Продовольственная провинция Китая

Україна втрачає не лише Крим, а й материкову частину. Втрачає без жодного пострілу, мирним шляхом.

Йдеться про здачу не території, а аграрного потенціалу країни. Про анексію інфраструктури: зерносховищ, портових елеваторів, рухомого складу, ріллі.

Супротивну сторону важко назвати окупантом, бо Вітчизну в полон здають українські чиновники.

Процес відчуження почнеться 28 березня у Лондонській штаб-квартирі GAFTA - Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами - за позовом Китаю до України.

Арбітраж розглядатиме претензії Китайської національної корпорації машинної промисловості і генеральних підрядів - ССЕС - до ПАТ "Державна продовольча зернова корпорація України" - ДПЗКУ - про нецільове використання китайського кредиту на постачання зерна до Піднебесної і порушення ДПЗКУ договірних умов.

Хто б мовчав, якби за його гроші купували й експортували провіант до третіх країн без його згоди, а інвестор в цей час сидів би голодним?

Складно прогнозувати, чим за дворівневої системи арбітражу закінчиться спір, і які апетити у позивача можуть розгорітися під час слухань. Зрозуміло одне: за результатами цих двох таймів українській команді державників на серію додаткових пенальті годі сподіватися. Програш очевидний.

Тут уже йдеться не про перебої з харчами, якими застрашував міністр, а про здачу стратегічних аграрних інтересів держави.

Ненароджена імперія

ДПЗКУ почали ліпити з майна збанкрутілої ДАК "Хліб України" задовго до появи постанови Кабміну №764 від 11 серпня 2010 року "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольча зернова корпорація України".

Борги "Хліба України" - 0,8 млрд грн - скинули до однієї ями - Агентства з питань реструктуризації. Втім, підприємство це не врятувало. Фахівцям з питань санації та оздоровлення вдалося написати партитуру стартової державної компанії - ДПЗКУ.

Команд менеджерів на певних етапах становлення ДПЗКУ було кілька. У відставку вони йшли тоді, коли діючий на той час аграрний міністр Микола Присяжнюк вважав їх місію виконаною. З кожною ротацією, а їх відбулося щонайменше три, чиновник підтягував поближче до керівного стерна ДПЗКУ своїх прибічників.

Улітку 2011 року до рук автора потрапила презентація англійською, у якій ДПЗКУ детально розписувала свої інвестиційні "принади".

У ній, всупереч даним державного "паспорта", корпорація позиціонувала себе як вертикально-інтегрована структура з повним виробничим циклом: обробіток землі, вирощування культур, зберігання урожаю, його переробка та експорт.

"Холдинг" інформував потенційних інвесторів про те, що у його житті відбуваються цікаві "фізіологічні процеси": він у стадії мімікрії у комерційну структуру і перетворення на публічне акціонерне товариство.

В інвестиційному меморандумі вказувалися і фізичні параметри "корпорації". Її потенціал оцінили 36-ма підприємствами загальною місткістю 2,96 млн тонн, що становить майже 10% сертифікованих потужностей для зберігання зерна в Україні. Це не межа: до складу ДПЗКУ повинно було влитися ще з десяток підприємств.

Фото pzcu.gov.ua

Привабливою виглядала інформація і про перебування у власності корпорації двох державних морських зернових терміналів - Одеського та Миколаївського. Їх річна експортна потужність - 2,38 млн тонн, що становить майже п'яту частину середнього загальноукраїнського експорту за останні п'ять років.

Те, що державна структура будувала плани на майбутнє, свідчив трирічний інвестиційний план. Він передбачав збільшення потужностей із зберігання до 5,25 млн тонн, розширення експорту до 6,3 млн тонн зерна щороку через власні морські термінали і понад 4 млн тонн - через комплекси партнерів.

На думку керівників ДПЗКУ, адресні інвестиційні ін'єкції повинні були збільшити ринкову капіталізацію підприємства за три роки з 1 млрд дол до 2,75 млрд дол. Перший етап фінансування компанії передбачав розміщення до 25% акцій ДПЗКУ в інституційних інвесторів, а також значне запозичення кредитних ресурсів.

