Коммунальные де-юре, частные де-факто: как Киев (не) контролирует частично приватизированные компании
Окрім сотень комунальних підприємств, які працюють у Києві, столиця є акціонером гігантських компаній, якими не керує з часів "дикої" приватизації початку 2000-х років. Мова йде про "Київміськбуд", "Київводоканал" та "Київгаз".
Вони частково належать офшорним компаніям і перебувають під впливом людей бізнесмена Ігоря Тинного та керівників ОПЗЖ Юрія Бойка і Сергія Льовочкіна. Чи потрібні місту ці компанії і як воно ними управляє?
З 22 акціонерних товариств (АТ), пакетами акцій яких володіє Київ, найбільше на економіку столиці впливають п'ять підприємств. Це "Київміськбуд", "Київводоканал", "Київгаз", "Київенергохолдинг" та "Київспецтранс". Профіль діяльності останньої – вивезення відходів з тримільйонного міста.
Упродовж 2000-х років Київська міськрада намагалася частково приватизувати підприємства, які на правах монополістів надавали послуги мешканцям столиці. За тодішнім законодавством і традиціями, формально місто контролювало ці активи, а фактично – віддавало контроль над ними "потрібним" людям.
Окрема історія відбулася з "Київміськбудом". Холдинг складається з трьох десятків компаній, більшість з яких приватизували "червоні директори" чи пов’язані з ними компанії у 1990-х роках під час ваучерної приватизації.
Далі – про кожен кейс.
"Київспецтранс"
ПрАТ "Київспецтранс" – одна з найбільших компаній з вивезення і захоронення побутових відходів. У 2000-х була монополістом сектору в столиці України.
У 2003 році Київська міськрада вирішила приватизувати 49% компанії. З пропозицією 16 млн грн (близько 3 млн дол за курсом 2003 року) у тендері перемогло ТОВ "Геотрон", яке у 2017 році викупив бізнесмен Ігор Тинний.
Хто зараз володіє компанією?
"Київгаз" та "Київводоканал"
У 2006 році понад 60% акцій "Київгазу", "Київводоканалу" та "Київенерго" (уже не діє) об’єднали в приватне акціонерне товариство "Київенергохолдинг".
"Київгаз" управляє майже 5 тис газорозподільчих мереж міста. "Київенерго" раніше управляла тепломережами (зараз передані до КП "Київтеплоенерго"). "Київводоканал" – природний монополіст з водопостачання і водовідведення.
Офіційно метою створення ПАТ влада називала "збільшення ефективності керування компаніями" та "залучення інвестицій на їх модернізацію". Новий холдинг на 61% належав громаді Києва, решту акцій підприємства приватизували кіпрські компанії, кінцевими бенефіціарами яких є українці.
Місто зберегло у своїй власності "Київгаз" та "Київводоканал", але формально найбільшим акціонером цих підприємств став не департамент комунальної власності, а "Київенергохолдинг". У 2010 році були дві спроби приватизувати ще по чверті акцій "Київгазу" та "Київводоканалу", які зупинили суди.
"Київміськбуд"
ПрАТ ХК "Київміськбуд" – це будівельний холдинг. До його складу входять понад 30 підприємств, третина яких перебуває в стані припинення діяльності. Холдинг утворився з однойменної державної корпорації у 1990-х роках.
Під час ваучерної приватизації директори компаній, що входили до складу холдингу, концентрували акції цих підприємств. У 2009-2010 роках, у період роботи на посаді міського голови Леоніда Черновецького, з’являлися дані про продаж комунальної частини акцій холдингу і відчуження окремих підприємств.
Зокрема, говорили про купівлю "Київміськбуду", "Київводоканалу" та "Київгазу" компанією "Новий регіон", пов’язаною із самим Черновецьким. У 2014 році після судової тяганини "Київміськбуд" повернув собі акції дочірніх підприємств.
"Київміськбуд" володіє частками у 32-х підприємствах: 28-х акціонерних товариствах та чотирьох товариствах з обмеженою відповідальністю. Вісім з них припинили свою діяльність чи перебувають у стані припинення.
Ще у 20-х дочірніх АТ холдинг володіє близько 30% акцій і є співвласником трьох ТОВ. Повністю "Київміськбуду" належить ТОВ "Міськбуд-4".
Бенефіціарами частини підприємств, де холдинг – міноритарний власник, є "червоні директори", які керують трестами чи будівельними комбінатами з радянських часів і набули велику частку власності в цих організаціях.
Наприклад, власником 60% акцій ПрАТ "Тайга" є Василь Собченко, директор підприємства з 1991 року, а 40% акцій ПрАТ "ДБК-4" належать Герою України Петру Шилюку, який довгий час був директором цього комбінату.
