Чи можуть відбуватися економічні стосунки між ворогуючими країнами?

Відповідь очевидна: ні, бо економічні відносини здійснюються за згодою двох чи більше сторін і на взаємовигідних умовах.

Агресор не залишив Україні права вибору і права на згоду, а розв'язана ним війна приносить щоденні болючі втрати і завдає непоправної шкоди.

Історії невідомі випадки, коли б війна між країнами супроводжувалася вільним економічним обміном між ними.

Чому? Бо, купуючи у ворога товари, ми приносимо йому доходи, які дають нові можливості підвищувати свій воєнний потенціал.

З цієї ж причини припиняються кредити ворогу та національні інвестиції у його економіку. Треба також убезпечити країну від втрат кваліфікованої робочої сили та воєнних спеціалістів, яких можуть викрасти або звабити посулами і хабарами. Відомо, як це робилося в Криму. Зрозуміло, це також ослабляє нашу воєнну силу.

Росія давно, ще до розгортання воєнних афер в Україні, намагалася погіршити наш економічний стан і послабити воєнну потугу.

Вона не тільки не допускала зростання продажів нашої продукції на її території. Ми добре пам'ятаємо її заборони на ввезення широкого спектра українських товарів або зменшення транзиту газу через Україну, що скорочувало наші доходи.

З цією ж метою Москва зацікавлювала наших бізнесменів будувати заводи в Росії, які б випускали продукцію, що до того ввозилася з України.

Така комбінація методів дозволяла росіянам купувати за рублі товари, які раніше імпортувалися й оплачувалися доларами. Особливо це помітно у харчовій, лікеро-горілчаній промисловості, галузі будівельних матеріалів, де наші виробники збудували особливо великі підприємства на північний-схід від України.

Нас же Москва змушувала купувати російські вироби і не допускала інвестицій своїх корпорацій у створення об'єктів, які б витісняли імпорт з Росії. Особливо погана ситуація у газовій, нафтовій і нафтопереробній галузях, де відбувається скорочення внутрішнього виробництва на користь імпорту з російської території.

Це робиться не випадково і не без участі північної сусідки, яка різними способами впливає на зменшення потужності українських виробництв, у тому числі через привласнення підприємств, приватизацію державних об'єктів за згоди України з подальшою зупинкою їх роботи начебто для ремонту.

Такими діями Москва цілеспрямовано добивалася негативного для нас сальдо торгівлі між країнами. Сама ж Росія від такої торгівлі отримувала у період до 2014 року чисті прибутки - до 9-10 млрд дол щорічно.

Зараз, під час війни, ми сподіваємося на економічний колапс агресора через санкції цивілізованих країн Заходу і саме з таким колапсом пов'язуємо закінчення війни і вирішення проблем повернення наших територій.

Проте забуваємо, що ворог теж сподівається на досягнення своїх цілей, що полягають у знищенні вільної демократичної Української держави шляхом руйнування нашої економіки.

Танк, за даними волонтерів, згодом знищений у Донецьку партизанами

Військове захоплення Києва для кремлівських стратегів не має смислу, бо окупаційний режим на зразок того, що запровадила фашистська Німеччина в Україні у роки Другої світової війни, призведе до перманентної повсюдної війни, знищення продуктивних сил, необхідності фінансово утримувати окупантів.

Головне, що це не дозволить російським автократам відновити міжнародні інвестиції, кредити і ринки, без яких вони продовжать загнивати. Отже, у планах Кремля - розвал нашої економіки, що призведе до знищення демократичного ладу і дозволить повернути на київський трон російських васалів.

Зараз ці стратеги потирають руки, спостерігаючи лавиноподібний спад виробництва в Україні, знецінення гривні, злиденне життя, наближення державних фінансів до дефолту. Із злорадством повідомляють своїм споживачам, що у них падіння економіки не таке стрімке: ВВП РФ упав за перший квартал на 5%.

Саме через необхідність перемогти ворога в економічному протиборстві ми повинні підняти виробництво, вийти з кризи, провести ринково-конкурентні реформи, інтегруватися до європейського ринку, дати матеріальну потугу армії і добробут громадянам. І не виправдовуватися війною на Донбасі.

Зупинити економічну підтримку агресора

Для усіх, мабуть, очевидно, що на початку війни країна повинна закрити свої ринки від агресора, наприклад, шляхом заборони ввезення його продукції, відмови купувати його продукцію та оплачувати виставлені ним рахунки.

