Кейю Джин: Китай — настоящая угроза позиции США как супердержавы
— У чому реальна причина торгової війни між США та Китаєм?
— У тому, що Китай — справжня загроза позиції США як супердержави, — вважає професор Лондонської школи економіки Кейю Джин.
Усе почалося в січні 2018 року. США встановили мита на імпорт сонячних панелей, більшість яких виробляється в Китаї. У липні США пішли в наступ і встановили 25-відсоткові мита на китайські товари обсягом 50 млрд дол.
Китай відповів контрмитами. У серпні та вересні США продовжували вводити мита, Китай відповідав взаємністю. Чим закінчиться ця війна — ніхто не знає, але те, що вона змінить систему координат міжнародної торгівлі, — вже факт.
Перед якими глобальними викликами опинився Китай? Яка ймовірність, що він спровокує чергову світову кризу? Чи є в України шанс долучитися до ініціативи вартістю 5 трлн дол "Один пояс — один шлях"?
Ці та інші питання "Економічна правда" обговорила з Кейю Джин під час фінансового форуму в Одесі, організованого ICU та KSE.
"КИТАЙ ТА США МАЮТЬ ПОЧАТИ РОЗМОВЛЯТИ ЯК СЕРЙОЗНІ ДОРОСЛІ"
— Ви сказали на форумі, що США очікували на блискавичну торгову війну проти Китаю, тоді як для Китаю це довга гра. Що ви мали на увазі?
— Адміністрація Дональда Трампа очікувала, що ця війна буде швидкою. Потім виявилося, що вийти на швидке рішення дуже важко. Для Китаю це довга війна. Багато з того, що відбувається, не можна вирішити швидко, адже сторони не розмовляють одна з одною, не ведуть переговори щодо торгової війни.
— США пояснили підвищення мит тим, що Китай порушує права інтелектуальної власності. У чому справжня причина?
— У тому, що Китай — справжня загроза позиції США як супердержави. США хочуть залишати за собою цю позицію.
— Хто повинен почати переговори?
— Певна комунікація відбувається, але американська сторона не вповноважена Трампом вести справжні двосторонні переговори. Це доказ того, що США не хочуть вести переговори, а Китай просто очікує, що їх почнуть саме США.
— Ви писали, що Китай має важелі, які допоможуть йому протидіяти США і перемогти у цій торговій війні. Розкажіть про них.
— Дуже важко сказати, хто виграє, а хто програє більше. Дуже важко визначити, якими можуть бути наслідки цієї війни у довгостроковій перспективі. Торгова війна вплине на обидві країни. Які мої аргументи?
По-перше, в короткостроковій перспективі американські компанії постраждають.
Не варто недооцінювати глибину виробничих процесів. У багатьох з них китайці є посередниками. Якщо вартість послуг цих посередників або виготовлених ними товарів піде вгору, це дуже сильно вплине на США. Мережа торгових поставок — глобальна. Китай — центр світового виробництва і торгівлі.
По-друге, у довгостроковій перспективі Китай може використати цю напругу для прискорення зростання своєї економіки. Реструктуризація економіки Китаю, якщо йому це вдасться, також вплине на фінансову систему.
Якщо залежність Китаю від іноземних технологій зменшиться і розвиток інновацій відбуватиметься всередині країни, то в довгостроковій перспективі Китай зможе отримати від цього економічну користь.
— Як може відбутися перевантаження китайської економіки?
— Китайський уряд давно субсидував експорт. Багато преференцій надавалося виробникам. Це відбувалося завдяки ресурсу населення. Економіка працювала на прискорення припливу інвестицій, а не на проведення структурних реформ.
Реструктуризація передбачає часткову переорієнтацію торгової політики з експортної на внутрішню. Це може означати, що, можливо, потрібно скоротити податки для населення Китаю. Це рухатиме Китай в напрямку збагачення.
— Тобто Китай концентруватиме зусилля на розвитку внутрішнього виробництва, щоб підтримати економіку зсередини?
— Стимулюватиме внутрішнє споживання.
— Наскільки цих зусиль вистачить для того, щоб перекрити вплив на економіку торгової війни із США?
— По-перше, Китай все менше й менше покладається на зовнішню торгівлю. Прямий наслідок цієї торгової війни на економіку може бути незначним, але є побоювання, що це призведе до інших напруг, наприклад, до валютних війн.
По-друге, Китай буде стимулювати сектор послуг, розвиток та споживання своїх технологій. На це потрібен час, але поки що для Китаю це найкращий сценарій.
— Нові мита торкнуться пріоритетної для Китаю галузі — металургії. Наскільки болючим для нього може бути скорочення експорту металу?
