Навесні журнал Forbes опублікував рейтинг 25 найбільших рантьє України. Його очолив один з найменш публічних бізнесменів країни Віктор Поліщук, більш відомий як колишній власник збанкрутілого банку "Михайлівський".

Майже п'ять років минуло з того часу, як держава кинулася рятувати його вкладників. Аби ті могли отримати за депозитами принаймні гарантовані державою 200 тис грн, у 2016 році парламенту довелося ухвалювати окремий закон.

Банк проіснував менше, ніж триває його ліквідація, – лише три роки.

Однак цього часу вистачило, щоб начебто успішна установа перетворилася на фінансову піраміду та "пилосос" для висмоктування грошей у населення.

Історія "Михайлівського" триває досі. У Нацбанку вважають, що його власники встигли завдати державі збитків на понад 23 млрд грн. Це приблизно стільки ж, скільки у 2021 році Україна витратить на вакцинацію, виплату академічних стипендій та роботу Держслужби з надзвичайних ситуацій.

За останні п'ять років держава не лише не спромоглася повернути ці кошти, а й не змогла притягнути винних у масштабних економічних злочинах до відповідальності. "Справи потихеньку налагоджуються", – пише Forbes про нинішнє становище Поліщука. З цим твердженням важко не погодитися.

Уже після Революції гідності наближений до "сім'ї" Януковича бізнесмен встиг піднятися на десятки позицій у рейтингу найбагатших українців, з незаконно привласнених ним земельних ділянок під Києвом зняли арешт, а державні банки погодилися реструктурувати його борги.

Як відбувалося унікальне з точки зору нахабності банкрутство, які схеми використовувалися та як були покарані його головні учасники?

Трирічна історія успіху

Літо 2013 року. Посеред спеки, у розпал сезону відпусток, майже непомітною проходить новина про появу в Україні чергового банку – "Михайлівський".

Новий банк вийшов на переповнений на той час ринок. Він став 176 установою і, здавалося б, мало чим міг здивувати українців, проте одразу почав стрімко розвиватися. За підсумками 2013 року його назвуть "Відкриттям року". У 2014 році кількість відділень банку перевищить 50, а кількість точок продажів – 2 тис.

Ключем до успіху "Михайлівського" став його неформальний власник – Віктор Поліщук. За кілька місяців до створення банку він придбав одну з найбільших мереж з продажу техніки в Україні – компанію "Ельдорадо", яку згодом об'єднав з власною мережею магазинів "Технополіс".

Поліщук є одним з найменш публічних бізнесменів зі списку Forbes. У рейтингу 2021 року він посідає 36 позицію з 275 млн дол. Він починав бізнес у сфері торгівлі побутовою технікою на початку 2000-х років.

Поліщук має інтереси і на ринку комерційної нерухомості. Зокрема, йому належить найвищий в Україні торговельно-офісний центр "Гулівер", розташований у самісінькому центрі Києва. Керує центром дружина бізнесмена Лілія Рєзва , племінниця дружини експрезидента Росії Дмитра Медведєва.

Поліщука неформально називали "гаманцем" ексміністра доходів і зборів Олександра Клименка та наближеним до експрезидента Віктора Януковича. У "Гулівері" працював офіс газети "Вєсті" Клименка, а у 2015 році Поліщук рятував від ліквідації Всеукраїнський банк розвитку Олександра Януковича.

Зрештою після Революції гідності бізнесмен не став тікати з України. Навпаки, він активно розвивав свою бізнес-імперію, зокрема банк "Михайлівський".

Невдовзі після створення банку в магазинах "Ельдорадо" почали з'являтися представники "Михайлівського", які видавали позики на купівлю техніки. Така синергія забезпечувала стрімкий ріст фінансової установи, який не змогли перервати навіть війна та фінансова криза 2014-2015 років.