Повинне бути також зупинене кредитування російських банків, в тому числі тих, хто оперує всередині України. Інакше країна допомагає ворогу.

Та й яка торгівля, домовленості, кредити і розрахунки, коли наших людей убивають, забирають землю, знищують майно і грабують?

Зупинка економічних відносин за усім спектром є адекватною і необхідною складовою оборони країни і завдання втрат супротивнику. Ми повинні вийти з усіх договорів з Росією, як ми зупинили дипломатичні й оборонні відносини з нею.

Натомість мусимо змінити вектор активності і звертатися за мінеральними ресурсами не до ворога, який тільки й шукає нагоди завдати новий підступний фінансово-економічний удар, а до інших постачальників.

Така зупинка торгівлі та інших економічних стосунків - це продовження війни, але не у військовій, а в економічній площині. А перемагає, як відомо, той, хто перемагає і військово, і економічно.

Тільки після повного закінчення війни і підписання мирного договору ми можемо обговорити, як будувати цивільні, в тому числі й економічні, відносини із сьогоднішнім зрадником і загарбником.

Володимир Путін. Фото zbroya.info

По-іншому ми не можемо вчинити, які б аргументи не висували українські корпорації, у тому числі "Нафтогаз", "Укренерго", "Укрзалізниця", що мають бізнес з російськими компаніями.

Усі вони повинні розірвати торговельні, виробничі і фінансові відносини з компаніями путінської імперії. Або ми вистоїмо, або нас поставлять на коліна. Проти нас жорстокий, нахабний і озброєний до зубів ворог, який не зупиняється перед людськими втратами і не прощає нерішучості.

Більше того, треба не скаржитися та апелювати, а твердо оцінити ситуацію і зрозуміти, що ця війна вже зруйнувала всю систему довірливих торговельних і виробничих відносин у просторі між Україною та Росією.

Отже, бізнесу треба невідкладно переорієнтовуватися на інші ринки та інших партнерів, якщо вони не хочуть повної втрати підприємствами свого виробничого потенціалу і його перетворення на купу металобрухту.

Кремль не випадково відрікається від своєї участі у воєнному конфлікті на сході України. Цим він ніби вибиває з-під наших ніг право розірвати відносини з Росією і дозволяє зберегти вигідну їй торгівлю з Україною.

Він залишає за собою український ринок та продовжує свої права на володіння підприємствами, банками, торговельними мережами на нашій території.

Незважаючи на повний провал міждержавної торгівлі з Україною, яка впала у 2014 році у два рази, Росія продовжує отримувати прибуток від експортно-імпортного обміну з нами на більш ніж 3 млрд дол.

Торговельні й коопераційні відносини не вдасться відновити і після закінчення цієї воєнно-бандитської вакханалії. Після війни в імперській країні мало що зміниться, і наші вільні господарські суб'єкти не зможуть працювати з командною економікою російської автократії. То ж не гаймо час, панове, швидко переорієнтовуємося.

Потрібно приєднатися до економічних санкцій західних країн і додати до них свої обмеження щодо Росії. Подивіться, як потужно діють розвинуті країни на фронті економічної війни: заборонене іноземне кредитування російських компаній, без якого вони зупиняються, зменшені обсяги ввезення до Європи нафти і газу.

Також заборонене отримання товарів і послуг з Криму, зупинені усі західні інвестиційні проекти на російській території у видобувній сфері, виробництві оборонної продукції та техніки подвійного призначення.

За рішенням Гаазького трибуналу накладені арешти на майно країни-агресора для відшкодування збитків, завданих російською владою компанії "Юкос" на 50 млрд дол. Це ще один економічний удар, який точно може вивести Кремль з рівноваги і породити конфлікти у його верхівці.

Фото zn.ua

Звичайно, Україна не має такої сукупності інструментів економічного тиску на ворога. Проте елементарне - закриття внутрішніх ринків від російських поставок та зупинка кредитів банкам агресора - ми зобов'язані зробити.

До цієї ж категорії належить проблема повернення російського кредиту, наданого уряду Януковича у грудні 2013 року. Цей борг треба заблокувати зустрічними матеріальними претензіями до Москви у міжнародних судах щодо завданої шкоди окупацією. Розгляд цих позовів убезпечить нас від односторонніх судових рішень.

Детальний план обмежень економічних відносин мав би включати й інші позиції.

1. Вихід України з угоди з Росією про транспортування її газу до європейських країн та укладання договору про ці поставки з країнами Євросоюзу.

