Свого часу з Відня імперією на пів світу управляла королівська династія Габсбургів. Наразі мистецтво дистанційного керування бізнесом з цього міста опановують кілька українців.

Один з них – український мільярдер Олег Бахматюк, чиї активи зосереджені в аграрній групі "Укрлендфармінг".

Бізнесмен перебуває в столиці Австрії не з власної волі. Він 2,5 року воює з Національним антикорупційним бюро (НАБУ), яке звинувачує його в заволодінні 1,2 млрд грн стабілізаційного кредиту. Цю позику у 2014 році від НБУ отримав "VAB банк", що належить Бахматюку.

Герой інтерв’ю категорично спростовує існування фінансових зловживань. Утім, його аргументи не впливають на рішення Вищого антикорупційного суду, який у 2020 році присудив заочний арешт власнику "Укрлендфармінгу".

"Ситуація, через яку я був вимушений виїхати з України, була для мене неочікуваною. Чесно, не думав, що ця війна буде такою довгою", – на підвищених тонах реагує на відповідні питання Бахматюк.

Ще більше його дратує повна відсутність розуміння майбутнього, адже за останні кілька років Бахматюк не раз пропонував українській владі найрізноманітніші конструкції "перемир’я", і жодна з них не була прийнята.

Здавалось би: живи в Австрії, а "Укрлендфармінгом" нехай керує менеджмент. Проте для Бахматюка повернення в Україну – не просто забаганка. Його група потопає в боргах, яких уже понад 2 млрд дол, і вся ця сума прострочена.

Групу не рвуть на шматки лише тому, що герой інтерв’ю не втомлюється обіцяти кредиторам швидке вирішення своїх проблем в Україні.

Проте всяке терпіння має межу. "Є більш агресивні кредитори, є менш агресивні, але всі вони вже втомилися", – запевняє Бахматюк.

Він не приховує, що може вийти з піке, лише якщо позбудеться звинувачень НАБУ. Саме вони є перешкодою, через яку "Укрлендфармінгу" вже котрий рік перекритий фінансовий кисень.

З групою, на власнику якої стоїть штамп клієнта Антикорупційного бюро, не бажає мати справу жоден іноземний банк.

Нижче про те, як Бахматюк воював з групою Дмитра Фірташа за облгази, під чиїм тиском погодився перейти в аграрний бізнес з енергетичного, а також про перемовини з командою Володимира Зеленського та небажання продавати "Укрлендфармінг" за безцінь.

Щоб отримати відповіді на ці та інші запитання, ЕП зустрілася з бізнесменом у Відні.

"Об’їздив весь колишній Радянський союз... Брав на українському комбінаті шифер, міняв його тут на мило, мило – на порошок, а порошок відправляв у Туркменістан".

Про перший бізнес, партнерство з групою "Континіум" та війну з Фірташем

— З чого і коли почався ваш бізнес?

— З кінця 94-го року. Я прийшов менеджером-адміністратором у компанію "КГД". Вона займалася постачанням газу підприємствам з шести регіонів України: Івано-Франківська, Закарпатська, Одеська, Тернопільська, Львівська та Чернівецька області.

— "КГД" була західноукраїнським філіалом відомого газового трейдера "Ітера" (заснована у 1992 році російська нафтогазова компанія, яку з 2013 року контролює "Роснєфть")?

— Коли я прийшов у цю компанію, вона була нова й особливо нічого не мала. Я був її сьомим співробітником після головного бухгалтера, двох спеціалістів з комерційного відділу і трьох засновників компанії, на честь яких вона називалася: Куліковський, Гаврильцев і Дармограй.

Що стосується "Ітери", то в ті часи в неї по Україні було створено 12-14 регіональних представників-дистриб’юторів. "КГД" – один з них. Компанія стала постачальником газу для 4 тисяч різнопланових підприємств.

— Чим ви займалися в цій компанії?

— Попрацювавши там три місяці, виявив бажання стати менеджером комерційного відділу. За наступні сім років я отримав величезний досвід, бо об’їздив весь (колишній – ЕП) Радянський союз: Казахстан, Туркменістан, Азербайджан, Грузію.

На той час у торговельному процесі гроші були відсутні. Був бартер. Я займався побудовою цих ланцюгів.

