Советник по приватизации ОПЗ: Завод рискует превратиться в груду металлолома
Одеський припортовий завод — флагман хімічної промисловості України і водночас — одне з найбільш скандальних державних підприємств.
Розмови про намір продати завод точаться останні п'ять років, однак протягом цього часу ОПЗ перманентно опинявся в центрі гучних корупційних скандалів за участю людей з найближчого оточення колишнього керівництва держави.
У підсумку "знакова приватизація", яка повинна була стати взірцем роздержавлення і драйвером для залучення інвестицій, перетворилася на посміх.
Паралельно зростала заборгованість гіганта, а сам він кілька разів зупиняв роботу через "відсутність економіки". ОПЗ винен близько 250 млн дол олігарху Дмитру Фірташу і 2,2 млрд грн — державній компанії "Нафтогаз України".
Враховуючи фактор боргів і те, що остання публічна оцінка заводу становила 54 млн дол, його продаж здається малоймовірним. Чи можливо вирішити проблеми підприємства і що держава може отримати від його приватизації?
Про це ЕП поспілкувалася з Ребваром Берзінджі, президентом Pericles Global Advisory — компанії-глави консорціуму радників з приватизації ОПЗ. Окрім іншого, він розповів про історичний шанс нової влади провести фундаментальні зміни в країні та покращити інвестиційні настрої західної фінансової спільноти щодо України.
— Чим займається ваша компанія?
— Pericles Advisory Group — це інвестиційно-фінансовий банківський бутік, який базується в Нью-Йорку і фокусується на трьох типах послуг.
Перше — ми даємо поради великим сімейним офісам та деяким інституційним фондам, які керують фінансами заможних родин у США, щодо інвестицій в передбанкрутні та банкрутні ситуації у США. Загалом це називається distressed special situations investments — інвестиції в стресові ситуації.
Друге — надання послуг компаніям в країнах, що розвиваються, переважно в складних ситуаціях, коли залучення фінансування є складним або обмеженим.
Є ситуації, коли заводити капітал на такі ринки доволі непросто. Прикладами таких ринків є Ірак та Колумбія, де Pericles успішно реалізував проекти, та країни Близького Сходу і Північної Африки, де ми активно працюємо.
Третє — фінансування масштабних інфраструктурних проектів. Ми працюємо в цьому напрямку в основному з нашого Лондонського підрозділу. Ця практика досить успішна і перспективна для нас, в тому числі в Україні, де ми спеціалізуємось на використанні механізму фінансування експортними кредитними агентствами.
— Як ви опинилися в Україні?
— Ми ніколи не розглядали тут жодних проектів. В кінці 2017 року ми були запрошені урядом України. Було офіційно запрошено три міжнародні інвестиційно-банківські компанії, щоб надати своє бачення щодо конкретного проекту — приватизації ОПЗ.
Оскільки Pericles фокусується на стресових ситуаціях, реструктуризації боргів і складних ситуаціях, ОПЗ був для нас природним проектом. Уряд сформулював завдання як приватизацію, але перед початком процесу варто було вирішити проблему боргів підприємства. Частину цих боргів кваліфікують як токсичні.
Ми пропонували спочатку вичистити борги і після цього виставляти підприємство на приватизацію. Борги розподілялися за категоріями, пропонувався план дій для вирішення проблеми заборгованості та подальшої приватизації.
Після зустрічей з урядом був оприлюднений RFP (request for proposal — запит на надання комерційної пропозиції) на конкурсний відбір радника з приватизації. Pericles виграв цей тендер і 30 серпня 2018 року підписав договір з ФДМ.
— Одеський припортовий — ваш єдиний проект в Україні?
— Наш інтерес до України не обмежився цим проектом, тому ми продовжуємо активно спілкуватися з представниками бізнесу і намагаємося їм допомагати знайти нові можливості на іноземних ринках. Так, один проект з приватним бізнесом зараз активно розвивається, ще кілька перебувають на початкових стадіях і на розгляді.
