Для того, щоб перевірити заяви керівництва Приватбанку по суті, необхідне добре розуміння кредитного портфелю банку та інша фактична інформація, яка не є загальнодоступною. Відповідно, VoxCheck провів обмежену перевірку викладеного, яка базується на таких засадах: 

Твердження адміністрації ПриватБанку, які стосуються фактичних обставин, приймалися як достовірні та окремо не перевірялися. Зокрема не досліджувалося, чи дійсно Дніпро-Арена обтяжена на користь Приватбанку, чи визнав цю заставу НБУ та за якою вартістю;

У випадках, коли твердження або приклади є технічно некоректними або маніпулятивними, але справедливою могла бути суть заяв (звинувачення у "ручному" керуванні, вибірковому застосуванні адміністративних заходів, нові правила гри), перевірявся саме зміст заяв;

VoxCheck перевіряв лише ті постулати із публікації, які підлягали професійній юридичній оцінці. Оціночні судження не аналізувалися.

"Дырка 148 млрд" образовалась не в результате вывода денег, а резкого и, как мы считаем, неоправданного изменения правил игры от НБУ"

Чи дійсно була зміна облікової політики заставного майна? Чи була вона несправедливою?

Так, порядок облікової політики має змінитися с 2017 року для усіх банків. В залежності від бізнес-моделі, яку використовує банк, зміна правил дійсно могла мати неоднаковий вплив на різні фінансові установи. 

У червні 2016 року НБУ ухвалив постанову №351. Вона замінили постанову №23 від 2012 року, яка регулювала порядок формування резервів. Розрахунки кредитного ризику за новими правилами мають початися лише з 2017 року [1] . Проте тестові розрахунки банки були зобов’язані зробити та подати до НБУ вже в 2016 [2]. 

Порядок обліку заставленого майна дещо змінився. Були встановлені додаткові принципи визначення прийнятності застави: наприклад, відсутність специфічних ризиків втрати, наявність у договорі заборони відчуження заставленого майна.

Також були змінені коефіцієнти ліквідності (так, квартири та легкові автомобілі стали більш привабливою заставою, нормативна ліквідність застави цілісного майнового комплексу дещо впала). Із категорій прийнятних застав, які можуть враховуватися банком, були виключені "майнові права на інше майно[…], що стане власністю у майбутньому".  

Відповідно, в залежності від бізнес моделі, яку використовував банк, зміна правил гри дійсно могла з початком 2017 року мати різний вплив на різні банки (детальніше щодо можливого впливу таких змін на ПриватБанк з використанням прикладів екс-правління – нижче).

Чи дійсно НБУ обмежив можливість використання застави виключно тими об’єктами, які можуть бути передані в іпотеку?

Ні, прийнятні застави не обмежені іпотекою (тобто заставою нерухомого майна). Допустимим забезпеченням залишаються "тверді" застави. Однак,  порівняно з переліком 2012 року, перелік майна, яке може бути заставою, дійсно був дещо звужений. 

Використане в статті формулювання [3] про допустимість виключно іпотеки є технічно неправильним. Перелік прийнятного забезпечення за новими правилами сягає 26 пунктів та включає, окрім 100% ліквідного майна (державні цінні папери, депозити, тощо) та нерухомості, також устаткування, транспорті засоби, товари в обороті та переробці, деякі цінні папери.

Як і раніше, неприйнятною заставою є інтелектуальна власність, корпоративні права, майнові права на роботи, послуги, процеси, рухоме майно окрім напряму визначеного в переліку.

Додатково до існуючих обмежень з 2017 перестануть враховуватися лише "майнові права на інше майно [вироби, товари, майбутній урожай, приплід тварин, одержання грошових коштів (виручки) за укладеними договорами про продаж товарів/ проведення робіт/ надання послуг]". 

Зазначені обмеження не означають заборону банкам брати таке майно в заставу. Втім така застава не вважається ліквідною, відповідно, її не враховують при визначенні дотримання вимог регулятора. Детальніше про зміну політики НБУ можна прочитати тут.

Чи є проблеми з використанням корпоративних прав як застави?

Так. Такі обмеження відповідають міжнародній практиці.