Умовно: брав на українському комбінаті шифер, міняв його тут на мило, мило – на порошок, а порошок відправляв у Туркменістан, очікуючи на постачання газу під зобов’язання "Ітери" з Москви.

"У 2007 році група "Континіум" вирішила продати облгази Фірташу, але я відмовився продавати свою частку разом з ними".

— Завдяки цим операціям "КГД" вже тоді оперувала мільярдами?

— Вона оперувала сотнями мільйонів доларів і це були величезні гроші, але основну маржу забирала "Ітера", материнська компанія.

— Як називалася і чим займалася ваша перша особиста компанія?

— У 2001 році я заснував "Прикарпатську фінансову корпорацію". Завдяки добрим стосункам узяв у кредит 1 мільйон доларів в "Авалі", банку за мене дав гарантію Степан Івахів.

Я почав продавати українські нафтопродукти, в основному в Угорщину та Польщу. Купував пальне на Дрогобицькому НПЗ (контролювався групою "Континіум" нині покійного Ігоря Єремеєва, а також Степана Івахіва і Сергія Лагура – ЕП).

— Наступним кроком після нафтопродуктів були облгази?

— Це, скоріше, нафтопродукти слідували за облгазами. Коли ти продаєш газ, то спілкуєшся з керівниками та менеджерами розподільчих мереж (облгазами – ЕП).

— Вам належало сім облгазів?

— Приблизно у 2002 році я купив 10% "Івано-Франківськгазу".

Мені подзвонив директор цієї компанії і сказав, що цей пакет продається за 300 тисяч доларів. Я йому кажу: "Що мені ті 10%?". Він: "Я тебе прошу: купи. Це потрібно для голосування на зборах акціонерів".

Держава мала в цьому облгазі 49%, і ці 10% були визначальними на зборах. Я купив і це був мій перший пакет.

"Коли Янукович прийшов до влади, я зрозумів, що мені з ними нема чого ловити... У 2010-му році остаточно вийшов з власників облгазів. Не за ті гроші, що хотів, але їх було достатньо, щоб піти і почати вкладати в сільське господарство".

— Ви також були власником "Волинь-", "Закарпат-", "Львів-", "Чернівці-", "Вінниця-" і "Чернігівгаз"?

— Цими компаніями я володів разом з Єремеєвим. У його групи в облгазах було десь по 30%, у мене – десь по 20%. Найдорожче ми купили пакет "Вінницяоблгазу" – за 3,5 мільйона доларів.

— Потім ви викупили частку групи Єремеєва в облгазах?

— Так, це був 2006 рік. Тоді вони хотіли продати свою частку Фірташу.

— Партнер Фірташа Іван Фурсін розповідав, що переговори щодо придбання облгазів вів він. Тобто з вами в інтересах Фірташа домовлявся Фурсін?

— Так. Зараз у мене з ним доволі добрі людські стосунки, а тоді вони були напруженими. У 2007 році група "Континіум" вирішила продати облгази Фірташу, але я відмовився продавати свою частку разом з ними.

Вони переконували мене протягом кількох місяців, щоб мати змогу продати контрольні пакети акцій. Я сказав, що в мене інше бачення, і в нас виникла напруга у відносинах. Після того ми навіть певний час не спілкувалися.

У мене з ними була домовленість про правило "першої ночі" (право першочергового придбання акцій, якщо партнер має намір вийти із спільного бізнесу – ЕП). Я скористався цим правом і викупив частку "Континіуму" у всіх спільних облгазах.

Іван Фурсін: Я говорив Фірташу – давай "Росукренерго" продамо "Нафтогазу"

— Скільки ви тоді заплатили?

— Не можу сказати, бо ми підписували угоду про конфіденційність. Обмежимося тим, що це десятки мільйонів доларів. Я згріб усе що мав, щоб розрахуватися з ними, але таким чином купив квиток на війну з групою Фірташа.

"Фірташ – прагматичний чоловік, швидко ухвалює рішення, ефективний, хитрий. У принципі, договороздатний. Але те, що він сам собі на умі і завжди один, це однозначно".

— Після цього проти вас була порушена кримінальна справа. Таким чином вони примушували вас продати газовий бізнес?