2. Відмова представництвам російських компаній і банків в акредитації в Україні.

3. Заборона допуску російських та афільованих з ними компаній до купівлі державних облігацій та акцій українських корпорацій на вторинному ринку і в ході приватизації об'єктів.

4. Заборона операцій з переведення інвестицій, прибутків, кредитів з української території до Росії.

5. Заборона розрахунків російськими рублями на міжбанківському ринку України та виключення рубля з переліку валют для міжнародних розрахунків за участю українських фінансових і нефінансових організацій.

6. Подача до міжнародних судів претензій до Росії щодо відшкодування щорічних збитків, які завдаються Україні і її громадянам діями агресора в Криму і на Донбасі.

І нехай не відмахуються ті чиновники, яким зручно сидіти на російських поставках.

Мовляв, у нас не війна, тому нема причин зупиняти економічні відносини з суперником. У Євросоюзу, США, Канади, Японії, Австралії та інших цивілізованих країн та їх об'єднань точно нема воєнного конфлікту з російським ведмедем, проте вони пішли на втрати заради принципів і прав, за які вмирають українці.

Успіхи в економічній війні вже є. За повідомленням міністра економіки країни-агресора, у 2015 році обсяги фонду майбутніх поколінь, який призначений для накопичення валютних ресурсів РФ, але зараз компенсує втрати федерального бюджету через ведення війни і міжнародні санкції, зменшиться у дев'ять разів.

Давайте змусимо владу діяти, а не чекати, хто нам допоможе зупинити нахабних окупантів. Може, когось підвішений стан економічних відносин з агресором влаштовує, а нам потрібно прискорити економічний розвал московської імперії, щоб зупинити жертви та відстояти Україну у цій безглуздій війні.

Фото vgolos.com.ua

Крим і Донбас - рани, що кровоточать

Зараз, коли воєнний стан і напруга у зоні конфлікту не спадають, але нам вдається тримати оборону на лінії розмежування, важливо сформулювати свою позицію і встановити порядок, який би захищав Україну не тільки воєнно-політично, а й економічно, аби не радувати Путіна нашими невдачами.

Війна поглибила кризу відволіканням національних капіталів і ресурсів від виробництва продукції для мирних потреб і зменшує ресурсні можливості подальшого економічного росту. У країні розірвалися економічні зв'язки. Це знизило обсяги виробництв, які були в кооперації з Кримом і Донбасом.

Відрив цих регіонів від України можна порівняти з ампутацією кінцівок єдиного цілісного здорового організму. Тепер він кровоточить через рани і розриви, що не загоюються, і втрачає свої сили і здоров'я. Треба зупинити кровотечу.

Дивно, що у нас так довго триває дискусія щодо торговельних відносин з окупованим Донбасом. Ми не визнаємо владу терористів. Ні про які угоди з ними не може бути й мови. Бандити привласнюють товари, здійснюють побори з постачальників, а ми чуємо слова про необхідність забезпечення потреб людей.

Плутають гуманітарну допомогу з економікою, у якій не можна порушувати права власності. Не є торгівлею обмін українських товарів для людей на кулі, снаряди і міни з боку мілітарних бандформувань.

Ще більше подиву викликає спроба запровадження "вільної економічної зони "Крим" через легалізацію відповідного українського закону.

Як можна було назвати Крим вільною зоною? Яким чином уряд і парламент збираються законодавчо регулювати господарську діяльність на анексованій території, ніби самої анексії нема, і в Криму залишаються чинними українські закони і правосуддя. Це схоже на позу страуса, що сховав голову в пісок.

Як можна було укладати угоду з Росією про продаж електроенергії в Крим? Ми домовляємося з Москвою про ціну на електрику для Криму! Невже наші чиновники не знають, що вони забезпечують ресурсом найпотужніше незаконне воєнне угруповання та військово-морську базу агресивної Росії на півострові?

Захоплення цієї території порушило усі правові відносини з Росією, затверджені спектром ратифікованих міждержавних договорів і є актом прямої агресії, що визнала сама імперська держава. І що - ми продовжуємо її слухати?

Відносно Донбасу існують неофіційні мінські домовленості, на виконанні яких наполягають і конфліктуючі сторони, і міжнародне співтовариство.

У той же час ці домовленості не можуть бути виконані у повному обсязі, а це дає підстави донецько-луганському сепаратистському угрупованню не виконувати положення мінського протоколу. Останній є для них ширмою, за якою вони продовжують убивати з метою повного витіснення нашої влади з двох областей.