Як і раніше, за новими правилами корпоративні права, окрім деяких цінних паперів, не вважатимуть прийнятним предметом застави. Це відповідає міжнародній практиці, зокрема положенням європейської директиви №2006/48/ЄС, зобов’язання щодо імплементації якої узяла на себе Україна [4]. 

Логіка зрозуміла. Цінність корпоративних прав компанії визначається вартістю активів, що їй належать, та грошовими потоками, що вони генерують. Майно компанії може бути у заставі на користь третьої особи.

Керівництво може "вивести" активи – банку залишиться пуста оболонка. Ліквідність та цінність такої застави зменшується й через складність зі зверненням стягнення, окрім застави цінних паперів, що перебувають в обігу. 

Банкіри добре розуміють ці ризики. Незалежно від політики центрального банку корпоративні права ніколи не є самостійним забезпеченням.

Таку заставу банк використовує зазвичай на додаток до іншої, більш "твердої", застави – ризик втратити компанію, яка має активи, що не можуть бути заставлені або відчужені (наприклад, ліцензії, гудвіл, тощо), спонукає боржника до дотримання кредитних умов, а можливість стати власником боржника спрощує банку звернення стягнення на інше заставлене майно. 

Щодо процентного співвідношення власності у заставі (у прикладі Приватбанку наводиться ситуація із розподілом корпоративних прав між власниками  у співвідношенні 75% та 25%), особливого значення це не має. Передача у заставу корпоративних прав відбувається за рішенням власників компанії.

Відповідно, якщо всі акціонери зацікавлені в отриманні їхньою компанією кредиту, у заставу будуть передані 100% власності.

Немає проблеми й з наданням в цьому випадку згоди акціонерів на передачу в іпотеку активів самого підприємства, коли така згода необхідна згідно закону або статуту. Хоча у випадку компанії, в якій держава має частку, прийняття такого рішення дійсно може бути ускладнено необхідністю дотриматись певних процедурних вимог. 

Чи дійсно неможливість реалізації нерухомості, наприклад Дніпро-Арени, є підставою для невизнання забезпечення НБУ?

Так, НБУ може не визнати заставу через відсутність у заставленого майна "активного ринку збуту". Разом із забороною приймати в заставу дебіторську заборгованість (наприклад, права на майбутні орендні платежі), такі правила можуть суттєво погіршити ситуацію банків, які кредитували інфраструктурні або інші великі проекти, та зробити неможливим таке кредитування в майбутньому.

Згідно із новими нормами, застава не є прийнятною, якщо актив "наражається на специфічні ризики втрати [наприклад, майно, що не має активного ринку збуту] [5]. Ринок збуту для унікальних об’єктів нерухомості, таких як Дніпро-Арена [6], справді є обмеженим, відповідно формальні підстави для невизнання такої застави із 2017 року виникають. 

Через виключення з переліку прийнятних об’єктів застави "майнових прав на інше майно […одержання грошових коштів (виручки) за укладеними договорами про … надання послуг][7] ", банк також позбавляється можливості врахувати заставу прав вимоги за договорами оренди, що є єдиним альтернативним активом, який генерує об’єкт нерухомості.

Такий підхід до застави дебіторської заборгованості не відповідає світовій практиці. Зазвичай, регулятор встановлює жорсткі вимоги щодо якості такої заборгованості (значення має боржник за договором, рівень обслуговування боргу, наявність фактичних поставок або надання послуг за договором, регулярність поставок та оплат, якість самого договору, тощо), втім дозволяє її врахування з певними коефіцієнтами. 

Метою нового підходу НБУ можна вважати зменшення ризиків банківської системи. Проте подібні зміни дійсно руйнівні для банків, які кредитують великі та, відповідно, менш ліквідні, проекти, та для бізнесу, який такі проекти здійснює – іншої застави, окрім самого об’єкта нерухомості та майбутніх платежів від оренди такий проект не генерує. Одночасно, у банків, які кредитують придбання "хрущовки", таких проблем не виникає. 

Таким чином, прийняті зміни, разом зі звуженим тлумаченням "наявності активного ринку", до якого НБУ може вдатися на практиці, можуть зробити неможливим банківське фінансування інфраструктурних об’єктів, та перерозподілити кредитування від інвестування у великі проекти до дрібного споживання.

"НБУ отменил международные стандарты определения связанных лиц и начал относить к связанным лицам всех подряд."

