На початку жовтня 2021 року у державному Укрексімбанку вибухнув скандал: голова правління Євген Мецгер напав на журналістів проєкту "Схеми" у своєму кабінеті під час завчасно погодженого інтерв’ю.

Результатом інциденту стали відставка Мецгера та відкриті кримінальні провадження проти нього та працівників банку, які виконували його накази.

Інцидент в Укрексімбанку мав ще один, менш очевидний наслідок: він ще раз пролив світло на питання якості управління в державних банках. Не через те, як поводилися керівники фінустанови під час інтерв’ю, а через те, що стало приводом для запитань від журналістів.

Сумнівні кредити, які часто мають політичний підтекст, завжди були слабким місцем не лише Укрексімбанку, а й решти держбанків. Неякісний кредитний портфель приносив цим установам збитки, через що державі доводилося докапіталізовувати їх, витрачаючи мільярди гривень платників податків.

Ще більше коштів державі довелося віддати на порятунок націоналізованих банків від банкрутства.

Лише на спасіння Приватбанку уряд витратив понад 155 млрд грн. Оскільки збільшення капіталу банку на цю суму відбулося шляхом внесення ОВДП, то платники податків щороку витрачають мільярди гривень на їхнє обслуговування.

За останні 12 років держава витратила на держбанки понад 370 млрд грн платників податків або близько 21 млрд дол. Ці "інвестиції" окупилися лише на 17%, та й то переважно зусиллями Приватбанку, свідчить дослідження "CASE Ukraine".

Проблема низької ефективності роботи держбанків – це проблема всієї банківської системи, частка держави у якій становить 60%. Не дивно, що питання роздержавлення банків залишається одним з ключових на порядку денному переговорів з міжнародними кредиторами.

Зокрема, затвердження планів приватизації найбільших держбанків увійшло до останнього меморандуму, який Україна уклала з МВФ.

Хоча Україна вже зробила перші кроки до часткової приватизації Укргазбанку, до наступного перегляду програми МВФ держава може лише збільшити свою частку на ринку. Передусім – через наміри державної "Укрпошти" купити банк.

Скільки, коли й на що держава витрачала кошти платників податків під час управління держбанками, та чому ці банки залишаються переважно тягарем на плечах громадян?

"Економічна правда" запрошує експертів та зацікавлених осіб відвідати презентацію дослідження експерта "CASE Ukraine" Євгена Дубогриза на тему ефективності роботи державних банків в Україні та експертну дискусію, яка відбудеться одразу після презентації.

2 грудня, 10:00-12:00, INVERIA Event Space, Київ, вул. Володимирська, 49А

Захід відбудеться у форматі панельної дискусії учасників. Зареєструватися можна тут.

Вічно збитковий бізнес

Навесні 2011 року в Україні сталася гучна подія: держава продала приватному інвестору найбільшого оператора інтернет-зв’язку та монополіста стільникового телефонного зв’язку компанію "Укртелеком".

Сума угоди перевищила 10,5 млрд грн. Покупцем стала нікому не відома компанія ЕСУ, яка з жовтня 2013 року офіційно увійшла до групи СКМ Ріната Ахметова.

У 2011 році ЕСУ не мала достатньо коштів для завершення угоди з купівлі "Укртелекому".

Компанія успішно виплатила перший транш суми за стільникового оператора, а перед завершенням розрахунку з державою випустила облігації на 4,6 млрд грн. Більшу частину цих цінних паперів викупили Ощадбанк та Укрексімбанк.

У цій угоді все було б чудово, якби не одне "але": у 2017 році компанія Ахметова не заплатила за цими облігаціями державним банкам, допустивши дефолт.

Державні банки досі судяться з компаніями Ахметова щодо цього багатомільярдного боргу, проте ніяк не можуть отримати назад свої кошти та відсотки, які нарахували на борг за останні десять років.

Прикладів поганих кредитів у держбанках безліч. Вони видавалися у всі періоди незалежності. Коли змінювалася влада, то видані з політичних міркувань кредити ставали тягарем для наступників.