Фото korrespondent.net

Марними виглядають ініціативи комісарів Євросоюзу надати особливий конституційний статус захопленим районам Донбасу поза роззброєнням і виведенням військ з їх території. Ця пропозиція європейців виглядає як спроба прийняття простого рішення, яке нічого не вирішує.

Росія не зупиняє поставок зброї та грошей найманцям. Завдяки "конвоям" і залізничним ешелонам вона забезпечує окуповані анклави ресурсами.

Вона поставляє газ сепаратистам, а нам пред'являє рахунки для його оплати. Намагається легалізувати експорт продукції з Донбасу через відкриття у Москві коррахунків донецько-луганських банків і вивезення вугілля та металу до російських портів на Чорному і Азовському морях.

Вона веде небезкорисні розрахунки із сепаратистами - вугілля в обмін на продовольство. Російські емісари допомагають організовувати місцеву квазі-грошову систему, зв'язок, соціальні виплати.

Усе це свідчить про плани подальшої сепаратизації й відокремлення окупованого Донбасу, а не пошук шляхів його відновлення під українською егідою.

Усі знають, що текст мінських документів писався під диктовку Кремля, а можливо - у самому Кремлі. У ньому навмисно закладені принизливі та неприйнятні зобов'язання для України. Метою було створення зони незатухаючого конфлікту з утриманням території обох анклавів за рахунок українського бюджету.

Демагогія про український статус самозваних "республік", яка звучить і в Москві, і в Донецьку, запущена, зрозуміло, для одурманення українського керівництва. Насправді вогонь війни на Донбасі потрібен Кремлю для виснаження не тільки сили нашої оборонної системи, а й сили економіки та державних інститутів.

З такого ходу подій можна припустити наступне.

По-перше, ми повинні готуватися до виснажливого і тривалого протистояння на сході України з Росією та її найманцями.

По-друге, про самостійне, поза Україною, існування анклавів не може бути й мови. При відмові Росії від протекторату над Кримом і Східним Донбасом маріонеткові режими в них зразу розсиплються.

По-третє, буде погіршуватися економічний стан Криму, бо його розвиток можливий лише за вільної і відкритої економіки півострова. Його мілітаризація під контролем Росії повністю виснажить місцеві ресурси.

По-четверте, треба очікувати подальшого руйнування економіки Донбасу і перетворення його на глибоко депресивний регіон з поступовим знищенням промисловості і динамічним скороченням робочої сили.

По-п'яте, путінському режиму потрібно, щоб українці вбивали українців.

Фото 24tv.ua

Мінські домовленості нікуди нас не ведуть і не можуть розглядатися як план розв'язання конфлікту. Навпаки, протистояння затягується і набирає потворних форм, як, наприклад, відмова сепаратистів обмінювати військовополонених або надання бандформуванням більш потужних видів російської зброї.

Зараз де-факто і Крим, і донецько-луганський анклав перестали бути внутрішніми регіонами України. В першу чергу, через те, що вони самі відокремилися від нас.

У Криму це зроблено військовим захопленням органів влади - типовий військовий переворот - та рішенням кримських колабораціоністів приєднатися до Росії і передати їй контроль за адміністративним кордоном з Херсонською областю.

На Донбасі відокремлення було зроблене мовою гаубиць, танків і градів, а також проведенням лінії фронту між українськими Збройними силами і формуваннями донецько-луганських терористів.

Друга ознака відокремлення - передавання сепаратистами Росії права контролювати державний кордон України по зовнішньому периметру Криму і територій захоплених областей. Окуповані землі Криму і Донбасу тимчасово увійшли в державно-політичний та економічний простір країни-агресора.

Третій очевидний прояв відокремлення - скасування дії українських органів влади, законодавства, військових, прикордонних, правоохоронних і судочинних органів, економічних, фінансових, бюджетних, соціальних, податково-митних норм і механізмів в обох захоплених анклавах.

За цих обставин розмови про торгівлю, субсидії шахтам, зарплати бюджетникам, пенсії за нормами України і з її державного бюджету просто недоречні.

Як вам подобаються розмови, що влада домовилася з Р. Ахметовим про поставки на його донецькі електростанції чи заводи вугілля і деревини ешелонами з України за спеціальним списком СБУ? Це можна назвати торгівлею? Це рафінована, організована у державних масштабах контрабанда. Кому це не зрозуміло?

