Гибридная военная экономика

Війну виграє той, хто за рівності інших обставин має більший запас міцності - вищий військово-промисловий потенціал.

Ця відома фраза призабута у нас. Ми більше сподіваємося на героїзм наших вояків і на допомогу з-за кордону.

Ми здивовані тим, що великі групи наших військових залишають бойові позиції і відправляються на територію ворога або у місця своєї дислокації, дорікаючи, що були покинуті і кілька днів провели без їжі і води.

Обмеженість військового потенціалу, через яку бійцям в облозі вчасно не надають важку зброю і не надсилають допомогу з повітря, відома усім. На жаль, це спричиняло численні втрати серед наших героїв.

Ще ми не розуміємо, чому скорочується виробництво, дестабілізована валютно-грошова система, знижується зарплата, у замороженому стані бізнес, у бюджеті нема коштів для лікарень, де на одного пацієнта виділяють кілька гривень на день.

Відповідь: українська економічна система деградує, вона не в стані задовольняти потреби фронту. Є дві центральні причини такого стану.

1. Економіка, яка тільки почала ставати на ноги, ослаблена тривалим руйнуванням її внутрішніх зв'язків та сил за період керування Ющенка-Януковича.

2. Вона не перебудована відповідно до спеціальних обставин сьогоднішнього часу.

До глибокої економічної кризи, спровокованої корупційним управлінням країною до революції, додалася війна з її особливими вимогами та проблемами.

Воєнні рейки для економіки, економічні рейки для оборони

Коли стало зрозуміло, що АТО - не разова операція, а перманентне масштабне збройне протистояння сильному і підступному ворогу, яке потребує постійного відновлення втрачених у боях ресурсів, постала потреба побудувати відповідну тилову систему і перевести промислове виробництво на воєнні рейки.

Інакше не буде кому і чим воювати. Добровільні батальйони, які не володіють технологіями сучасної війни і не озброєні відповідним чином, безглуздо втрачені, а ці чоловіки мали жити і жити.

Героїзму, відданості і патріотизму, які повсякчас демонструють українці, недостатньо. Уповноважені політики, на жаль, не хочуть цього помічати. Як урядовці можуть спокійно спати, коли чують, що люди з одним автоматом на п'ятьох, без касок і у легких сандалях потрапляють під зливу куль, мін і снарядів?

Наші заводи продовжують відвантажувати за кордон і у звичайні магазини те, чого не вистачає на передовій. Власників таких підприємств не цікавить, що вмирають люди і ллється кров.

Усі мовчать, ніби не помічають колабораціонізму фінансових олігархів. Уряд підвищив податок із зарплати усіх працюючих, проте не спромігся збільшити оподаткування грошових мішків.

Підприємства ВПК не відвантажують зброю військовим частинам, чекаючи грошей і додаткових контрактів зверху.

Фото kmu.gov.ua

Система охорони здоров’я пасивна щодо збільшення закупівель засобів протезування для воєнних інвалідів, ніби ця частина наших героїв - відпрацьований матеріал, який нікого не цікавить.

Мінфін спокійно резюмує, що у першому півріччі зросли темпи доходів бюджету, хоча мав би говорити про задоволення чи незадоволення фінансових потреб гвардії, збройних сил і тилового забезпечення оборони та вояків.

Держкомстат апатично друкує таблиці з показниками темпів росту чи зниження виробництва, освоєння капіталовкладень, збитковості підприємств, сальдо імпорту-експорту. З цих показників просто виключені дані АРК і Севастополя, ніби вони вже поза нашою економікою, і нічого екстраординарного не відбувається.

Хто дав дозвіл перейти до таких розрахунків? Можна не помічати втрати усієї держави від агресії, окупації та руйнувань, але не фіксувати такі дані злочинно.

За вісім місяців падіння ВВП, промислового та аграрного виробництва порівняно з 2013 роком, за звітами Кабміну, сягає 6-8%. У той же час у Донбасі не

працює, як мінімум, половина підприємств. Отже, війна уже спричинила падіння національного виробництва приблизно на 5-6%.

