Ніхто не вірив, що сусідня держава, народ якої називав себе братнім, у складний момент зазіхне на територію сусіда. Навесні 2014 року, коли стало зрозуміло, що українська нація обрала євроінтеграцію — Росія загарбала Крим.

Трохи пізніше, коли чимало людей ще вірило, що росіяни не повернуть зброю проти решти українців — ця держава напала на Схід України й загарбала частини Донецької та Луганської областей.

Цієї зими не всі наважувалися повірити, що Росія продовжить восьмирічну війну широкомасштабним наступом на всю територію України — а вони це зробили рано-вранці 24 лютого, перейшовши кордони та обстрілявши міста.

І навіть тоді ще були люди, які вірили: ні, не може одна людська істота віддавати накази, а інша — спрямовувати постріли зі смертоносної зброї у житлові райони, школи, лікарні, вбивати дітей. 

Але станом на 1 березня, за словами уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар'ї Герасимчук, від зброї російських загарбників загинуло 28 дітей. 

Кілька населених пунктів уже лежать у руїнах, а деякі — зазнають безперервних жорстоких обстрілів протягом кількох днів.

До цих днів мало хто вірив у те, що одна держава може не просто зазіхнути, а й захопити ядерні об'єкти іншої. 

Адже атомні електростанції (АЕС), попри потужні системи захисту від аварій, є об'єктами підвищеної небезпеки навіть у мирний час. 

Атомні електростанції, а також інші ядерні та радіаційні об'єкти України, як от сховища радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива, є об'єктами мирного використання ядерної енергії. 

Такі об'єкти не розраховані на ведення воєнних дій і не повинні зазнавати нападу відповідно до норм міжнародного права (статті 56 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв міжнародних збройних конфліктів").

Окрім того, Генеральна конференція МАГАТЕ (Міжнародного агентства з атомної енергії) у 2009 році ухвалила рішення, в якому йдеться, що "будь-який збройний напад і загроза ядерним об'єктам, призначеним для мирних цілей, є порушенням принципів Організації Об'єднаних Націй, її Статуту, міжнародного права та Статуту Агентства".

Однак попри всі міжнародні домовленості, під контролем збройних сил Росії перебуває Чорнобильська зона відчуження. 

За повідомленнями кількох офіційних джерел, через здійнятий важкою технікою пил у зоні зріс радіаційний фон. 

Будь-який вибух, аварія, невдалий постріл, навіть неспровоковані Україною, призведуть до непоправних наслідків для Нового Безпечного Конфайнменту, який будували зусиллями всього світу, для сховища відпрацьованого ядерного палива, яке діє на території ЧАЕС, а також для численних радіаційно небезпечних точок у самій Зоні відчуження.

У сховищах відпрацьованого ядерного палива СВЯП-1 та СВЯП-2 перебуває понад 22000 відпрацьованих тепловиділяючих збірок реактора. 

У руках агресора ця значна кількість плутонію-239 може перетворитися на ядерну бомбу, а гуманітарні та екологічні наслідки такої катастрофи не матимуть кордонів ні для країн НАТО, ні для ЄС.

Чи можна нині покладатися на те, що збройні сили держави-агресора не спричинять жодної аварії, якщо вже стільки разів вони втілювали найгірші та найменш очікувані сценарії в Україні?

Після тривалого спротиву, росіяни також захопили Запорізьку АЕС (ЗАЕС), що вказує на послідовність тактики агресора та намір взяти під контроль найнебезпечніші об’єкти України. 

ЗАЕС має 6 енергоблоків загальною потужністю 6000 МВт і є найбільшою атомною електростанцією у Європі. 

Варто нагадати, що під час аварії на Чорнобильській АЕС із ладу вийшов лиш один енергоблок, а наразі під прицілом перебувають усі 6 реакторів ЗАЕС. Реактор типу ВВЕР-1000, а саме такі встановлено на ЗАЕС, є вразливим до пошкодження як самої активної зони, так і до пошкоджень його численних трубопроводів. 

До захоплення станції працювало 3 енергоблоки. Однак зараз у роботі перебуває лиш енергоблок №4, а інші перебувають на плановому ремонті або у режимі розхолодження та переведення у стан зупинення. 

Проте, за даними НАЕК "Енергоатом", кожен із реакторів повністю завантажений паливом (приблизно 66 тонн). Також три реакторні басейни містять відпрацьоване ядерне паливо та ще 150 контейнерів перебувають у сухому сховищі. 

Знаючи це (чи й навіть не знаючи), окупанти все ж зчинили стрілянину на підступах до станції. На щастя, пожежу на одному з енергоблоків було локалізовано, а пошкодження інших об’єктів на території АЕС на даний момент не перешкоджає роботі станції. 