Як пізніше встановить прокуратура, окрім видачі роздрібних кредитів клієнтам "Ельдорадо", банк активно кредитував пов'язані зі своїм власником компанії. Це потребувало чималих коштів, і їх залучали в населення завдяки високим відсоткам за депозитами: 26% річних проти 19-20% у середньому на ринку.

Аналіз Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), якому "Михайлівський" дістався після виведення його з ринку, показав, що робота банку нагадувала фінансову піраміду. Кошти, які залучалися під вищі за ринкові відсотки, частково йшли на виплату за раніше залученими вкладами.

Активна робота із залучення банком вкладів виходила за нормативні межі НБУ.

Регулятор забороняє новим банкам залучати депозитів більш ніж на 50% регулятивного капіталу. "Михайлівський" швидко досяг цієї межі і для обходу заборони почав відображати в обліку депозити населення не як депозити. Банк нібито залучав кошти населення на умовах трастового управління.

Десь за рік до виведення "Михайлівського" з ринку з'явилася ще загрозливіша схема: банк почав залучати гроші на рахунки сторонніх фірм. Як це працювало?

Пов'язані з власником "Михайлівського" особи створили компанії "Інвестиційно-розрахунковий центр" (ІРЦ) та "Кредитно-інвестиційний центр" (КІЦ). Коли вкладники приходили до відділень банку для відкриття депозитів, то в угодах дрібним шрифтом писали, що вони позичають свої гроші цим компаніям.

Особливість схеми в тому, що рахунки ІРЦ та КІЦ, на які клієнти "Михайлівського" переказували свої гроші, були відкриті в іншому банку. Це дозволяло схемі існувати довгий час: НБУ не бачив цих операцій, а регулятором ІРЦ та КІЦ тоді була ліквідована нині Нацкомфінпослуг.

Спочатку ці угоди були тристоронніми, банк "Михайлівський" у них фігурував як "повірений". Оскільки українці не особливо вичитують договори, то більшість з них навіть не знали, що на їх депозити не поширюються державні гарантії.

Напередодні ж визнання "Михайлівського" неплатоспроможним працівники банку почали укладати "депозитні договори", у яких банк взагалі не згадувався.

Ця схема зробила банкрутство банку унікальним серед десятків банкрутств, які відбувалися в той час в Україні. Гроші мали втратити не лише юридичні особи чи люди, які тримали на депозитах понад 200 тис грн, а й частина тих, хто зберігав у банку вклади в межах гарантованої державою суми.

Вивести все

Історія банкрутства "Михайлівського" почалася задовго до визнання його неплатоспроможним 23 травня 2016 року. Схоже на те, що співпраця банку з "Ельдорадо" була своєрідною ширмою, адже масштабні операції установа проводила з наближеними до своїх власників компаніями. Банк видавав їм кредити під "сміттєві" застави і виплачував за їх депозитами високі відсотки.

Зрештою, така діяльність банку зацікавила регулятора. У жовтні 2014 року Нацбанк провів у "Михайлівському" позапланову перевірку, а вже наприкінці квітня 2015 року банк віднесли до категорії проблемних.

Це було попередження: якщо в роботі установи нічого не зміниться, то банк визнають неплатоспроможним і виведуть з ринку. Це рішення передбачає введення в банк куратора НБУ, який має стежити за роботою установи.

Перша проблемність тривала недовго: влітку 2015 року "Михайлівський" погодився виконати програму фінансового оздоровлення, погоджену з НБУ.

Банк замінив деяке сумнівне забезпечення за кредитами. Замість "сміттєвих" паперів у заставу перейшли земельні ділянки. Щоправда, як виявиться згодом, вартість нового забезпечення виявилася набагато нижчою за суму позик.

Згодом забуксувало виконання й інших умов програми фінансового оздоровлення, тож у грудні 2015 року НБУ вдруге визнав "Михайлівський" проблемним. Цього разу причиною стала не стільки погана якість активів банку та його ризикова діяльність, скільки співпраця з компаніями ІРЦ та КІЦ.

