"Слепой траст" гаранта или Куда Порошенко подевал Roshen

Минулого четверга Петро Порошенко змусив багатьох українців зануритися з головою у фінансові словники.

До цього змушені були вдатися всі, хто хотів зрозуміти, що ж президент насправді зробив з корпорацією "Рошен", яку майже два роки тому він публічно пообіцяв продати.

Так, відповідаючи на запитання журналістки "Громадського ТБ", Порошенко заявив, що підписав договір про передачу своєї частки в "Рошені" у незалежний траст, заснований на моделі blind trust, тобто "сліпого трасту".

При цьому президент наголосив, що не має жодного доступу до контролю за активами.

"Важливий і необхідний крок, який сигналізує про те, що культура відносин між бізнесом та політикою в Україні змінюється", - написав після цього у Twitter посол США в Україні Джеффрі Пайєтт.

Чи справді це так? ЕП розбиралася, як працює "сліпий траст", і як цей інструмент використовують західні практики.

Втім, спочатку пригадаємо, як операція "продати Рошен" проходила в інформаційному полі.

Як Порошенко "продавав" Рошен

Епопея з продажем кондитерської імперії Порошенка триває з квітня 2014 року. Ще не будучи президентом, в інтерв'ю німецькій газеті "Більд" він заявив, що готовий продати концерн.

За мить до перемоги, коли стали відомі попередні дані ЦВК, він ще раз підтвердив свій намір.

Через декілька місяців журналісти нагадали президенту про обіцянку, а той відповів, що уклав угоду з Rothschild Group, яка допоможе йому продати компанію.

Потім були заяви від "продамо найближчим часом", "Росія заважає" до новин про передачу активів в управління західним інвестиційним компаніям. Про це Порошенко, до речі, заявляв ще влітку 2015 року.

В антракті згаданих подій швейцарська Nestle цікавилася президентським концерном і навіть велися переговори, але безуспішно. Швейцарці не готові були викласти за "Рошен" більше мільярда доларів, тоді як Порошенко оцінював свою компанію 3 млрд дол.

І тільки зараз стало відомо, що активи президента передані у "сліпий траст".

Що таке "сліпий траст"

Найбільш звичний для українського чиновника формат - оформити бізнес на дружину, сина, доньку, батьків, тещу або ще на якогось родича. В окремих випадках, де є особлива довіра, - на колишнього товариша по службі або друга.

На Заході ж практика передачі чиновниками своїх активів в управління за принципом "сліпого трасту" існує вже півстоліття. Введена вона була якраз для того, аби виключити конфлікт інтересів, який міг би виникнути у держслужбовців, що мають свій бізнес.

Cліпий траст - blind trust - це траст, у якому опікунам чи довіреним особам, котрим був переданий капітал в управління, дається повна свобода дій щодо активів.

Такі довірені особи не можуть спілкуватися з власником, вони самі приймають бізнес-рішення і повністю ізольовані від власника. Управителі можуть продати майно і замість нього купити нове.

У сліпий траст повинно передаватися майно не тільки самого чиновника, а й пов'язаних з ним осіб, зокрема, членів сім'ї.

Власник не вживає жодних заходів з управління цими активами під час дії договору трасту. Лише у визначені терміни, зазвичай раз на півроку, бенефіціар приймає звіт про якість управління активами і, відповідно, отримує дохід або збитки.

Де застосовується?

Як відомо, країни цивілізованого світу, крім мусульманських, діляться на дві групи: країни Цивільного права (в основі - римське право) і країни Загального права (англійська традиція).

Поняття "траст" присутнє тільки в правових системах, заснованих на Загальному праві (англо-саксонському). До країн, де воно поширене, належть Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія.

В інших державах поняття трасту або взагалі відсутнє, як, наприклад, у Німеччині чи Австрії, або існує у деяких специфічних формах - у Швейцарії чи Панамі. В українському законодавстві таке поняття так само відсутнє, зазначають експерти "Крестон геренти груп юкрейн".

Країни, які не визнають траст, не можуть навіть вивести його поняття з доступних їм категорій. Часто в таких країнах траст інтерпретується як особливий вид договору, наприклад, доручення.

Сліпота чи короткозорість

Багато політиків і потенційних держслужбовців упевнені, що, помістивши свої активи в "сліпий траст", вони нібито страхують себе від будь-яких претензій з боку громадськості. Чи так це?

В теорії "сліпі трасти" - безпрограшна справа. Ідеальне поєднання законодавчої відчуженості і фінансової кмітливості та зручний інструмент для політичної еліти, яка не може розлучитися із своїм бізнесом.

