У Швейцарії недавно пройшов референдум про "основний дохід" — ідею про те, що кожен громадянин повинен отримувати гарантований дохід у розмірі близько 2 500 швейцарських франків на місяць від уряду.

Прихильники цієї ідеї стверджують, що такий гарантований прибуток необхідний для покриття основних потреб громадян і компенсації наслідків автоматизації роботи, однак громадяни відхилили пропозицію: 77% проголосували "проти".

Референдум спровокував нові дискусії щодо швейцарського процвітання.

Хоча багатьом відомо, наскільки високий швейцарський рівень життя, більшість людей не знають про основу, на якій було створене швейцарське процвітання.

Партнер Українського товариства економічних свобод — сербський лібертарианський клуб Libek — взяв інтерв'ю у П'єра Бессарда, директора Ліберального інституту у Швейцарії.

Ліберальний інститут створений у 1979 році і є найбільшою такою організацією в країні. Він заохочує індивідуальну свободу, мир та політичну різноманітність у Швейцарії. Інститут має офіси у трьох містах і публікується чотирма мовами.

В інтерв'ю Бессард пояснює причини швейцарського успіху, коментує результати референдуму про "основний дохід" і говорить про те, що є правдою, а що є неправдою щодо загальних уявлень про Швейцарію.

— Існує багато суперечок про кризи в Європі — криза Єврозони, міграційна криза, повільне економічне зростання та зниження конкурентоспроможності. Однак складається враження, що є країни, які не мають цих проблем, і Швейцарія видається однією з них. У чому секрет швейцарського успіху?

— Швейцарія стикається з тими ж проблемами, що й інші розвинуті країни: зростаючі витрати на охорону здоров'я і пенсії, надмірні державні витрати та надмірна політизація суспільства. Однак це правда, що у відносному вираженні Швейцарія знаходиться у набагато кращій формі, ніж більшість інших країн.

Причина цього успіху однакова для будь-якої країни: високий рівень економічної свободи. У щорічному індексі економічної свободи Інституту Фрейзера Швейцарія посідає четверте місце в світі після Гонконгу, Сінгапуру та Нової Зеландії.

Це означає вільну торгівлю, верховенство права, зменшення державного втручання, зниження податкового тягаря, не надто зарегульований ринок праці, децентралізовану й підзвітну політичну систему, історично низьку інфляцію.

— Багато людей з колишньої Югославії оселилися в Швейцарії, де вони шукали і знайшли безпеку, а також можливість працювати і заробляти. Чому людина, яка заробляє в Сербії близько 500 євро на місяць, отримує за ту ж роботу в 15 разів більше всього за тисячу кілометрів від Сербії?

— Головна причина — рівень продуктивності праці. Швейцарія є капіталомісткою економікою із запасом інвестицій. Він значний і всередині країни, і за кордоном.

Країна є домом для пропорційно найбільшої кількості транснаціональних корпорацій, частина яких була заснована ще в 19 столітті. Наприклад, харчовий гігант Nestlé або Credit Suisse, компанія, що надає фінансові послуги.

Однак понад 90% підприємств є невеликими і середніми фірмами. Часто ці невеликі підприємства дуже інноваційні та орієнтовані на експорт.

Економічна свобода автоматично спричиняє більшу економію, а отже, дозволяє залучати більше інвестицій. Саме тому Швейцарія є надзвичайно продуктивною економікою, яка характеризується не тільки високою зарплатою, а й високою купівельною спроможністю та високим рівнем життя.

Інша частина пояснення — це гарна якість системи освіти, яка значною мірою орієнтована на потреби ринку праці і продуктивне життя. Сербія, на жаль, протягом багатьох десятиліть страждала від впливу вкрай шкідливої і руйнівної системи соціалізму. Швейцарія ж завжди мала відносно ліберальне правління.

— Яку роль відіграють культура і традиції порівняно з політикою та інститутами? Чи має культура більше значення, ніж політика?

— Культура — справді фундаментальна основа для політики та держави. Швейцарія має свободу впродовж століть, на початку 19 століття вона була відображена німецьким поетом Фрідріхом Шіллером у п'єсі "Вільгельм Телль".

Швейцарська свобода завжди розумілася як свобода від правління, спочатку — свобода від навколишніх імперій та монархій. У 13 столітті трьома принципами, що лежать в основі створення країни, стали захист від зовнішніх агресорів, неупереджені судді і захист особистих майнових прав, зокрема, від крадіжки.

Ця свобода завжди була переплетена з етикою особистої відповідальності. Тож це не була свобода робити що завгодно, а свобода робити те, що правильно. Ця спадщина заснована на греко-римській та іудейсько-християнській мудрості.

Свобода, відповідальність, повага до власності є універсальними людськими цінностями. Ви можете побачити такі традицій в Азії, наприклад, в китайському даосизмі, і в багатьох інших країнах. Впевнений, що і Сербія має схожу традицію.

У Швейцарії ці ідеї змогли стати провідними завдяки боротьбі ідей, яку вела буржуазна еліта у 18-19 століттях. Уряд, у підсумку, був задуманий як правління громадян для громадян, а не правління правителя для своїх підданих.