— Однозначно. Саме через це я ще тоді перевіз сюди (у Відень – ЕП) свою сім’ю.

— У чому вас звинуватили?

— Вони вважали, що я допускав зловживання в процесі газифікації населених пунктів. Тоді цим займалася заступниця генпрокурора Корнякова.

Десь рік я жорстко з ними воював, та на якомусь етапі ми з ними домовилися. Вони викупили в мене колишню частку Єремеєва в облгазах, але свою я зберіг і продовжив управляти цим бізнесом до 2010 року.

— До 2010 року, бо тоді президентом став Янукович, і група Фірташа вас "з’їла"?

— Коли Янукович прийшов до влади, я зрозумів, що мені з ними нема чого ловити: треба було або втрачати все, що я вклав в облгази, або сідати й домовлятися.

З усієї їхньої команди найбільш конструктивним був Фурсін. Він сказав мені: "Олег, просто уходи, потому что ничего из этого не получится".

Я його послухав і у 2010 році остаточно вийшов з власників облгазів. Не за ті гроші, що хотів, але їх було достатньо для того, щоб піти і почати вкладати в сільське господарство.

— Ви познайомилися з Фірташем під час переговорів щодо продажу облгазів? Який він як бізнесмен?

— Не пам’ятаю, як ми познайомилися. Фірташ прагматичний чоловік, швидко ухвалює рішення, ефективний, хитрий. У принципі, договороздатний. Але те, що він сам собі на умі і завжди один, це однозначно.

"Поступово я вник у бізнес яйця. Виявилося, що він цікавий, на той час – десь на мільярд доларів на рік".

Про тост, з якого почався аграрний бізнес, борги та земельну реформу

— Опоненти казали, що ви використовуєте облгази як дійних корів, вимиваючи з них гроші у свій агробізнес.

— Друзі кажуть багато, а вороги – ще більше. Однозначно, гроші з газового бізнесу я направляв в аграрний, але я брав тільки те, що мені належало – заробіток. Якби щось вимивалося, то були б якісь наслідки.

До речі, насправді аграрним бізнесом я не думав займатися.

— Як ви ним зайнялися?

— Був такий губернатор (глава облдержадміністрації – ЕП) Івано-Франківської області Михайло Вишиванюк. Якось він мені дзвонить і каже: "Олег, приїдь". Я приїхав куди він сказав – у село Загвіздя на птахофабрику "Авангард".

Там уже були Вишиванюк, його заступник із сільського господарства, представники банку "Фінанси і кредит" та Пенсійного фонду, керівниця цієї фабрики.

Перед ними – накритий стіл із салом, пирогами та горілкою. З їхньої розмови я зрозумів, що фабрика "Авангард" раніше була великим підприємством, а зараз потопає в боргах.

Тут Вишиванюк встає і, звертаючись до керівниці птахофабрики, каже: "Піднімаю стакан за те, що до вас прийшов інвестор". На той час сукупна заборгованість фабрики була близько 450 тисяч доларів.

Я підізвав Вишиванюка і кажу: "Михайло Васильович, можна я завтра ці гроші віддам керівниці фабрики, вона вирішить своє питання, а я поїду займатися своїм бізнесом?".

Він каже: "Ні, ти не зрозумів. Я був у Кучми. Він сказав знайти людей у регіоні, які пов’язані з енергетичним бізнесом. Вони будуть відновлювати сільське господарство до рівня, який був у Радянському союзі. Я Кучмі сказав, що ти відновиш цю фабрику до мільйонного рівня".

Поступово я вник у бізнес яйця. Виявилося, що він цікавий, на той час – десь на мільярд доларів на рік. Ви знаєте, що на якомусь етапі "Авангард" стала другою компанією у світі за обсягами виробництва яєць?

— А зараз?

— Зараз це подоба того "Авангарду". Після окупації Донецька, Луганська і Криму ми втратили величезні виробничі потужності, упали з 7,2 мільярда штук яєць на рік до 4 мільярдів.

Після того, як у нас почався конфлікт з НАБУ, групі позакривали всі кредитні лінії, і пандемія вбила експорт, ми впали ще сильніше – до 2,2-2,3 мільярда на рік.

"Не змінилася тільки кількість елеваторів. Птахофабрик залишилося 11, працюють три комбікормові заводи. Закрито 80% тваринницьких комплексів..."