Для інвесторів це виглядало привабливо й оманливо водночас. Державна компанія, корпорація чи вертикально-інтегрований холдинг, якщо уважно читати Господарський кодекс України, це не одне й те ж.

Однак компанія збилася на правові манівці не лише у термінології. Законодавство не передбачає "процесу переведення у комерційну організацію і перетворення у публічне АТ", чим нахвалялася ДПЗКУ. Отже, за недомовками ховалися механізми відчуження державного майна до незрозумілої господарської структури.

Згодом Державна продовольча зернова корпорація заявила, що комерційна фірма "Хліб інвестбуд" - її торговельний підрозділ.

Це той корупційний ХІБ, викритий у численних публікаціях. Це той одіозний ХІБ, який при розподілі експортних квот 2010 року за найактивнішого сприяння державних структур відкусив більше, ніж зміг проковтнути. Хоча бравував готовністю експортувати 5 млн тонн зерна на рік.

Під непевні операції із "слизькими" партнерами ДПЗКУ вимагала ще й державних гарантій інвесторам. Зокрема, доступності повернення ресурсу з Аграрного фонду, пропонуючи зробити останній розмінною монетою у відносинах з інвесторами.

Мета - можливість потрошити цю скомпрометовану неприбуткову бюджетну інституцію. Крім того, ДПЗКУ зажадала державного субсидування стратегічних проектів зернової компанії в рамках розвитку українського аграрного сектора.

Уже тоді фахівці застерігали: від змішування державного і приватного капіталу може утворитися гримуча суміш, яка вибухне у будь-яку мить. Так і сталося.

Щоправда, без ХІБ, але в руках його колишнього керівника, а згодом - першого заступника голови правління ДПЗКУ Роберта Бровді, голови правління ДПЗКУ Ігоря Якубовича і міністра Присяжнюка під час реалізації китайського контракту.

Фото pzcu.gov.ua

Китайський кредит. Старт

Згадувану "лубкову" презентацію ДПЗКУ Микола Присяжнюк прихопив в одну із своїх перших поїздок до Китаю, сподіваючись заохотити інвесторів з Піднебесної.

З восьмиденним візитом побував тут і представницький десант Криму, очолюваний віце-прем'єром АРК Катериною Юрченко. Делегація представила економічний потенціал та інвестиційні принади півострова, передовсім проект "Агрокомплекс 21 століття", для уряду та комерційних організацій Китаю.

Піднебесна зацікавилася реалізацією інвестиційних проектів в Україні, включаючи Крим. Зокрема, державний Експортно-імпортний банк Китаю - Ексімбанк - висловив готовність вкласти 10 млрд дол у сільське господарство України, реалізовувати проекти у транспортному секторі Криму.

Візити чиновників обох країн стали звичними. Під час поїздки у вересні 2013 року першого віце-прем'єра Сергія Арбузова до Пекіна було домовлено про отримання Україною 3 млрд доларів кредиту під державні гарантії від Ексімбанку Китаю.

Присяжнюк заявив, що позика піде на модернізацію зрошувальних систем у південних районах країни для відновлення подачі води з Каховського водоканалу на 2,5 млн га земель. Ставка кредиту, який виділявся Україні на 15 років, - 6,5% річних. Перші китайські долари Кабмін чекав навесні 2014 року.

Арбузова і Присяжнюка дехто вважав данайцями, які піднесли суспільству на китайській фарфоровій таці "золотий батон" - дар у розмірі 3 млрд дол. До авторів можна приписати і Віктора Януковича, чий грудневий візит 2013 року до Китаю начебто поставив крапку в українсько-китайських аграрних угодах.

Утім, хронологія "вибивання" китайського кредиту та його "освоювання" викривлена до невпізнанності. Як і перелік осіб, причетних до цього процесу.

Масштабна співпраця з китайцями насправді почалася після візитів до КНР Олега Маліча - радника прем'єра Миколи Азарова на громадських засадах. Він також у той час головував у наглядовій раді ДПЗКУ.