Власники "Михайлівського" переконували НБУ, що всі проблеми, на які вказав регулятор, будуть вирішені. При цьому залучення коштів вкладників на рахунки ІРЦ та КІЦ не припинялося навіть попри введення куратора Нацбанку.

Зрештою, у травні 2016 року стався колапс, контрольований менеджментом та власниками "Михайлівського". У переддень визнання банку неплатоспроможним з нього вивели всі якісні активи та позбавили тисячі вкладників шансу отримати від держави навіть гарантовану суму депозитів.

Далі – три найпомітніші схеми, які провернули в банку.

Гроші собі – проблеми державі

19 травня 2016 року. "Михайлівський" оновлює структуру власності.

Якщо раніше власником фінансової установи була компанія "Екосіпан", якою володів Поліщук, то 19 травня новими власниками "Екосіпану" стали 12 осіб. Кожній з них належала приблизно однакова частка компанії, менша за 10%, і погоджувати зміну власників Національним банком потреби не було.

Цього ж дня в банку відбувається "збій" у роботі системи "операційний день". Саме в цей час компанії ІРЦ та КІЦ нібито масово повертають гроші фізичних осіб на їхні рахунки в банку "Михайлівський". Нібито, бо ці операції відбуваються лише на папері. Фактично ж ніяких переказів не було.

ІРЦ та КІЦ переказали вкладникам 1,6 млрд грн. Близько 1,1 млрд грн з цієї суми – вклади до 200 тис грн, тобто ті, на які поширювалися гарантії ФГВФО.

"Перевірка виявила, що реальних коштів для проведення цих операцій на кореспондентському рахунку банку просто не було, а всі повернення і перекази виявилися лише записами в бухгалтерських документах", – кажуть у фонді.

Завдяки цій схемі наближені до Поліщука компанії присвоїли кошти 14,7 тис вкладників, які вірили, що тримали гроші в "Михайлівському". Фірми Поліщука отримали 1,6 млрд грн, а держава – зобов'язання повернути гроші вкладникам.

Оскільки операції з повернення коштів з рахунків ІРЦ та КІЦ на рахунки вкладників у банку були фіктивними, ФГВФО визнав їх нікчемними. Це означало, що власники вкладів, навіть гарантованих державою, втратили гроші.

Новий кредитор старих позичальників

Паралельно з цим у "Михайлівському" провертали ще кілька схем. Одна з них – виведення з банку якісного кредитного портфеля пов'язаним з його власниками компаніям. 19-20 травня 2016 року 111 тис позик на 682,3 млн грн банк продав ТОВ "ФК "Плеяда", яке одразу ж перевідступило їх ТОВ "ФК "Фагор".

Продаж цього кредитного портфеля відбувся з численними порушеннями. Наприклад, у покупця не було достатньо коштів, щоб за них розрахуватися, і банк прокредитував покупця своїх позик усупереч власним внутрішнім вимогам.

Як і у випадку з "поверненням" грошей компаніями ІРЦ та КІЦ, фонд визнав виведення якісного кредитного портфеля з банку нікчемною операцією.

"Плеяда" і "Фагор" оскаржували це рішення і вимагали в позичальників повернути гроші, хоча не мали на це права. Лише в серпні 2021 року Верховний Суд визнав дії Фонду гарантування вкладів законними.

Кредит на погашення кредитів

Наостанок ексвласники "Михайлівського" змогли звільнити заставу за своїми позиками, видавши новий кредит, якого не було. Про що мова?

19 травня 2016 року банк видав незабезпечені кредити на 899 млн грн, отримувачами яких були сім фіктивних компаній. Пізніше з'ясується, що "Михайлівський" не мав грошей для такої операції, тобто процес був фіктивним.

Отримані кошти компанії передали фірмам "Ініціатива груп" та "Профіт юніон", а ті погасили ними борги за реальними кредитами реальних позичальників "Михайлівського". Унаслідок такого "погашення" в останні дні свого існування банк втратив право на застави за кредитами на 2,6 млрд грн.

