Газ для Росії є зброєю у війні проти України. Про це знає увесь цивілізований світ.

Бойові дії полягають не тільки у відмові поставляти газ у найхолодніший період року для збурення соціальної ситуації та змушування погодитися на найгірші умови контрактів на поставку газу в Україну та його транзит до Європи.

На газовому полі бою російська імперія домагається тієї ж стратегічної мети, що і на полях Донбасу - руйнування України через деградацію економіки.

Діє Росія у кількох напрямках, проте методи на кожному з них дуже схожі: це підкуп можновладців різних країн.

Нав'язана Росією газова війна повинна бути виграна

На першому напрямку боїв газової війни "братня" держава відрізала Україну від інших постачальників. Наприклад, від Туркменістану, де Росія викупила газ на 30 років наперед, та від постачальників морським шляхом.

Вона доклала всіх зусиль, щоб не будувалися ні нові свердловини на українській території, ні термінали для зрідженого палива з Катару чи Саудівської Аравії, де газ дешевший за російський у п'ять-десять разів.

Завдяки цим операціям була досягнута максимальна монополізація українського ринку "Газпромом" . Його поставки перевищували в останні роки 66% загальних обсягів споживання газу Україною.

На другому напрямку Росія "змусила" "Нафтогаз", який є примітивною українською копією "Газпрому", погодитися на підвищення ціни на блакитне паливо при паралельному заморожуванні рівня тарифів за його транспортування.

Сусідня держава сповна скористалася політичним і корупційним тиском на українську владу. В результаті за вісім років російський газ подорожчав для України у вісім-дев'ять разів - з 50 дол до 400-450 дол.

На третьому напрямку російська владно-монополістична кліка зобов'язала Україну купувати надмірні обсяги блакитного палива, потреби якого були значно менші.

Різниця між наданим обсягом і реально потрібним багато років перепродавалася за кордон чи йшла на хімкомбінати, прибутки яких осідали теж за кордоном на рахунки російських та українських олігархів і корупціонерів.

Четвертий напрямок газових боїв - тотальне зменшення "Газпромом" обсягів транзиту газу через українську територію. З цією метою побудовані і будуються альтернативні сполучення до Європи на півночі та півдні.

Причому ні гігантські витрати на будівництво, ні більш вартісне транспортування новими шляхами Росію не зупиняють. Відповідальні чиновники російського уряду навіть заявили, що транзит через Україну після 2019 року закінчиться повністю, газ піде через Туреччину, і згоди Євросоюзу вони не потребують.

Усі ці дії є агресивно антиукраїнськими. Вони дозволили російському противнику нав'язати Україні збільшення витрат на імпорт газу з 3-4 млрд дол у першій половині 2000-х років до 12-13 млрд дол у 2010-2011 роках. Доходи від транспортування газу до Європи за ці роки зменшилися з 3 до 2 млрд дол.

Ці показники є здобутками росіян, які вони не хотіли втрачати після Революції гідності. Війна почалася і через те, що агресору потрібно було зупинити контрдії.

Планами передбачалося розширення видобутку на шельфі Криму, освоєння родовищ сланцевого газу у Донецькій та Івано-франківській областях, побудова морських терміналів розрідження палива, входження у європейський енергетичний пул, що привело б до зупинки валютного пограбування України.

Володимир Путін. Фото ipress.ua

Занепад "Газпрому" - розвал імперії Путіна

Треба сказати про місце, яке займає "Газпром" в енергетичній експансії російської імперії та у фінансовій моделі існування цієї імперії.

На початку 2000-х років Володимир Путін поставив перед цим нафтогазовим конгломератом завдання захопити європейський газовий ринок, включаючи привласнення російською державою усіх магістральних газопроводів і надаючи політичні знижки потрібним споживачам, з метою його монополізації і запровадження економічного і політичного диктату європейським країнам.

Це вдалося лише частково. Зокрема, щодо України. ЄС же до початку війни на Донбасі двічі звинувачував "Газпром" у зловживанні монопольним становищем.

У квітні 2015 року Єврокомісія знову оцінила як зловживання встановлення "Газпромом" завищених цін дев'ятьом країнам Східної Європи і висунула йому вимогу внести до бюджету ЄС штраф 9 млрд євро - 10% річного доходу гіганта.

