Пандемія Covid-19 кинула виклик урядам всього світу.

Політичні лідери та державні установи мали діяти швидко та злагоджено, щоб приборкати невідому досі загрозу.

Однак подібний "стрес-тест" пройти вдалося не всім: у багатьох країнах пандемія оголила системні хиби державного управління. Україна не виняток.

У книзі "10 уроків для світу після пандемії" Фарід Закарія, один із найвпливовіших у США політичних аналітиків, досліджує запоруки ефективної відповіді держав на пандемію по всьому світу.

"Економічна правда" разом з видавництвом "Наш Формат" публікує уривки з книги на цю тему.

Про сумбурну і слабку реакцію США

"У жовтні 2019 року, всього за кілька місяців до того, як у світі почався новий коронавірус, Університет Джонса Гопкінса опублікував перший Глобальний індекс санітарноепідеміологічної безпеки – комплексний аналіз країн, найкраще підготованих до боротьби з епідемією чи пандемією.

Сполучені Штати посіли в ньому перше місце загалом, а також за чотирма з шести категорій – профілактика, швидке виявлення і звітування, якісна і міцна система охорони здоров'я, відповідність міжнародним нормам. Здавалося, що все це насправді так.

Зрештою, Америка – це країна з найбільшою кількістю найкращих у світі фармацевтичних компаній, дослідницьких університетів, лабораторій і лікувальних закладів.

Однак у березні 2020 року ці переваги здавалися жорстоким жартом: Covid-19 облетів Сполучені Штати, а федеральний уряд спромігся на несвоєчасну, слабку і сумбурну реакцію…

Увесь уряд робив хибні кроки. Центри з контролю та профілактики захворювань припустилися помилки, коли випустили дефектні тест-системи і спочатку закликали населення не носити масок.

Управління продовольства і медикаментів довго зволікало зі спрощенням процедур, які дали б змогу приватним лабораторіям надолужити прогалину в тестуванні. Міністерство охорони здоров’я і соціальних служб не змогло розгорнути власну систему масового тестування.

Багато країн – від Німеччини до Південної Кореї і Нової Зеландії – вийшли з локдауну із налагодженою системою тестування і відстеження.

Але не Сполучені Штати.

Теоретично Америка має потужні переваги. Це найбагатша у світі країна, яка може похвалитися незрівнянним науково-технологічним апаратом. Органи охорони здоров'я США – наприклад, Центри з контролю та профілактики захворювань, – копіюють у всьому світі, зокрема і в Китаї.

Але багаторічна першість призвела до легковажної самовпевненості. Вашингтон без упину навантажував ці органи вимогами і правилами, скорочуючи їхній бюджет, а це прямий шлях до нежиттєздатності…"

Прихований провал Китаю

"Спочатку провали Америки протиставляли успіхам Китаю у контексті загальної риторики занепаду демократії і злету китайської моделі державного капіталізму. Попри те, що Китай зіткнувся з вірусом першим, він, здавалося, узяв це захворювання під контроль з надзвичайною швидкістю.

Чи можна пояснити це тим, що Китай має потужний технократичний уряд, не обтяжений демократичними обмеженнями?

На певному етапі уряд запровадив локдаун на переважній частині території Китаю, згорнув майже всю економічну діяльність, зокрема й перевезення, і фактично замкнув близько 750 мільйонів людей на карантин.

Державна інженерно-будівельна корпорація Китаю, компанія-гігант, побудувала дві нові лікарні менш ніж за два тижні. Китай ізолював хворих, відокремив їх від рідних і – за допомогою технологічних можливостей та роботи детективів – виявив тих, з ким вони контактували.

Однак з плином часу стало зрозуміло, що насправді Китай провалив оперативну реакцію на Covid-19. Місцеві чиновники в Хубеї і Вухані применшували спалах цього захворювання і змушували мовчати лікарів, які намагалися надати йому розголосу.

Одного з тих, хто бив на сполох – доктора Лі Веньляна – заарештували, а згодом він за трагічним збігом обставин помер від цього захворювання.

Високопосадовці в Пекіні приховували правду від ВООЗ і всього світу, зволікаючи з оприлюдненням життєво важливої інформації про цей вірус. За Сі Цзіньпіна уряд і комуністична партія посилили тиск на політичну систему, економіку й суспільство, тож у цій атмосфері місцевим чиновникам не хотілося повідомляти погані новини вищим ланкам управлінської вертикалі.

За кілька місяців після спалаху захворювання Пекін відповідав категоричною відмовою на міжнародні запити з надання інформації; дійшло навіть до обмеження публікації наукових статей про Covid-19.

Це все – невід'ємні характеристики політичної системи Китаю. Авторитарні режими завжди і всюди прагнуть жорсткого контролю над інформацією. Це джерело їхньої влади".

Справа не в демократії, а в уряді 

"Проаналізувавши всі епідемії, зафіксовані з 1960 року, видання Economist з’ясувало, що диктатурам часто не вдається впоратися зі спалахами захворювань.

Загалом демократії краще дають їм раду, наслідком чого є значно нижчі показники смертності порівняно з автократіями сумірного рівня статків.

Лауреат Нобелівської премії з економіки Амартія Сен з’ясував, що зазвичай демократії дають більш адекватну відповідь на голод, ніж диктатури, адже ключова передумова запобігання голоду – це вільна циркуляція інформації і тиск, якого вона завдає обраним чиновникам.