— Чому для групи важливі кредитні лінії? До війни та протистояння з НАБУ в групу було залито багато грошей.

— Кредитні лінії важливі для будь-якого бізнесу, тим більше для аграрного. Ти мусиш вкладати навесні величезний капітал, який треба десь брати.

Наприклад, щоб дістатися до Сінгапуру, треба на одну тільки дорогу витратити 45 днів. Тому на експорт у нас постійно було задіяно близько 40 мільйонів доларів кредитних ліній.

— Зазвичай великі групи мають чітку структуризацію: материнська компанія управляє окремими профільними "дочками". Як побудована група Ukrlandfarming?

— Кіпрська Ukrlandfarming є материнською компанією, під якою є українські управлінські компанії "Авангард" і "Укрлендфармінг" з єдиним офісом у Києві. Вони керують близько 400 компаній.

— Назвіть, будь ласка, фінансові показники групи за 2021 рік.

— Не можу назвати, тому що в мене їх немає. Усі наші сервери знищені нашими опонентами. Під час обшуків у 2019 році повиривали "з м’ясом" усе "залізо" – знищили нашу базу обліку. Ми досі її відновлюємо.

— До російсько-української війни група виглядала так: 24 елеватори загальною потужністю 2,4 мільйона тонн, 23 птахофабрики, вісім комбікормових заводів, 40 тваринницьких ферм. Що змінилося?

— Не змінилася тільки кількість елеваторів. Птахофабрик залишилося 11, працюють три комбікормові заводи. Закрито 80% тваринницьких комплексів: було 60 тисяч поголів’я, зараз – 15 тисяч.

— Яким був і яким став ваш земельний фонд?

— Було 670 тисяч гектарів, стало 460 тисяч.

— Усі 460 в оренді?

— Так.

"Минулий рік став першим, коли в нас почався відплив пайовиків, але він незначний. Захотіли продати свою землю 4-5% власників".

— Що ви думаєте про закон про ринок землі? Купували землю після його ухвалення?

— Не купували, бо нам не цікаво купувати по 100 гектарів. Ми зосереджені на ринку оренди землі.

Навіть якби в нас були можливість або бажання переводити свою землю з оренди у власність, це було б неможливо. Ніколи в Україні не ухвалять закон, за яким 460 тисяч гектарів будуть у власності.

Думаю, якщо закон про землю запрацює на повну потужність, купівля 10 тисяч гектарів буде піком перемоги суспільства.

Як купити землю (пай): деталізована інструкція

— Попереднє питання пов’язане з тим, що ви орендуєте землю у 200 тисяч пайовиків. Як зупинити цю армію, якщо вона переорієнтується із здавання землі в оренду на її продаж?

— Цей ризик є, але, думаю, він невеликий. Є так звана інертність суспільства. Минулий рік став першим, коли в нас почався відплив пайовиків, але він незначний. Захотіли продати свою землю 4-5% власників.

Ми прогнозуємо, що найближчим часом ринок оренди піде в сторону продажу на рівні 5-7% на рік.

— Це багато. За пʼять років ви можете втратити чверть земельного фонду.

— Ні, тому що ті, хто купують цю землю, укладають з нами договори оренди. Їм це вигідно.

— Кажуть, неможливо якісно адмініструвати земельний банк, який перевищує 30 тисяч гектарів. Судячи з того, що ви орендуєте 460 тисяч гектарів, ви з цим не згодні.

— Якраз згоден. Наш земельний банк управляється через 12 регіональних кластерів, кожен з яких поділений на дільниці по 15-42 тисячі гектарів.

— Який загальний кредиторський портфель групи? Скільки з цієї суми прострочено?

— Якщо не брати нарахованих відсотків, то в нас 2 мільярди доларів кредитів. Усі вони прострочені.

— Усі вони реструктуризовані?

— Реструктуризовані на ту чи іншу дату. Є більш агресивні кредитори, є менш агресивні. Є кредитори, які лояльні до компанії.

— Скільки агресивних кредиторів?

— Близько 15%. Процентів 30-40 – лояльні. Інші 30-40% – посередині між першими та другими.

— Чи готові вони йти до суду і примушувати групу розраховуватися?