Можна погодитися з тим, що до кінця 2014 року промислові об'єкти у Донецькій і Луганській областях не будуть відбудовані у повному обсязі.

Виходить, загальне падіння без урахування Криму сягає 11-13%, а з урахуванням показників АРК, де промисловість впала на 15%, будівництво - на 50%, а туризм і транспорт - утричі, падіння виробництва в країні перевищує 13-14%.

Отже, війна та окупація забрали 6-7% виробництва. Як мінімум, стільки ж втрат приносить нам незграбне функціонування цивільного сектора економіки.

Проте не тільки падінням виробництва вимірюються втрати України у воєнний час. Смерті військовиків і мирних жителів, які обраховуються тисячами, значно важчі.

Втрачаємо не тільки тих, хто міг би давати продукцію, послуги, ідеї, мистецькі вироби. Ця кривава рана погіршить умови для народжуваності у майбутньому і зменшує чисельність нації сьогодні. Знову втрати на мільйони душ.

На території воєнних дій зупинилося не тільки виробництво. Люди не отримують грошей, пенсій, допомог, зупинилася купівля споживчих товарів, впали обсяги людського споживання, скоротилися внутрішній ринок і грошові заощадження. Це індикатори майбутнього падіння і торгівлі, і виробництва.

Фото mil.gov.ua

Сьогоднішні темпи падіння виробництва і похмурі перспективи свідчать про майже катастрофічний стан вітчизняної економіки. В країні швидко скорочуються робочі місця, оскільки згортання активності відбувається, перш за все, у сфері малого і середнього бізнесу, де продуктивність праці нижча.

Через це прискорено знижуються доходи громадян, прибутки господарських суб'єктів, заощадження і банківські депозити. Ясно окреслена депресія.

Однак просто констатації недостатньо. Не можна пояснювати усі невдачі війною, як це роблять відповідальні особи у владі. Завтра не буде чим заплатити зарплати і пенсії в усій Україні, проте бюрократи живуть ніби на іншій планеті.

Уряд в боргу перед людьми

Дії влади щодо подолання економічної депресії не можна назвати адекватними. Уряд називає антикризовими певні зміни, які не є реформаторськими, в усякому разі не тими, що приведуть до позитивних зрушень.

Деякі нововведення є: обіцянки скорочень апарату, маніпуляції з податками, зменшення бюджетних витрат. Проте ефекту нема, падіння виробництва лише поглиблюється, а зарплати знижуються, за розрахунками - на 20-25%.

Урядовці сподіваються на вихід з кризи без реформ. На 2015 рік Кабмін планує зростання ВВП, ніби воно відбувається лише за бажанням бюрократів. Насправді ж через реформаторську бездіяльність у 2015 році слід очікувати подальших економічних втрат і збідніння людей.

Сумнівним є рішення уряду про децентралізацію державної влади у часи, коли потрібна мобілізація сил і ресурсів для протистояння російській агресії. Децентралізація є однією з цілей Майдану в умовах миру. Таку вимогу нова влада тривалий час ігнорувала, тепер же вона збирається діяти всупереч ситуації.

Незрозуміло також, навіщо віддавати в оренду іноземним компаніям національну газотранспортну систему. Які зараз можуть бути іноземні інвестиції у цю систему?

Не можна не дивуватися й заяві уряду про апеляцію до Росії повернутися до перерозподілу активів СРСР. Це завдання не підготовлене і не першочергове. Явно простежується бажання показати штучну політичну активність.

Розчаровує уряд і в питанні купівлі російського газу. Він поступається у суперечці про ціну і суму боргу, нав'язані "Газпромом". Хоча тут відчувається тиск ЄС і непідготовленість до зими - не знайшли чим замінити газ і дозволили олігархам вилучити частину добутого в Україні палива з системи побутового споживання.

Позиція Києва була цілком обґрунтована, а уступка зробить неможливим відстоювання своїх права у майбутньому.

Володимир Путін. Фото echo.msk.ru

Бачимо також відступ нової влади від головних вимог Майдану. Зокрема, вона не вбачає проблем з олігархічним устроєм економіки і влади.