Деякі підприємства "Київміськбуду" належать офшорним компаніям, а їх бенефіціарів пов’язують з українськими політиками та бізнесменами. Так, 64% акцій ПАТ "ПТI Київоргбуд" належать компанії з управління активами "Сварог ессет менеджмент", пов'язаній з бізнесменом Костянтином Григоришиним.
"Київміськбуд" також володіє непрофільними активами: однією з київських лікарень, базою відпочинку на Чорному морі і трьома гуртожитками. Навряд чи таке "багатство" довго залишалось би у власності приватного забудовника.
Неформальні впливи
Заплутана структура власності комунальних АТ залишає простір для впливу з боку політиків та великого бізнесу і зменшує вплив громади столиці.
На всі київські товариства, які де-факто належать киянам, також неформально впливають міська і центральна влада. Наприклад, "Київміськбуд" двічі "просили" закінчити скандальні об'єкти інших забудовників.
Так, у 2019 році холдинг відмовився добудовувати житлові комплекси компанії "Укогруп", зведення яких зупинилося через кримінальне переслідування власника компанії. "Київміськбуд" послався на проблеми з документацією в цих житлових комплексах та економічну невигідність такої добудови.
Під час скандалу з недобудовами "Укрбуду" президент "Київміськбуду" Ігор Кушнір зізнався, що президент Володимир Зеленський "призначив" добудовувати ЖК його компанію. Таке рішення влади стало наслідком тиску інвесторів "Укрбуду" і створило небезпечний прецедент публічного впливу влади на діяльність компанії, що належить громаді міста.
Ще один важіль впливу – "свої" члени наглядових рад замість незалежних професіоналів. Наприклад, двох незалежних членів наглядової ради "Київгазу" (нотаріус Валерія Голоскокова і шеф-редактор телеканалу "Глас" Олександр Примак) пов'язують з близьким до газового бізнесу Юрієм Бойком.
На момент їх обрання правління "Київгазу" очолював зять Бойка Сергій Горовий. Після смерті Горового у 2019 році правління "Київгазу" очолив Андрій Вінграновський, чоловік Юлії Льовочкіної, яка є однопартійцем Бойка.
Комунальні АТ виконують вимоги закону, але їх прозорість "не дотягує" до міжнародного стандарту – найкращих практик корпоративного управління ОЕСР. Ці компанії не публікують щорічні звіти для акціонерів, не розкривають зарплати керівників та членів наглядових рад, уникають створення комітетів.
Залишитися має тільки один
Низька спроможність міста і сильні позиції політично пов’язаних приватних гравців призводять до того, що громада не контролює комунальні АТ. Якщо місто не має щодо них чіткої політики власності, логічним рішенням є повна приватизація міського пакета акцій цих компаній на прозорому аукціоні.
Якщо Україна будує ринкову економіку, а Київ прагне підвищити якість комунальних послуг, альтернативу приватизації цих компаній знайти складно.
"Київспецтранс" вивозить сміття і має на балансі два найбільші та найближчі до Києва сміттєзвалища, якими також користуються інші приватні компанії. Наприкінці 2020 року Антимонопольний комітет зафіксував, що "Київспецтранс" ускладнював доступ до сміттєзвалищ приватним компаніям.
"Київміськбуд" конкурує з десятками інших компаній, що працюють у столиці. Не лише з приватними, а й з комунальними, наприклад, з "Житлоінвестбудом-УКБ".
З "Київгазом", який є монополістом, усе складніше. Компанія – єдиний в Україні оператор газорозподільної мережі, що частково належить комунальній владі. Усі інші оператори перебувають у приватній власності, окрім ВАТ "Кіровоградгаз" (51% належить державі) та ДП "Кременецьке УПРГ".
Відповідно, навіть природна монополія може стати приватною компанією. Винятком може бути тільки "Київводоканал", який є природною монополією і виконує суспільно важливу функцію.
З 1,1 тис українських підприємств, що надають послуги водопостачання та водовідведення, лише близько 200 приватні. Решта компаній мають державну чи комунальну форму власності або належать різноманітним об'єднанням громадян, наприклад, кооперативам чи вуличним комітетам.
Очевидно, що з поточним інвестиційним кліматом імовірність приходу профільних інвесторів на приватизаційні аукціони мізерна. Не лише через поганий інвестиційний клімат, а й через те, що протягом останніх вісім років київська влада взагалі не говорить про приватизацію великих підприємств.
Фото на головній ua.depositphotos.com
Матеріал створений у рамках проєкту "Приватизація + демонополізація = економічне зростання"