— Я не хочу трактувати скорочення експорту лише як негативне явище. Експорт буде збільшуватися і імпорт буде збільшуватися, тому що зростатиме економіка. При цьому фокус зростання буде спрямований на стимулювання внутрішньої економіки — споживання, інновації, послуги, технології.
— У виступі ви сказали, що у торгових відносинах іноді "ефективніше відрізати палець, ніж усю руку". Що це означає у випадку із США?
— Коли Мао Цзедун зіткнувся з дуже сильними опонентами, то замість ведення загальної війни проти всіх він сфокусував увагу на конкретних цілях і робив дуже точкові, але дуже болісні атаки. Це означало "відрізати палець".
Якщо говорити про цю торгову війну, то це означає, що Китай може вдарити по економіці тих штатів США, де Трамп має велику політичну підтримку. Наприклад, може вдарити по сфері сільського господарства, імпорту сої.
— Один з наслідків торговельної війни — відплив капіталу. Яких масштабів може сягнути скорочення китайських інвестицій у США?
— Цей наслідок реальний. Державні та приватні китайські інвестиції тривалий час йшли у США. Китайські інвестори купували американські компанії. Не обов'язково, що китайці скоротять свої інвестиції, швидше, США створять перепони для інвестицій з Китаю. Матиме місце вповільнення інвестування.
— Які галузі економіки США постраждають найбільше?
— Нерухомість. Більшість інвестицій з Китаю ішли в нерухомість США.
— Якою буде поведінка Китаю на рівні ВТО?
— Китай тільки укріплюватиме свої відносини з багатосторонніми інституціями. Китай фокусуватиметься на підтримці міжнародного співробітництва. Особливо враховуючи те, що США від цього принципу відступаються.
— Перспектива — ескалація торговельної війни?
— США і Китай мають почати розмовляти як серйозні дорослі. До цього вони можуть грати в таку гру. Трамп — не зовсім прогнозована особистість.
"ГОЛОВНИЙ РИЗИК ДЛЯ КИТАЮ — ЗРОСТАННЯ БОРГІВ"
— Під час Давоського форуму обговорювалиcя причини потенційної чергової світової кризи. Високе боргове навантаження Китаю — одна з можливих причин. З чого може початися нова фінансова криза?
— На причини нової світової кризи є дуже багато кандидатів. Хто або що може спровокувати наступну рецесію? На фінансових ринках є очікування, що це можуть бути нові економіки — Аргентина чи Бразилія.
Звичайно, це може бути і китайська економіка. Я непокоюся за китайську економіку, тому що її ліквідність скорочується. Проте уряд має певні інструменти для того, щоб коригувати рівень скорочення ліквідності. Тому, думаю, найближчим часом ситуацію вдасться тримати під контролем.
— Утім, питання високого боргового навантаження залишається актуальним. Інфраструктурні завдання, заплановані в рамках проекту "Один пояс — один шлях", несуть підвищені боргові ризики для Китаю та інших країн-учасниць. Як Китай планує з цим упоратися?
— Один з викликів для Китаю — ризик зростання боргового навантаження. Цей ризик реальний. Має бути комплекс дій, який дозволить системно протидіяти цьому ризику. Слід вести переговори (з кредиторами та держателями боргу. — ЕП), якщо виникнуть проблеми. Таку систему заходів потрібно організувати.
Ініціатива "Один пояс — один шлях" — новий економічний "шовковий шлях" вартістю 5 трлн дол. Президент Китаю Сі Дзінпінь анонсував її у 2013 році. Ініціатива охопить понад 60 країн та 62% населення планети.
Основна ціль — поєднати Азію з Африкою та Європою, створивши глобальну систему транспортних, енергетичних та інформаційних мереж.
— Що робить китайський уряд для врегулювання боргової проблеми?
— Проблема в тому, що системного підходу немає. Є Паризький клуб, але Китай не хоче брати у ньому участь. Пекін вважає, що правила клубу встановлені передовими західними економіками, а Китай не завжди хоче грати за ними. Він хоче мати можливості для проведення двосторонніх переговорів.
— Коли потреба у комплексному підході до вирішення боргового ризику може досягти критичної точки — зважаючи на те, що інфраструктурні проекти передбачають його збільшення?
— Для реалізації інфраструктурних проектів потрібен час, а дохід від них важко виміряти. Спершу потрібно матеріалізувати ці проекти. Важко сказати, на якому етапі накопичення боргу перетвориться на критичну проблему. Думаю, це відбуватиметься по-різному, в різних регіонах ступінь ризику буде різним.
