Загалом в Україні багато реформ і реформаторів, а ось із лідерством поки що не склалося.

Можливо, саме тому темпи реформ викликають невдоволення населення і дипломатичну стурбованість Заходу.

Суспільство та політикум повинні бути готові прийняти лідерство конкретної людини й забезпечити їй належну підтримку.

Лідер же повинен бути готовий спертися на підтримку активного громадянського суспільства і водночас мати можливість сказати "ні".

Якщо попросити пересічного соціально-активного українця продовжити логічний рядок "реформи - Сінгапур - лідер…", "реформи - Грузія - лідер…", він без зайвих зусиль зможе назвати прізвища. Якщо ж запитати про аналогічний рядок в Україні, чи зможе він це зробити? Боюся, що це буде складно.

У цій статті йдеться про реформи в цілому, а не за певними напрями. Але, як правильно зазначив Іван Міклош на виступі в KSE, реформи тоді дають найбільший результат, коли вони комплексні та системні.

Андерс Аслунд та Симеон Дяков у книжці "Велике переродження" підкреслюють важливість лідерства на ранніх етапах пострадянського переходу: "Фігура лідера має найбільше значення на ранньому етапі переходу, тобто до того, як інституції почнуть визначати поведінку лідерів".

На думку автора статті, ми нині в середині початку переходу. На Майдані ми зробили вибір на користь європейського майбутнього, але до інституційності ще зовсім далеко. Це доводиться тим, що успіх конкретної реформи в Україні залежить від лідерських рис керівника у певній сфері.

Чи можна назвати лідером реформ в Україні президента? На думку автора, ініціатором - так, оскільки за його підписом побачила світ дорожня карта реформ - стратегія "Україна-2020", але лідером - ні. І чи повинен президент це робити?

Чи став прем'єр-міністр лідером реформ? Чи можна взагалі говорити про реалізацію реформ в Україні? Чи обов'язково прем'єрові бути лідером реформ? На думку автора, зовсім ні. Як показує аналіз, лідери-реформатори можуть обіймати різноманітні державні посади.

Реформатори в різних країнах

В Україні є Національна рада реформ, є її виконком, є окремо проектний офіс. Але Національна рада реформ - це поки що тільки майданчик для ескалації проблем або детального розбору певної реформи. Тут нема лідерства як такого.

Завдання проектного офісу - моніторинг та інформування донорів про реалізацію реформ в Україні, це платформа для забезпечення горизонтальних зв'язків і певної координації. Однак він фінансується ЄБРР та іншими донорами і не перебуває у вертикалі влади, тому про лідерство поки що говорити не доводиться.

В Україні є Координаційний центр із забезпечення взаємодії президента з Кабінетом міністрів. Хоча його назва нагадує сценку з "Простоквашино", де Матроскіну і Шарику для спілкування потрібен був листоноша Пєчкін, сама по собі ідея інтенсифікації взаємодії органів влади між собою цілком здорова.

Загалом в Україні багато реформ і реформаторів, а ось із лідерством поки що не склалося. Можливо, саме тому темпи реформ викликають невдоволення населення і дипломатичну стурбованість Заходу.

Але що таке лідерство, і звідки беруться лідери? Чи можливі лідери в Україні? Описуючи це у власному, а не академічному розумінні, лідерство саме по собі - це впливовість - іноді не має нічого спільного з популярністю, обумовлена вродженими і набутими навичками просуватися вперед та вести за собою людей.

Політичне ж лідерство у реформах - це плід особистого лідерства, економічної потреби та політичної домовленості.

Водночас лідер-реформатор - це кризовий менеджер і девелопер, який не має політичних амбіцій і готовий відповідати за зроблене. Особливо в Україні, де вибори починаються наступного дня після попередніх. Як казав Джеймс Кларк, "політик думає про наступні вибори, державний муж - про наступне покоління".

На жаль, лідера неможливо замовити через Amazon. Його неможливо привезти з Півдня чи Заходу. Суспільство та політикум повинні бути готовими прийняти лідерство конкретної людини та забезпечити їй належну підтримку.

Лідер же повинен бути готовий спертися на підтримку активного громадянського суспільства і разом з тим мати можливість сказати "ні". Умовою появи лідера є готовність пожертвувати частиною свого бачення реформ для забезпечення загального результату. Такої "пожертви" в Україні наразі дуже мало.

Коаліція замість політичної відповідальності стає інструментом шантажу. Висунуті пропозиції дедалі більше нагадують популізм. Приміром, депутатський і громадський проект податкової реформи передбачав зниження ставок. До подачі в парламент він мав компенсатори та пропозиції щодо зниження витрат.

Одна проблема - нема заяви про складання депутатських повноважень і готовність перейти в уряд та Мінфін для реалізації цієї податкової реформи.

Що допоможе Україні знайти лідера? Україна зазвичай не шукає легких шляхів, їй у вирішенні проблем допомагають або довгий час, або збіг обставин.

У сценарії довгого часу - це поява нових партій, що неможливо без залучення населення в політику та усвідомлення відповідальності за свій вибір. Збіг обставин - коли градус напруження пристрастей сам приведе до появи лідера.

Два роки тому лідером на якийсь час став Мустафа Найєм - за збігом обставин зібрав спочатку тисячі, а потім мільйон. Потім же сам Майдан лютневими ночами скандував: "Лі-де-ра".

Будемо сприймати з позитивом такі дві можливості й уважно дивитися навколо у пошуках лідера.

Вікторія Страхова, експерт із питань фінансового сектора, voxukraine.org

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов'язаний з VoxUkraine.