Уявіть собі, що відтепер першого дня кожного місяця на вашому рахунку з'являється близько 1 тис дол, тому що ви громадянин. Цей прибуток не залежить від будь-якого іншого джерела доходу і гарантує вам щомісячну стартову зарплату на рівні вищому, ніж межа бідності, протягом усього вашого життя.

Що ви робитимете? Чи, можливо, більш важливе питання в тому, чого ви би робити не стали? Як цей міцний фундамент економічної безпеки та свободи впливатимете на ваші нинішні та майбутні рішення, починаючи від роботи, яку ви обираєте, до відносин, які ви підтримуєте, та до рішень, які ви ухвалюєте?

Ідея гарантованого або універсального базового доходу — це своєрідне соціальне забезпечення для кожного, ідея, яка через безліч схожих причин вкорінюється у свідомості людей по всьому світу та по всьому політичному спектру.

Це і зростання нерівності, і десятиліттями "заморожені" зарплати, і трансформація кар'єрного життя в безліч безкінечних завдань, і поступальний технічний прогрес.

Роботи та нейронні мережі, які здатні замінити половину людської робочої сили, події, що змінюють світ, такі як Brexit чи обрання Дональда Трампа, — все це вказує на потребу гарантувати кожній людині принаймні мінімальний дохід.

Пообіцяти рівні можливості

"Базовий дохід" є сумою, якої достатньо для забезпечення основних потреб, тобто такого рівня доходу, нижче якого ніхто не може опуститися, і який замінить багато сьогоднішніх тимчасових пільг, що надаються тільки в разі виникнення крайньої потреби, або тільки тим, хто підпадає під конкретні критерії.

Базовий дохід був би обіцянкою рівних можливостей, а не однакового результату, міг би стати новою стартовою лінією, встановленою вище за межу бідності.

Як би це не було дивно, але частково універсальний базовий дохід існує на Алясці з 1982 року — варіант, випробуваний у США у 1970-х роках. Це стосується і Канади, де в місті Дофін протягом п'яти років завдяки програмі не було бідності.

Пізніше експерименти з впровадження базового доходу проводилися у Намібії, Індії та Бразилії. Інші країни теж експериментують: Фінляндія, Нідерланди і Канада впроваджують урядові програми. Водночас організації Y Combinator та GiveDirectly запустили проекти у США і Східній Африці, які фінансуються з приватних джерел.

Більшість людей можуть подумати, що не варто давати гроші людям, які не працюють. Це, мовляв, дорогий спосіб спонукати людей і далі нічого не робити. Це може здатися нелогічним, але насправді все навпаки. Дорожче не мати базового доходу, а те, що мотивує людей працювати, напряму не пов'язано з грошима.

Базовий дохід у цифрах

В ідеї базового доходу не до кінця усвідомлене те, і це стосується багатьох економістів, що вартість цих виплат для держави не рівнозначна сумі, яку отримають люди. Дати комусь 20 дол в обмін на 10 дол не коштуватиме 20 дол.

Аналогічно для того, аби дати кожному дорослому громадянину США 12 тис дол, а кожній дитині 4 тис дол, не треба 3 трлн дол, адже кожна сім'я платитиме різні суми податків в обмін на їхній базовий дохід.

Натомість це коштуватиме близько 30% від цієї суми або близько 900 млрд дол, і це ще до повного або часткового скасування інших програм та субсидій.

Іншими словами, щоб дати людині 12 тис доларів доходу, податки якої становлять 4 тис дол, треба лише 8 тис дол, а не 12 тис дол. Це стає також можливим завдяки іншим людям, чиї податки більші.

Ремені безпеки потрібні усім

Комусь це може здатися марнотратством. Навіщо давати гроші тим, кому вони не потрібні, а потім оподатковувати їхні доходи?