Ось чому кожен громадянин Швейцарії чоловічої статі є солдатом міліції, який тримає свою зброю вдома, і чому пряма демократія через референдуми відіграє таку велику роль у політиці: влада знаходиться у народу, а не в уряду.

— Люди часто думають: Швейцарія багата, бо там чимало банків, де багаті люди зберігають свої гроші. Це правда?

— Банки потрібні в ринковій економіці, і в Швейцарії банківська справа має давню традицію. Країна дуже рано почала розвиватися як ринкова економіка. Швейцарія була однією з перших країн, де відбулася промислова революція.

Проте насправді фінансовий сектор становить лише 10% економіки Швейцарії. Управління приватним капіталом становить лише близько третини цієї частки. Таким чином, це не настільки значущий відсоток порівняно з іншими галузями.

Причиною того, що Швейцарія розвилася як офшорний притулок, окрім багаторічного досвіду і певного космополітизму цього фінансового центру, є політична стабільність, політика економічної свободи, яка сприяє збереженню багатства, і впевненість, що гроші будуть тут і через п'ять років, і через сто.

Люди, які думають, що Швейцарія багата через наявність банків, не мають рації. Багатство, яке вносять міжнародні вкладники, не належить швейцарцям. Посилання на банки — зручний спосіб, щоб не думати про економічну свободу.

— Швейцарія — невелика країна, але близько 25% її мешканців є іноземцями. У багатьох європейських країнах навіть менша частка іммігрантів стикається з протидією анти-імміграційних кіл і популістських політичних партій.

Як так вийшло, що Швейцарія не має великих проблем з імміграцією і навіть, здається, отримує вигоду від притоку мігрантів?

— Відбуваються постійні дебати про імміграцію в Швейцарію. Секрет інтеграції в тому, що більшість іммігрантів займають робочі місця на ринку праці.

Фактично, на додаток до всіх нерезидентів, які проживають в Швейцарії, економіка країни також спирається на десятки тисяч робітників з Франції, Німеччини та Італії, які кожного дня приїжджають в країну на роботу в прикордонних районах.

Знову ж таки, за умови високої економічної свободи ви маєте набагато більше вільних робочих місць. Швейцарія пропонує більше можливостей, ніж сусідні країни, бо вона залучає більше інвестицій і більше підприємців.

Ще один важливий фактор — професійна освіта або система професійного навчання. Вона гарантує, що молоді люди навіть без академічних здібностей або з менш розвиненими мовними навичками можуть освоїти професію з 15 років.

Вони обирають, чим хочуть займатися: флорист, сантехнік, столяр, автослюсар, продавець, перукар, та працюють, відвідуючи професійну школу близько одного дня на тиждень. Це найкраща інтеграція, яку можна придумати.

Коли 15-річні приходять додому із зарплатою, це загострює не лише їх почуття власної відповідальності, а й самоповаги і гордості. Ось чому в Швейцарії нема гетто і мало злочинності. Країна об'єднана ідеєю продуктивної роботи.

— Швейцарія провела референдум про "основний дохід". Прихильники ідеї стверджують, що це забезпечило б громадян сумою грошей, необхідною для задоволення основних потреб, і що "вільні гроші" від уряду не будуть стимулювати людей відмовлятися від роботи. Більшість відхилила пропозицію. Яка найбільша проблема ідеї базового доходу?

— Концептуально ідея безумовного основного доходу схожа на дитячу примху. Вона обіцяє дохід без зусиль або роботи з боку одержувача. Тим не менш, хтось повинен фінансувати цей дохід, а саме — платник податків. Але якщо стимули до праці зруйновані, важко зрозуміти, як можна профінансувати основний дохід.

Іншими словами, це абсолютно абсурдна ідея. В кінцевому підсумку це буде поверненням до примусової праці, бо чимало людей не захочуть набувати необхідних навичок, щоб заповнити вакансії на ринку праці.

Ідею винесли на голосування, бо невелика група активістів зібрала 100 тис перевірених підписів громадян, необхідних для проведення референдуму. Жодна партія не підтримала цю пропозицію, навіть ліва партія була проти. Безумовний основний дохід буде катастрофою і приведе до повного економічного краху.

— Багато країн хотіли б бути, як Швейцарія, але не знають, як цього досягти. Що може зробити будь-яка країна, аби наблизитися до рівня Швейцарії?

— Перша умова — ті, хто приймають рішення, повинні піклуватися про поліпшення стану країни і збільшення добробуту громадян, а не тільки про власну користь. Друга умова — шляхом лібералізації економіки, скорочення державних витрат, податків і дерегулювання бізнесу дозволити підприємцям і людям процвітати.

Уряд як слуга суспільства повинен робити якомога менше: охороняти мир і неупереджено вершити правосуддя. Люди в уряді можуть брати на себе роль керівництва, якщо вони схильні до цього, але на благо громадян. Це означає максимізацію особистої свободи і відповідальності, захист приватної власності.

*За підтримки Українського товариства економічних свобод