— Думаю, що так.

— Кредитори групи вже від вас втомилися?

— Можна сказати, що вони втомилися.

"Отримував пропозиції віддати за борги або продати частину групи, але всі ці розмови не давали комфорту ні мені, ні моїм кредиторам. Це було більше схоже на мародерство".

— Скільки вони ще готові терпіти?

— Це важке питання. Дасть відповідь час. Взагалі не розумію, як ця ситуація, у якій я опинився, могла статися. Вона не вигідна нікому: ні державі, ні компанії. Щоб вирішити це питання, мені треба повернутися в Україну.

— Вам потрібно ходити по кабінетах і вирішувати проблеми в класичному українському стилі?

— Ні. Я пропоную домовитися з НАБУ. Справа розвалиться в суді.

— Скільки коштує група Ukrlandfarming?

— Якщо її продавати, то вона коштує нуль або навіть мінус. Сподіваюся дійти до кінцевої точки в розв’язанні проблем, що дасть можливість врегулювати питання з усіма кредиторами.

— Чи отримували ви під час перебування у Відні пропозиції продати групу?

— Отримував пропозиції віддати за борги або продати частину групи, але всі ці розмови не давали комфорту ні мені, ні моїм кредиторам. Це було більше схоже на мародерство.

— На якій стадії вартості активів чи обсягів виробництва група досягне точки безповоротності, коли вона не встоїть?

— Не хочу озвучувати цю тему, тому що це буде мій фінал. По-перше, цього ніхто не знає. По-друге, це питання я вже кілька разів ставив сам собі і деякий час навіть дивувався…

— Дивувалися, що змогли пройти визначені дати "фіналу"?

— Що певні речі пройшли. Тут я переконався, що більшість обмежень ми самі собі придумуємо. Ви мене питаєте, коли я хочу домовитися зі своїми опонентами? Я хочу домовитися "вчора". Чесно, не думав, що ця війна буде такою довгою.

"Богдан, бачивши мене вперше в житті, допустив надзвичайне хамство в стилі "хто ти такий і що ти тут робиш". Ми посварилися. Я зрозумів, що даремно прийшов на зустріч і що нажив ворога".

— Ця ситуація вигідна вашим конкурентам. Чи претендували вони на активи групи?

— Думаю, у Богдана (ексголова Офісу президента – ЕП) та Сольського (голова комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики – ЕП), які мають аграрний бізнес, близько 100 тисяч гектарів землі, такі наміри були.

Про справу НАБУ, "хама" Андрія Богдана та ставлення влади

— Широкій аудиторії більше відомо про ваш конфлікт з НАБУ. Коли та з чого він почався?

— Це був 2015 рік, коли "Авангард" побудував дві великі фабрики з виробництва яєць у Херсоні та Кам’янець-Подільському. Це вартувало близько 500 мільйонів доларів і передбачало операцію з відшкодовування ПДВ.

Сума до відшкодування була десь 300 мільйонів гривень. У цей час приходить лист з казначейства, що НАБУ нам заблокувало цей платіж. Я тоді ще здивувався, думав: "Де ми, а де НАБУ?".

Ми почали з’ясовувати, що трапилося. Через два роки цю справу закрили за відсутністю складу злочину. Однак за цей час я встиг привернути до себе зайву увагу.

НАБУ відновило закриту справу щодо "VAB банку", яка стосувалася рефінансування на 1,2 мільярда гривень. Під ці гроші я давав особисту поруку, віддав у заставу побудований за 20 мільйонів доларів завод в Івано-Франківську.

Тобто навіть мова не йшла про те, щоб ми ці гроші не повернули державі.

Справа Бахматюка. Чому НАБУ затримало ексзаступника Гонтаревої та банкірів бізнесмена

— Ваше протистояння з НАБУ почалося при президентові Порошенку, але якщо претензії безпідставні, то чому ця війна отримала продовження за президентства Зеленського?

— Коли Зеленський прийшов до влади, ми надіялися, що ситуація буде краща.

У вересні 2019 року я потрапив до Зеленського з ініціативою, яка полягала в залученні Україною кредитування від 5 до 10 мільярдів доларів з Китаю та Саудівської Аравії під десятирічні форвардні поставки кукурудзи.

