, а не блокування активів.

В умовах війни застосування санкцій у вигляді конфіскації активів є вимушеним та позитивним кроком.

Санкції – це потужний інструмент у боротьбі з агресором, і цей інструмент повинен працювати задля України, а не послаблювати її недосконалими правовими нормами та ризиками.

Щоб іноземні держави передавали Україні майно для конфіскації, процедура і на папері, і на практиці має бути високоякісною як з боку аргументації, так і з боку юридичного процесу.

Тетяна Хутор, голова аналітичного центру "Інститут законодавчих ідей"