— ОПЗ намагаються приватизувати п'ять років, чому досі цього не зроблено?
— На жаль, Pericles не мав доступу до підприємства, оскільки наш проект не був розпочатий, але члени нашого консорціуму в Україні в минулому мали повний доступ до заводу і до всіх попередніх спроб приватизації.
Існує кілька причин, які не дозволили приватизувати завод. Основна, яку ми відчули і в нашій ситуації, — відсутність політичної волі. Друга — відсутність розуміння того, що робити з боргами ОПЗ, коли він виставляється на продаж.
Той, хто продає таке складне підприємство, повинен зрозуміти активи і пасиви компанії, в тому числі борги, і вибудовувати процес продажу таким чином, щоб найбільш ефективно і привабливо виставляти його на продаж. Один з моментів — ігнорування боргів. Не зрозуміло, чому цією проблемою ніхто не займався раніше.
Окремий аспект — виставлення послідовно завищеної мінімальної стартової вартості на аукціоні. Якщо один об'єкт вартий, умовно, 50 дол, а виставляється зі стартовою ціною 100 дол, то важко уявити, щоб хтось подав заявку на такий аукціон.
Останній аспект — якість корпоративного управління. Якщо виникають питання стосовно структури управління, ухвалення рішень підприємством і можливих подальших впливів на нього, це також сильно відштовхує потенційних покупців.
— Тобто основною причиною була відсутність політичної волі, оскільки решта озвучених вами проблем походять від першої?
— Думаю, буде справедливо так казати. Відсутність політичної волі є основним аспектом. Нас запросили в проект півтора року тому. Ми вісім місяців працювали, щоб пройти відбір, зробити презентації, аналітику, вивчити ринок, гравців.
Ми зібрали потужний консорціум, який може професійно відпрацювати проект. Коли ми вже підписали контракт і були готові починати, виник якийсь необґрунтований судовий позов, який зупинив процес. Ми не розуміємо, що за цим стоїть.
Відразу після президентських і парламентських виборів забезпечення щодо позову було зняте. Здавалося, Кабінет міністрів нарешті може затверджувати наш договір, але ми знову бачимо, що рішення не виноситься на засідання уряду.
— Чи можна сказати, що ініціатива щодо блокування цих процесів йшла від президента або прем'єр-міністра?
— Щодо ОПЗ наш досвід був складним. Було очевидно, що система блокує політично недоцільні чи некомфортні процеси. Система була розроблена так, щоби було важко або неможливо встановити джерело блокування.
Коли ми досліджували ситуацію, наші співрозмовники давали різні теорії і вказували на різних людей. Ми зрозуміли, що це робиться системно і цілеспрямовано. Це дуже розумна і винахідлива система. Сказати, що це виходило від президента, прем'єра чи якоїсь іншої особи, у нас нема підстав, але це менш важливо.
— За часів минулої влади ОПЗ часто опинявся в центрі корупційних скандалів через так звану давальницьку схему. Чи змінилася ситуація на заводі? Зараз за цією схемою працює компанія, яка створювалася за часів Порошенка.
— Ми не знаємо, хто стоїть за цією схемою. Ми не брали в цьому участь, у нас не питали нашої думки, тому що ми приватизаційні радники. Принципово важливо, щоб такі угоди робилися на ринковій основі. Якщо державне підприємство залучає когось через комерційні схеми, це мусить робитися публічно, відкрито і прозоро.
Поки ОПЗ належить державі, це спільне майно громадян. Воно повинно працювати на користь держави. З іншого боку, ми повинні розуміти, що запуск заводу є надзвичайно важливою подією. Завод, який протягом тривалого часу простоював без виробництва, реально ризикує перетворитися на купу металобрухту.
Ми з листопада 2018 року кілька разів закликали уряд запустити завод з огляду на покращення ринкової кон'юнктури, причому радили зробити це в прозорий спосіб.