Те саме можна сказати про так звані гуманітарні поставки, наприклад, фонду Ахметова. Вони не є гуманітарними за визначенням. Невже представники фонду не знають, що перевозяться не тільки продукти для голодних мешканців?

Терористи захоплюють виробничі активи олігарха, деякі з них експропріювали, інші погрожують "націоналізувати". Звичайно, Ахметов змушений йти їм назустріч, аби захистити своє майно. Це та ж контрабанда на користь терористам.

У час війни торгівля витісняється контрабандою - це закон для всіх часів і народів. На окупованих територіях в ході війн минулого сторіччя не було реальних грошей, ціни на продукти ставали захмарними, діяв натуральний обмін або частково, на місцевих базарчиках, грошовий за допомогою сурогатів окупаційних влад.

Фото із сторінки Геннадія Москаля в Facebook

Тому контрабанда на Донбасі є й буде, але їй не може сприяти українська влада. Вона повинна зупинити ці нелегальні поставкам і не називати їх торгівлею.

Одним з найважливіших проявів власної автаркії Криму і районів Донбасу під патронатом Москви є зупинка емісії й обертання гривні у Криму і на Донбасі. З моменту припинення дії філій Нацбанку України на їх території неминуче сталася зупинка у цих регіонах обслуговування обігу української грошової одиниці.

Юридично це означає, що підприємства, банки і громадяни на захоплених територіях не можуть здійснювати торговельні, платіжні, боргові та інші операції з іншими регіонами України в одному грошовому полі. Вони випадають з нашого національного економічного обороту.

При цьому бюджет самопроголошених республік, що зрозуміло, також не може формуватися у гривні і здійснювати виплати у цій грошовій одиниці. На окупованих територіях зламана система збору податків, отже, Україна не може виконувати державні фінансові зобов'язання перед кримчанами і донеччанами.

Вихід Криму і частини Донбасу з грошового простору України є ще одним чинником неможливості легальних поставок нашої продукції у ці зони сепаратизму.

Іншими словами, загарбання Криму і прихід до влади в окупованих районах Донбасу сепаратистів вивів ці території з системи внутрішньо-українських економічних відносин. Торгівля з ними чи інші операції стали неможливими.

Відгородження антиукраїнських анклавів робить неможливою також трудову, соціальну і туристичну міграцію до них з України і у зворотному напрямку.

Інше - це оголення наших територій, стратегічних та оборонних об'єктів для ворожих диверсій. Тут не можна моралізувати про права людей, як це роблять окремі чиновники у Донецькій області. Війна диктує свої закони.

Треба тимчасово перестати розглядати окуповану територію нашою. Ми втратили можливість її контролювати, не знаємо, які товари, обладнання, капітали, люди, а також зброя та воєнні підрозділи проникають на нашу землю.

Як нам чинити у ситуації загарбання суверенних територій?

1. Скасувати закон про вільну економічну зону "Крим", запровадити на півострові дію закону про окуповані території і зупинити торгівлю з цим регіоном.

2. Створити у складі органів центральної влади державну службу, підпорядковану президенту країни, з питань повернення окупованих регіонів у лоно України.

3. Тимчасово перенести митний і прикордонний режим на адміністративний кордон з Кримом і на лінію розмежування між ЗСУ та угрупованнями сепаратистів.

Фото zn.ua

4. Посилити реальні оборонні дії влади на напрямку зіткнення з російськими і терористичними військами, перестати використовувати тему війни для пустого піару урядовців, як, наприклад, побудова стіни на кордоні з Росією.

5. Визнати події у Криму і на Донбасі фарс-мажорними, що звільняють українських постачальників і покупців від зобов'язань торгувати з окупованими територіями.

6. Зупинити поставки на Донбас і в Крим газу, електроенергії та інших енергетичних товарів, переключити ці поставки на споживачів всередині України.

7. Відмовитися від купівлі вугілля та інших товарів з окупованої території.

8. Прийняти закон про покарання за контрабанду в Криму і на Донбас.

9. Обмежити перетин лінії фронту цивільними лише для зустрічі з родичами і для лікування, зупинити поїздки на виконання робіт, службу, туристичні поїздки.

10. Заборонити фінансові операції з суб'єктами Криму і окупованого Донбасу.

11. Заборонити будь-які перерахування, субсидії, дотації й субвенції з державного бюджету, пенсійного і соціальних фондів України бюджетним, пенсійним установам і небюджетним організаціям Криму та окупованого Донбасу.