Російська газова корпорація, захопивши у 2000-ні роки джерела, шляхи доставки і ринки збуту своєї продукції, стала головним платником податків до федерального бюджету та основним промисловим інвестором економіки.

Тому боротьба з цим глобальним монополістом - це і боротьба з кровожерним путінським режимом, з цим бензозаправним монстром на глиняних ногах.

Продовження активності "Газпрому" в Україні є засобом підсилення ворожого режиму. Кожний кубометр газу, проданий ним Україні, кожний долар, який заплатив йому "Нафтогаз", приносить путінській владі гроші, за які виробляється зброя і оплачуються найманці, що вбивають наших військових і цивільних.

Європейці суттєво потиснули росіян у газовій війні. За рік поставки в Євросоюз зменшені на 15%, і надалі скорочення буде ще стрімкішим. Компенсаційні ж поставки до Китаю, на які дуже сподівалися газпромівці, виявилися мізерними і невигідними обом сторонам.

Крім того, європейці зупинили будівництво газопроводу "Південний потік" в обхід України. Таким же авантюрним визначений проект нового турецького трубопроводу до кордонів ЄС, який повинен був замінити "Південний потік".

Зменшення обсягів купівлі російського газу, падіння цін на нафту та антимонопольна політика європейців, яка знизила ціни, спричинили падіння доходів федерального бюджету від експорту газу у 2014 році майже на 40%.

Ще один удар по своїй газовій промисловості завдав сам уряд Росії, який з травня по грудень 2014 року не поставляв Україні газ, аби покарати її за цінову незгоду. Таке рішення було ведмежою послугою "Газпрому", який втрачає ринки продажів.

Зараз Путін схаменувся і пропонує продавати Україні газ за найсприятливішою ціною - 248 дол за тис куб м після 385 дол у 2014 році. Заговорив він і про "бажання допомогти Україні у скрутний час", і про продовження транзиту.

Справжня ж причина - загроза втрати ринку України. А це - шлях до банкрутства "Газпрому", зменшення доходів бюджету, брак коштів для фінансування війни.

Глава правління "Газпрому" Олексій Міллер. Фото ampravda.ru

Тому останнє відключення України від російської труби, з 1 липня, є грою на нервах. Вже скоро Кремль повернеться до переговорів під надуманим приводом. Українські фігуранти відносин з "Газпромом" з радістю про це повідомлять.

Стає зрозуміло, що перемога у газовій війні полягає у повному забезпеченні себе власним блакитним паливом. Це остаточно звільнить Україну від газової, валютно-фінансової і політичної залежності від Росії.

Газова політика, що суперечить національним інтересам

На жаль, завдання щодо усунення колишньої метрополії з кола постачальників газу з паралельним збільшенням власного видобутку і загальним скороченням національного споживання зрозумілі не всім державним діячам України.

Так, Кабінет міністрів недавно затвердив "баланс газу на 2015 рік", що є анахронізмом радянської доби, на рівні 40 млрд куб м, з яких 15 млрд куб м - внутрішнього виробництва. Це рішення, як повідомлялося, дозволяє "Нафтогазу" імпортувати 25 млрд куб м, в тому числі купити газ у Росії без обмеження обсягів.

До речі, такі масштаби імпорту у 2015 році перевищують відповідні обсяги 2014 року на 3 млрд куб м. Де ж та економія, про яку весь час говорять урядовці?

Характерною є заява голови "Нафтогазу" про згоду купувати російський газ через реверсні поставки. Мовляв, якщо Росія погодиться, то ніяких перешкод не буде. Українських чиновників цікавить лише ціна, а газ, як і гроші, "не пахне".

Тобто влада готова збільшити залежність від іноземних поставок і справно перераховувати валюту агресору, підкидаючи рятівне коло "газовому "Титаніку".

Події травня підтвердили це припущення: щодобовий обсяг імпорту газу із Словаччини порівняно з квітнем упав на 43%, а з Росії - збільшився майже удвічі.

Після публічних звинувачень "Нафтогазу" у веденні прихованих маніпуляцій з газовими оборудками у квітні монополіст видав нову інформацію про свої плани на 2015 рік, продемонструвавши, що постанова Кабміну про "баланс газу" для нього - Фількина грамота, і фактично він веде подвійну бухгалтерію.