Ці та інші схеми завдали державі багатомільярдних збитків. За підрахунками, які у 2016 році озвучила ексочільниця НБУ Валерія Гонтарева, Поліщук залишився винен банкам, Фонду гарантування та НБУ близько 23 млрд грн.

Під носом у регулятора

Схеми з виведення коштів з банку відбулися в переддень визнання його неплатоспроможним. Саме тоді, коли в "Михайлівському" сидів куратор Нацбанку. Як сталося, що НБУ не побачив їх та не зупинив?

У Нацбанку пояснюють це тим, що виведення грошей з "Михайлівського" відбувалося під прикриттям вимкнення системи операційного дня банку.

"Відразу після запевнень керівництва "Михайлівського" у виконанні плану оздоровлення банк провів низку шахрайських операцій. Зімітував збій у роботі операційної системи, відключив "операційний день".

Насправді банк просто вивів працюючий кредитний портфель та забезпечення під кредити підприємств", – пояснив ЕП високопоставлений працівник Нацбанку, який тоді брав участь у виведенні банку.

Без роботи системи куратор НБУ не бачив усіх операцій, які проводив менеджмент банку для виведення з нього активів, а щойно НБУ стало про них відомо, "Михайлівський" визнали неплатоспроможним.

Поліщук наприкінці 2016 року озвучив альтернативну версію подій, звинувативши керівництво НБУ в доведенні установи до банкрутства.

За його словами, перша заступниця голови НБУ Катерина Рожкова тиснула на банк, щоб змусити продати фінансову установу Борису Кауфману – власнику "Платинум банку", у якому Рожкова працювала до червня 2015 року.

"У лютому (2016 року – ЕП) Рожкова запросила голову правління банку "Михайлівський" Дорошенка (Ігор Дорошенко – ЕП) до себе в кабінет і наполегливо порекомендувала переговорити з Кауфманом і Дмитром Зінковим (співвласник "Платинум банку" – ЕП) про продаж установи.

Ми зібрали колектив та ухвалили рішення: щоб не було питань з вкладниками, щоб команда залишилася працювати, продати банк", – заявляв Поліщук.

Як доказ він наводить факт свого виходу з власників та засновників банку, а також перехід менеджменту цієї фінансової установи до "Платинум банку". Щоправда, бізнесмен ніяк не пояснив, яким чином виведені з банку гроші, зокрема кошти вкладників, опинилися на рахунках пов'язаних з ним компаній.

Сама Рожкова звинувачення Поліщука відкидає. "Щодо звинувачень. Можу лише сказати, що банк потребував суттєвої докапіталізації, тому точно не був привабливим для сторонніх інвестицій", – повідомила вона ЕП.

Та й сам "Платинум" протримався на ринку недовго. Банк визнали неплатоспроможним уже на початку 2017 року, а напередодні цього рішення регулятора банк відчував серйозні фінансові проблеми.

Хай там як, проте досі незрозуміло, чому Нацбанк дозволяв "Михайлівському" проводити схеми із залучення коштів населення на рахунки ІРЦ та КІЦ і заплющував очі на інші масштабні схеми в банку.

Операція з порятунку вкладників

Після введення в банк тимчасової адміністрації ФГВФО постав перед складним вибором. З одного боку, він мав визнати операції з фіктивного переказу коштів ІРЦ та КІЦ на рахунки вкладників "Михайлівського" нікчемними. З іншого – фонд не міг це зробити, бо тисячі вкладників втратили б свої гроші.

Поки він вирішував, що робити, вкладники почали боротися за своє право повернути депозити. На відміну від людей, які тримали в банках понад 200 тис грн, вони виходили на акції протесту і перекривали центральні вулиці Києва.

Зрештою, на проблему звернули увагу провідні політики. У серпні 2016 року п'ятий президент Петро Порошенко пообіцяв вкладникам "Михайлівського", що візьме слідство в цій справі "під свій особистий контроль" та доб'ється від ексвласників фінансової установи повернення грошей вкладникам.