Зараз наше спільне завдання — дати позитивний сигнал новій команді, сфокусувати їх на тому, що це підприємство потребує стабільного керівництва, перманентних рішень та операційної системи, де завод купує газ напряму і продає продукцію.
На підприємстві такої складності не може бути в. о. по два-три роки. Повинні бути повноважні відповідальні керівники, які мають необхідний рівень довіри влади. Важливо розуміти глибину проблем. Ми давно пережили той час, коли говорили про сотні мільйонів доларів надходжень до бюджету. Зараз помінялася парадигма.
З часу, коли Яценюк казав про мільярд доларів оцінки заводу, ми перейшли до ситуації абсолютно кризової. Зараз йдеться про те, щоб не просто накачати бюджет, а зберегти підприємство. Зберегти світового гравця.
— Тобто ви виступаєте за плавний перехід від приватного партнера до роботи заводу напряму з державною компанією "Нафтогаз"?
— Перехід повинен бути рішучим і швидким. Завод повинен мати можливість купувати і продавати продукцію напряму вже цієї осені. Стосовно приватизації треба бути дуже уважними і обережними, оскільки завод в нинішньому стані не готовий до аукціону. Треба розібратися з кожною проблемою і поступово погоджувати план дій.
Борги треба розділити на категорії, кожна категорія має знайти схему погашення. Це складна і дуже відповідальна робота. Тобто завтра аукціон призначати не можна.
— Щоб завод запрацював напряму з "Нафтогазом", треба спочатку вирішити питання заборгованості на 2,2 млрд грн. Чи є розуміння, як це зробити?
— Проблема є, але основне завдання щодо реструктуризації боргів — трансформувати критичний борг в довгострокові домовленості. Цей процес дуже делікатний і чутливий до заяв щодо трансформації, тиску з однієї сторони, тому давати якусь кальку і казати, що ми будемо так іти, буде передчасно.
Є борг "Нафтогазу", є борг приватним структурам (250 млн дол фірмам Дмитра Фірташа. — ЕП). Є необхідні технологічні інвестиції, які вже фактично борги.
Мова йде про критичні позиції, за якими слід негайно інвестувати десятки мільйонів доларів в модернізацію і технологічну безпеку. Усі позиції пов'язані між собою. Якщо ти не заміниш турбіну, наслідки можуть коштувати набагато більше, ніж 250 млн дол.
Далі — є "Нафтогаз", який не зможе постачати газ без реструктуризації боргів. Однак це два державні підприємства, і тут держава повинна сама регулювати, як знайти порозуміння. Це фактично прямі перемовини між трьома державними керівниками.
— Йшлося про передавання частини боргу ОПЗ державі. Це ще актуально?
— Конструкція є такою: держава володіє заводом, завод володіє активами і має борги. Таким чином, держава опосередковано має і актив, і борги.
З активами більш-менш зрозуміло: якщо вони працюють, то заробляють якийсь дохід. З боргами все набагато складніше: борги неоднозначно виплачуються за певних умов, мають термін виплати і прив'язані до комерційного успіху самого підприємства. Борги потрібно реструктурувати відповідно до вартості активів ОПЗ.
Це реальний борг, оскільки були поставлені фізичні об'єми газу. Вони спожиті, продукція продана. Питання може бути лише щодо ціни газу. Як тільки розберемося з природою накопичених боргів, зможемо пропонувати шляхи їх реструктуризації.
Попередні уряди не чинили активної протидії встановленню цих зобов'язань через міжнародні суди, тому перед нами стоїть завдання вирішити цю проблему.
— Скільки держава може отримати від продажу ОПЗ, якщо аукціон буде проведено через півроку? Раніше йшлося про 500-600 млн дол.
— Остання публічно озвучена оцінка незалежного оцінювача — 54 млн дол. Основним драйвером вартості ОПЗ є спред — різниця між цінами на газ і цінами на аміак та карбамід. Інший фактор — рівень оцінки в галузі глобально, це похідна від попиту та пропозиції, логістики поставки та очікувань ринку.