Довгий час Маліч їздив до Пекіна з урядовими делегаціями і мав неабиякий вплив на Присяжнюка. Він мав дружні відносини з головою китайської CCEC, якій ДПЗКУ повинна була поставляти збіжжя у рамках двосторонніх угод. На ринку кажуть, що радник при цьому теж не залишався з порожніми руками.

Після візиту Януковича у 2010 році до Китаю Присяжнюк відчув перспективність китайських кредитів. Однак спроби 2010-2011 років самотужки розібратися у химерних ієрогліфах закінчилися нічим, тож міністр звернувся до Маліча.

Сергій Арбузов на переговорах у Пекіні. Фото aucc.org.ua

За тамтешніми законами Китай не міг надати Києву прямий кредит, оскільки за рівнем ВВП Україна не належить до країн, що розвиваються, - він вищий. Українські держгарантії для Пекіна теж не залізобетонні через низький ступінь довіри та непередбачувані інвестиційні ризики.

Відтак, мова могла йти лише про зв'язаний кредит, який, за постановою Держради КНР, повинен був розподілятися так: 60% - китайська сторона, 40 - країна-позичальник. Утім, вдалося домогтися у цьому співвідношенні рівності: 50 на 50.

Крім того, вдалося вилучити з контракту обов'язкову за законами КНР державну китайську страховку. Зазвичай подібні угоди страхує державна корпорація Sinosure за ставкою 15%. Насамкінець, Китай ніколи не робив повної передоплати. Переговірники вблагали китайців змилостивитися над Києвом через брак валюти.

Своєрідним стартером для передоплати небаченої позики став спільний кінопроект: фільм-комплімент українського народу китайському. Кошти на нього, до речі, намагалося "покраяти" колишнє керівництво Держкіно за підтримки "куратора" галузі Віктора Януковича-молодшого.

Від радості Присяжнюк ладен був пройти, як Девід Копперфільд, крізь Велику китайську стіну. До отримання позики у розмовах з китайцями реформатор погоджувався з усіма умовами. Головна з них - кредит зв'язаний і надається за умови реалізації проекту через китайського генпідрядника - ССЕС.

Головний документ - контракт, а кредитна угода лише випливає з нього.

Гроші надійшли. Налітай

Негаразди почалися одразу після отримання коштів. Раптово для міністра домінантою стала угода, а не контракт. Генпідрядника він намірився обирати на власний розсуд, про що поінформував і кредитора - Ексімбанк Китаю.

У жовтні 2012 року аграрний міністр завізував наказ №641 "Про укладення Генерального договору про співпрацю у сфері сільського господарства". Чиновник зобов'язав голову правління ДПЗКУ укласти генеральний договір про співпрацю у сфері сільського господарства між цією компанією та ССЕС.

У листопаді з'явився аналогічний наказ про укладання додаткової угоди №2 до генерального договору, у якій днем пізніше сторони змінили пункт 5.1.(2). Цей пункт категорично забороняє ДПЗКУ реалізовувати зерно, придбане за кредитні кошти Ексімбанку Китаю, на власний розсуд. Лише за погодженням сторін.

За будь-яких умов, експортуючи зерно до третіх країн, ДПЗКУ мусила ставити до відома китайську сторону. У разі ж відмови останньої від тих чи інших обсягів ДПЗКУ зобов'язана сплатити позичальнику 5 дол з тонни.

Микола Присяжнюк і його китайський колега. Фото aucc.org.ua

Зрозуміло, що це стало шлагбаумом для тих, хто вже малював "схеми", заколисуючи себе "ви тільки дайте гроші, а ми їх вкрадемо".

Лише після вирішення усіх суперечностей 21 грудня 2012 року Ексімбанк і ДПЗКУ підписали кредитний договір на 52-х сторінках та цілу купу двосторонніх угод.

Між кредитором і гарантом - Кабміном в особі Мінфіну - договори застави прав на кошти, договір про нагляд між Укрексімбанком України - обслуговуючим банком - та Ексімбанком Китаю. Китай навіть відкрив своє представництво у Києві.

До слова, супровід цього контракту непогано "підгодував" юридичні компанії. Платили немалі кошти і ДПЗКУ, і Мінфін, і Укрексімбанк.