Я не впевнена, що китайський уряд робить правильні кроки для вирішення цієї проблеми. Також я занепокоєна тим, що не всі інфраструктурні інвестиції зможуть забезпечити достатню дохідність.
Дуже важливо протидіяти таким ризикам та зменшувати їх. Саме тому інфраструктурні фонди можуть допомогти диверсифікувати ці ризики. Ініціатива "Один пояс — один шлях" з економічної точки зору має дуже цікаві перспективи.
— Україна вписується у її географію та концепцію?
— Так, Україна відіграє дуже важливу геополітичну роль. Ініціатива з'єднує Азію та Європу, тому все залежить від того, які проекти будуть реалізовані. Це може бути будівництво доріг, проекти в атомній енергетиці з дотриманням стандартів щодо охорони довкілля, створення інформаційних мереж.
"Один пояс — один шлях" — це "велика парасолька", яка дозволяє поєднувати все. Цифрова єдність — це один із шляхів до участі в ініціативі. Можливо все: проекти з будівництва портів, мостів, ІТ-портів. Однак у всіх цих проектах обов'язково повинен бути елемент з'єднання.
Проекти, які планується реалізувати в рамках ініціативи "Один пояс — один шлях"
Швидкісна залізниця, яка поєднає Китай та Сінгапур, 3 тис км
Швидкісна залізниця Москва-Казань, 770 км, 16,7 млрд дол
Економічний коридор між Китаєм та Пакистаном, 46 млрд дол
Colombo port city — високотехнологічне місто у Шрі-Ланці як еталон високих стандартів життя та сучасного архітектурного дизайну у Південній Азії, 5,6 млн кв м, 1,1 млрд дол
Khorgos Gateway, сухий порт — внутрішній термінал, з'єднаний з портом залізницею, поєднає Китай та Казахстан
Газовий трубопровід між Туркменістаном та Китаєм, 3 666 км, 7,3 млрд дол
Транс-Азійська залізниця — мережа інтегрованих залізниць через Білорусь, Росію та Казахстан для поєднання Азії та Європи
— Як китайські інвестори налаштовані щодо України?
— Одним з важливих факторів, який визначає приплив приватних інвестицій, є політична стабільність. Інвестори звертають на це увагу навіть швидше, ніж на економічне значення. Поки що в Україні з цим не найкраща ситуація.
Китай зацікавлений в тому, щоб укріплювати відносини між двома країнами, і за певними великими інфраструктурними проектами співпраця можлива.
Проте Китай досить чутливий до корупції і підходів країн-партнерів до охорони довкілля. Реалізація ініціативи "Один пояс — один шлях" потребує консолідації зусиль на міжнародному рівні, для Китаю це також питання репутації.
— Прем'єр-міністр України говорив про можливість створення зони вільної торгівлі між Україною та Китаєм. Це реально?
— Китайський уряд має багато програм співпраці з країнами. Швидкість, з якою будуються ці мости, залежить від перших осіб, відповідальних за економіку. Поки що складно сказати, скільки часу на це знадобиться.
— Відносини з якими країнами для Китаю пріоритетні?
— Оскільки всюди на горизонті протекціонізм, то Китай хоче бути лідером в боротьбі з ним. Китай хоче бути певним, що у нього є група важливих країн, з якими він зможе зберігати двосторонню вільну торгівлю.
Ці країни будуть його опорою та помічниками в боротьбі з протекціонізмом. Китай хоче посилювати взаємну торгівлю з країнами Азії, тому що більшість торгових процесів зосереджена у цьому регіоні.
— А як стосовно країн з економіками, що розвиваються?
— Чесно кажучи, Китай хоче працювати з усіма, але працювати із США та Європою стає дедалі складніше. Якщо ці двері зачиняться, Китай продовжуватиме роботу там, де вони будуть відчиненими.
Це зовсім не означає, що є якась програма пріоритетів, яка ділить світ в очах Китаю на країни, що розвиваються, і розвинені країни.
Важлива частина світу намагається витіснити Китай зі своєї системи. Зараз це роблять США. Сполучені Штати все більше підштовхують Китай до того, щоб він встановлював сильніші зв'язки з іншими країнами.
— Чи може європейський ринок замінити для Китаю американський?
— Ніщо не може замінити торгові втрати Китаю і США. Втрати з обох боків будуть дуже великими, їх неймовірно важко компенсувати. Китай шукає сильніші зв'язки з європейськими країнами. Звичайно, він має альтернативні ринки. Наприклад, він збільшив імпорт з Аргентини та Бразилії.
— Як торгова війна позначиться на технологічному секторі?