Згодом Порошенко дещо відступив від своїх слів і вирішив не турбувати Поліщука. Повернути гроші вкладникам вирішили коштом платників податків.

15 листопада 2016 року Верховна Рада ухвалила внесений Порошенком закон, який прирівняв ошуканих вкладників банку Поліщука до вкладників інших банків, чим збільшила зобов'язання Фонду гарантування на 1,1 млрд грн.

За майже п'ять років після ухвалення цього закону фонд виплатив вкладникам банку майже 2,5 млрд грн, з яких 583 млн грн отримали вкладники, які постраждали від схеми з виведення коштів через ІРЦ та КІЦ.

Понад 34 тис вкладників та осіб, яких прирівняли до вкладників спеціальним законом, не звернулися по свої кошти до фонду чи уповноважених ним банків.

Замість висновку

З історії "Михайлівського" можна зробити два висновки.

Перший – перед підписанням документів їх завжди потрібно читати. Імовірно, наслідки банкрутства установи були б не такими серйозними для бюджету, якби вкладники знали, що довіряють свої гроші невідомим фінансовим компаніям.

Другий – у країні панує тотальна безкарність за кричущі злочини, що завдали багатомільярдних збитків державі та її громадянам. За більш ніж п'ять років покараний не був майже ніхто. Ті, кому не пощастило втекти від української Феміди, отримали несправедливо м'які покарання.

14 квітня 2021 року Печерський суд виніс обвинувальний вирок колишньому начальнику одного з департаментів "Михайлівського". Його звинуватили у завданні банку шкоди на 81,6 млн грн шляхом кредитування пов'язаних з банком осіб. За це йому присудили 15,3 тис грн штрафу та позбавили права обіймати посади в банківських установах протягом двох років.

Однак це все ж краще, ніж нічого, бо саме "нічого" отримали решта топменеджерів та власників "Михайлівського".

У листопаді 2019 року Печерський суд вирішив закрити кримінальне провадження за організацію схеми за участю компаній ІРЦ та КІЦ, яка завдала банку та його вкладникам збитків на 1,6 млрд грн.

Фонд гарантування вкладів протягом двох років намагається цю справу поновити. Паралельно він намагається стягнути ці 1,6 млрд грн з Поліщука та пов'язаних з ним осіб. Розгляд цієї справи в судах наразі заморожений.

Справи в самого Поліщука "налагоджуються".

Якщо у 2013 році він посідав 71 сходинку в рейтингу найбагатших українців за версією журналу Forbes, то у 2021 році дотягнувся до 36 місця. Журнал також назвав Поліщука найбільшим рантьє України. У власності бізнесмена залишаються "Гулівер" і склади в Київській та Одеській областях.

Справи у Поліщука йдуть настільки добре, що його компанія "Технополіс-15" почала перемагати в тендерах підрозділів МВС, а сам бізнесмен навідувався в центральний апарат відомства в часи Арсена Авакова. Того самого МВС, яке розслідує справу з виведення мільярдів гривень з банку "Михайлівський".

У 2020 році компанія виграла тендерів, які влаштовував Центральний госпіталь МВС, на 61 млн грн – близько 12% виручки компанії за весь рік.

Крім того, у 2020 році державні Укрексімбанк та Ощадбанк погодилися реструктурувати кредити компаніям Поліщука, заставою за якими був "Гулівер".

ЕП направила запити про отримання коментаря від Віктора Поліщука до підконтрольних йому компаній, однак на момент виходу матеріалу відповіді не отримали.

Однак для остаточного завершення історії "Михайлівського" не вистачає не лише покарання організаторів схем з виведення грошей з банку. Без відповіді також залишаються питання про роль бездіяльності регуляторів – НБУ та Нацкомфінпослуг – у банкрутстві "Михайлівського".

Чи отримає ці відповіді українське суспільство?