Чи можна довіряти настільки нерозсудливим командувачам і виконавцям безпеку всього континенту, адже Запорізька АЕС — найбільша у Європі?

Нині на прицілі окупантів — уже Південноукраїнська АЕС у Миколаївській області, яка генерує 10% щорічного вироблення електроенергії в Україні та забезпечує потреби в електропостачанні усього Півдня України. 

Це три реактори загальною потужністю 3000 МВт, які у невмілих руках можуть перетворитися на зброю. 

Захоплюючи атомні станції, агресор досягає кількох цілей:

1. Створює надійні прикриття для своїх військ, адже ніхто (крім них самих) у здоровому глузді не стане вести бій поруч із АЕС.
2. Шантажуватиме Європу та світ можливістю аварій на настільки масштабних об'єктах із радіаційною небезпекою.
3. Отримує контроль над енергетичною системою України, адже 60% генерації електроенергії — це саме АЕС. Це є слабким місцем української енергетики.
4. Отримує доступ до завантаженого в реактори ядерного палива, яке потенційно може стати сировиною для ядерної зброї.
5. Отримує можливість для проведення різноманітних диверсій, у яких можна звинуватити українські Збройні Сили, а також створення паніки та масової втечі населення.

Ця небезпека стосується не лише України, а і всієї Європи. Можливо, в інших країнах недооцінюють цю небезпеку, однак вона існує і цілком реальна, адже Запорізька АЕС уже була обстріляна і там уже сталася пожежа, до ліквідації якої не допускали українських рятувальників.

За повідомленням Державної інспекції ядерного реагування, внаслідок обстрілів пошкоджена будівля реакторного відділення енергоблоку №1, також снаряди потрапили у район розміщення майданчика Сухого сховища відпрацьованого ядерного палива. 

Бойові дії та залякування персоналу створюють аварійну ситуацію, а робота в умовах нестабільності енергоспоживання під час війни вкрай небезпечна.

Це вже означає поширення загрози на інші країни, адже їхнє населення перебуває у безпосередній небезпеці. 

За суттю, це вже є міжнародний ядерний тероризм, адже люди зі зброєю, особливо, не зовсім контрольовані своїм командуванням, не можуть керувати реактором, а спричинити катастрофу — можуть.

Якщо світова спільнота не захищатиме вже не лише Україну, а і громадян своїх країн від агресора, який намагається шантажувати світ атомними АЕС — то навіщо взагалі потрібна така міжнародна безпека?

НАЕК "Енергоатом" як оператор усіх чинних АЕС України неодноразово звертався до МАГАТЕ з проханням вжити заходів задля припинення вогню та недопущення наближення окупаційних військ на відстань ближче ніж 30 км від АЕС, а також закликати НАТО закрити небо над Україною. 

Однак, на жаль, поки МАГАТЕ лиш висловлює занепокоєння та пропонує відвідати Україну для проведення зустрічі з представниками російської та української сторони. Проте чи не буде це запізно?

Тому, на наш погляд, виходом із ситуації буде прохання до наших іноземних друзів і партнерів звертатися до урядів своїх країн та до міжнародних організацій і блоків із закликами:

1) усіма наявними засобами та рішеннями захистити небо над Україною, щоб запобігти обстрілам і бомбардуванням небезпечних об'єктів;

2) надавати воєнну допомогу Україні, щоб повернути контроль над своєю територією і встановити мир та контроль над потенційно небезпечними об'єктами;

3) накласти найжорсткіші санкції на агресора, відмовитися від будь-якої співпраці, купівлі будь-яких товарів, послуг та енергоносіїв у держави, яка готувалася та вже почала шантажувати світ ядерною небезпекою та зброєю.

Крім того, наголошуємо вкотре: атомна енергетика — не настільки дешева, не настільки безпечна та не настільки безальтернативна, як це видавалося до війни. 

А робота надпотужних енергетичних об'єктів — АЕС, ТЕС, ТЕЦ, ГЕС, ГАЕС — створює вразливі точки в енергетичній та загальній безпеці країни, її суспільства та довкілля. 

Їх легше вивести з ладу, а також вони є ласим об'єктом для агресорів і терористів, як це показав нинішній наступ Росії, захоплення АЕС, нищення ТЕЦ і атаки на греблі на Дніпрі.

Заміна величезних енергогенерувальних об'єктів устаткуванням для "точкового", місцевого отримання енергії з відновлюваних джерел обов'язково стане нагальною після війни. А прямо зараз — потрібно вимагати захистити небо над Україною та врятувати світ від ядерного шантажу!

Експерти ГО "Екодія"