Незрозуміло й те, чи драконівські методи Китаю з повним локдауном і зупинкою діяльності – це єдиний шлях до успіху. Іншим країнам вдалося не менш ефективно впоратися з цим захворюванням значно менш жорсткими методами…

Вашингтон витратив трильйони доларів на фінансову допомогу під час пандемії, але чимала її частина дісталася великим компаніям і багатіям, чиї лобісти якось викрутилися і додали до їхньої документації такі положення, які дали їм змогу отримати ці кошти…

Своєю чергою, законопроєкт про фінансову допомогу в Канаді був простим і не обтяженим бюрократією чи політикою – громадяни отримали прямі грошові перекази на банківський рахунок упродовж перших двох тижнів від початку кризи.

Німеччина також одразу розгорнула програму, яка гарантувала робітникам під час неоплачуваної відпустки 60% втраченої зарплатні (а робітникам із дітьми – 67%), що дало змогу фірмам уникнути масових скорочень. Важливу роль для успіху цих заходів відіграли швидкість і компетентність, адже їхньою метою було полегшення фінансових і психологічних турбот людей.

Така біда з урядом – це недуга Америки, але не демократії. Багато інших демократій ефективно впоралися з цією пандемією, ліпше від будь-якої диктатури. До цього переліку належать країни під керівництвом політичних партій різних спрямувань.

Напевно, найбільш агресивну відповідь дали лівоцентристські уряди Південної Кореї, Нової Зеландії і Тайваню, однак правоцентристські коаліції, які перебувають при владі у Німеччині, Австрії та Австралії, також не пасли задніх.

Найбільш мляво (і це не привело ні до чого доброго) поводилися уряди таких країн, як Бразилія і Мексика, які очолюють затяті популісти, а ще Швеція з керівництвом лівоцентристського спрямування.

Що можна зрозуміти з цієї плутанини? Насамперед те, що колишній ідеологічний поділ вже віджив своє. Упродовж століть політику поділяли на праве і ліве крила. Ліві виступали за зміцнення ролі держави в економіці. Праві рішуче обстоювали вільні ринки.

У ХХ столітті точилися суперечки про обсяг і роль урядового апарату в економіці – передовсім розмір урядового апарату. Однак можна сказати, що в цій кризі найважливішу роль відіграла якість урядового апарату.

Наприклад, країни, які швидко відреагували на пандемію, запровадили масове тестування, виявляли інфікованих, сповільнили поширення хвороби – і це за умови часткового локдауну.

Цей перелік увінчують Тайвань, Південна Корея, Гонконг і Сингапур, які варто відзначити окремо, адже до всіх цих держав щороку приїздять мільйони китайців. Державний апарат у цих країнах невеликий. Державні видатки у відсотковому співвідношенні до розміру економіки доволі низькі.

Консерватори США довго вихваляли Гонконг, називаючи його ідеальною економікою вільного ринку; він регулярно опинявся на перших позиціях Індексу економічної свободи за версією Heritage Foundation. Частка державних видатків у масштабі економіки Гонконгу напрочуд низька – лише 18%, третина від показника Франції.

Проте станом на кінець липня 2020 року в Гонконгу було зареєстровано лише вісімнадцять смертей. На той момент на Тайвані з 23-мільйонним населенням було лише сім смертей. Тайвань витрачає на охорону здоров’я всього 6% ВВП — третину від показника США

З іншого боку, Німеччина, Данія і Фінляндія також вжили надзвичайно ефективних заходів під час боротьби з пандемією, хоча державні видатки там за більшістю критеріїв високі. Це саме можна сказати і про Канаду.

Інакше кажучи, у деяких країнах, які взяли вірус під контроль, державні видатки високі, а в інших – низькі. Що між ними спільного? Компетентна, ефективна, надійна держава – якість урядового апарату…

Я не прихильник великого урядового апарату. Я виріс в Індії —  країні з великим і амбітним державним апаратом, який був взірцем некомпетентності та неефективності. Він десятиліттями зводив нанівець перспективи країни й досі гальмує її розвиток. Саме лиш збільшення розміру уряду мало допомагає з розв’язанням суспільних проблем.

Належне урядування – це обмежена влада з чіткою системою підпорядкування. Це надання чиновникам автономії, свободи дій і змоги висловлювати власні судження. Це необхідність приймати на роботу кмітливих відданих людей, яких надихає нагода служити своїй країні й заробити за це шану.

Цього неможливо домогтися з сьогодні на завтра, але ця мета досяжна.

Тайвань і Корея не народилися з належним урядуванням. Навпаки – спочатку вони були корумпованими диктатурами, але за кілька десятиліть сформували свої моделі уряду, навчаючись на прикладі інших.

До речі, це спільна риса мало не всіх країн, які вдало впоралися з пандемією – вони вчили історичні уроки.

Ці країни побачили, що капіталізм працює, і адаптували його до своїх суспільств. Чимало з них застосували останні технологічні здобутки, щоб перестрибнути через кілька етапів свого розвитку.

Нещодавно деякі з цих країн пережили епідемії SARS і MERS, винесли з них уроки і добре підготувалися до наступного спалаху захворювання. Та загалом вони керуються таким підходом: озиратися навколо й шукати найкращі практики для наслідування".

Коротка інформація про автора:

Фарід Закарія – експерт CNN із міжнародних відносин, автор програми Fareed Zakaria GPS.

Фото на головній ua.depositphotos.com