Нафтогазовий трутень розкрив, що у 2015 році сукупний внутрішній видобуток становитиме 19,5 млрд куб м, імпортні закупівлі дорівнюватимуть 26 млрд куб м. Ще одна таємниця: він збільшить поставки газу українським споживачам на 8 млрд  куб м завдяки його викачуванню з газосховищ. Тобто "баланс" - не 40, а 53,5 млрд!

Цікава арифметика: як можна включати у розрахунок 8 млрд куб м газу, який викачується, і не виключати із загальних обсягів газ, що буде закачуватися?

Якщо припустити, що монополіст "помилився", забувши виключити обсяги закачування газу у сховища з балансу його споживання у 2015 році, а лише за квітень-травень 2015 року він закачав 3 млрд куб м, то констатуємо наступне.

По-перше, він планує різко збільшити імпорт. За новими даними, за рік порівняно з 2014 роком - на 4 млрд куб м, для чого потрібно буде більше 1 млрд дол.

Глава "Нафтогазу України" Андрій Коболєв. Фото rbc.ua

По-друге, "Нафтогаз" очікує зменшення національного виробництва блакитного палива на 2,5 млрд куб м - два роки тому Україна видобувала 22 млрд куб м, - хоча втрата Криму і частини Донбасу зменшила видобуток лише на 1 млрд куб м.

Тобто здійснюється політика розширення імпорту, підтримки "Газпрому" і витіснення внутрішнього видобутку. Цьому сприяють такі фактори.

1. Дискримінаційні податкові нововведення, зокрема, абсурдні ставки рентних платежів - до 70% витрат видобутку.

2. Бар'єри на шляху інвестицій та розконсервації розвіданих родовищ.

3. Обмеження входження нових компаній на ринок і сприяння монополістам.

4. Негласні корупційні стягнення з приватного бізнесу.

5. Відсутність державних заохочень до промислової розробки й видобутку сланцевого та інших нетрадиційних видів газу.

Про підвищення ставок рентних платежів треба сказати окремо. В цьому процесі, як у фокусі, сходяться основні цілі ініціаторів хаосу у газовій галузі.

По-перше, рента виникає між бізнесменами і власниками об'єктів видобутку чи експлуатації. В Україні ж рентним платежем за видобуток газу, що належить державі, обклали державні ж компанії. Звісно, що тут рентних відносин нема. Цей платіж державі можливий лише з боку приватного видобувника.

Очевидно, метою уряду є штучне обкладання усього нафтогазового бізнесу непомірним надуманим податком, що переслідує лише фіскальні цілі.

По-друге, величина ренти складається на ринку і залежить від прибутковості об'єкта експлуатації. Прибуток повинен розпадатися на ренту власнику і чистий прибуток видобувника. Прибуток залежить від ціни і собівартості виробництва, тому і ставка ренти залежить від ціни, собівартості і умов розподілу прибутку.

Можливі випадки, коли рента взагалі не утворюється. Зокрема - коли бізнес неприбутковий, ціни надто низькі, а витрати високі.

В Україні ж пропонують, навпаки, приймати ціну після встановлення рентного платежу, тобто ніби рента завжди існує, її можна встановлювати за бажанням власника і піднімати до безкінечності. Урядники і фіскали вважають, що будь-яку рентну ставку завжди можна покрити ціною. Нонсенс!

Іншими словами, уряд штучно завищує ставку рентної плати, що може переслідувати одну мету: штучно максимізувати ціну на газ, добутий в Україні.

По-третє, максимізація ціни на газ внутрішнього видобутку може служити лише одній цілі - зменшенню його споживання і видобутку. А зменшення власного видобутку газу - передумова збільшення його імпорту.

Фото naftogaz.com

У цьому контексті важливим є прецедент заборони надзвичайним арбітром Торговельної палати Стокгольма стягувати з Полтавської нафтогазової компанії, що належить англо-голландській корпорації JKX, рентний платіж вище 28%, тобто зобов'язав українську владу повернутися до попередньої ставки ренти.

З цього випливає, що урядове керівництво переслідує цілі, що не відповідають інтересам зростання власної газової промисловості, розширення продажу всередині країни газу внутрішнього видобутку і фактично намагається зробити більш доступним для українського споживача російський газ.

