Починаючи з 2014 року, в Україну повернувся "золотий вік" міжнародної допомоги.

Однак неоднозначні сигнали української влади, зокрема, повільний темп реформ, а іноді і відкочування назад, як із скандальними нормами про е-декларування для громадськості, зменшують бажання грантодавців допомагати.

Першим у такому випадку постраждає не громадський сектор. Його частка  в отриманій Україною міжнародній допомозі надто скромна.

Хто найбільший "грантожер"

За словами директора департаменту міжнародних програм Міністерства економічного розвитку і торгівлі Олени Трегуб, з точки зору активізації міжнародної співпраці 2015-2017 роки — найпродуктивніші в історії незалежності.

Такого буму донорських коштів не спостерігалося навіть після Помаранчевої революції.

джерело: Facebook-сторінка Олени Трегуб

Міжнародна технічна допомога здійснюється на безповоротній основі і є лише часткою загальної міжнародної допомоги.

Протягом 2016-2017 років (до травня 2017 року) Міністерство економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ) зареєструвало 327 проектів міжнародної технічної допомоги на понад 3,6 млрд дол. Це дані з офіційного порталу координації міжнародної допомоги України, а також цифри, отримані в МЕРТ.

Ще один важливий нюанс: термін реалізації проектів не обмежується 2016-2017 роками. До того ж, самі кошти можуть зайти в країну ще пізніше, залежно від терміну реалізації.

Все одно це досить велика сума безповоротних коштів для країни, яка навіть не входить у десятку світових лідерів-отримувачів техдопомоги. Так, згідно з дослідженням OECD у 2014 році найбільше безповоротних донорських коштів отримали Афганістан, В'єтнам, Сирія, Пакистан, Ефіопія, Єгипет, Туреччина, Індія, Йорданія та Кенія.

Однак після Революції гідності Україна привернула до себе увагу найбільших світових донорів (ЄС, США, Німеччина, Канада, Швейцарія, Японія, Швеція) та вийшла на друге місце після Туреччини серед країн, що розвиваються, з європейського регіону.

Отже, хто є найбільшим реципієнтом міжнародної допомоги на безповортній основі?

Хоча в інформаційному просторі активно циркулює думка про "пожирання" міжнародної допомоги громадськими організаціями, реальність виявилася іншою.

Основні групи реципієнтів проектів технічної допомоги, які були зареєстровані в МЕРТ протягом останніх двох років, можна поділити так: держава, бізнес, громадські організації та громадяни, які постраждали від війни на сході України.

Пальму першості утримує держава. Із загальної суми зареєстрованих проектів (3,6 млрд дол) на проекти у державному секторі передбачено близько 3,1 млрд дол або 87% від загальної суми.

Майже половина цих коштів — це проект "Укриття": новий безпечний конфайнмент для Чорнобильської АЕС. Проект стартував ще у 2007 році, однак у 2016 році був знову зареєстрований у МЕРТ через внесені до нього зміни.

Навіть якщо не враховувати цю суму, держава все одно залишиться основним реципієнтом безповоротних коштів від міжнародних донорів.

Для порівняння: громадським організаціям за останні два роки виділено близько 214 млн дол, бізнесу — 156 млн дол, безпосередньо громадянам — 121 млн дол. Ці підрахунки умовні, оскільки містять проекти, де серед реципієнтів одночасно є органи влади і громадські організації, бізнес, громадяни.

За даними ОЕСР, у світі 10-15% офіційної допомоги виділяється сектору неурядових організацій. В Україні — ще менше.

Проте Трегуб зауважує, що за даними департаменту координації програм лише 60-70% проектів, які фінансуються грантамии міжнародної допомоги, зареєстровані у МЕРТ як міжнародна технічна допомога.

У незареєстрованих проектах як отриимувачі допомоги переважають саме неурядові організації, проте ці проекти дрібні (100-200 тис євро) і їх загальна кошторисна вартість неспівмірна з вартістю зареєстрованої допомоги.

Таким чином, загальна частка допомоги, що направляється в громадський сектор, може досягати 10%.

Куди донори направляють кошти

Значна частина міжнародної технічної допомоги, яка спрямована у державний сектор, передбачена для здійснення важливих для країни реформ: антикорупційної, енергетичної, державної служби, децентралізації, судової, поліції, безпечності харчових продуктів, транспортної, медичної, освітньої.

Їх реципієнти — відповідні державні органи, установи та організації. Детальніше з проектами та їх реципієнтами можна ознайомитися на сайті openaid.gov.ua.

Ці кошти спрямовуються на експертно-аналітичну підтримку держави, на фінансування окремих проектів та на інституційну розбудову органів для здійснення реформ. Наприклад — на підтримку так званих офісів реформ, які існують при деяких міністерствах та відомствах і забезпечують проектну роботу з впровадження реформ.

Крім того, з донорських коштів фінансуються проекти з імплементації Угоди про асоціацію. Зокрема, це стосується адаптації європейського законодавства.

Така робота вимагає глибоких знань у різних галузях європейського права та консультацій з боку ЄС, тому це недешевий процес. Логічно, що виконання Угоди про асоціацію у низці секторів потребує фінансової та експертної допомоги ЄС.

Значна частка фінансування припадає на новостворені антикорупційні органи. Саме до цієї реформи прикута чи не найбільша увага міжнародної спільноти. Відповідно, значні кошти виділені для запуску та підтримки роботи цих органів.

Великий блок становлять проекти у сферах енергетики та енергоефективності, які потребують складних і комплексних реформ відповідно до Угоди про асоціацію та Третього енергопакета.

Ефект бумеранга

За такими ж секторами фінансується і громадський сектор, який часто перебирає державні функції через слабку інституційну спроможність державних органів.

Саме це, за словами представників влади, і стало причиною "блискавичного" ухвалення скандальних норм щодо е-декларування для громадських активістів.

Цей крок може призвести до негативних наслідків у секторі міжнародної допомоги. У пресі вже пролунали заяви міжнародних партнерів із засудженням таких дій.

Також з різних джерел надходить інформація щодо можливого скорочення чи відмови від низки проектів допомоги для державного сектору.

У разі відсутності фінансування ззовні не буде змоги винаймати висококваліфікованих консультантів, а тягар ляже на держслужбовців, які не завжди мають необхідні вузькоспеціалізовані компетенції.

Пояснення — небажання влади проводити реформи, а зміни до закону про е-декларування лише стали лакмусовим папірцем відкочування назад.

Так само може бути згорнута кредитна міжнародна фінансова допомога під невеликі відсотки, яка надходить в Україну на різні проекти.

Якщо Україна й надалі хоче отримувати технічну допомогу та недорогі міжнародні кредити, потрібно показувати реальні результати у виконанні реформ. Інакше — хто кого сподівається перехитрити?

Любов Акуленко, виконавчий директор Українського центру європейської політики

Світлана Майструк, експерт Українського центру європейської політики