Чи дійсно НБУ заборонив використання визначення пов’язаних осіб згідно МСФЗ?

Ні. 

Міжнародні стандарти фінансового обліку містять визначення "пов’язаної особи", яке не повністю збігається із визначенням "пов’язаності", які використовує НБУ. Так само, окреме визначення "пов’язаних осіб" містить Податковий Кодекс та антимонопольне законодавство. Причина цього – різна мета такого регулювання.

Суттєвих змін саме щодо використання терміну "пов’язаних осіб" з метою підготування фінансової звітності в останні роки не відбувалося.

Проте з метою визначення рівня ризику застосовують не бухгалтерські стандарти, а визначення "пов’язаної особи", встановлене законом України "Про банки та банківську діяльність" (не змінювалося з 2015 року), та постановою НБУ №315 від 2015 року. В 2016 році в постанову двічі вносились зміни, які усе-таки не були дуже суттєвими.

Чи має право НБУ відносити до пов’язаних осіб будь-кого?

Так, НБУ має дуже широкі повноваження щодо класифікації особи як пов’язаної з метою визначення дотримання банком нормативів. Це створює можливість вибіркового застосування таких норм, у тому числі щодо Приватбанку. 

За законом, НБУ має широкі повноваження щодо встановлення критеріїв пов’язаності осіб, які обов’язкові для банків.

На додаток до встановлених в законі загальних ознак, подібних до визначення пов’язаної особи в інших сферах, Постановою НБУ №315 встановлені додаткові дуже широкі та детальні критерії визначення особи пов’язаною.

Це ознаки, що можуть свідчити про винятковість взаємовідносин із банком (позичальник працює лише з одним банком), його економічну залежність від банку, спільність інфраструктури позичальника із банком або пов’язаними особами банку (одна адреса, керівники, використання спільної IT системи), недостатня прозорість позичальника, нестандартність взаємовідносин із банком тощо.

Зазначений порядок був установлений у 2015 році та з тієї пори суттєво не змінювався.

Зазначені в постанові ознаки за законом не можуть застосовуватися окремо. Наприклад, недостатність інформації про діяльність кінцевих бенефіціарів боржника має створювати "пов’язаність" із банком не автоматично, а виключно за умови, що особа відповідає  критеріям, визначеним в ст. 52 закону "Про банки та банківську діяльність" (пов’язаність через право володіння, зайняття керівних посад, інших форм контролю тощо). На жаль, із тексту постанови видається, що НБУ може тлумачити зазначені критерії як самостійні. 

Банк самостійно визначає, хто із його позичальників належить до пов’язаних осіб. Щомісячно перелік направляється Нацбанку, який вправі змінити класифікацію боржника.

Тягар доведення того, що НБУ неправий, покладений на банк. Такий підхід може бути виправденим, якщо критерії пов’язаності чіткі та формалізовані. Втім існуюче наразі українське регулювання створює можливість зловживань з боку центрального банку. 

Відповідно, враховуючи широкі повноваження НБУ щодо віднесення особи до пов’язаної, не виключено, що критерії пов’язаності щодо позичальників ПриватБанку могли застосовуватися вибірково, а практика правозастосування законодавства протягом останніх років – змінюватися не на користь конкретного банку.

Примітки

[1] Див. ч.2) п.2 Постанови №351.
[2] Див. ч.3) п.2 Постанови №351. Див. також точку зору директора департаменту фінансової стабільності НБУ Віталія Ваврищука щодо результатів таких тестових розрахунків.
[3] "В чем суть этих изменений? НБУ разрешил считать залогами только то имущество, которое можно оформить в ипотеку (примерно так же, как хрущевку в спальном районе)."
[4] Див. наприклад п.86 Додатку VI до Директиви, за яким за загальним принципом фактор ризику застави корпоративнивних прав дорівнює щонайменше 100%.
[5] Ч.7 п.107, 1) Постанови №351.
[6] Окремим питанням є підхід до оцінки подібних об’єктів нерухомості  навіть їх загальної прийнятності для НБУ. Втім, це залишається за межами цього аналізу. 
[7] За Постановою №23 такі активи за рівнем ліквідності входили до V (найменш ліквідної) групи та могли враховуватися із коефіцієнтом ліквідності 0.4

Застереження: автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний.

VoxUkraine, спеціально для ЕП