Втім, попри таку чисельність перестрахувальників, контролерів і наглядачів Присяжнюк навіть під час підписання чотиристоронньої угоди між банками двох країн, ССЕС і ДПЗКУ не припиняв шукати лазівки. Приміром, хотів заснувати у Гонконзі аграрний інвестиційний фонд, чим ледь не зірвав підписання контракту.

Можливо, на хибну стежку його штовхала сила-силенна радників, яких він залучав протягом усього переговірного періоду, зокрема компаньйонів зарубіжних зернотрейдерів, які обстоювали аж ніяк не інтереси української держави.

Українсько-китайський аграрний контракт можна умовно поділити на дві складові. Експортна - поставка зерна до Китаю та кредит на 1,5 млрд дол. Імпортна - поставка китайських товарів та послуг в Україну, кредит на 1,5 млрд дол.

Так от, через місяць після підписання угоди транш у розмірі 1,5 млрд дол для реалізації першої складової "упав" на рахунок ДПЗКУ в Укрексімбанку. Найімовірніше - на короткотерміновий депозит під 1,2%.

Така маса, звісно, вплинула на ліквідність банку, що спричинило зниження ставки за доларовими вкладами для фізичних осіб. Власне, це цілком легальна схема, як "подоїти" бюджетні кошти, протримавши їх квартал-другий на депозиті.

З надходженням позики пожвавилося тасування кадрів у ДПЗКУ. На голову правління Присяжнюк всадовив свого кума Ігоря Якубовича. Той встиг покерувати Аграрним фондом і походити у статусі заступника міністра.

В останній іпостасі він відзначився створенням "кишенькового" державного підприємства "Спецагролізинг", яке купувало комбайни у приватної компанії "БілоцерківМАЗ" за завищеною ціною. Одну з партій зернозбиральної техніки "Спецагролізинг" намагався продати ДПЗКУ.

У лютому 2013 року у заступники Якубовичу призначили знаного Роберта Бровді. Він повинен був опікуватися зовнішньоекономічною та зовнішньоторговельною діяльністю, координувати роботу структурних підрозділів корпорації.

Віктор Янукович та голова Китаю Ху Цзіньтао, 2010 рік. Фото president.gov.ua

Згодом у ДПЗКУ створили спеціальну торгово-закупівельну філію для китайського контракту. Пригрівся тут і страховий пул, утворений з чотирьох компаній, які живилися з кожної зернової партії своїми 2,5% внесків.

Нарешті зерновий експортний транспортер запустили, але збіжжя потекло не в той бік.

Розгублені китайці

За контрактом ДПЗКУ мусила поставити до Китаю у перший рік 4 млн тонн зерна, переважно кукурудзи. Це неважко було зробити - експортний потенціал цієї культури становив майже 20 млн тонн.

Однак "менеджмент" думав інакше: навіщо морочитися з китайцями і платити їм 5 дол з тонни? Вирішили продавати за кордон будь-які зернові без дозволу китайців.

Маршрути українського збіжжя легко простежити за даними митниці. Довідка про експортні операції ДПЗКУ за десять місяців 2013 року з переліком покупців, найменуванням товару, країн призначення, кількості тонн і вартості рябить екзотичними покупцями, далекими від Китаю.

Приміром, ДПЗКУ поставила до Ефіопії 100 тис тонн продовольчої пшениці вартістю 29 млн дол. 32 тис тонн фуражного ячменю для Монако коштували 14,7 млн дол, а такий же обсяг для Саудівської Аравії - удвічі менше.

"Географи" ДПЗКУ швидко знаходили привабливі точки. Транспортували пшеницю до Єгипту - 108 тис тонн за 26,3 млн дол, Сирії - 38,5 тис тонн за 10,4 млн дол, Ірану - 110 тис тонн за 24 млн дол. Слали все: борошно, висівки.

За даними митниці, близько 350 млн дол, отримані в рамках програми співробітництва у сфері АПК між Україною та КНР, ДПЗКУ використала не за цільовим призначенням, чим зірвала виконання програми.

Важко було не помітити різкої зміни експортного вектора ДПЗКУ, яка за рахунок китайської позики відпрацьовувала давно накреслені "схеми" власного збагачення.