Боротьба за незалежність держави і позбавлення російської імперії можливості заробляти на Україні потребують скасування рентної плати за видобуток газу.

Чому вітчизняні урядники так легко схиляються до імпорту та ігнорують збільшення видобутку всередині країни?

А який зиск газовому посереднику, фінансові результати якого обумовлюються обсягами купівлі-продажу чужого палива, дбати про інвестиції у видобуток, витрачати на це гроші і скорочувати обсяги власних монополістичних послуг?

Крім того, монополія і закритість ринку дозволяють продавати "дешевий" газ, що виробляється державною компанією "Укргазвидобування", посереднику, "Нафтогазу", за заниженою ціною: у попередні роки - від 25 до 50 дол за куб м.

Посередник буде і далі приховано перепродавати паливо за мінімальними цінами підприємствам олігархів. Те саме робитимуть приватні видобувні підприємства. Імпортний же газ, неймовірно дорогий для підприємств-переробників, чиновницькі корупційні клани будуть і далі продавати населенню.

Отже, проблема ціноутворення на газ - це проблема штучної монополізації і державної підтримки такої монополізації, а також нелегального співробітництва з "Газпромом". Те, що відбувається у газовому секторі - найяскравіший прояв корупції у владі. Не треба так довго шукати, з ким боротися.

Урядникам потрібне посилення монополістичних позицій "Нафтогазу", який діє під їх протекторатом і дозволяє накручувати обсяги оборудок, тримати ножиці цін і викачувати гроші з економіки. При цьому вони запускають руку у золотовалютні резерви, прикриваються гарантіями держави і перекладають на неї усі свої збитки.

Існування нафтогазового монополіста є лише виробництвом нових незворотних боргів української держави. Це не робота, це райське життя на шиї нації. Який розвиток? Які інвестиції? Навіщо скорочувати імпорт, якщо завищення замовлень дозволяє запустити надлишок газу у тіньовий корупційно-комерційний оборот?

Наприкінці квітня національний нафтогазовий монополіст здивував ще однією відвертістю. Без будь-якого вагання він повідомив, що він продасть населенню у 2015 році тільки 12 млрд куб м газу українського видобутку, а ще 9 млрд куб м, потрібних людям, покриє газом імпортного походження за відповідною ціною.

Як будуть використані інші кубометри газу внутрішнього виробництва - 7,5 млрд куб м - ні монополіст, ні прем'єр, який є основним адвокатом трутня, не кажуть. Повідомляється також, що при такій структурі розподілу газу сам монополіст закінчить фінансовий рік із збитком 6 млрд грн.

Фото naftogaz.com

Мало того, що він на свій розсуд визначає джерела і розподіляє ресурси. Він добивається такої їх структури, яка приносить йому збитки. Збитки - це його господарська мета: завдяки їм він отримуватиме субсидії і кредити від держави.

Отаке господарювання. Тільки за соціалізму існували планово-збиткові підприємства, зобов'язання яких покривала держава. Тепер є "Нафтогаз України". Як можна довіряти такій монополії галузь, стан валюти і долю країни?

Зрозуміло, що керівники корпорації навмисно повідомляють про збитковий плановий підсумок свого господарювання, аби протистояти цими цифрами громадському процесу недопущення сьогоднішньої тарифної вакханалії.

Як би вони не крутили і чим би не прикривалися, неможливо приховати їх зацікавленість максимізувати закупівлю газу у Росії. Оскільки відомо, якими методами Москва добивається схильності опонентів, відповідальним особам України варто задуматися про майбутні пояснення своїх дій.

Виправлення помилок "Нафтогазу"

Варто виправити помилки монополіста у розрахунках з розподілу газу у 2015 році.

1. На потреби населення - без окупованих Криму і Донбасу - насправді необхідно 19 млрд куб м. Власний видобуток усіх компаній всередині країни за рік - 19,5 млрд. З них державні компанії, перш за все, "Укргазвидобування", вироблять 16,5 млрд куб м. Увесь цей обсяг повинен йти населенню і бюджетним організаціям.

2. Інші 3 млрд куб м для потреб населення і бюджетників "Нафтогаз" повинен купити у приватних українських компаній-видобувників за ринковою ціною.