Часто держбанки видавали погані позики особам, наближеним до політичного керівництва держави. Так було з багатомільярдними кредитами, які Ощадбанк та Укрексімбанк видали компаніям братів Клюєвих для будівництва СЕС.

Після окупації Криму Росією Ощадбанк для стягнення кредиту був змушений звертатися в міжнародні арбітражі.

Ці ж кредити стали однією з ключових причин рекордної збитковості Ощадбанку та Укрексімбанку у 2014 році, яку довелося перекривати коштами всіх платників податків.

За останні 12 років держава витратила на докапіталізацію держбанків близько 101 млрд грн або 7,7 млрд дол (за історичним обмінним курсом), порахували у "CASE Ukraine". З них найбільше отримали Ощадбанк та Укрексімбанк: 46 млрд грн та 42,6 млрд грн відповідно.

Держава докапіталізовує свої банки, бо інакше вони можуть стати неплатоспроможними.

Як правило, така неплатоспроможність виникає внаслідок того, що позичальники в якийсь момент відмовляються обслуговувати свої кредити. Повернути видані позики, стягнувши заставу, складно через низьку якість такої застави.

Так було у випадку з кредитом компанії бізнесмена Віктора Поліщука на будівництво торгово-офісного центру "Гулівер".

Кредит на 460 млн дол видав Ощадбанк. Заставою був сам "Гулівер". Як виявилося згодом, вартість цієї застави була суттєво переоцінена.

Поліщук не лише завдав збитків державному банку, а й довів до банкрутства власний – банк "Михайлівський". Про цю історію ЕП нагадувала напередодні.

Практика видачі держбанками поганих кредитів не припинилася. У квітні 2021 року Укрексімбанк видав 60 млн дол збитковій компанії під заставку ТРЦ Sky Mall. Щодо останнього тривають суперечки за участю іноземного інвестора.

Видача цього кредиту і стала причиною відставки голови Укрексімбанку, але не через те, що банк видав поганий кредит, а через реакцію Мецгера на запитання журналістів про таку фінансову операцію.

Платити за політичні чи корупційні рішення керівництва держбанків завжди буде держава коштами платників податків. Саме це створює моральний ризик для менеджерів цих фінансових установ.

Знаючи, що в разі потреби держава завжди прийде на допомогу додатковими вливаннями в капітал, у них немає стимулів підвищувати прибутковість банків, які вони очолюють.

Наприклад – належним чином оцінювати якість кредитів або залучати кошти дешево. Через це вони й надалі видають погані кредити або ухвалюють інші сумнівні рішення.

Майже монополія

Попри погану якість управління банками, яку держава показала на прикладі Ощадбанку та Укрексімбанку, її частка на банківському ринку протягом останніх років лише зростала.

Після початку світової фінансової кризи 2008 року держава націоналізувала три установи: Укргазбанк, "Родовід банк" та банк "Київ". Про ефективність подальшого управління ними свідчить те, що лише один з них досі працює. "Київ" та "Родовід" визнали неплатоспроможними у 2015 та 2016 роках відповідно.

У 2016 році держава, рятуючи від банкрутства найбільший банк країни, націоналізувала Приватбанк, після чого її частка в активах банківської системи перевищила 50%.

Кожна націоналізація супроводжувалася значними державними витратами. На Укргазбанк, "Київ" та "Родовід" у 2009 році держава сукупно витратила близько 2 млрд дол, а на Приватбанк у 2016-2017 роках – майже 6 млрд дол.

Націоналізація Приватбанку була логічною: банк був найбільшим в Україні, а його неплатоспроможність могла викликати ефект "доміно" та спричинити нову економічну кризу. Націоналізації ж 2009 року виглядають сумнівними.

Після націоналізації Укргазбанку держава управляла ним не надто ефективно. Про це свідчать відсутність дивідендів з прибутку і необхідність його докапіталізації у 2011 році на 0,5 млрд дол та у 2015 році – на 0,2 млрд дол.

Хоча Укргазбанк наблизився до приватизації, схоже, що навіть у разі його продажу держава залишиться зі збитками.