Сполошилася й Піднебесна. У жовтні 2013 року ССЕС надіслала листа міністру Присяжнюку, у якому висловила стурбованість ситуацією. Тим більше, їх статистика істотно відрізнялася від української.

Натисніть для збільшення

"Після того, як Україна одержала перший транш кредиту у розмірі 1,5 млрд дол, ми зіткнулися з багатьма проблемами. Умови контракту передбачають експорт 4 млн тонн зерна. Враховуючи перший рік виконання контракту, ми пішли на поступки і підписали угоду про те, що експорт зернова у 2013 році становитиме 2 млн тонн. Однак допоки обсяг поставок становив лише 180 тис тонн", - скаржилися китайці.

Вони нагадали Присяжнюку, що успіх чи провал зазначеного торгового проекту впливатиме на розвиток двосторонніх економічних та торговельних відносин.

"Цей проект політично значущий. Коли виникають непередбачувані перешкоди, ССЕС шукає шляхи їх усунення. Однак непереборним бар'єром є те, що ДПЗКУ продовжує експортувати зерно до третіх країн, навіть не інформуючи нас".

Кінцівка листа президента ССЕС Сун Бая до очільника Мінагропроду феєрична. "Несумісне і свавільне невиконання зобов'язань ДПЗКУ серйозно впливає на виконання нашого проекту. Якщо ми почнемо шукати юридичні шляхи розв'язання проблеми, то це негативно вплине на здорові стосунки між нашими країнами".

У листопаді 2013 року МЗС Китаю надіслало ноту посольству України у КНР. Воно констатувало: українсько-китайські проекти співпраці в аграрній сфері обсягом 3 млрд дол є стратегічними проектами, схваленими урядами двох країн. Мовляв, завдяки спільним зусиллям ці проекти успішно стартували, і є перші успіхи.

Однак, сказано у ноті, корпорація ДПЗКУ порушила положення угоди й одноосібно торгувала зерном з третіми країнами в обхід компанії ССЕС. ДПЗКУ також "вела перемовини з іншими китайськими фірмами щодо кредиту 3 млрд дол".

Відтак, у двосторонній співпраці виникли проблеми, і просування проекту загальмувалося.

"У результаті намітилося помітне відставання від погодженого сторонами графіка. Ці дії, найімовірніше, можуть спричинити негативний вплив на виплату ДПЗКУ капіталу і відсотків за кредитом Ексімбанку Китаю. Тому ми висловлюємо з цього приводу стурбованість", - зазначається у листі.

Китайська сторона нагадала, що аграрна співпраця повинна здійснюватися за суворого дотримання положень угод і контрактів. Кредит слід використовувати лише на реалізацію спільних проектів у рамках відповідно укладених угод.

"Сподіваємося, що українська сторона наполяже на забезпеченні з боку ДПЗКУ тісної координації і взаємодії із ССЕС, активного освоєння ринку, гарантуватиме високоефективну та високоякісну реалізацію проектів, виведе китайсько-українську сільськогосподарську співпрацю на новий рівень розвитку", - сказано у ноті.

Отже, з Китаю майже одночасно пролунали два тривожних дзвіночки. Один з них натякав, що у двері можуть постукати судові пристави. Одначе ні аграрний міністр, ні інші відомства навіть не поворушилися, аби грудневий офіційний візит президента Януковича до Китаю пройшов без несподіванок. А вони таки сталися.

Янукович розраховував привезти з Пекіна 8 млрд дол інвестицій. Однак крім десяти міждержавних угод сторони не підписали жодної кредитної. Китай лише підтвердив обов'язковість виконання діючих угод і готовність до подальших перемовин щодо співпраці між фінансовими структурами обома країнами.

Заплямована честь

Навіть якби Януковичу "розжували" суть протистояння між ССЕС і ДПЗКУ, його навряд чи оминув би конфуз під час візиту.

Можливість замирити сторони та уникнути арбітражного позову була у прем'єра Миколи Азарова. Перед ним лежала ґрунтовна доповідна записка про стан виконання програми з чітким розписом можливих санкцій за порушення угод.