Найважливішим пунктом укріплення олігархономіки була і залишається прийнята методологія приватизації державних підприємств, яка підступними методами здійснювалася в інтересах певних осіб і не була доступна ні простим громадянам, ні національним та іноземним підприємцям і корпораціям.

Привілейовані особи ніколи не сплачували повну вартість господарських об'єктів - ціни завжди занижувалися. Більше того, вони зазвичай взагалі не платили свої гроші за пакети акцій. Для цього використовувалися або кошти самих підприємств, які "купувалися", або кредити, отримані від держави.

Інакше олігархи не змогли б ставати власниками десятків підприємств за рік.

Ця практика триває, ніби керівники уряду не знають про її наслідки - укріплення олігархічного ладу і розкрадання публічного майна.

Потрібно заборонити продаж великих пакетів акцій в одні руки, обмеживши їх розміри 5-10% для різних за розмірами об'єктів, як це робиться у Європі.

Також слід запровадити роздрібний продаж окремим громадянам дрібних і дуже дрібних пакетів акцій. Це створюватиме додатковий прошарок дрібних власників як великий загін середнього класу.

Оплата акцій повинна здійснюватися одночасно з укладанням договору купівлі-продажу, що попередить хитрощі та афери за участю корупціонерів.

Крім того, треба заборонити приватизацію монополій. Вони підлягають першочерговому подрібненню і реорганізації з продажем різним власникам. Усі ці вимоги потребують реорганізації Фонду держмайна із суттєвим зменшенням чисельності його працівників.

Фінанси мстять за зневагу до них

Вкрай популістськими варто назвати дії влади щодо інфляційного наповнення дефіцитного державного бюджету штучно надрукованими гривнями, через що країна отримала надзвичайно девальвований курс грошей, стрибкоподібне зростання цін і тарифів, зруйновані реальний і банківський сектори.

Керівництво держави уже зрозуміло, що валютно-курсова ситуація є ще одним "фронтом ескалації" руйнівних соціально-економічних процесів в Україні.

Що б не говорили відповідальні особи, а гривня демонструє стійку тенденцію до девальвації. У березні офіційні особи запевняли, що падіння валютного курсу зупиниться на позначці 9,5 грн, у травні обіцяли повернення до 10,5, потім казали про 13,5 грн за дол, а згодом вирішили, що буде 12,95.

Фото ЕП

Однак динаміка курсу не підпорядкована бажанням високих чиновників. Які ж основні рушійні сили негативної тенденції обмінного курсу гривні з урахуванням непередбачуваних впливів, які час від часу виникають у військовій обстановці?

Перша і головна причина - інфляційне поповнення грошової маси: штучне друкування гривні Нацбанком і передавання цих сум комерційним банкам.

Останні в умовах кризи і відсутності зацікавленості у кредитуванні гривнею підприємств скуповують валюту за рахунок отриманих від регулятора позичок. Емісія гривні втратила сенс, а без гривні - нестача ліквідності. Глухий кут, параліч.

Друга причина - неповернення підприємствами-експортерами валютної виручки через високі девальваційні очікування, а отже - через побоювання втрати вартості цієї виручки після її конвертації у гривню.

На жаль, рішення НБУ щодо обов'язкового продажу валюти, заробленої експортерами, дало зворотний ефект: якби його не було, власники доларів повертали би їх в Україну, і долари надходили б на банківські рахунки.

Третя причина - дія маховика девальвації, запущеного ще у березні. Тоді керівництво НБУ заявило, що його не цікавить курс, воно буде дбати лише про збереження золотовалютних резервів.

Регулятор підкріпив свої слова "кидком" курсу з 8,5 грн за дол до 11 грн за дол. Це був сигнал усім: біжить від гривні якнайшвидше! І громадяни, і компанії, і банки це зрозуміли і почали діяти адекватно. Усі переводять заощадження в інвалюту.

Люди зняли з банківських рахунків за вісім місяців 2014 року більше 100 млрд грн і здійснили конвертацію значної їх частини у долари. Банки переводять у "бакси" усі можливі вільні кошти, в тому числі і свої резерви, які формувалися тривалий час.

