Почему нет инвестиций в энергетику

Проблеми в електроенергетиці України досягли апогею.

У 2013 році виробництво струму порівняно з 2012 роком скоротилося на 2,2%.

Зношена енергосистема країни в останні роки функціонує у надскладних умовах.

Диспетчерським службам доводиться тимчасово відключати від мережі частину споживачів, щоб уникнути системної аварії.

Кінець 2013 року видався теплим, що сприяє задовільному стану енергосистеми.

Що буде у водохресні морози, коли через зниження температури різко зросте споживання електроенергії, прогнозувати важко. Холодна зима може спричинити енергетичний колапс, адже чимало об'єктів працюють на межі можливостей.

Тимчасом десятки масштабних проектів, у які вкладено мільйони, завмерли. На їх добудову нема коштів, але об'єкти не консервують, бо це дорого.

Зате грошей завжди вдосталь на корупційні "проекти": "відкати" в галузі сягають 300%. Так стверджують представники фірм, задіяних у тендерних процесах державних закупівель обладнання, послуг і палива для енергетичних об'єктів.

Мовляв, коли електростанція купує обладнання вартістю 100 млн грн, вона перераховує 300 млн грн, з яких 200 млн грн - це "відкати". Про колишні "відкати" на рівні 40% давно пора забути, кажуть фахівці.

На цьому тлі введення в експлуатацію другого гідроагрегату Дністровської ГАЕС з семи запланованих можна вважати рідкісним успіхом.

Будівництво Дністровської ГАЕС почалося 1984 року. Спорудження другого гідроагрегата, за словами міністра енергетики та вугільної промисловості Едуарда Ставицького, тривало два роки і здійснювалося коштом державного бюджету.

Вартість робіт і обладнання не розголошується, і зрозуміло чому: вартість обладнання для Канівської ГАЕС зросла в шість разів.

Третій агрегат дністровської станції заплановано запустити у 2015 році. З введенням в дію трьох гідроагрегатів завершиться перша черга проекту ДГАЕС. Про долю другої черги у складі чотирьох агрегатів міністр не сказав ні слова.

Чому гальмується такий важливий для України проект? Дністровська ГАЕС могла би стати взірцевим проектом у створенні умов для залучення приватного інвестиційного капіталу в Україну, причому без державних гарантій.

Едуард Ставицький. Фото president.gov.ua

Саме так і планувалося зробити 1995 року, коли відновилося спорудження найпотужнішої у Європі гідроакумулюючої електростанції, почате у 1984 році.

У травні 1998 року уряд створив ВАТ "Дністровська ГАЕС", де державі належало 86,37% акцій. Хоча привернути увагу інвесторів до складного незавершеного будівництва було непросто, бажаючих виявилося вдосталь, включаючи Європейський банк реконструкції та розвитку.

На виконання робіт першої черги планувалося залучити 480 млн дол або 4 млрд грн - по 1,33 млрд грн на один гідроагрегат. Однак навіть на сайті Укргідроенерго відсутня інформація про реальну вартість збудованого другого гідроагрегата.

Гарантією повернення інвестицій міг би стати договір про продаж електроенергії, яку вироблятиме станція, на оптовий енергоринок України.

В угоді планувалося визначити тарифи, що забезпечили б окупність проекту протягом десяти років. Минуло багато років, а віз і нині там. Проект реалізовується за іншим сценарієм, логіку якого влада тримає в таємниці від громадськості.

Проект ДГАЕС було розроблено для регулювання потужностей європейської частини енергосистеми колишнього СРСР. Як і тепер, у ті роки енергосистема країни відчувала гострий дефіцит "пікових потужностей", тобто потужностей, які дозволяють покривати щодобові максимуми навантажень.

Після введення в дію енергоблоків Рівненської та Хмельницької АЕС проблема дефіциту лише ускладнилася, але, схоже, уряд досі цього не розуміє.

До речі, за радянських часів у будівництво було вкладено еквівалент 200 млн дол, за рахунок яких на крутому схилі Дністра - перепад 150 метрів - прокладено і забетоновано сім тунелів, кожен діаметром 7,5 метра і завдовжки 650 метрів.

Споруджено підхідні тунелі для виконання робіт з відведення дренажних вод. Залежно від рельєфу місцевості і висоти перепаду води для кожної гідроелектростанції розробляється своя конструкція турбіни, і на це йде сім-вісім років. Для Дністровської ГАЕС турбіну-насос розробив харківський "Турбоатом".

Юрій Бойко. Фото Михайла Марківа

ДГАЕС вражає своїми розмірами. Ще більший подив викликає обсяг радянських вкладень - лише 200 млн дол. Нинішні управлінці навряд чи забезпечили б виконання такого обсягу робіт і за 2 млрд дол.

Дністровська ГАЕС - лише одна проблема української електроенергетики. Щоб уникнути колапсу, потрібно реалізувати не один десяток таких проектів. Однак просування ухваленої Кабміном у липні 2013 року оновленої Енергетичної стратегії України до 2030 року, де прописані плани розвитку галузі, гальмується.

24 січня 2014 року спливає термін, коли уряд повинен затвердити план заходів з реалізації стратегії, який готує Мінвуглепром. 11 вересня 2013 року в присутності преси Микола Азаров доручив віце-прем'єру Юрію Бойку та міністру Едуарду Ставицькому розробити такий план. Чекати залишилося недовго.

Базою для успішного розвитку економіки та покращення життя людей повинна стати надійність енергопостачання. Якщо за мету поставити розвиток країни, а не занепад, то головним пріоритетом мусить стати значне випередження розвитку електроенергетики порівняно з іншими галузями - щонайменше на п'ять років.

Наразі ж численні проекти - добудова Хмельницької АЕС, Ташликської ГАЕС, модернізація теплової енергетики, створення централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, спорудження Болградської парогазової електростанції в Одеській області - просто "зависли".

Необхідність спорудження Болградської ПГЕС зумовлена тим, що після роз'єднання енергосистем України та Молдови виникли проблеми надійного постачання південно-західного регіону України.

Оскільки лінії електропередач, прокладені між Україною та Молдовою, роз'єднати практично неможливо, Одеська область опинилася в повній залежності від енергопостачання з Молдови - дефіцит потужності південно-західних районів Одеської області покривається в основному з молдавської енергосистеми.

Доля усіх згаданих проектів невідома - у бюджеті відсутні кошти на їх завершення. Та чи захочуть приватні інвестори вкладати у наскрізь корумповану галузь?

Динаміка і структура споживання електроенергії