Подумайте про це інакше: чи є марнотратством ставити ремені безпеки в кожному автомобілі, а не тільки в автомобілях тих, хто потрапляв у аварії, продемонструвавши тим самим їхню потребу в ременях безпеки? Хороші водії не потрапляють в аварії, чи не так? Тому така дія може здатися марнотратством.

Насправді це не так, адже ми визнаємо абсурдність визначення того, кому знадобляться ремені, а кому ні, як і величезну ціну помилки. Ми також визнаємо, що нещасні випадки трапляються не лише з "поганими" водіями. Це може спіткати кого завгодно у будь-який час. Отже, ремені безпеки потрібні всім.

Правда в тому, що витрати на людей з недостатнім рівнем доходів досить великі. Це перевантажує систему охорони здоров'я, судову та освітню системи, потенційних підприємців, обтяжує купівельну спроможність споживачів та всієї економіки.

Загальна вартість цих навантажень значно перевищує 1 трлн дол на рік, тому кілька сотень мільярдів доларів додаткових витрат окупить себе багато разів.

Наслідки для мотивації

Як же бути з людьми, які вибирають не працювати? Хіба це не величезне навантаження? Тут починається справді цікава історія.

Соціальна допомога, яка надається за певних умов, створює перешкоду для роботи. Якщо погоджуватися на будь-яку роботу, яка залишить рівень добробуту на тому ж місці, або навіть погіршить його, який тоді в цьому сенс?

З базовим доходом дохід від роботи після сплати податків є додатковим доходом, тому з точки зору загального доходу кожен виграє за будь-якого виду зайнятості: повної, часткової чи тимчасової. Базовий дохід не стимулює відмову від праці, а нівелює негативний стимул працювати, створений соціальною допомогою.

У контексті збільшення стимулів роль базового доходу вражає. Дослідження мотивації показують, що винагорода праці грошима є хорошим мотиватором для механічних видів діяльності, але поганим мотиватором для творчих.

Водночас в перспективі залишаться саме творчі професії, після того як автоматична робота буде передана машинам, а ми дивимося в майбутнє, де діяльність, що лишається людям, мотивуватиметься не грошима, а переслідуванням важливіших цілей. Це різниця між тим, щоб робити безглузду роботу за гроші або використовувати гроші, щоб робити щось значуще.

Таким чином, базовий дохід відкриває ширші можливості для майбутнього ринку праці і робить можливим розширення неоплачуваної роботи, пов'язаної з внутрішньою мотивацією. Прикладом такої діяльності є неоплачувана робота осіб, які доглядають за людьми в США, що оцінюється 700 млрд дол.

Базовий дохід може стимулювати працю ще одним способом. Він може покращити відповідність працівників тій чи іншій роботі, підвищити рівень зайнятості і трансформувати деякі види роботи через можливість відмовитися від них.

Насправді вільний ринок праці

Скільки людей незадоволені своєю роботою? За даними Gallup, в світі тільки 13% працівників відчувають себе на своєму місці. У США 70% працівників не відчувають мотивації або взагалі відсторонено виконують свої обов'язки.

Наслідком цього є зниження продуктивності на суму близько 500 млрд дол на рік. Ця проблема асоціюється і з небажанням жертвувати гроші, бути волонтером. Водночас серед безробітних є охочі працювати, але "їхні" місця займають ті, хто не хоче там бути. Це неминучий наслідок необхідності працювати, аби виживати.

За відсутності реального вибору люди виконують завдання, які їм не подобаються, в обмін на гроші. Їх може бути замало, але це все одно краще, ніж нічого. Вони тримаються за це місце попри те, що вони є "зайнятими бідняками". Це безглуздо.

Країна на сто осіб

Візьмімо економіку без базового доходу. Назвімо її "Країна А". Припустімо, що на сто людей працездатного віку є лише 80 робочих місць. Половина робочої сили не залучена у свою роботу по-справжньому, а половина безробітних справді хоче працювати, однак їх, як у грі "Музичні стільці", залишили без стільців.