Хто, які міністри можуть їх у цьому звинуватити? Вони зберігають вартість своїх коштів, якщо цього не може зробити держава.

Війна, розмаїта інформація з фронту і дипломатичних майданчиків щодо перемог, втрат, відступів, укладання угод чи їх відкладання розхитують уявлення всіх учасників валютних відносин про майбутні впливи і зміни в економіці. Це додає непевності, а отже, збільшує енергію маховика девальвації.

На жаль, цей аналіз не дає підстав для оптимізму. Потрібні найпотужніші антидевальваційні зусилля, інакше маховик не зупинити.

Фундаментальним рішенням було і буде зростання внутрішнього ринку, яке кардинально зменшить обсяги імпорту. Внутрішній ринок буде інтенсивно зростати лише при високій інвестиційній активності і високій прибутковості виробництва.

Фото УП

Крім інших умов, це досягається завдяки грошовій стабільності в країні.

Виходить, що, знижуючи курс гривні, влада дбала лише про виконання бюджету, але використовувала шкідливі для економіки та сімей методи.

Війна як полум'я для фінансів

Світ знає два методи фінансування військових дій: емісійне незабезпечене друкування грошей і отримання позичок у громадян та за кордоном.

Перший метод застосовували підчас Першої світової війни Німеччина і Франція. Закінчилася ця історія випуском купюри номіналом 1 млн марок, зупинкою більшості промислових об'єктів і 90-відсотковим безробіттям після війни.

Другий метод використовували Великобританія і США, які вийшли із стабільними національними валютами з обох світових війн.

Був також досвід імперії Сталіна, коли під час війни 1941-1945 років гроші були скасовані, військова продукція не вимірювалася цінами, а зарплата видавалася продуктовими картками. Проте такі методи, на щастя, в минулому.

Хоча за підпорядкованості частини Донбасу маргінальному криміналітету сталінські методи каторжної праці повертаються. Так, зарплати бюджетникам у Донецьку видають консервами.

На жаль, у питанні фінансування воєнних потреб Україна рухається згубним шляхом, яким прийшли до руйнування своїх економік німці та французи.

За вісім місяців 2014 року НБУ випустив незабезпечених кредитів рефінансування

та видав банкам за допомогою інших централізованих інструментів більше 247 млрд грн. Причому за перші три місяці, коли відбулося найбільше падіння курсу гривні, було емітовано більше 150 млрд грн.

Правда, за нормативними положеннями центрального банку такі кредити вважаються забезпеченими. Вони видаються під боргові документи комерційних банків, оформлені під різні майнові застави. Однак чи вказують ці борги про додаткову потребу економіки у грошах?

Як відомо, у кризовому 2008 році, коли курс гривні провалився з 4,6 грн за дол до 8 грн за дол, емісія гривні за допомогою вказаних інструментів становила за рік близько 170 млрд грн. Отже, варто чекати ще гірших наслідків.

Накачуючи бюджет гривнею, влада сподівалася закрити його дефіцит, який особливо загострився з початком АТО. Проте наслідки виявилися протилежними.

Так, зараз зросли процентні ставки, в тому числі за державними облігаціями, що ускладнює здійснення таких необхідних нових урядових запозичень.

Фото mil.gov.ua

Ринкові реформи і подолання олігархономіки

Щоб вийти з депресії, треба діяти інакше. Є два актуальні напрямки дій.

Перший - стабілізувати фінанси, процентні ставки, накопичувати інвестиційні ресурси. Його можна назвати "макроекономічна стабілізація".

Другий - почати структурні та інституційні перетворення через стимулювання росту дрібного підприємництва, закриття збиткових державних монополій, заборону бюджетного фінансування державних підприємств, протидію монополізму, запровадження ринкових процедур банкрутства і ліквідності майнових зобов'язань.

Завдяки цим діям можна відновити і прискорити зростання обсягів виробництва і робочих місць. Поки що активність уряду в обох напрямках не помітна. З кожним місяцем ситуація лише погіршується, депресія економіки прискорюється.