Якби затятий пропагандист лопати і капусти дав хід цій довідці, то полетіли б голови у трьох інституціях. У ДПЗКУ - за нецільове використання китайського кредиту. В Укрексімбанку - за відсутність контролю за використанням коштів.

Через халатність останнього частина виручки ДПЗКУ опинилася на рахунках "Радикал банку" - 40,5 млн дол - та столичної філії АБ "Південний" - 580 тис дол.

Не дорахувалися б кількох чиновників і в Мінагропроді. Відомство повинно було контролювати реалізацію проектів, але пустило усе на самоплив.

Віктор Янукович у Китаї, 2013 рік. Фото president.gov.ua

На якомусь етапі прорахувався і представник ССЕС у Києві. Якщо доведуть його непричетність до корупційних схем, то клерк відбудеться легким переляком.

На його батьківщині закони суворі. Приміром, за виявлену у молоці небезпечну хімічну сполуку меламін на лаву підсудних всадовили 21 особу. Двох розстріляли, керівника корпорації засудили до пожиттєвого ув'язнення із сплатою 3 млн дол штрафу. Решту фігурантів позбавили волі на 5-15 років.

Яка кара чекає на українських чиновників? Звісно, не електричний табурет, не гільйотина і навіть не від трьох до п'яти з конфіскацією майна. Безкарність цементує впевненість у непогрішності за злочинні діяння, які підривають міць держави, спотворюють її імідж на міжнародному рівні.

12 грудня 2013 року змінилася наглядова рада ДПЗКУ. Її головою призначили заступника глави Мінагропроду Валерія Давиденка і ще шістьох членів. Передусім рада ухвалила рішення випустити облігації на 900 млн грн. Мета випуску цінних паперів - фінансування закупівлі зерна на внутрішньому ринку.

Постає запитання: а куди поділися 1,5 млрд дол китайської позики?

Це в той час, коли ДПЗКУ та аграрне відомство готувалися захищати заплямовану честь чиновницьких мундирів у Лондонському арбітражі за позовом ССЕС. Для підготовки доказової бази Мінфін залучав юридичну компанію "Лавринович і партнери". Інтереси китайської сторони представляє фірма "Саєнко Харенко".

Преса зарясніла заголовками "Китай судитиметься з Україною". Щоправда, через кілька днів ці ж рупори переконували, що "Китай не судитиметься з Україною". Справді, КНР не має претензій до держави України, а судитимуться два суб'єкти господарювання - китайська ССЕС з українською ДПЗКУ.

Цей факт підтвердив і нинішній прем'єр Арсеній Яценюк.

"Щодо України заявлена низка позовів про відшкодування кредитів, які отримував уряд Азарова-Януковича. У міжнародних судах розглядається позов про повернення 3 млрд дол, які були отримані під державні гарантії від КНР. Місце знаходження 3 млрд дол не встановлено", - сказав глава уряду.

Скільки ж втратить Україна? Таку інформацію може надати лише Генпрокуратура. Швидше за все, мова йде як про фінансові, так і про матеріальні претензії.

По-перше, за даними ДПЗКУ, до 25 лютого 2014 року державна корпорація за угодами з КНР відвантажила 2,6 млн тонн збіжжя, з яких понад 300 тис тонн - на внутрішній ринок Китаю. Саме останній обсяг і зараховується в актив договору.

За кожну з 2,6 млн тонн ДПЗКУ мусила сплатити 5 дол китайцям, які тихцем привласнила. Отже, слід розраховувати на зняття інкасо 13 млн дол плюс стільки ж за моральну шкоду.

Арсеній Яценюк. Фото forum.pravda.com.ua

По-друге, ССЕС може звернутися до Ексімбанку про перегляд суми кредиту.

По-третє, Ексімбанк Китаю може вимагати повернення кредиту та звернутися до Мінфіну України з вимогою виконання договору про надання гарантії.

Чи вистачить державній корпорації коштів для розрахунку з кредитором? Якщо ні -в хід піде матеріальна складова: ДПЗКУ з двома портовими та лінійними елеваторами, вартість яких становить 100 млн дол. Якщо ж цього забракне - кредитори не відмовляться від земель сільськогосподарського призначення.