Базовий дохід може змінити цю реальність. Коли люди отримують дохід за межами зайнятості, вони можуть відмовитися від нецікавої роботи. Це вивільняє робочі місця для безробітних, які хочуть таку роботу. Це також дозволяє домовитися про вигідніші умови на переговорах щодо працевлаштування.

Скільки робочих місць стануть привабливішими, якщо за роботу платитимуть більше, або доведеться працювати менше? Як така реорганізація пропозиції робочої сили вплине на продуктивність? Наскільки тоді зросте добробут?

Тепер розглянемо економіку з базовим доходом. Назвемо її "Країна Б". Для ста дорослих працездатного віку існують знову ті ж 80 робочих місць, принаймні на початку. Робітники, які не хочуть працювати на цих посадах, йдуть, дозволяючи 50 людям, що хочуть працювати, зайняти відповідні робочі місця.

Щоб залучити тих, хто вимагає більшу оплату або коротший робочий тиждень, деякі роботодавці піднімають зарплату, інші зменшують кількість робочих годин.

Результат — трансформований ринок праці, де більше залучених працівників, де вищий рівень зайнятості, продуктивності та оплати праці. Менше людей виключаються з процесу працевлаштування, але і там, можливо, є більш широкі можливості для всіх працівників, аби стати підприємцями.

Простіше кажучи, базовий дохід покращує ринок праці. Перехід від примусового до вільного ринку означає, що роботодавці залучатимуть працівників за допомогою вищої оплати та гнучкішого графіку. Це означає продуктивнішу робочу силу, яка усуває необхідність в законах про мінімальну зарплату, що спотворюють ринок.

Навіть може зменшитися ефект тертя: людям стане простіше змінювати роботу, переключатися з роботи на навчання чи підприємництво. Усе це — завдяки більшій індивідуальної ліквідності, усуненню непродуктивних умов та бюрократії.

Мабуть, найкращим є те, що зростання зарплат стимулюватиме автоматизацію видів діяльності з низьким попитом. Робота, яку люди не захочуть робити за менші гроші, ніж якби цю роботу виконувала машина, і стане завданням для машин.

Водночас робітники, яким знайшлася заміна, але які мають базовий дохід, не залишаться на узбіччі ринку праці. Вони зможуть шукати роботу більш ефективно.

Вершина айсберга

Ідея базового доходу звучить просто, але ця простота оманлива. Насправді базовий дохід — це айсберг: чим глибше ви пірнаєте, тим більше відкривається.

Справжня ціна базового доходу — в інвестиціях у людський капітал для набагато більших прибутків, а його вплив на те, що дійсно мотивує людей, є лише проблисками цих глибин. А їх є дуже багато.

Деякі вже відомі, наприклад, позитивний вплив на рівень соціальної згуртованості та фізичного і психічного здоров'я. Так, рівень злочинності у Намібії впав на 42%, а кількість випадків госпіталізації у Дофіні знизився на 8,5%. Рівень заборгованості падає, підприємництво зростає. Подальші експерименти покажуть й інші ефекти.

Однак знаходиться все більше доказів, що вказують: базовий дохід є чинником, який може змінити ринок праці набагато більше, ніж вважалося раніше.

Людям потрібне відчуття безпеки, щоб мати достаток, а основний дохід і є безпечною економічною базою — новим фундаментом, з яким можна змінити нестабільне сьогодення та побудувати надійне майбутнє. Не можна сказати, що це панацея, однак це може вирішити найбільші проблеми.

Бідність не є надприродним противником, не є ним і кричуща нерівність або загроза втрати доходів через автоматизацію. Це все просто вибір і в будь-який момент можна зробити новий. На підставі наявних доказів можна сказати, що одним з таких виборів повинен стати базовий дохід.

Скотт Сантенс — один із засновників Economic Security Project, радник Universal Income Project, член-засновник Basic Income Action, член комітету США Basic Income Guarantee Network і засновник BIG Patreon Creator.

Оригінал публікації: Why we should all have a basic income

Переклад Віталій Дубенський