Це руйнує національне господарство і додає проблем на фронті. Люди при високих посадах, очевидно, неправильно розуміють своє призначення.

Відновлення економічного росту є обов'язковим супутником і каталізатором вкрай необхідних ринкових реформ. Вони будуть значно результативнішими. Сьогоднішні особливості ринкових реформ полягають у перетворенні олігархічного капіталізму у капіталізм підприємницький. Основні складові цих перетворень такі.

1. Державне сприяння розвитку підприємництва: адміністративна

дерегуляція, усунення податкового утиску, сприятливе банківське кредитування, страхування, індивідуально-накопичувальне пенсійне страхування, спецарбітраж.

2. Введення обмеження на олігополії - частки прав власності окремої компанії - у галузях економіки та усунення олігархів з органів влади.

3. Подрібнення пакетів акцій у ході приватизації і заборона продажу одній особі пакетів, які перевищують 10% акціонерного капіталу.

4. Створення широкого роздрібного позабіржового фондового ринку.

5. Заміна оподаткування прибутку підприємств на оподаткування використання ними природних ресурсів і корисних копалин.

6. Введення прогресивного оподаткування для індивідуальних доходів громадян, включно з дивідендами, з нульовою ставкою для низькооплачуваних категорій.

7. Запровадження ринкового врівноваженого ціноутворення, скасування адміністративних та монопольних цін і тарифів.

8. Підтримка конкуренції на усіх ринках, заборона монопольної діяльності.

Фото УП

9. Делатифундізація сільського господарства, державне сприяння фермерству і присадибному господарюванню.

10. Відкритість і розширення саморегулювання кредитно-грошової системи, перетворення Нацбанку на резервно-регулятивну системну установу.

11. Скасування урядового адміністративного регулювання ринкових процесів, заборона дотацій та бюджетних інвестицій підприємствам, ліквідація галузевих міністерств у промисловості, скасування функцій міністерств як розпорядників бюджетних коштів і скасування централізованого їх розподілу між бюджетами.

Такими є корінні трансформації в економіці, але це не вичерпний їх перелік.

Зміни у політиці воєнного періоду

Поруч з відновленням і реформуванням економіки час вимагає змін в економічній політиці. Стають актуальними нові пріоритети, другорядні у мирний період.

На перший план вийшли вимоги забезпечення потреб ВПК та інших галузей підвищення обороноздатності країни - воєнні наука, технології та освіта, інформаційна політика, комунікації, інформаційна безпека.

Ця частина бюджету повинна формуватися як пріоритет, а при виконанні урядового кошторису оборонні статті повинні стати повністю захищеними.

Інша інновація політики - суттєва переорієнтація військового і цивільного виробництва із зовнішніх ринків на внутрішні, що посилить обороноздатність.

Виявляється, закриті казенні заводи і нині поставляють найсучаснішу військову техніку країнам Перської затоки, а проти росіян українські батальйони нерідко виставляють відремонтовану зброю радянських часів.

Також треба посилити енергетичну безпеку. Зокрема, потрібно максимально скоротити імпорт газу, збільшити добуток енергії з внутрішніх джерел, в тому числі з альтернативних, робити довгострокове резервування палива.

Надлишкове споживання газу в Україні в усі роки було штучним, зробленим на замовлення росіян їх агентами-запроданцями з української нафтогазової мафії, в той час як свої потужності атомної та гідроенергетики досі використовуються лише наполовину і не забезпечені необхідними мережами транспортування.

Особливістю політики, таким чином, стає її дуалізм, але це створює можливості для ефективного забезпечення оборони та швидкого повернення воєнного виробництва на мирний лад після закінчення кровопролиття.

Фото kmu.gov.ua

Чи потрібна командна економіка

Події 2014 року вимагають відповісти на це питання ствердно. Потреби оборони ефективніше задовольняти при переведенні виробництва на воєнні рейки.

Це означає переведення сектора, який працює на потреби війни, на командні принципи. Цей сектор працюватиме паралельно з сектором мирної економіки, але за іншими правилами. Ось кілька позицій з теми командної частини економіки.