Ще один аспект формування вартості підприємства під час продажу — як цей актив виглядає в очах покупця, як він вписується в його стратегічну інфраструктуру, географічну локацію, поставки газу, можливості транспортування продукції. Залежно від цього різні покупці матимуть різну уяву про вартість підприємства.
Однак найбільш фундаментальним впливом на оцінку підприємства є наявність або відсутність політичної волі. Якщо радник буде продовжувати блокуватися якимись судовими процесами, якщо підготовка підприємства триватиме не шість місяців, а півтора року, на ринку знову виникне втома від ОПЗ і нових історій про приватизацію.
— Ще один ризик — претензії пов'язаної з Ігорем Коломойським компанії "Нортіма", яка бореться за визнання переможцем конкурсу з приватизації ОПЗ, що відбувся у 2009 році. Чи може Коломойський заблокувати приватизацію?
— У нормальній ситуації це було б рішення уряду — допускати чи ні пана Коломойського чи когось іншого з такого формату покупців до аукціону.
Найгірше, коли цей гравець буде використовувати інструменти впливу — штучно створені судові позови, блокування, а уряд вдаватиме, що нічого не відбувається, що вони до цього не мають стосунку і не можуть на це впливати.
Це треба робити через відкритий і чесний процес, у якому уряд сформулює свою позицію і далі реалізує своє рішення, не дозволяючи маніпуляцій і пересмикувань.
— Тобто проблеми заводу не вирішені і він не готовий до приватизації?
— Ні, так не можна сказати. Насправді була проведена величезна робота і до нашого приходу. У 2015-2017 роках завод двічі виставлявся на продаж. Він повністю готовий: була підготовлена вся документація, весь процес був організований.
Це робив банк, який працював перед нами. Члени нашого консорціуму брали в цьому участь, але за п'ять хвилин до завершення цей процес фактично заблокувався, тобто він не доводився до кінця. Робилося це свідомо чи ні — інше питання.
— Які рішення вам потрібні, щоб оголосити конкурс і продати ОПЗ?
— Для початку роботи над приватизацією нам необхідне рішення Кабміну, яке затверджує підписаний у серпні 2018 року договір з ФДМ. Ще нам треба мати прямий доступ до людей, які ухвалюють рішення стосовно роботи заводу. Також слід призначити відповідальну англомовну людину від імені прем'єра чи президента.
Ця людина повинна допомагати нам контактувати з прем'єром. Вона мусить бути інформована про всі справи на заводі, щоб запобігати кулуарним процесам та блокуванням. Така людина, уповноважена прем'єром, зможе доносити до нього інформацію і, можливо, отримувати від нього певну підтримку.
Ця людина повинна координувати всі державні інститути для вирішення питань і доведення приватизації до завершення. Це нормальна практика, оскільки прем'єр і президент не можуть напряму керувати складним процесом приватизації.
— Якщо все буде виконано, коли завод може бути приватизований?
— Якщо нам не робитимуть штучних перешкод, ми думаємо, що шість місяців є достатнім терміном для виходу на аукціон.
— Можете назвати зацікавлених потенційних інвесторів?
— На жаль, до конкурсу ми не маємо права називати гравців, але є щонайменше дві сторони. Одна з них контактувала з нами. Вона висловила специфіку зацікавлення і скептицизм стосовно того, чи справді український уряд налаштований на продаж.
З іншою стороною ми не були готові спілкуватися, бо процес не запущений. Обидві сторони — репутабельні гравці, за участь яких нікому не було б соромно.
— Як ситуація на фінансових ринках впливає на залучення країною інвестицій?
— Зараз дуже цікавий і незвичайний період для залучення Україною інвестицій. Десь із серпня 2018 року ми спостерігаємо уповільнення промислового виробництва. Це стосується Сполучених Штатів, Німеччини, азіатських країн. Ці процеси останнім часом прискорилися. Виглядає так, що промислова рецесія вже відбувається.
