За 25 років жоден уряд не спромігся виробити довготермінове бачення шляхів розвитку енергетичного сектора.

Замість цього тривало мільярдне субсидування збиткового вугільного сектора та ігнорувалися питання безпеки експлуатації ядерних об'єктів.

Варіанти розвитку обмежувалися діапазоном від поступового занепаду до раптового колапсу.

Новий уряд, схоже, схильний продовжувати цю сумнівну традицію попередників.

Сигнали про відновлення "традиційного" вугільно-корупційного курсу в енергетичній політиці та нові призначення ставлять багато запитань.

Головні з них - чи буде прийнята нова енергетична стратегія України, та чи отримає країна реалістичний прогресивний документ?

Реалії століття

"Наше завдання - зберегти вугільну галузь", - з такою заявою виступив новий міністр енергетики Ігор Насалик на засіданні громадської ради при міністерстві 21 квітня, за день до підписання Україною Паризької кліматичної угоди.

Прийнята всією світовою спільнотою мета - обмеження потепління до рівня "значно нижче двох градусів" - означає, що вугільна енергетика, яка є одним з основним джерел викидів парникових газів, буде ліквідована до 2050 року.

22 квітня у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку цю угоду підписали 171 країна, включаючи Україну. Відповідно до розпорядження президента, від імені держави угоду підписав постійний представник України при ООН Володимир Єльченко.

Підписання угоди рекордною кількістю країн свідчить, що ера викопного палива закінчується, а пріоритетом стає перехід до відновлюваних джерел енергії заради подолання найбільшого виклику людства - глобальних змін клімату.

В нових умовах світова спільнота визнала енергоефективність та відновлювані джерела енергії стовпами майбутнього розвитку енергетики. Важливим кроком, який роблять всі промислові країни на шляху енергетичної трансформації, є припинення субсидування та згортання вугільного сектора.

Яскравим прикладом такої трансформації є Німеччина. Саме великі інвестиції та послідовна державна політика в цій галузі зробили країну економічним локомотивом Європи та однією з найбільш успішних і динамічних економік світу.

Це стало можливим завдяки низці стратегічних рішень, ухвалених у 2000-х роках. Зокрема, в 2007 році німецький уряд вирішив скасувати субсидії та реструктуризувати вугільну галузь. Це сталося після прийняття у 2002 році рішення про поступове згортання атомної енергетики.

У 2018 році Німеччина остаточно припиняє збитковий видобуток кам'яного вугілля і закриває останню глибоку шахту. Реструктуризація вугільної галузі відбувається планово і без негативних соціальних наслідків.

Іншим прикладом є Англія, яка у лютому 2016 року закрила останню вугільну шахту. Вже у травні виробництво електроенергії з вугілля в Англії повністю зупинялося чотири рази, вперше більш ніж за сто років. 12 травня протягом 12 годин всі вугільні енергоблоки в країні були зупинені.

Сонячна, вітрова та гідроенергетика в комбінації з газовими маневровими потужностями скоро будуть здатні повністю забезпечити країну електроенергією.

Ілюстрація The Rocky Mountain Institute

На цьому тлі ситуація в Україні виглядає повним провалом.

Вугільний сектор, вражений метастазами корупції, був і залишається причиною великих економічних та соціальних проблем ще з середини 1990-х років, а також є найбільшим джерелом викидів парникових газів.

Жоден уряд не спромігся провести реструктуризацію вугільної галузі, що було життєво необхідно для модернізації держави та створення умов для інноваційного розвитку в енергетичному секторі.

Десятиліття корупційного кланового правління поставили економіку на коліна та зробили вразливою до шантажу та зовнішньополітичних впливів через контракти на імпорт енергоносіїв. Чому німецький та англійський досвід не цікаві міністру?

Хибні пріоритети

"Вугільна галузь є пріоритетною, це енергетична безпека нашої країни". Це не слова Едуарда Ставицького - найспритнішого урядовця часів Януковича, який використовував риторику диверсифікації постачань для просування необґрунтованих та екологічно небезпечних проектів на кшталт газифікації вугілля.

Це слова Насалика, які він проголосив після втрати контролю над більшою частиною Донецького вугільного басейну і під час вимушених закупівель вугілля у сепаратистів, велика частина якого видобувається в рабських умовах на копанках.

За Януковича пухлини на тілі нереформованої вугільної галузі розрослися до астрономічних масштабів, за кілька років збагативши "сім'ю" мільярдами гривень платників податків. Ще за рік до Революції гідності стан справ у секторі вийшов з-під контролю будь-яких процедур, які можна назвати державним управлінням.