1. Усі підприємства-виробники продукції для потреб оборони повинні виконувати не контракти із споживачами, а замовлення органів влади з випуску конкретних видів продукції у натуральному виразі.

2. Невиконання директив з випуску продукції чи лікування вояків спричиняють адміністративно-кримінальну відповідальність керівників підприємств.

3. Метою роботи підприємств воєнного сектора стає не отримання прибутку, а

виконання замовлень. Ці підприємства не можуть визнаватися банкрутами, їх прострочені борги відшкодовує держава. Підприємства цього сектора також звільняються від оподаткування прибутку.

4. Підприємства сектора на період війни звільняються від виконання ринкових замовлень, а ціни на їх продукцію встановлюються не залежно від задоволення ринкового попиту, а директивно органом влади.

5. Якщо потужностей підприємств, що входять до сектора, не буде вистачати для виконання контрактів для невоєнного споживання чи експортних контрактів, то останні повинні скасовуватися за фарс-мажорними обставинами.

6. Якщо приватні чи акціонерні підприємства будуть ухилятися від виконання державних воєнних замовлень, то за постановою уряду права власності на такі підприємства можуть на час війни переходити до української держави.

7. Оплата готової продукції для потреб фронту та обслуговування вояків

здійснюватиметься за рахунок державного бюджету безпосередньо або в борг. Таким чином, продукція воєнного призначення надходитиме без затримок.

8. Підприємства сектора повинні звільнятися від сплати ПДВ. Поставки з-за кордону для потреб фронту не повинні обкладатися імпортним митом.

Втім, командна економіка не може бути вирішальною навіть у складні воєнні часи.

Не можна повертатися до сталінської системи тотального примусу без оплати праці.

Фото УП

Саме каторжна підневільна праця і відсутність прямих господарських зв'язків між господарськими суб'єктами не дозволили Радянському союзу відновити економіку ще протягом добрих десяти післявоєнних років.

Сьогодні потрібно поєднати командну (воєнну) і контрактну (ринкову) економіки.

Час вимагає гібридної економічної системи. При цьому контрактна економіка повинна бути справді ринковою і стабільно працюючою.

У забезпеченні воєнної сили потрібні не тільки командні методи. Практика показує, що волонтерський рух у багатьох випадках є ефективнішим в організації термінового і особливо новітнього забезпечення військових частин на передовій.

Саме тому треба обов'язково заохочувати і сприяти функціонуванню такого вільного процесу тилового забезпечення. До речі, волонтерський рух започаткували не чиновники, а вільні підприємці, середній клас.

Для заохочення волонтерського руху потрібен спеціальний сприятливий режим. Необхідно звільнити від оподаткування усі витрати громадян на допомогу армії і національній гвардії через благодійництво від волонтерських організацій.

Слід також зняти обмеження - 200 дол - на купівлю валюти для волонтерських організацій та на їх валютне кредитування з метою здійснення поставок важливої техніки і зброї з-за кордону. Держава повинна також сприяти створенню інфраструктури волонтерського постачання, передусім оптових складів.

Треба безкоштовно надавати волонтерам пальне для авто за допомогою талонів, які оплатить держава. Потрібна правова допомога добровольцям, надання їм статусу і документів для вільного пересування у межах перебування військ.

Кілька заключних слів

Змішана економічна система потрібна уже сьогодні. Кожна її частина повинна бути ефективною. Ми переможемо - на нашому боці правда і честь. Усе слід зробити своїми руками. Навіть без європейців, адже поки що і економічне об'єднання, і пряма воєнна допомога від них відкладаються.

Майдан, революція, воєнний конфлікт у Донбасі показали спільну людську силу. Політики не зможуть відділитися від простих людей броньованими вікнами лімузинів і керувати масами за допомогою продажної міліції та служби безпеки.

По-старому уже не буде. Проте корумпований політикум вважає, що людей можна задурити, як у випадку звільнення від люстрації осіб, що обрані або обираються. Смітників вистачить на всіх. І не тільки Бог їм суддя.

Народний депутат Віталій Журавський. Фото УП