12. Офіційно заборонити на окупованих територіях емісійно-інкасаційні операції та обслуговування комерційних банків з боку Нацбанку України.

Треба зупинити скоєння злочинів, пов'язаних з поставками в загарбані регіони, бо це допомога терористам і підрив національної економіки. Пасивність у цих питаннях - так злочин.

Гетто для кримчан і донеччан

Жителі захоплених українських земель знаходяться сам на сам з тимчасовою владою, яка не здатна дати людям повноцінне життя і не збирається це робити.

І в Криму, і на Донбасі російські агенти привели до влади колишніх кримінальних елементів, яким є що ховати від правосуддя. Ставити на злочинців - це професійний підхід кадебістів радянських часів. Бандитам треба зруйнувати минуле і розправитися з тими, хто заважав їм жити "за поняттями".

Кремлю потрібні не просто маріонетки. Йому потрібні асоціальні особи, які не терплять мир, працю і справедливість - базові цінності нормального суспільства.

Таким особам потрібне збагачення незаконними, злодійськими засобами. Зараз вони грабують тих, над ким мають владу, - грабують вас, корінних кримчан і донеччан. Вони розподілили населені пункти між своїми і російськими найманцями, чинять там свавілля, беззаконня, примуси і самосуди над жителями.

Фото inforesist.org

Часто ватажки терористів посилають своїх найманців на вірну смерть, аби захопити поза усякою потребою ще одне українське село і цим задовольнити примхи кремлівських замовників.

Вони арештовують українських активістів, вбивають кримських татар, що чинять спротив, позбавляють даху над головою невдоволених окупаційною владою. Забирають підприємства, квартири, автомобілі, викрадають людей.

Вони обклали поборами підприємства, але не виплачують зарплати і пенсії. На окремих роботах пропонують нормовану їжу замість грошової оплати.

Вони торгують чужим вугіллям, а доходи розподіляють по власних кишенях. Вони руйнують виробничі, інфраструктурні та побутові об'єкти, розвалюють підприємства і зв'язки в економіці. Вони захоплюють гуманітарну допомогу та товари з України і спекулюють ними через захоплені супермаркети.

З чим залишилися кримчани та донеччани за лінією воєнного протистояння? З безробіттям, втікаючи від якого, молоді люди записуються до терористичних загонів. З шаленим зростанням цін і відсутністю грошей для годування сімей. З деградацією міст, сіл, житла, транспортних систем, медичних і освітніх закладів.

Коли закінчиться ця безумна вакханалія насильства і беззаконня, теперішні ватажки бандформувань та окупаційної влади навипередки тікатимуть з Криму і Донбасу, прихопивши награбоване. Залишаться ті, хто вижив, і ті біженці, що повернуться. У свої зруйновані будинки, без копійки в кишені.

Окупантів не турбує, подобається такий "лад" людям чи ні. Вони не обрані людьми і не збираються надавати їм право обирати владу. Місцеві жителі або мусять змиритися з цими обставинами, або боротися проти окупантів у складі антитерористичних сил. Пасивний спротив - переїзд на територію вільної України.

Проте не можна вранці працювати на сепаратистів, а ввечері вимагати від України зарплати. Неможливо бути телям, яке ссе двох корів. Люди з окупованих територій повинні зрозуміти, що нормального життя під бандитами бути не може.

Багато хто не має можливості зробити вибір через погане здоров'я, похилий вік, хворих батьків, сирітство. Це те "комерційне м'ясо", яким торгуються бандформування з нашою владою, вимагаючи бюджетних асигнувань.

Ми не можемо допомогти цим людям індивідуально - допомога розкрадається по дорозі і блокується бойовиками. Ми не можемо надсилати соціальні перекази, бо розуміємо, що гроші перехоплять терористи, що принесли біду в наш дім. Намагаючись допомогти безпомічним, ми будемо підтримувати терористів.

Росія принесла смерть, деградацію і злидні у Крим і на Донбас. Інтереси і проблеми жителів цих українських земель можна було захищати і вирішувати до початку воєнного протистояння, поза силовим сценарієм. Тепер це неможливо.

Фото bataar.mn

Кримчани і донеччани потрапили у халепу, не розуміючи цього. Поки Росія не відступить, їх страждання триватимуть. Вони - заручники, вони у гетто, з якого не можна вибратися. Росія відповідатиме за ці вкрадені життя. Вона не зможе сховатися за новою залізною завісою у цілісному, об'єднаному світі.