— Технологічна конкуренція — це велике протистояння. Штучний інтелект, big data, цифрові послуги, кібернетична безпека — це сфери, де конкуренція буде найбільшою. Подивіться на двадцять найбільших інтернет-компаній у світі. Половина з них — китайські, інша половина — американські.
Китай — це великий ринок, який підходить для цифрової економіки. У багатьох сферах Китай дуже інноваційний. Технологічний сектор буде точкою тиску.
"ВІДМОВА ВІД ПОЛІТИКИ "ОДНА СІМ'Я — ОДНА ДИТИНА" МОЖЕ ПОГІРШИТИ СИТУАЦІЮ З ГЕНДЕРНОЮ НЕРІВНІСТЮ"
— З 2016 року Китай відмовився від політики "Одна сім'я — одна дитина". Чи допоможе це стимулювати внутрішній попит через збільшення народжуваності?
— Проблема в тому, що китайські сім'ї не хочуть мати багато дітей, навіть за скасування політики "одна дитина на сім'ю". Ця політика призвела до дуже швидкого старіння китайського населення. Це проблема.
З іншого боку, покоління, яке виросло за час дії цієї політики, — це дуже освічені люди. Вони заробляють набагато більше, ніж попередні покоління.
Коли ми говоримо про драйвери китайської економіки, я не думаю, що потрібно буквально враховувати демографію. Я вірю, що є інші, більш важливі сили, які утримуватимуть стабільність китайської економіки.
— Як відмова від цієї політики позначилася на доходах китайських сімей?
— За нашими дослідженнями, збільшення народжуваності спричинить скорочення заощаджень — батьки витрачатимуть більше грошей на дітей.
В середньому міська сім'я витрачає 25% своїх щорічних видатків на освіту однієї дитини. Якщо в сім'ї буде більше дітей, вони витрачатимуть набагато більше. Це дуже велике питання — чи захочуть китайці мати більше дітей.
— Небажання мати більше дітей пояснюється тільки видатками на них?
— По-перше, тепер Китай багатший, ніж був раніше. Коли люди стають багатшими, у них стає менше дітей. По-друге, життя у місті не дозволяє мати багато дітей — у Китаї дуже високі ціни на нерухомість. По-третє, ми всі вже звикли, що у нас маленькі сім'ї. У мене нема ні сестер, ні братів, тому мені дуже важко уявити моє покоління, яке матиме по чотири дитини.
— Послаблення контролю за народжуваністю вплинуло на попит?
— Послаблення відбулося лише два роки тому, тож потрібен час, щоб побачити цей вплив. Однак непрямий доказ цьому є: багато бізнесів не хочуть наймати на роботу жінок, бо жінка може вирішити народити другу дитину.
— Як це виглядає? Роботодавець вимагає гарантії, що жінка не завагітніє?
— Ні, таких випадків не зустрічала.
— Це вплине на зайнятість.
— Так. Раніше Китай був суспільством, де всі мали рівні права. Всі дочки мали такі ж можливості, як і сини. Наприклад, я єдина дитина. У мене нема братів, з якими б я конкурувала. Тепер ситуація з гендерною рівністю може погіршитися.
— Які плани Китаю щодо міграційної політики?
— Один з політичних пріоритетів — давати більше економічних та соціальних прав мігрантам. Такий підхід є елементом політики, яка передбачає скорочення нерівності у Китаї. Це один з пріоритетів Китаю за часів Сі Цзіньпіня.
— У чому виявляється ця відкритість?
— У доступі до освіти, медичних послуг, соціального забезпечення.
— За даними Міжнародної організації міграції, збільшується кількість іноземців, які подорожують до Китаю. У той же час Китай не хоче вітати біженців із Сирії. Як ви поясните цю невідповідність?
— Міграційна політика Китаю повинна бути відкритою і протилежною тій, яку проводить Трамп. Він не вітає мігрантів. Думаю, це було б в інтересах Китаю — мати більше освічених людей, кадрів з навичками з будь-якої частини світу.
— Тобто не повинно бути диверсифікації мігрантів?
— Це американська "фішка". Китай повинен бути більш прагматичним. США — країна іммігрантів, там завжди гостро стояли питання різності, рівності, расової напруги. Зараз США усім цим треба якось керувати.
Китаю слід дотримуватися більш практичного підходу: відкривати країну для залучення талановитих професіоналів — незалежно від походження. Китай повинен це робити. Я не кажу, що він це робить.
— Чи потребує Китай певних кадрів? У яких сегментах є кадровий голод?
— Потрібно більше психіатрів (замислено усміхається). Насправді у людей там дуже багато проблем, а вони про це навіть не здогадуються. Дуже багато людей потребують психіатричної допомоги.