У 2013 році обсяги нелегального видобутку вугілля на копанках досягли 10%. Мільйони тонн вугілля легалізувалися через закинуті державні шахти, які отримували субсидії на покриття собівартості продукції.

Зараз значна частина колишніх державних шахт на Донбасі зруйнована або затоплена і не підлягає відновленню. Тому навіть при великому бажанні відновити мільярдні корупційні схеми у вигляді державної підтримки вже не вдасться.

Навряд чи усвідомлення того, що державний вугільний сектор України не підлягає відновленню, ще не досягло високих кабінетів. Невже підтримувати тероризм та рабовласництво напряму - це стратегія нового міністра?

Непопулярна енергоефективність

За кілька днів до призначення Насалика голова секретаріату Європейського енергетичного співтовариства Янез Копач розкритикував уряд України за відсутність прогресу у сфері енергетичних реформ. Особливо він наголосив на необхідності швидкої імплементації законодавства з енергоефективності.

Віце-прем'єр Геннадій Зубко також недавно заявив про мізерність державних інвестицій в енергоефективність, зокрема порівняно з сумами державних субсидій на оплату комунальних послуг населенню.

Міжнародні експерти та українське громадянське суспільство одностайні: енергоефективність - ключовий напрямок в проекті нової енергетичної стратегії. В експертних групах триває робота над створенням фонду енергоефективності.

Проте ключові закони у цій сфері - "Про енергоефективність будівель" та "Про комерційний облік енергії" - так і не були прийняті впродовж останнього опалювального сезону попри підвищення тарифів та енергетичну кризу.

У квітні уряд вирішив скасувати "соціальну норму" та встановив єдину ціну на газ для населення і промисловості. Нові ціни повинні стати найбільшим стимулом для впровадження енергоефективних заходів. Проте масштабна їх реалізація в даних умовах можлива лише при наявності відповідної державної підтримки.

Українські та іноземні експерти, прогресивні політики та представники громадськості ініціювали створення державного фонду для фінансування заходів з енергозбереження та підвищення енергоефективності в житловому секторі.

Однак прогрес у цьому напрямку під питанням. У першу чергу - через відсутність юридичної бази для впровадження повного комерційного обліку енергоресурсів. Проект відповідного закону лежить у парламенті без розгляду більше півроку.

Очевидним стає брак підтримки реформ з боку Міністерства енергетики та брак координації між центральними органами виконавчої влади.

Про енергоефективність у першій промові нового міністра не прозвучало жодного слова. Як і про відновлювані джерела енергії або виконання інших зобов'язань в рамках угоди про асоціацію з ЄС та договору про Енергетичне співтовариство.

Задекларовані Україною цілі та заяви нового міністра енергетики кардинально розходяться. Це ставить великий знак питання над поступом енергетичних реформ, необхідних для модернізації країни та досягнення справжньої енергетичної незалежності. Постає питання: чому ігноруються реальні пріоритети?

Необхідність стратегічного підходу

Від того, чи вибереться енергетична політика України з глухого кута, а разом з нею й економіка, великою мірою залежить майбутнє держави. Однак щоб почати рухатися, потрібно визначити напрямок і прийняти правильні стратегічні рішення.

На жаль, новий міністр енергетики демонструє неспроможність ухвалювати такі рішення і ризикує стати відповідальним за провал енергетичних реформ в Україні.

Чому Україна досі не прийняла Енергетичну стратегію, яка б відповідала реаліям 21 століття? Мабуть, причина у тому, що для існування клептократії в країні публічна, сучасна і науково обґрунтована енергетична стратегія не потрібна.

Однак вона необхідна українському суспільству, і прозора робота над документом, концептуальні засади якого вже закладені, повинна тривати з урахуванням міжнародних зобов'язань України та зауважень громадянського суспільства.

Новими пріоритетами в Енергетичній стратегії мусять стати реструктуризація успадкованих з радянських часів атомної та вугільної галузей, підвищення енергоефективності та стратегічний розвиток сектора відновлюваної енергетики.

Це потребує внесення змін у чинні закони та прийняття низки важливих законопроектів. Успішне завершення цього процесу необхідне для підвищення енергетичної, ядерної та екологічної безпеки країни, а також для модернізації економіки і збереження міжнародної підтримки. Ставки дуже високі.

Для здійснення необхідних реформ і прийняття нового курсу потрібні адекватне уявлення про сучасність, стратегічне бачення майбутнього та політична воля. Схоже, всього цього досі бракує у високих кабінетах.

Олег Савицький, експерт Національного екологічного центру України