3. Потреби у газі для промисловості та інших виробництв через загальне падіння активності не перевищуватимуть 15 млрд куб м. Їх господарські суб'єкти повинні купувати самі або за угодами з посередниками за кордоном.

4. Імпорт газу з Росії повинен дорівнювати нулю. Натомість треба використати вільні потужності норвезької видобувної компанії "Статойл" та нових терміналів розрідження палива у Литві та Хорватії, які найближче до України.

5. "Нафтогаз" у 2015 році залишиться стороною переговорного процесу щодо імпортної ціни. Він не повинен отримувати гарантії оплати від держави.

6. Рентну плату треба знизити, щонайменше, до 10% від прибутку, і вона буде стягатися з приватних видобувників. При освоєнні нових родовищ ставка рентної плати повинна дорівнювати нулю. Конкретне її значення у абсолютному вимірі буде різною для різних умов видобутку.

7. Внутрішня оптова ринкова ціна на газ для усіх видобувників повинна стати єдиною і повинна бути підвищена порівняно з попереднім роком не більше, ніж на 90-100%, тобто до 1050-1100 грн за тис куб м.

Вона відповідатиме умовам зростання індексу цін на продукцію виробничого призначення - 30% - плюс фарс-мажорне падіння курсу долара на 60%.

Фото unian.net

8. Роздрібна ціна при реалізації газу сім'ям і бюджетним організаціям, що включає оплату послуг транспортних, розподільчих і торговельних компаній, може зрости ще на 400-600 грн до 1500-1700 грн за тис куб м і буде відрізнятися у різних регіонах України. Конкретні значення роздрібних тарифів повинні встановлювати незалежні регулятори на місцях за участю місцевої влади.

Такий розподіл ресурсу стимулюватиме видобуток газу і пошук його додаткової закупівлі за кордоном в обмежених обсягах за найнижчою вартістю.

Це загальний стратегічний підхід до регулювання газового ринку, який треба приймати як базовий. Слід відмовитися від "грандіозних" планів уряду, що вирішив пограти у страшилки з власним народом. Так, недавно прем'єр-міністр заявив, що восени нас чекає нова хвиля зростання тарифів. Ще одна хвиля абсурду?

Те, що робить уряд разом з нафтогазовою мафією, не має ні обґрунтування, ні логіки. Одні лиш підозри про підрив національної економіки і соціального порядку.

Збитки ж "Нафтогазу", якими його очільники торпедують усі критичні висловлення на адресу компанії, штучні й декларативні. Ці штучні збитки треба ліквідувати, позбавивши монополіста права купувати імпортний газ за валюту за європейською ціною і продавати приватним олігархічним компаніям в Україні за гривні.

Багатоярусний холдинг не вписується у ринкову економіку. Виходом буде реальна трансформація галузі та її перехід на конкурентні засади господарювання.

Принципові трансформації газового сектора

Без глибоких реформ газового сектора неможливо ні стабілізувати фінансову систему країни, ні врегулювати відносини між громадою та постачальниками житлово-комунальних енергетичних послуг.

Перш за все, слід усунути монополію "Нафтогазу" та інших державних корпорацій і перейти від планово-адміністративного управління сектором до ринкового.

На відміну від сфери комунальних послуг, яка є природною монополією, оптовий ринок газу таким не є. Навіть за радянських часів виробництво газу було диверсифіковане. Тільки у 1997 році уряд штучно монополізував галузь.

Самостійні підприємства сектора були об'єднані під одним бюрократичним дахом колишнього органа виконавчої влади - Державного комітету нафти і газу.

Останній отримав від уряду право розпоряджатися продукцією і доходами усіх підприємств. Тоді існувала добра сотня різних державних видобувних та обслуговуючих підприємств, які були перетворені на підрозділи нафтогазового конгломерату і переведені на один розрахунковий рахунок.

Ця модель зручна для чиновників, які отримали величезні багатства, доходи та дотації від держави. Однак вона абсолютно шкідлива для економіки, яка змушена витрачати мільярди на покриття збитків і задоволення потреб великого трутня.

Розвалу енергетичних галузей нібито мало сприяти створення незалежного регулятора - НКРЕ. Проте ця комісія стала органом протекціонізму монополістам, формального затвердження вигідних їм цін і усунення конкурентів.