На цій зустрічі були Шефір, Аваков і Богдан. Богдан, бачивши мене вперше в житті, допустив надзвичайне хамство в стилі "хто ти такий і що ти тут робиш". Ми посварилися. Я зрозумів, що даремно прийшов на зустріч і що нажив ворога.

Як я розумію, після цього з Офісу президента був дзвінок Рябошапці та Каську, після чого вони відновили справу щодо "VAB банку". Потім це перейшло в хронічну модель, яка працює вже 2,5 року.

"Проблема з владою у всіх в Україні, не тільки в мене".

— Ви пов'язуєте претензії НАБУ безпосередньо із Ситником, і навіть на вантажівках вашої групи був напис "Ситник – корупціонер". Тобто справа саме в Ситнику, а не в системі влади?

— Так, рекламу ми робили Артему Сергійовичу. Було таке. Ми перейшли з ним на особисті речі. Чи нам це було потрібно? Точно не потрібно, але ми мусили якось захищатися.

— Можливо, у вашої групи проблема не з НАБУ, а з владою?

— Яка різниця? Проблема з владою у всіх в Україні, не тільки в мене. У мене проблема з владою в тому, що вона самоусунулася від вирішення мого складного питання.

Олег Бахматюк: НБУ тримає мене "за одне місце", щоб зламати і розірвати цю ситуацію

— Вам не вдалося вирішити проблему за президента Порошенка і не вдається вирішити за президента Зеленського. Зате ви успішно вирішували свої питання в часи Януковича. Та влада була конструктивнішою?

— Вона була більш конкретною, це правда. Принаймні були якісь правила. А тут ти кажеш: "Я хочу державі заплатити гроші". Відповідь: "Ні". Ти: "Хочу, щоб працювали підприємства". Відповідь: "Ні". Питаєш: "Чого ви хочете?". Відповідь: "Щоб усі підприємства були знищені, люди пішли "нахер", і ми нічого не отримали". Яка в цьому логіка?

"Загалом у сфері мого контролю – до 50 людей. Мені тут ніхто мозок, перепрошую, не засирає".

Про управління бізнесом з Відня, колишніх друзів і повернення в Україну

— Як виглядає ваш стандартний робочий день у Відні?

— Приходжу на роботу о 8 ранку, через комп’ютерну систему зв’язку проводжу наради з ключовими людьми – пʼятьма-десятьма менеджерами, які курують тваринництво, птахівництво, фінанси, землю та механізацію.

Загалом у сфері мого контролю – до 50 людей. Мені тут ніхто мозок, перепрошую, не засирає. Я можу сидіти, аналізувати, планувати... Це тактика, а стратегія все одно вдома, в Україні.

— Як ви контролюєте менеджмент, якщо система фінансового обліку групи знищена? Вірите їм на слово?

— За допомогою перехресного контролю: якщо не заллєте рідину в одну посудину, то вона не з’явиться в іншій. Систему обліку ми відновили у 2020 році. У 2022 році будемо здавати міжнародний аудит або постараємося це зробити. Зараз облік ведеться онлайн.

"Гірше з людьми, яких я вважав друзями чи хорошими знайомими. З них 60% просто відплило, а з людей, яким я зробив щось добре – під 90%"

— Практика показує, що коли власник не може бути присутнім у країні базування активів, то його менеджмент сприймає це як можливість заробити. Чи є у групі проблема системних крадіжок?

— Ситуація, через яку я був вимушений виїхати з України, була для мене неочікувана. Після цього я провів своєрідну інвентаризацію менеджменту, людей і відносин.

Те, про що ви кажете, було на початку мого виїзду – на початку 2020 року. Люди відчули якусь можливість. Згодом ми почистили людей, і зараз все нормально. Базові люди витримали, конструкція спрацювала.

Наразі я дуже задоволений менеджментом, він майже не потребує моєї уваги.

Гірше з людьми, яких я вважав друзями чи хорошими знайомими. З них процентів 60 просто відплило, а з людей, яким я зробив щось добре, то під 90%. Це така, напевно, природа флори та фауни українського бізнес-середовища.

— Якщо ВАКС скасує своє рішення про ваше заочне засудження, повернетеся в Україну?

— Точно повернуся.

Усі фото Ірини Ірвальди