Переваги очевидні: відмовившись від права особисто керувати своїми грошима, державні посадовці можуть відкинути будь-які звинувачення в інсайдерській торгівлі або "кривих" інвестиціях.

Історія знає чимало прикладів використання "сліпих трастів" американськими політиками і президентами. Кожний третій серйозний кандидат у президенти мав такий досвід, і не завжди позитивний. Дехто з них видавав за "сліпоту" лише невелику "короткозорість".

Утім, в США подібні маніпуляції важко приховати.

По-перше, відносини державних посадовців із "сліпими трастами" регламентуються напрацьованою за роки законодавчою базою.

По-друге, є спеціальне Управління з урядової етики (US Office of Government Ethics, OGE), яке контролює виконання всіх вимог.

Представники OGE підкреслюють, що конфлікту інтересів чиновників можна уникнути тільки, якщо вони будуть використовувати "кваліфікований" "сліпий траст", до якого застосовується цілий ряд вимог.

Зокрема, це можуть бути тільки "інституційні піклувальники" - банки або інші фінансові установи, які легко пройдуть тест на справжню незалежність.

Наприклад, кандидат в президенти США від Республіканської партії Мітт Ромні не повністю розкрив інформацію про свої активи, мотивуючи це тим, що вони були передані в "сліпий траст", хоча довіреною особою був його особистий адвокат і близький друг.

Зрештою, навіть якщо обтяжливі вимоги будуть виконані, і буде створений кваліфікований "сліпий траст", акт про передачу активів в управління не знімає конфлікту інтересів, визнають американські експерти.

По-третє, часто порушення, пов'язані з конфліктом інтересів посадових осіб, підпадають під регулювання федеральним кримінальним правом. Тобто нездатність уникнути такого конфлікту - не просто репутаційна проблема.

Щороку Управління з урядової етики формує список чиновників, які порушили норми кримінального права. Перспектива появи в цьому списку змушує чиновників діяти обережніше.

Загалом, в 2012 році лише сім із 100 американських сенаторів пройшли процес створення "сліпого трасту". В Палаті представників частка була ще меншою - 12 з 435. Цифри за останні роки не сильно змінилися.

Не в останню чергу це пов'язано з тим, що це складний і громіздкий фінансовий інструмент. Тому попит на такі продукти завжди був відносно скромним, адже ніхто не хоче ускладнювати собі життя.

Але не Америкою єдиною. Порошенко точно не єдиний представник пострадянського табору, який звернувся до інституту "сліпої довіри". У 2012 році в. о першого віце-прем'єра РФ Ігор Шувалов заявив про передачу активів своєї сім'ї в управління за принципом "сліпого трасту".

Перед цим західні ЗМІ писали, що сім'я Шувалова придбала через фірму, зареєстровану на Багамських островах, акції "Газпрому" на 18 млн дол. Операції відбувалися до 2008 року, тобто до того, як Шувалов перейшов з адміністрації президента в уряд.

Щоб виключити можливість конфлікту інтересів, Шувалов оголосив, що передає свої активи в управління за принципом "сліпого трасту". Чи зробив він це, невідомо, але такі заяви лунали.

У Великобританії "сліпі трасти" використовували для непрозорого фінансування виборчих кампаній. Так, у 1992-1997 роках, коли Лейбористська партія була в опозиції, її лідери отримували фінансування від "сліпих трастів".

* * *

З одного боку, Порошенко розчарував мільйони українців, вкотре не виконавши обіцянки продати бізнес.

З іншого боку, показав приклад армії чиновників, як можна займатися політикою чи працювати на державу, маючи в арсеналі власну бізнес-імеперію, і як зробити так, щоб за це нічого не було.

Проте активи, передані в кваліфіковані "сліпі трести", все одно є предметом конфлікту інтересів для чиновника. Вони будуть такими доти, доки не будуть продані. Це визнають і західні правознавці. Адже чиновник, котрий передав ці активи в довіру, має достатньо знань про них, щоб надавати їм преференції під час формування економічної політики держави.

Це питання може бути зняте лише тоді, коли активи будуть продані і замінені на інші. Якщо "сліпий траст" Порошенка не може продати "Рошен" відповідно до домовленостей, то такий траст - фікція.

Якщо Порошенко передав компанію в управління "сліпому трасту", українці перестануть думати, що це його актив? Чи, скажімо, співробітники Державної фіскальної служби? Або він сам про це забуде? Звісно, ні.

Інше питання - хто може перевірити, "сліпий" цей траст чи "підсліпуватий", якщо в країні нема відповідних служб, правил і навіть поняття в законодавстві.