Арсеній Яценюк. Фото kmu.gov.ua

Після цього модель економічного паразитування отримала свою повну завершеність. Виявилося, що ціни можна підвищувати як завгодно високо і купувати найдорожчий у світі газ за рахунок збідніння усієї нації.

До об'єднання газова галузь була прибутковою. Потім поступово корупційний монополістичний конгломерат зводив фінансовий результат до мінімального, а через кілька років опустив його до збиткового і сів на бюджетне субсидування. Те, що можна було терпіти у мирний час, треба безповоротно ліквідувати в час війни.

Держава мусить стимулювати ефективну роботу суб'єктів газової промисловості. Досягається це за допомогою ринкової конкуренції та конкурентних цін. Останні залежать від задоволення попиту на продукцію, а не витрат виробників.

Надлишкове виробництво знижує ціни, а нестача товару приводить до їх зростання, що викликає збільшення капіталовкладень у галузь. Елементарно.

Внаслідок монополізації забезпечення газом і державного корупційного командування галузь стала продовженням російської труби: існує для задоволення потреб РФ, не має варіантів вибору джерел постачання, захищає російську ціну, не формує власні ресурси розвитку виробництва.

Коли уряд каже, що він встановлює "ринкові ціни", то при цьому такими називає ціни у Європі чи вимоги Росії. В Україні своє виробництво і свій ринок, частка імпорту невелика, якщо прибрати штучну зацікавленість монопольного посередника, і зовнішні ціни не є основою цін внутрішнього ринку.

Більшість європейських країн - в іншому становищі. У них нема власного видобутку блакитного палива, і для них ринковою є ціна міжнародного ринку.

Так далі тривати не може. Україна не повинна тішитися тим, що Єврокомісія є посередником у переговорах з РФ щодо купівлі її газу, ніби це велике досягнення Києва. Іншим "досягненням" урядовці називають обіцянку європейців допомогти Україні отримати позику для оплати імпортного газу. Але ж платить Україна.

Інша неприйнятна ситуація - коли Україні радять розділити видобуток і транспортування газу. Ніби Україна недолуга, не знає, як створити конкурентний ринок. Україні не потрібен газ будь-якою ціною та поради як неспроможним. Україні потрібен конкурентний ринок, і не колись, коли країна доросте, а зараз.

Слід також нагадати уряду, що в ринкових умовах обсяги продажів і ціни на газ складаються інакше. Баланс виробництва і споживання газу за ринкових умов є результатом горизонтальної контрактної кампанії, в ході якої здійснюється інша система господарських прав і послідовність торговельних операцій.

Обсяги виробництва та імпорту газу повинна визначатися не зверху вниз, як зараз, а знизу вгору, тобто як сума домовленостей про індивідуальні купівлі-продажі.

Обсяги споживання газу залежать не від можливостей виробництва та імпорту, а навпаки - останні визначаються масштабами платоспроможних замовлень і обсягами договорів із споживачами. Тобто усе перевернуто з ніг на голову.

Контрактну кампанію треба починати хоча б за півроку до початку нового року, а не після його початку, як зараз, коли складаються плани-договори між "Нафтогазом" і "Газпромом" на третій квартал поточного року.

Запровадження такої моделі формування структури виробництва і споживання газу потребує, перш за все, створення кола незалежних від уряду та "Нафтогазу" постачальників, транзитерів і продавців, а також рівних за своїми правами підприємств-виробників газу, що конкуруватимуть між собою.

Фото naftogaz.com

Звичайно, не може бути й монополії "Нафтогазу" на імпорт блакитного палива. Приватні імпортери, що швидко з'являться, не повинні отримувати жодних урядових гарантій, в тому числі валютних - їх повинні надавати банки. Це дозволить зняти проблему нестачі валютних резервів і чергових зривів курсу.

Створення конкурентного оптового газового ринку

Найшвидший спосіб зрушення ситуації з місця - дезінтеграція НАК - розформування на господарські складові, легалізація їх як самостійних підприємств, а також розширення кола приватних ліцензіатів видобутку.

Із складу "Нафтогазу" потрібно вивести компанії "Укргазвидобування", "Укртрансгаз", "Газ України". Це перший рівень дезінтеграції. Далі треба розділити і ці компанії на окремі видобувні, торговельні, інфраструктурні підприємства - ремонтні, транспортні - в основному за територіальною ознакою.