На початку 2021 року Міжнародна фінансова корпорація (IFC) уклала кредитну угоду з Укргазбанком, яка передбачала можливість конвертації виплат у 20% акцій банку. Цією угодою банк непрямо оцінили 170 млн дол. При цьому сукупні витрати держави на банк у 2009-2020 роках становили 1,3 млрд дол.

З Приватбанком інша історія. Він ще далекий від приватизації, зокрема через судову тяганину зі своїми колишніми власниками, проте він єдиний з державних банків, який показує вищу прибутковість, ніж середня на ринку.

Зі 155 млрд грн, які держава витратила на Приватбанк під час його націоналізації, назад до бюджету у вигляді дивідендів повернулася більш ніж третина – 55,4 млрд грн.

Однак навіть якщо Приватбанк і надалі показуватиме таку надзвичайну прибутковість, для повернення всіх вкладених у його порятунок державних коштів знадобиться, з урахуванням інфляції, щонайменше 14 років.

А все тому, що державі щороку доводиться витрачати мільярди гривень платників податків на виплату відсотків за ОВДП, якими докапіталізовували цей банк.

Витрати триватимуть

Коли держбанк зіштовхується з фінансовими труднощами, то держава як його власник має провести докапіталізацію. Це відбувається шляхом випуску боргових облігацій, які уряд обмінює на акції держбанку, – "капітальних ОВДП".

Згодом самі банки можуть продавати ці облігації на вторинному ринку, а отримані кошти направляти на свої поточні потреби. Банки також можуть тримати ці папери у себе в портфелі, отримуючи за ними відсотковий дохід.

Відсоткові платежі уряду за "капітальними ОВДП" у 2019-2020 роках становили близько 12 млрд грн або 16% усіх процентних доходів чотирьох державних банків.

Оскільки частину цих облігацій банки могли продати на ринку, то не всі платежі уряду на їх обслуговування стають частиною доходів держбанків.

Так, видатки держави на обслуговування "капітальних ОВДП" у 2018-2020 роках становили по 16,3 млрд грн щорічно. У 2021 році вони збільшаться до 16,9 млрд грн завдяки докапіталізації Укрексімбанку на 6,8 млрд грн у вересні 2020 року.

Завдяки "капітальним ОВДП" держава витрачатиме мільярди гривень на держбанки і в наступні роки, навіть якщо ці банки будуть прибутковими, а частка держави на банківському ринку не збільшиться.

Щодо останнього є великі сумніви. У травні 2021 року голова державної "Укрпошти" заявив, що компанія збирається придбати один з українських банків.

Як стало зрозуміло в листопаді 2021 року, мова йшла про "Альпарі банк" – найменший в Україні.

На його купівлю "Укрпошта" збирається витратити 260 млн грн. Ці кошти компанія могла б або інвестувати в розвиток своєї інфраструктури, або направити до бюджету як дивіденди.

Якби "Укрпошта" захотіла створити банк, то витратила б близько 200 млн грн – саме такі мінімальні вимоги до статутного капіталу банку.

Найімовірніше, що в разі схвалення цієї угоди Нацбанком держава отримає ще одне джерело витрат.

Щонайменше, ці витрати будуть у вигляді недоотриманих дивідендів, які "Укрпошта" могла б спрямувати до бюджету. У найгіршому випадку державі доведеться компенсовувати збитковість роботи "поштового банку" докапіталізаціями.

Розширення частки держави на банківському ринку суперечить зобов'язанням, які Україна взяла перед міжнародними партнерами, зокрема МВФ. А головне – таке розширення навряд чи відповідає інтересам українців, коштами яких оплачується низька ефективність управління в держбанках.

Скільки платники податків заплатили за низьку операційну ефективність державних банків? На що пішли ці кошти? Що заважає державним банкам ставати успішними та прибутковими?

"Економічна правда" запрошує експертів та зацікавлених осіб відвідати презентацію дослідження експерта "CASE Ukraine" Євгена Дубогриза на тему ефективності роботи державних банків в Україні та експертну дискусію, яка відбудеться одразу після презентації.

2 грудня, 10:00-12:00, INVERIA Event Space, Київ, вул. Володимирська, 49А

Захід відбудеться у форматі панельної дискусії учасників. Зареєструватися можна тут.