Ви бачите падіння інфляції, уповільнення росту і вплив цього на дохідність суверенних облігацій. Ви бачите падіння дохідності європейських державних облігацій, яка в деяких країнах перейшла в негативну дохідність. Це божевілля: ти даєш гроші в користування уряду, але ти платиш за привілей дати йому гроші.
Також в Європі ви можете спостерігати негативні відсоткові ставки дохідності так званих високоприбуткових бондів. Також ви бачите падіння американських державних казначейський облігацій на більш ніж 100 базових пунктів. Бачимо також у США та Великобританії так звану inverted yield curves, тобто зворотну кривизну дохідності облігацій, і це достатньо потужний сигнал щодо можливості рецесії.
Ризик рецесії високий. Наскільки вона може бути руйнівною — важко оцінити. Центральні банки країн реагують на це — зменшують ставки рефінансування.
— Як ці процеси можуть вплинути на Україну?
— Україна перебуває в протилежному світі щодо всього, що відбувається в західних країнах. Кілька кварталів поспіль Україна прискорювала зростання ВВП. Є прогноз, що він буде в межах 4%. Інфляція опустилася до достатньо керованого рівня, платіжний баланс поліпшується, валютні запаси збільшуються. Тобто з точки зору макроекономічної перспективи Україна наближається до досить позитивної фази.
Іноземні інвестори відповіли не просто готовністю дивитися на український ринок. Вони вже вливають гроші, і тим самим іде зменшення дохідності суверенних державних облігацій. Це також знайшло відображення в зміцненні української валюти. Здається, зараз вона зростає найбільш динамічно у світі.
Міжнародні інвестори дуже позитивно реагують на ці фактори. Ми, перебуваючи в контакті з глобальними мультимільярдними інвестиційними фондами, зауважили чітко сформульовану готовність інвестувати в Україну. Усі мають застереження: призначення уряду і його конкретні дії визначать їх готовність рухатися вперед.
Важливо, щоби в перші кілька місяців роботи нового уряду були зроблені конкретні дії з реалізації озвучених декларацій. Якщо ринок побачить відсутність конкретних кроків, інвестори моментально відреагують на це, і Україна повернеться туди, де вона була, і поступово приєднається до світової рецесії.
Для великих інвестиційних фондів також важлива довіра до судової системи. Це також є частиною скептицизму з їх боку: ти не можеш завести суттєві гроші в країну, де нема жодної неупередженої судової інстанції, до якої є повна довіра.
Президент країни і його команда мають увагу і підтримку всього світу, але "медовий місяць" дуже короткий: кілька місяців для демонстрації правильних конкретних кроків.
— Зеленський заявив, що протягом п'яти років інвестиції в інфраструктуру становитимуть щонайменше 20 млрд дол.
Що повинна зробити нова влада в найближчі місяці, щоб такі інвестиції справді пішли в Україну?
— За останні п'ять років суспільство напрацювало багато необхідних програм реформування, і це є перевагою країни.
Є напрямки, які потребують глибокого осмислення, тому що вони складні й конфліктні, але існують речі абсолютно незаперечні і зрозумілі, треба тільки мати рішучість для їх імплементації.
Такими напрямками є судова реформа, приватизація, земельна реформа, інфраструктурні проекти.
Є чимало проектів, є механізми для залучення інвестицій в ці проекти. Якщо їм дати зелене світло, це стане потужним вливанням в економіку.
Для максимальної ефективності роботи уряду над проектами важливо визначити так званих уповноважених офіцерів. Це не обов'язково повинен бути міністр.
— У нас за кожним напрямком такі люди вже є. Їх називають "смотрящими".
— У жодному разі, ні! Це повна протилежність. Це має бути офіційно призначена компетентна людина, а не людина, яка вимучує з процесу якусь власну користь.