Самостійні підприємства будуть повністю виведені з-під прямого управління не тільки "Нафтогазу" та його корпорацій, а й міністерства та його підрозділів.

"Нафтогаз" може залишатися одним з постачальників газу споживачам, в тому числі за імпортними контрактами. Проте найбільш реальний варіант - проведення процедури банкрутства після виведення з його складу промислових підприємств.

Крім того, уряд та Антимонопольний комітет нарешті повинні змінити свою позицію, відповідно до якої вони не вважають систематичні зловживання монополістичним становищем з боку "Нафтогазу" та інших постачальників енергетичних товарів і послуг порушенням законодавства України.

"Нафтогаз" не може залишатися священною коровою. Європа показує, що значить карати за монополістичні зловживання, зокрема, "Газпром". Порушення вимог конкуренції є найважчим економічним злочином. У більшості європейських країн організаційні, штучні монополії заборонені законом.

Потрібно також зняти усі бар'єри представникам українського та міжнародного газового бізнесу на шляху до видобутку, транспортування й розподілу газу.

Мова йде про відкриті конкурси на експлуатацію родовищ, рівні умови оподаткування компаній, мінімізація рентних ставок на видобуток газу, державне сприяння підприємствам у розвідці родовищ, зокрема, надання пільгового безподаткового початкового періоду видобутку, участь уряду у фінансуванні розвідки, додаткові стимули підприємствам при видобутку складних покладів.

Зрозуміло, що неможливо перейти до ринкової моделі за функціонування на теперішніх засадах НКРЕ. Ця комісія дозволила збільшити ціни на газ і комунальні послуги у кілька разів, забезпечуючи надвисоку прибутковість операцій.

Тарифні рішення НКРЕ є сприяннями монополістичним зловживанням, і члени комісії підлягають кримінальній та адміністративній відповідальності.

Україні потрібні такі невідкладні реформи у газовій промисловості та енергетиці.

1. Диференціація галузі виробництва разом з оптовим розподілом газу від галузі житлово-комунальних послуг.

Фото УП

Перша повинна трансформуватися у конкурентний оптовий газовий ринок і діяти за принципами саморегулювання. Друга у короткостроковій перспективі залишатиметься сферою місцевих природних монополій і перебуватиме під економічним регулюванням незалежних місцевих комісій.

2. Демонополізація газового та інших енергетичних ринків.

Кабмін зобов'язаний ліквідувати штучно створені державні монополістичні корпорації і для цього мусить прийняти відповідний закон. Надання на конкурсних засадах прав виробництва енергетичних продуктів широкому колу підприємств, в тому числі приватним українським і міжнародним компаніям.

3. Запровадження вільного доступу компаній до родовищ паливно-енергетичних ресурсів, заохочення їх брати участь у розвідці і пошуковому бурінні свердловин.

4. Посилення відповідальності за монополістичні зловживання та змови на ринках.

5. Газ, який видобувають окремі компанії, повинен розподілятися на аукціонах. Транспортні компанії не повинні мати права відмовляти посередникам продажу газу у наданні транспортних і складських послуг.

6. Ціни на оптових ринках повинні складатися в результаті домовленостей між

виробниками і покупцями при укладанні довгострокових угод. Вони прив'язуються, наприклад, до індексу цін на промислову продукцію - без дискримінації учасників, без втручання Кабміну та його підрозділів.

7. НКРЕ повинна стати справді незалежним регулятором, що сприяє конкуренції та ціноутворенню, яке стимулює енергоефективність. Її місцеві відділення мусять захищати інтереси споживачів і стимулювати енергозбереження, включаючи розширення використання альтернативних та відновлюваних видів палива.

8. Держава разом з муніципальною владою повинна стимулювати перехід на джерела "зеленої" енергетики, в першу чергу, шляхом оплати частини вартості спеціального обладнання, як це робиться у країнах Західної Європи. Там думають про споживачів, а не про монополії.

Україна повинна крокувати за Європою, а не наслідувати "Газпром" і російську державно-монополістичну систему. Якщо, звісно, влада не хоче провалу країни у болото, як це трапиться з імперською російською економікою.

Газ - це щось більше, ніж паливо. Це і зброя оборонного призначення, і динаміка економічного розвитку, і фінансова стабільність, і державний суверенітет.